Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 18.03.2019 року у справі №175/4123/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 175/4123/16-ц

провадження № 61-1056св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, Любимівська сільська рада Дніпропетровського району Дніпропетровської області,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Управління Держгеокадастру у Дніпропетровському районі Дніпропетровської області, Державне підприємство "Центр державного земельного кадастру",

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 7 грудня 2018 року, прийняту колегією у складі суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 і Любимівської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Управління Держгеокадастру у Дніпропетровському районі Дніпропетровської області, Державне підприємство "Центр державного земельного кадастру", який у липні 2017 року уточнила, і остаточно просила визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий ОСОБА_2.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що житловий будинок АДРЕСА_1 належав її батькам - матері ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, та батькові - ОСОБА_4, що помер ІНФОРМАЦІЯ_2.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 28 листопада 2013 року визнано за нею право власності на житловий будинок АДРЕСА_1, розташований на земельній ділянці площею 0,15 га.

У квітні 2014 року вона звернулась до Любимівської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки у приватну власність.

Рішенням Любимівської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області 29 сесії 6 скликання від 20 червня 2014 року їй надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність площею 0,15 га для будівництва та обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_1.

Власником суміжної земельної ділянки площею 0,13 га на АДРЕСА_1 є ОСОБА_2.

У процесі виготовлення проекту землеустрою виготовлений план встановлення меж земельної ділянки. Із суміжними землекористувачами, зокрема, із ОСОБА_5 та ОСОБА_6, межі земельної ділянки погоджені, однак ОСОБА_2 від погодження меж відмовилась, у зв'язку з чим рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 15 вересня 2015 року визнано неправомірною відмову ОСОБА_2 у погоджені меж та визнано право позивача на приватизацію земельної ділянки на АДРЕСА_1 без підпису суміжного землекористувача - ОСОБА_2.

У подальшому після виготовлення проекту землеустрою вона звернулась із заявою про внесення відомостей до Державного земельного кадастру, але державним кадастровим реєстратором Управління Держгеокадастру у Дніпропетровському районі Дніпропетровської області 18 квітня 2016 року прийнято рішення, яким відмовлено їй у внесенні відомостей у зв'язку з перетином цієї земельної ділянки із земельною ділянкою відповідача.

Після відмови вона звернулась до Державного підприємства Дніпропетровської філії Центру Державного земельного кадастру і при додатковій перевірці документів встановлено помилки при приватизації земельної ділянки ОСОБА_2 у 2009 році, у зв'язку з цим остання запрошувалась для внесення змін у її технічну документацію, але від вчинення таких дій ОСОБА_2 також відмовилась.

3 червня 2016 року державним кадастровим реєстратором Управління Держгеокадастру у Дніпропетровському районі Дніпропетровської області їй повторно відмовлено у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру з тих же підстав.

Таким чином, вказані обставини свідчать про позбавлення її права приватизувати земельну ділянку у зв'язку з помилками при виготовленні технічної документації, допущеними при приватизації земельної ділянки ОСОБА_2, які остання не бажає усунути.

З урахуванням уточнених у травні 2017 року позовних вимог, ОСОБА_1 просила поновити строк звернення до суду, визнавши причини його пропуску поважними, та визнати недійсним державний акт на право власності на земельну площею 0,13 га на АДРЕСА_1, виданий ОСОБА_2.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 12 липня 2017 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 6 серпня 2018 року про виправлення описки, ухваленими у складі судді Реброва С. О., у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив зі спливу позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 7 грудня 2018 року рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 12 липня 2017 року скасовано і ухвалено нове рішення про відмову у позові з інших правових підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд вказував на помилковість висновків суду першої інстанції, оскільки перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Встановивши, що позивач довідалася про порушення свого права 18 квітня 2016 року, а саме коли державний кадастровий реєстратор відмовив у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру, а з відповідним позовом ОСОБА_1 звернулась 20 жовтня 2016 року, дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування наслідків спливу позовної давності.

Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач належними та допустимим доказами не довела ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, і, як наслідок, відмовив у позові з підстав недоведеності позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У січні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції про її звернення до суду у межах строку позовної давності, просила постанову Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 12 липня 2017 року про відмову у задоволенні позову скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована неналежним встановленням апеляційним судом фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення.

Зокрема, заявник вказувала, що громадяни набувають права власності на земельні ділянки із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Вирішуючи справу, апеляційний суд вказав, що державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,13 га по АДРЕСА_2 виданий ОСОБА_2 на підставі рішення Любимівської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області від 29 листопада 1995 року і саме цією обставиною обґрунтовував відмову у позові.

Проте, на думку заявника, такий висновок є помилковим. Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд не надав належної оцінки зібраним у справі доказам, зокрема, листу Дніпровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області (архівний відділ) від 25 квітня 2017 року, в якому зазначено, що у додатку до рішення 5 сесії XXIIскликання Любимівської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області від 29 листопада 1995 року "Про передачу земельних ділянок у приватну власність" ОСОБА_2 не значиться, а також архівній копії рішення 5 сесії XXII скликання Любимівської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області від 29 листопада 1995 року, відповідно до якої земельна ділянка площею 0,13 га у с. Любимівка передається ОСОБА_7, а не ОСОБА_2; не надав апеляційний суд оцінки і технічній документації із землеустрою, невідповідністю якої вимогам законодавства обґрунтовувала позов заявник.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього ж суду від 20 січня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій фактичні обставини справи

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено, що підставі рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 28 листопада 2013 року ОСОБА_1 належить успадкований нею житловий будинок АДРЕСА_1, який розташований на земельній ділянці площею 0,15 га.

Вказаний житловий будинок належав батькам позивача - матері ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, та батькові ОСОБА_4, що помер ІНФОРМАЦІЯ_2.

Також судами встановлено, що ОСОБА_2 на підставі рішення Любимівської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області від 29 листопада 1995 року видано державний акт серії ЯИ № 073964 на право власності на земельну ділянку площею 0,13 га на АДРЕСА_2.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460 IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 5 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 5 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 5 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України у тій же редакції).

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтею 125 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до частини 1 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених частини 1 статті 116 ЗК України або за результатами аукціону.

Згідно із частинами 2 та 3 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Статтею 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до Статтею 13 ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених Статтею 13 ЦПК України випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених Статтею 13 ЦПК України. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Частиною 1 статті 81 ЦПК України.

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 посилалась на те, що державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,13 га на АДРЕСА_2 виданий ОСОБА_2 без рішення органу місцевого самоврядування, що не відповідає вимогам закону.

На підтвердження своїх позовних вимог позивач надала лист Дніпровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області (архівний відділ) від 25 квітня 2017 року, в якому зазначено, що в додатку до рішення 5 сесії XXII скликання Любимівської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області від 29 листопада 1995 року "Про передачу земельних ділянок у приватну власність" ОСОБА_2 не значиться.

Також позивачем надано архівну копію рішення 5 сесії XXII скликання Любимівської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області від 29 листопада 1995 року, за яким земельна ділянка площею 0,13 га у с. Любимівка передана ОСОБА_7, а не ОСОБА_2.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд виходив із законності набуття ОСОБА_2 земельної ділянки за оспореним державним актом на право власності на земельну ділянку на підставі рішення Любимівської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області від 29 листопада 1995 року, яке міститься в матеріалах справи, і додержання ОСОБА_2 при оформленні права власності на спірну земельну ділянку вимог земельного законодавства.

Проте такі висновки суду апеляційної інстанції є передчасними.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України тут і далі - у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції).

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 2 статті 78 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з недоведення набуття відповідачем права власності на земельну ділянку на підставі державного акта, виданого відповідачу без рішення органу місцевого самоврядування.

Водночас, судом апеляційної інстанції не досліджено та не надано жодної оцінки листу Дніпровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області (архівний відділ) від 25 квітня 2017 року та архівній копії рішення 5 сесії XXII скликання Любимівської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області від 29 листопада 1995 року, які містять іншу інформацію.

Крім того, необхідно зазначити, що відповідно до вимог статті 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено статті 95 ЦПК України. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Ухвалюючи рішення, апеляційний суд як на підставу для відмови у задоволенні позову, посилався на копію витягу з рішення Любимівської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області від 29 листопада 1995 року, яка належним чином не засвідчена, і відповідність якої оригіналу заперечувала позивач.

Посиланням на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" від 18 липня 2006 року суд апеляційної інстанції фактично обґрунтував самоусунення від процесуального обов'язку щодо встановлення обставин, що мають значення для справи, їх юридичної оцінки та визначених відповідно до них правовідносин, а також оцінки всіх доказів, не мотивував відхилення доказів, наданих позивачем, прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного позивачем у апеляційній скарзі.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте таким вимогам рішення апеляційного суду не відповідає.

Статтею 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

У порушення вимог статей 89, 263, 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції на зазначені положення закону уваги не звернув, доводів апеляційної скарги належно не перевірив, не надав оцінки зібраним у справі доказам і дійшов передчасного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, що призвело до таких порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для вирішення справи.

За змістом статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Доводи касаційної скарги вказують на існування підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 411 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, коли суд не дослідив зібрані у справі докази і не надав їм правової оцінки.

З урахуванням викладеного касаційний суд дійшов висновку, що рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до частини 3 статті 411 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги.

Під час нового розгляду справи належить врахувати викладене, надати належну оцінку доказам, зокрема, листу Дніпровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області від 25 квітня 2017 року та архівній копії рішення 5 сесії XXII скликання Любимівської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області від 29 листопада 1995 року, встановити підстави набуття ОСОБА_2 у власність земельної ділянки на АДРЕСА_2, наявність чи відсутність рішення органу місцевого самоврядування, дати відповідну правову оцінку доводам і запереченням сторін і у разі доведення порушення прав позивача, належним способом захистити такі порушені права, ухваливши судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Так як касаційний суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 411 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 7 грудня 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М.

Ю. Тітов