Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.04.2019 року у справі №204/3047/17

Постанова

Іменем України

16 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 204/3047/17

провадження № 61-6281св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",

треті особи: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Орлова Тетяна Євгенівна, Реєстраційна служба Дніпропетровського міського управління юстиції,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" на заочне рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 13 квітня 2018 року у складі судді Книш А. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Деркач Н. М., Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк", треті особи: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Орлова Тетяна Євгенівна, Реєстраційна служба Дніпропетровського міського управління юстиції, про визнання недійсним договору про задоволення вимог іпотекодержателя, скасування запису про державну реєстрацію права власності,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 24 травня 2007 року між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю "Стілмет" (далі - ТОВ "Стілмет") було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме складу хімцеху літера Е-1 з прибудовою літера е-1 поз. 1,2 загальною площею 372,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

12 липня 2007 року між Закритим акціонерним товариством Комерційним банком "ПриватБанк" (далі - ЗАТ КБ "Приватбанк"), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" (далі - ПАТ КБ "Приватбанк "), та Товариством з обмеженою відповідальністю "Стілко ЛТД" (далі - ТОВ "Стілко ЛТД") було укладено кредитний договір № 1573, відповідно до якого банк за наявності вільних грошових коштів зобов'язався надати кредит у формі відновлювальної кредитної лінії на поповнення обігових коштів в обмін на зобов'язання позичальника повернути кредит, сплатити відсотки та винагороду у встановлені вказаним договором строки.

22 серпня 2007 року між ним та ЗАТ КБ "Приватбанк" було укладено договір іпотеки № 1573/ДЗ-3, відповідно до умов якого в якості забезпечення виконання зобов'язань ТОВ "Стілко ЛТД" він передав в іпотеку ЗАТ КБ "Приватбанк" вищевказане нерухоме майно.

У 2016 році йому стало відомо, що право власності на переданий в іпотеку об'єкт нерухомого майна належить ПАТ КБ "ПриватБанк" на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

Будь-якого договору про задоволення вимог іпотекодержателя ним не укладалося та особисто не підписувалося.

Звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку було здійснено шляхом підроблення підпису на вказаному договорі, тому такий договір повинен бути визнаний недійсним, а відповідний запис про реєстрацію права власності - скасований.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив:

- визнати договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 22 серпня 2007 року, серії та номер 1909, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Орловою Т. Є. недійсним;

- визнати протиправним та скасувати рішення від 14 травня 2014 року, індексний номер: 13037634 про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме склад хімцеху літера Е-1 з прибудовою літера е-1 поз. 1,2 загальною площею 372,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, зареєстроване державним реєстратором Дніпропетровського міського управління юстиції Бідковим В. О.;

- скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 5648747 про державну реєстрацію права власності ПАТ КБ "ПриватБанк" на нерухоме майно, а саме склад хімцеху літера Е-1 з прибудовою літера е-1 поз. 1,2 загальною площею 372,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 13 квітня 2018 року закрито провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення від 14 травня 2014 року, індексний номер: 13037634 про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме склад хімцеху літера Е-1 з прибудовою літера е-1 поз. 1,2 загальною площею 372,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, зареєстрований державним реєстратором Дніпропетровського міського управління юстиції Бідковим В. О.

Закриваючи провадження в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення від 14 травня 2014 року, суд першої інстанції виходив з того, що позивач відмовився від позовних вимог в цій частині.

Заочним рішенням Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 13 квітня 2018 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 22 серпня 2007 року, серії та номер 1909, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Орловою Т. Є.

Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 5648747 про державну реєстрацію права власності ПАТ КБ "ПриватБанк" на нерухоме майно, а саме склад хімцеху літера Е-1 з прибудовою літера е-1 поз. 1,2 загальною площею 372,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивач не підписував оспорюваний договір, що підтверджується висновком експерта від 12 лютого 2018 року № 6019-17, тому у нього не було волевиявлення спрямованого на вчинення правочину по відчуженню належного йому нерухомого майна, що розташоване по АДРЕСА_1, у зв'язку з чим оспорюваний договір підлягає визнанню недійсним, а запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності за відповідачем - скасуванню.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 лютого 2019 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" залишено без задоволення, а заочне рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 13 квітня 2018 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2019 року АТ КБ "ПриватБанк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 13 квітня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 лютого 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило оскаржувані судові рішення скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій на порушення норм процесуального права не спрямували розгляд на забезпечення повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин справи, належним чином не оцінили надані відповідачем докази на підтвердження своїх заперечень.

Висновок судів попередніх інстанцій про те, що факт отримання у нотаріуса позивачем оспорюваного договору не може свідчити про підписання ним правочину не відповідає Інструкції про вчинення нотаріальних дій та дійсним обставинам справи.

Висновок експертизи, покладений в основу судового рішення, є недопустимим доказом в розумінні статті 78 ЦПК України, оскільки при проведенні судової почеркознавчої експертизи були допущені порушення Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 08 січня 1998 року № 53/5.

Крім того, відповідно до положень статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами за правилами, встановленими статті 110 ЦПК України.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 17 травня 2019 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали ізКрасногвардійського районного суду міста Дніпропетровська.

31 травня 2019 року справа № 204/3047/17 надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до підпунктів 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України, пункту 3.3.

Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді, затверджених постановою Пленуму Верховного Суду від 14 грудня 2017 року № 8, у справі призначено повторний автоматизований розподіл.

Доповідачем у цій справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Литвиненко І. В., у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Висоцької В. С., Фаловської І. М.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з договором купівлі-продажу від 24 травня 2007 року ТОВ "Стілмет" передало у власність ОСОБА_1 склад хімцеху літера Е-1 з прибудовою літера е-1, поз. 1,2 загальною площею 372,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

12 липня 2007 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "Приватбанк ", та ТОВ "Стілко ЛТД" було укладено кредитний договір № 1573, відповідно до умов якого банк надав кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії з лімітом у сумі 384 000 доларів США для поповнення обігових коштів строком до 12 липня 2010 року зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 11,6 % річних.

Додатковими угодами від 22 серпня 2007 року № 1 та від 06 лютого 2009 року № 2 до вказаного договору було внесено зміни, а саме збільшено кредитний ліміт до суми 500 000 доларів США та розмір відсотків за його користування до 19,1 % річних.

22 серпня 2007 року між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ КБ "Приватбанк", укладено договір іпотеки № 1573/ДЗ-З, відповідно до умов якого в якості забезпечення виконання ТОВ "Стілко ЛТД" своїх зобов'язань за кредитним договором від 12 липня 2007 року № 1573 ОСОБА_1 передав в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме склад хімцеху літера Е-1 з прибудовою літера е-1 поз. 1,2 загальною площею 372,7 кв. м, що розташоване по АДРЕСА_1.

Пунктом 24 зазначеного договору іпотеки передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у випадках, передбачених пунктами 18.6,18.8.1,18.8.2,18.8.3,18.9 цього договору, відповідно до розділу V Закону України "Про іпотеку" на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого нотаріуса або згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в цьому договорі.

22 серпня 2007 року між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ "ПриватБанк" було укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Орловою Т. Є. та зареєстрований в реєстрі за № 1909.

Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна власником об'єкта нерухомого майна по АДРЕСА_1 є ПАТ КБ "ПриватБанк", підставою виникнення права власності є договір про задоволення вимог іпотекодержателя, серія та номер: 1909, виданий 22 серпня 2007 року приватним нотаріусом Орловою Т. Є.

Судами також встановлено, що згідно з висновком експерта № 6019-17 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи від 12 лютого 2018 року, складеним Дніпропетровським науково-дослідним інститутом судових експертиз на виконання ухвали Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 01 грудня 2017 року, підпис від імені ОСОБА_1 в загальній графі "Іпотекодавець" договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 22 серпня 2007 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПриватБанк" та посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Орловою Т. Є. за реєстровим № 1909 виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою з наслідуванням його справжнього підпису. Підпис від імені позивача в графі "Розписка в одержанні нотаріально оформленого документу" за реєстрованим № 1909 від 22 серпня 2008 року в справі № 2-27 том № 4 реєстр для нотаріальних дій приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Орлової Т. Є., виконаний самим ОСОБА_1.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Згідно з частиною 3 статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб'єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов'язки. Здійснення правочину законодавством може пов'язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов'язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб'єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб'єктів цивільного права.

Частиною 3 статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої

статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині 1 статті 215 ЦК України, так і у статтях 229, 230, 231, 232, 233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

За частиною 1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину.

Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Відповідно до частини першої статті 36 закону України "Про іпотеку" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Частиною 1 статті 209 ЦК України передбачено, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Отже, Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

З огляду на викладене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, на підставі належним оцінених доказів, а також врахувавши висновок експерта № 6019-17 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи від 12 лютого 2018 року, складений Дніпропетровським науково-дослідним інститутом судових експертиз на виконання ухвали Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 01 грудня 2017 року, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 не підписував договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 22 серпня 2007 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПриватБанк", посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Орловою Т. Є. та зареєстрований за № 1909, що свідчить про його недійсність.

Також правильним є висновок місцевого суду, з яким погодився апеляційний суд, в частині скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію права власності, з огляду на таке.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX.

За приписами частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Положеннями частини першої статті 37 Закону України "Про іпотеку" в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки, визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, право або інтерес позивача, який вважає власником нерухомого майна, може бути порушено внесенням до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про наявність права власності іншої особи. При цьому рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права оренди (частина 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Якщо судом буде встановлено, що суб'єкт державної реєстрації прав правомірно прийняв рішення про державну реєстрацію права (зокрема, для державної реєстрації подані всі необхідні документи, які вимагаються відповідно до закону, та відсутні встановлені законом підстави для відмови в державній реєстрації права), то це не є перешкодою для задоволення позову про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, якщо наявність такого запису порушує право або інтерес позивача.

Зазначене узгоджується із правовим висновком, висловленим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 (провадження № 12-184гс18).

Враховуючи те, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 22 серпня 2007 року, серії та номер 1909, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Орловою Т. Є., є недійсним, тому висновки судів попередніх інстанцій про скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію права власності за відповідачем такого нерухомого майна є правильними.

Доводи касаційної скарги про те, що висновок експертизи, покладений в основу судового рішення, є недопустимим доказом в розумінні статті 78 ЦПК України, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо.

У листопаді 2017 року представник позивач подав до суду першої інстанції клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, на вирішення якої просив поставити питання: "Чи виконаний підпис від імені ОСОБА_1 на договорі про задоволення вимог іпотекодержателя від 22 серпня 2007 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПриватБанк", самим ОСОБА_1.? ".

Ухвалою Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 01 грудня 2017 року призначено у справі судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено Дніпропетровському науково-дослідному інституту судових експертиз.

12 лютого 2018 року Дніпропетровським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України було складено висновок експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи № 6019-17.

Відповідно до частини 2 статті 113 ЦПК України якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Встановивши, що висновок експерта, який наявний у матеріалах справи, був проведений компетентним експертом, який був попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно взяв до уваги зазначений висновок, оскільки він є належним та допустимим доказом у справі, не суперечить іншим матеріалам справи та не викликає сумнівів у його правильності.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій і не дають підстав вважати, що судами порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" залишити без задоволення.

Заочне рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 13 квітня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. С. Висоцька Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров І.

М. Фаловська