Постанова

Іменем України

20 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 405/7111/19-ц

провадження № 61-10591св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2, правонаступником якого є ОСОБА_3,

треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 20 серпня 2020 року у складі судді Шевченко І. М., та постанову Кропивницького апеляційного суду від 26 травня 2021 року у складі колегії суддів: Письменного О. А., Голованя А. М., Дьомич Л. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визначення додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що після смерті його рідної сестри ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, залишилося спадкове майно, яке складається із житлового будинку АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житловий будинок. За життя ОСОБА_7 хотіла заповісти йому вказаний будинок, але не встигла. Заяву про прийняття спадщини у встановлений законом строк подати не мав можливості через тривале лікування онкологічного захворювання. Інші спадкоємці другої черги за законом заяви про прийняття спадщини не подавали. При зверненні до нотаріуса, йому надана відповідь про те, що він пропустив шестимісячний строк, передбачений законом для подачі заяви про прийняття спадщини та запропоновано звернутися з позовом до суду. При підготовці документів для звернення до суду, він отримав Витяг із державного реєстру речових прав на нерухоме майно та дізнався про те, що ОСОБА_2 спадкоємцем четверги черги за законом, одержав свідоцтво про право власності на спадкове майно 20 липня 2016 року. ОСОБА_2 знав про те, що у померлої ОСОБА_7 є брати та сестра, знав про його тяжке захворювання, проте у заяві про прийняття спадщини вказав, що він є єдиним спадкоємцем.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив визначити йому додатковий строк, достатній для подачі заяви в нотаріальну контору про прийняття спадщини після смерті рідної сестри ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, строком на два місяці.

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2.

Ухвалою суду від 22 червня 2020 року замінено відповідача ОСОБА_2 на його правонаступника ОСОБА_3.

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 20 серпня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. визначено ОСОБА_1 додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини після смерті рідної сестри ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, строком на два місяці, починаючи з дня набрання рішенням законної сили. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не відмовився від прийняття спадщини та звернувся до нотаріальної контори із заявою про її прийняття, є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році (категорія 2), що пов'язане з наступним онкологічним захворюванням, що підтверджується доданим посвідченням, у 2015 році йому проведена операція, з 2016 року перебував у радіологічному відділенні онкологічного диспансеру на стаціонарному лікуванні, що підтверджується епікризами, не мав можливості особисто подати заяву про прийняття спадщини у встановлений законом шестимісячний строк.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 26 травня 2021 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи вказане судове рішення без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що тривала хвороба позивача викликала істотні труднощі для вчинення ним дій з подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини після смерті рідної сестри.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У червні 2021 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 20 серпня 2020 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 26 травня 2021 року в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яке відповідатиме вимогам чинного законодавства, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Зокрема, заявник у касаційній скарзі зазначає, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 18 січня 2018 року у справі № 198/476/16-ц та у постанові Верховного Суду України від 26 вересня 2012 року справа № 6-85цс12 та від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15.

У вересні 2021 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, у якому вказував на те, що ОСОБА_2 шахрайським шляхом отримав право на спадщину, написавши у нотаріальній конторі заяву про відсутність інших спадкоємців.

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статті 412 ЦПК України межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Обставини, встановлені судами

ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, за життя належав на праві власності житловий будинок на АДРЕСА_1, що підтверджується копією свідоцтва про право власності на житловий будинок (домоволодіння) від 26 січня 1989 року.

Із заявою про прийняття спадщини у встановлений законом строк звернувся ОСОБА_2 та 20 липня 2016 року Кіровоградською міською державною нотаріальною конторою № 1 йому видано свідоцтво про право на спадщину за законом на вказаний житловий будинок.

ОСОБА_1 є спадкоємцем другої черги після смерті його сестри - ОСОБА_7.

Постановою державного нотаріуса Кропивницької міської нотаріальної контори від 12 вересня 2019 року № 1 відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_7, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 на житловий будинок, що розташований на АДРЕСА_1, у зв'язку із пропуском строку на подання заяви про прийняття спадщини.

Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов ОСОБА_1 виходив із того, що позивач не відмовився від прийняття спадщини та звернувся до нотаріальної контори із заявою про її прийняття, є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році (категорія 2), що пов'язане з наступним онкологічним захворюванням, що підтверджується доданим посвідченням, в 2015 році йому проведена операція, з 2016 року перебував у радіологічному відділенні онкологічного диспансеру на стаціонарному лікуванні, що підтверджується епікризами, не мав можливості особисто подати заяву про прийняття спадщини у встановлений законом шестимісячний строк, а отже, строк на прийняття ним спадщини після смерті ОСОБА_7 пропущений з поважних причин.

Проте Верховний Суд не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях; 1261-1265 статті 1223 ЦК України. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина 1 статті 1270 ЦК України).

За правилами частини 1 статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до статті 1269 ЦК України, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Подання заяви про прийняття спадщини є дією, яку повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину тоді, коли такий спадкоємець не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем. Відповідно, пропустити строк на прийняття спадщини може спадкоємець, який постійно не проживав на час відкриття спадщини зі спадкодавцем.

Відповідно до частини 3 статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини 3 статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої зави; 2) ці обставини визнані судом поважними. Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, незнання норм закону, тощо, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.

Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом України у постановах: від 04 листопада 2015 року 6-1486цс15 та від 23 серпня 2017 року № 6-1320цс17, а також у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду: від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17 (провадження № 61-38298св18), від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16 (провадження № 61-6700св19), від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18 (провадження № 61-10136св19), від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18 (провадження № 61 21447св19).

Отже, практика судів касаційної інстанції у цій категорії справ є незмінною.

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, незнання про існування заповіту, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, проживання у спадковому майні після відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

Останнім днем визначеного законом строку для прийняття спадщини є 11 червня 2016 року.

11 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Кропивницької державної нотаріальної контори № 1 із заявою про прийняття спадщини.

Тобто, пропуск позивачем строку для подання заяви про прийняття спадщини складає 3 роки і 3 місяці.

При оцінці наявності поважних причин для визначення додаткового строку на прийняття спадщини, суди повинні розмежовувати два періоди та оцінювати наявність об'єктивних, непереборних перешкод для реалізацією особою права на прийняття спадщини. Перший період - період визначений законом для прийняття спадщини (6 місяців від дня відкриття спадщини), а другий період - від дня закінчення шестимісячного строку для прийняття спадщини до дня звернення до суду із позовом при визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

В обґрунтування поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини, ОСОБА_1 вказує на тривале лікування онкологічного захворювання.

Проте надані позивачем докази щодо неможливості подання заяви про прийняття спадщини у зв'язку з погіршенням його стану здоров'я, хворобою, лікуванням не є недостатніми доказами, оскільки охоплюють лише незначний період строку, відведеного на прийняття спадщини.

Останнім днем звернення до нотаріуса із заявою було 11 червня 2016року. Позивач обґрунтував неможливість вчасного звернення лише посиланням на обставини, що виникли, починаючи з 2015 року.

З документів, наданих позивачем, убачається, що він перебував на диспансерному нагляді з 06 грудня 2016 року. Променева терапія проходила з 06 грудня по 20 грудня 2016 року (т. 1 а. с. 11).

Відповідно до епікризу ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні з 18.05. по
30.05.2015. Операція доброякісної гіперплазії простати була 21 травня 2015 року.

Згідно з виписним епікризом № 8418 ОСОБА_1 хворіє з 2015 року. Променева терапія з 06 грудня 2016 року по 20 грудня 2016 року.

Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, у першу чергу, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об'єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.

Факт перебування на лікуванні в закладі охорони здоров'я у всіх випадках не може вважатися безумовною підставою для визначення додаткового строку. Важливими у цьому аспекті є тривалість стаціонарного лікування та ступінь захворювання.

Судами не встановлено існування поважних причин пропуску позивачем строку для прийняття спадщини до 11 червня 2016 року. Обставини перебування ОСОБА_1 на лікуванні мали місце за межами шестимісячного строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7.

Судами не встановлено, які саме причини перешкоджали позивачу протягом 3 років і трьох місяців вже після спливу строку, встановленого для прийняття спадщини, звернутись до суду.

Установивши, що ОСОБА_1 пропустив строк для прийняття спадщини більше ніж на три роки, не встановивши при цьому обставин, які створювали об'єктивні та непереборні труднощі для позивача для подання такої заяви, суди попередніх інстанцій неправильно застосував норми матеріального права, а саме частину 3 статті 1272 ЦК України, за змістом якої підлягає визначенню додатковий строк для прийняття спадщини лише за наявності поважної причини, дійшли помилкових висновків про визначення позивачу додаткового строку для прийняття спадщини.

У своїй касаційній скарзі ОСОБА_3 вказувала на те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 18 січня 2018 року у справі № 198/476/16-ц та у постанові Верховного Суду України від 26 вересня 2012 року справа № 6-85цс12 та від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15.

У цих постановах сформульовано висновки, що поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Отже, доводи касаційної скарги, що стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, знайшли своє підтвердження.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина 1 статті 412 ЦПК України).

Згідно з частиною 3 статті 412 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання чи додаткової перевірки доказів, обставини справи судом встановлено повно і всебічно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини 1 , пункту 1 частини 3 статті 133 ЦПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами 1 , 2 , 13 статті 141 ЦПК Українисудовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпунктів "б ", "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК Українипостанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з пунктом 10 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору звільняються позивачі - громадяни, віднесені до 1 та 2 категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Згідно з частиною 6 статті 141 ЦПК Україниякщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки ОСОБА_1 є громадянином, віднесеним до 2 категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, тому колегія суддів вважає, що сплачений ОСОБА_3 судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг у розмірі 2

689,40 грн необхідно компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись статтями 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

РішенняЛенінського районного суду м. Кіровограда від 20 серпня 2020 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 26 травня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визначення додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини, відмовити.

Компенсувати ОСОБА_3 сплачений судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг у розмірі 2 689,40 грн за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко