Історія справи

Постанова КЦС ВП від 28.06.2023 року у справі №199/2898/22
Постанова КЦС ВП від 28.06.2023 року у справі №199/2898/22

Постанова

Іменем України

28 червня 2023 року

місто Київ

справа № 199/2898/22

провадження № 61-6126св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Управління-служба у справах дітей адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради, Орган опіки та піклування в особі адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 березня 2023 року, прийняту колегією суддів у складі Канурної О. Д., Космачевської Т. В., Халаджи О. В.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивачки

ОСОБА_1 у червні 2022 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просила визначити місце проживання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із нею за її зареєстрованим або фактичним місцем проживання.

Позивачка обґрунтовувала свої вимоги тим, що з 2018 року вона з відповідачем перебувала у фактичних шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу відповідним відділом державної реєстрації актів цивільного стану. Сторони мають дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стверджувала, що після народження дитини стосунки сторін погіршилися, фактичні шлюбні відносини із відповідачем припинені.

Причиною припинення фактичних шлюбних відносин стали постійні сварки та образи з боку відповідача. Позивачка вважає, що відповідач є неурівноваженою, емоційно нестабільною особою. Саме з метою убезпечити доньку від негативу позивачка й вирішила розірвати стосунків з відповідачем.

За домовленістю сторін станом на початок повномасштабного вторгнення країни агресора 24 лютого 2022 року на територію України спільна дитина сторін проживала разом із матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 . На момент подання цього позову до суду позивачка разом із дитиною виїхала за кордон до Австрії.

Позивачка посилалася на те, що особисто ніколи не перешкоджала і не має наміру у подальшому перешкоджати спілкуванню батька з дитиною, вона забезпечує спілкування дочки з відповідачем, зокрема, телефонним та відеозв`язком.

ОСОБА_1 повністю займається вихованням дитини. Батько дитини іноді приходив до дочки, брав її гуляти та в гості до себе, але у зв`язку з цим виникали різноманітні проблеми.

За висновком лікарів дочка ОСОБА_3 потребує посиленого домашнього догляду, має функціональний розлад жовчного міхура, панкреатичний розлад, лактозну недостатність, ознаки гастродуоденіту і повинна постійно обмежуватися від вживання певних продуктів, дотримуватися дієти.

Водночас, незважаючи на це, відповідач під час знаходження дочки в нього порушує розпорядок дня дитини, не забезпечує дотримання дієти, рекомендованої лікарем, незважаючи на те, що донька хворіє, не займається розвитком дитини, не відвідує дошкільні розвиваючі заклади із нею тощо.

Стверджувала, що такі дії відповідача можуть завдати шкоди здоров`ю дитини та заважають її нормальному розвитку, безпосередньо порушують правила частини другої статті 150 СК України, які передбачають обов`язок батьків піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Психологічно дитина не готова проживати разом із батьком, оскільки вихованням займалася позивачка сама, і у позивачки з дитиною тісний зв`язок матері і доньки.

З метою захисту безпосередньо інтересів, здоров`я та емоційної стабільності своєї доньки позивачка вирішила звернутися до суду з цим позовом.

За обставин, які склалися, позивачка створила найкращі умови для дитини, що підтверджується актом огляду, складеним представниками органу опіки. У неї є своя дитяча кімната, де вона грається, є спальний куточок для відпочинку, дитина забезпечена іграшками та іншими речами для розвитку. Виходячи з інтересів дочки, вважала за доцільне залишити її на своєму утриманні та вихованні.

Зазначила, що має власне житло, відповідач не має власного житла, проживаючи у будинку своєї матері (бабусі дитини). Бабуся дитини (мати відповідача) не піклується про онуку.

Стислий виклад заперечень відповідача та позиція третіх осіб

Відповідач проти задоволення позову заперечував з підстав їх необґрунтованості та безпідставності. Зазначив, що бере активну участь у житті та вихованні дочки, ніколи не відмовлявся забезпечувати дитину, брати участь у її розвитку та повсякденному житті. Послався на те, що проживає у приватному будинку, має постійних дохід, веде активний, здоровий спосіб життя, має можливість забезпечити належні умови проживання дитини.

ОСОБА_2 зазначив, що між сторонами немає спору про місце проживання дитини, немає доказів створення ним перешкод у проживанні дитини з позивачкою до дати подання позову, неможливість задоволення позову ані шляхом визначення місця проживання дитини за фактичним місцем проживання позивача, оскільки доказів умов проживання дитини в Австрії немає, і законодавством така можливість не передбачена, ані за зареєстрованим місцем проживання позивачки, оскільки за такою адресою позивачка із дитиною нині не мешкають.

Зазначив про неактуальність поданих позивачкою доказів, які стосуються умов проживання позивача з дитиною на території України, а також послався на неналежність як доказу висновку органу опіки та піклування, оскільки його складено на підстави матеріалів позову, а не безпосереднього спілкування з позивачкою.

Треті особи позов підтримували, просили їх задовольнити, пояснивши, що висновок органу опіки та піклування складався на підставі документів, доданих позивачкою до позову, та пояснень представника позивачки. Спілкування із позивачкою не здійснювалося, умови проживання позивача із дитиною в Австрії не з`ясовувалися, відповідач був присутній на засіданні комісії з розгляду питання про складення висновку щодо визначення місця проживання дитини сторін.

Стислий виклад змісту рішення суду першої інстанції

Рішенням від 21 грудня 2022 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виснував, що дата складення документів, поданих на обґрунтування позову, варіюється від шести до одинадцяти місяців до моменту звернення позивачки до суду із позовом, що не дозволяє суду оцінити викладену в таких документах інформацію як актуальну і, головне, достатню не тільки на момент розгляду справи, а й на момент подання позову до суду, для висновку про наявність необхідних підстав, передбачених абзацом другим частиною першою статті 161 СК України, для визначення місця проживання спільної дитини сторін разом із позивачем.

Суд врахував, що позивачка із позовом звернулася лише 02 червня 2022 року (зі спливом майже року), нового обстеження умов проживання позивачки з того часу не проводилося. Після 24 лютого 2022 року позивачка виїхала за межі України разом зі спільною дочкою сторін, змінила з того часу дві країни перебування, мешкаючи на момент вирішення спору судом першої інстанції в Республіці Австрія. Обстеження житлово-побутових умов проживання позивачки разом із дитиною в іноземній державі не здійснювалося, що не дозволяє суду переконатися у тому, що позивачка створила необхідні, достатні, безпечні та стабільні умови для проживання, розвитку і виховання дочки сторін.

Щодо наданих позивачкою на стадії розгляду справи щодо суті довідок з Республіки Австрія з їх перекладом на українську мову, то таких доказів, за висновками суду, не може бути достатньо для позитивного для позивачки вирішення спору, оскільки зміст таких довідок не дозволяє суду встановити конкретні умови проживання та матеріального забезпечення позивачки та її дитини на території Республіки Австрія, оцінити їх як мінімально достатні передусім для дитини сторін.

Суд критично оцінив подані позивачкою докази щодо наявності у неї самостійного і достатнього доходу, потрібного для належного утримання як себе, так і дитини в контексті частини другої статті 161 СК України, оскільки подані суду документи свідчать про те, що позивачка перебуває у відпустці без збереження заробітної плати, підтвердженим доходом позивачки є мінімальні виплати уряду іноземної країни теперішнього перебування позивачки, яких, вочевидь, без додаткових джерел заробітку не вистачатиме для належного утримання дитини. Стосовно цивільно-правового договору позивачки із її представником як фізичною особою, то доказів його виконання та отримання позивачем виплат за ним до суду не подано, а отже і твердження про достовірність зазначеного джерела доходу не може бути покладено в основу рішення суду.

Щодо висновку органу опіки та піклування про визначення місця проживання дитини з матір`ю суд першої інстанції врахував, що цей висновок, так само як і подані позивачкою разом із позовом докази, фактично не містять необхідної і достатньої інформації про теперішні обставини, умови проживання, виховання і розвитку спільної дитини сторін, які мають бути обов`язково враховані під час розгляду цієї категорії справ, передусім в інтересах самої малолітньої дитини.

Також суд врахував, що між сторонами немає спору, зі змісту позову суд встановив, що сторони досягли усної домовленості про те, що їх спільна дитина після припинення відносин сторін буде постійно проживати із позивачкою за її зареєстрованим місцем проживання на території України. Вчинення відповідачем якихось дій, які були б спрямовані на порушення такої домовленості, суд під час розгляду справи не встановив, позивачка не довела, а відповідач заперечував. Відповідач у судовому засіданні підтвердив наявність домовленості, пояснив, що переїзд позивачки та їх спільної дитини спочатку на захід України, а потім і закордон внаслідок початку повномасштабного вторгнення країни-агресора на територію України відбувся не тільки з його відома, а й за його особистої участі. Зустрічний чи самостійний позов про визначення місця проживання спільної дитини із ним відповідач до суду не подавав. Відтак, суд виснував, що є достатні підстави вважати, що позов позивачки є передчасним.

Ще однією підставою для відмови у задоволенні позову суд визначив зміст та формулювання пред`явлених позивачкою вимог, а саме: пред`явлення позову про визначення місця проживання спільної дитини сторін разом із позивачкою за її зареєстрованим місцем проживання (тобто фактично на території України) або ж за її місцем фактичного проживання (наразі це Республіка Австрія). Суд зазначив, що таке двозначне формулювання позовних вимог є неприпустимим і неналежним, вимоги мають бути сформульовані чітко і однозначно із застосування конкретного способу захисту, а їх формулювання не має створювати наявність одночасно альтернативних і взаємовиключних способів виконання. Позивачка фактично переклала на суд свій обов`язок із визначення та обрання за неї належного та ефективного способу захисту, що є неприпустимим.

Суд визнав, що неможливим є і часткове задоволення позову шляхом визначення місця проживання спільної дитини сторін із позивачкою за її зареєстрованим місцем проживання, тобто на території України, оскільки позивачка із дитиною за адресою своєї реєстрації в Україні не проживають вже тривалий період часу, підстави вважати, що таке проживання відбудеться у найближчий час, немає, а задоволення позову в цій частині призведе до формальності рішення суду, без будь-якого сенсу в ньому та мети, а також очевидного невиконання такого рішення з боку позивачки.

Часткове ж задоволення позову шляхом визначенням місця проживання спільної дитини сторін разом із позивачкою за місцем її фактичного провадження так само не є можливим, оскільки теперішнім місцем проживання позивачки із дитиною є територія іноземної держави, умови проживання у якій, рівень матеріального забезпечення позивачки та наявність можливості забезпечити мінімально достатні умови для проживання дитини, як зазначалося, позивачка перед судом не довела.

Стислий виклад змісту рішення суду апеляційної інстанції

Постановою від 22 березня 2023 року Дніпровський апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_1 , скасував рішення

Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 грудня 2022 року, ухвалив нове рішення, яким позов частково задовольнив.

Суд визначив місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю ОСОБА_1 .

Здійснив розподіл судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд беручи до уваги висновок органу опіки та піклування адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради від 31 серпня 2022 року № 4/5-299, у якому орган опіки та піклування адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради при вирішенні спірного питання прийшов до єдиного висновку щодо визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з матір`ю ОСОБА_1 , 1986 року народження, та з урахуванням найкращих інтересах дитини та у зв`язку з воєнним вторгненням країни-агресора на територію України, де на теперішній час ведуться бойові дії, вважає за необхідне визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю ОСОБА_1 без зазначення конкретної адреси.

Апеляційний суд врахував, що ОСОБА_1 не заперечує проти спілкування дочки з батьком.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_2 13 квітня 2023 року із використанням засобів поштового зв`язку направив до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 березня 2023 року, залишити в силі рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 грудня 2022 року.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, визначив як підстави касаційного оскарження наведеного судового рішення те, що:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 607/1091/16-ц, згідно з якими визначення місця проживання малолітньої дитини за конкретною адресою унеможливлює маніпуляції з боку того з батьків, з ким буде проживати дитина, зокрема, проживати деінде, унаслідок чого батько дитини не буде мати змоги брати участь у її вихованні;

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 235/139/16-ц, щодо особливостей визначення місця проживання дитини.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ОСОБА_1 29 травня 2023року подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 разом із доповненнями до нього, просила залишити без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_2 , а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

Ухвалою від 08 травня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 , а ухвалою від 12 червня 2023 року справу призначив до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що сторони з 2018 року перебували у фактичних шлюбних відносинах, мають спільну дитину - дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивачці з 08 червня 2021 року належить на праві власності квартира АДРЕСА_2 , за адресою якої ОСОБА_1 зареєстрована з 23 травня 2003 року та проживала спільно з дитиною, яка зареєстрована за адресою цієї квартири з 09 грудня 2019 року після припинення фактичних шлюбних відносин із відповідачем (приблизно останні півтора роки перед зверненням до суду із позовом).

Місце проживання відповідача з 14 березня 2006 року зареєстровано за адресою: АДРЕСА_3 , де відповідач і став проживати після припинення стосунків сторін.

Відповідно до акта обстеження умов проживання від 22 липня 2021 року № 03/3120, складеного посадовими особами Управління-служби у справах дітей адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради, у зазначену дату відбулося обстеження умов проживання у квартирі АДРЕСА_2 . За наслідками обстеження з`ясовано, що умови проживання є задовільними, дотримуються санітарно-гігієнічні умови, квартира оснащена всім необхідним, у дитини є окреме ліжко, речі в достатній кількості та відповідно до віку, багато іграшок, матеріалу для розвитку дитини. За адресою квартири мешкають та зареєстровані позивачка, її матір та спільна дитина сторін. Стосунки у родині добрі, дружні, лагідні, панує взаєморозуміння. Мати створила всі умови для повноцінного виховання та розвитку дитини.

Згідно з медичною документацією на дитину саме позивачка здійснювала забезпечення медичного догляду за дитиною, є законним представником за декларацією про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу (сімейний лікар), до якого регулярно з`являлася з дитиною з дня її народження, виконувала всі призначення лікаря. Станом на грудень 2021 року дитині встановлено такий діагноз: функціональний розлад жовчного міхура за гіпомоторним типом, функціональний панкреатичний розлад, лактозна недостатність вторинна, рекомендовано відповідну дієту.

Відповідно до довідки ФОП ОСОБА_4 від 18 червня 2021 року ОСОБА_3 відвідувала заняття з грудничкового плавання з листопада 2020 року разом з матір`ю ОСОБА_1 . Батько дитини в школу плавання «Healthy Kids» з ОСОБА_5 ніколи не приходив. Мати приводила дівчинку регулярно, заняття мати оплачувала вчасно.

Згідно з довідкою ТОВ «Маленьке Диво» від 18 лютого 2022 року ОСОБА_1 разом із дитиною сторін відвідувала заняття раннього розвитку дитини для малюків в сімейному центрі «Маленьке Диво» з квітня 2021 року, батько дитини заняття з дитиною не відвідував.

Відповідно до довідки ТОВ «ОПТІМУСАГРО ТРЕЙД» від 15 червня 2021 року № 309 ОСОБА_1 займає посаду провідного менеджера з зовнішньоекономічної діяльності відділу збуту департаменту комерційного з 12 травня 2017 року згідно з наказом від 05 травня 2017 року № 1147.

З 20 серпня 2019 року до 06 січня 2020 року ОСОБА_1 перебувала на лікарняному у зв`язку з вагітністю та пологами, а з 20 лютого 2020 року до 08 листопада 2022 року - у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

На час соціальної відпустки робоче місце за ОСОБА_1 зберігається.

Відповідно до характеристики, виданої директором департаменту комерційного ТОВ «ОПТІМУСАГРО ТРЕЙД», ОСОБА_1 зарекомендувала себе як порядна, чесна, ввічлива, чуйна, спокійна, коректна, врівноважена, відповідальна та високоморальна людина. Під час виникнення конфліктних ситуацій поводить себе коректно, стримано. За час роботи в компанії дисциплінарних порушень не мала.

01 листопада 2022 року позивачка як виконавець та ОСОБА_6 як замовник уклали цивільно-правовий договір, за умовами якого позивачка зобов`язалася надавати замовнику послуги (виконувати роботу) в обсязі та на умовах, передбачених договором, а замовник - оплатити такі послуги (консультаційні послуги з питань налагодження партнерської взаємодії з іноземними благодійними, волонтерськими організаціями, фізичними, юридичними особами інших держав з питань взаємодії в волонтерській, благодійній сфері; здійснити переклади на українську мову документів щодо зазначеної діяльності; здійснювати моніторинг іноземних сайтів з метою пошуку потенційних партнерів з питань взаємодії у волонтерській, благодійній сфері) загальною вартістю 120 000, 00 грн щомісячно у безготівковій (готівковій) формі в національній валюті України з оплатою виконаних робіт згідно з актом. Строк дії договору - до 01 листопада 2023 року.

Згідно з довідками Комунального некомерційного підприємства «Міська поліклініка № 1» Дніпровської міської ради від 18 червня 2021 року серії 12ЯЯТ № 224370 та Комунального підприємства «Обласний медичний психіатричний центр з лікування залежностей зі стаціонаром» Дніпропетровської обласної ради від 07 липня 2021 року серії 12ЯЯТ № 549774 у позивачки немає психіатричних та наркологічних протипоказань до виконання обов`язків усиновителя, опікуна (піклувальника) над неповнолітніми дітьми.

31 травня 2021 року позивачка на адресу СВ Амур-Нижньодніпровського ВП ГУНП в Дніпропетровській області написала заяву про вчинення кримінального правопорушення відповідачем, про те, що відповідач після сварки з нею забрав малолітню спільну дитину та поїхав у невідомому напрямку. Результатів розгляду цієї заяви в матеріалах справи немає, як і відомостей про початок кримінального провадження за викладеним фактом.

07 липня 2022 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань із кваліфікацією за частиною третьою статті 301 Кримінального кодексу України внесено відомості про те, що до СВ ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області надійшли відомості стосовно позивачки про те, що вона займається звідництвом та здійснює пошук моделей для сайтів порнографічного характеру.

Водночас відповідно до листів слідчого СВ ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області від 02 серпня 2022 року, від 29 серпня 2022 року під час досудового розслідування кримінального провадження № 12022041030001101, кваліфікованого за частиною третьою статті 301 КК України, позивачці повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення не вручалося, а за наслідками проведеного комплексу слідчих (розшукових) дій не встановлено наявності в діянні позивачки ознак розслідуваного кримінального правопорушення.

Відповідно до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань 02 серпня 2022 року надійшла заява про вчинення кримінального правопорушення, а саме направлення відповідачем неправдивого повідомлення про вчинення кримінального правопорушення з боку, начебто, позивачки.

Відповідач з 30 вересня 2020 року до 31 жовтня 2021 року працював на посаді юриста у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», а з 01 листопада 2021 року працює на посаді заступника директора цього товариства.

Згідно з довідкою Інформаційного агентства «Антикорупційна правозахисна рада» ОСОБА_1 з 20 липня 2021 року та станом на 20 липня 2022 року включно є діючим членом Інформаційного агентства «Антикорупційна правозахисна рада».

Після початку 24 лютого 2022 року повномасштабного вторгнення на територію України країни-агресора та введення воєнного стану позивачка разом зі спільною дитиною сторін спочатку переїхала на захід України, звідки виїхала за межі України на територію Республіки Польща, а потім до Республіки Австрія, де перебуває з 22 травня 2022 року і на момент розгляду справи, мешкаючи з дитиною у АДРЕСА_4 у великогабаритному житловому приміщенні, де можливе медичне страхування, розміщення, грошова допомога на харчування у розмірі 110, 00 євро, виплата кишенькових грошей у розмірі 40, 00 євро, а також наявне право особи на надбавку на одяг у розмірі 150, 00 євро на рік, шкільне приладдя на суму 200, 00 євро на навчальний рік.

Відповідно до висновку від 31 серпня 2022 року № 4/5-299 орган опіки та піклування адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради під час вирішення спірного питання визнав за доцільне запропонувати суду визначити місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом із матір`ю ОСОБА_1 , 1986 року народження.

Право, застосоване судом

Під час оцінки доводів касаційної скарги щодо визначення місця проживання дитини Верховний Суд керується положеннями Конвенції про права дитини Сімейного кодексу України, Законом України «Про охорону дитинства», а також іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою та десятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

За змістом статей 18, 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У пункті 1 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

У частині першій статті 160 СК України передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Відповідно до частин першої та другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна людина, яка законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну. Здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, які запроваджуються згідно з законом і необхідні в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, з метою підтримання громадського порядку, запобігання злочинам, для захисту здоров`я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших людей.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях стосовно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Окрім прав батьків стосовно дітей, діти теж мають рівні права та обов`язки щодо батьків (стаття 142 СК України), у тому числі й на рівне виховання батьками. У § 54 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Olsson v. Sweden» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, Серія A, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення у справі

«Johansen v. Norway» від 07 серпня 1996 року, § 78).

У рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13 у справі «М. С. проти України», йдеться про визначення інтересів дитини, їх місця у взаємовідносинах між батьками. У згаданому рішенні ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі у міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

Аналіз наведених норм права та змісту практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й передусім повинні бути визначені інтереси дитини у разі існування спору, а вже тільки потім - права батьків.

Щодо визначення місця проживання дитини

Верховний Суд врахував, що у справі, яка переглядається, позивачка, звертаючись до суду з цим позовом, просила визначити місце проживання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із нею за її зареєстрованим або фактичним місцем проживання, проте конкретної адреси не вказувала.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції зробив висновки, що у найкращих інтересах дитини, враховуючи, що у теперішній час у зв`язку з воєнним вторгненням країни-агресора на території України ведуться бойові дії, потрібно визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 разом із матір`ю ОСОБА_1 без визначення конкретної адреси, оскільки місце проживання та місце реєстрації можуть змінюватися.

Такі висновки апеляційного суду відповідають сформованій правовій позиції Верховного Суду у постановах, на які заявник послався у касаційній скарзі.

Так, у постанові від 03 травня 2018 року у справі № 607/1091/16-ц

Верховний Суд зазначив загальний висновок, що місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.

Верховний Суд за результатами перегляду справи № 199/2898/22 дійшов переконання, що при постановленні оскаржуваного судового рішення суд апеляційної інстанції не порушив наведеного висновку, враховуючи обставини цієї справи, а саме той факт, що позивачка з дитиною у зв`язку із повномасштабною збройною агресією перебуває за межами України, визначив місце проживання дитини з матір`ю без вказівки на конкретну адресу.

У іншому абзаці постанові від 03 травня 2018 року у справі № 607/1091/16-ц, яку заявник наводить як приклад неправильного застосування судом норм матеріального права судом апеляційної інстанції, дійсно вказано про те, що визначення місця проживання малолітньої дитини за конкретною адресою унеможливлює маніпуляції з боку того з батьків, з ким буде проживати дитина, зокрема проживати деінде, унаслідок чого батько дитини не матиме змоги брати участь у її вихованні. Висновок Верховного Суду в цій частині сформульовано відносно конкретних обставин справи № 607/1091/16-ц. У розглядуваній справі № 199/2898/22 не встановлено, що мати перешкоджає батьку спілкуватись з дитиною чи приховує місце перебування дитини.

У постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 235/139/16-ц

Верховний Суд не формулював конкретного висновку про застосування норм права, а констатував, що у цій конкретній справі у найкращих інтересах дитини буде визначити місце проживання з матір`ю за відповідною адресою.

Верховний Суд зауважує, що усталеним є підхід при вирішенні спорів про визначення місця проживання дитини, що суд вирішує з ким із батьків буде проживати дитина. Якщо спір також існує щодо визначення конкретної адреси проживання дитини, то суд вирішує спір і в цій частині.

Зазначення у резолютивній частині рішення суду про визначення місця проживання дитини з одним без батьків, без зазначення конкретної адреси, не суперечить усталеним підходам Верховного Суду при вирішені цієї категорії спорів (за відсутності спору саме про адресу), адже є тотожним визначенню місця проживання дитини за місцем проживання одного з батьків, з ким суд ухвалює рішення про спільне проживання дитини.

Тож така підстава касаційної скарги, як неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, зроблених у постановах від 03 травня 2018 року у справі № 607/1091/16-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 235/139/16-ц, не підтвердилася під час касаційного перегляду справи.

Верховний Суд враховує посилання позивачки на постанову Верховного Суду від 09 лютого 2023 року у справі № 753/572/20, у якій Суд зазначив, що з огляду на введення воєнного стану в Україні, при вирішенні спорів, що стосуються прав та інтересів дитини, першорядним завданням держави є забезпечення її безпеки і права на життя. Суд касаційної інстанції у цій справі (№ 753/572/20) погодився з висновком суду апеляційної інстанції про відмову батькові у позові, пославшись на те, що суд апеляційної інстанції врахував інтереси дитини, її думку (небажання повертатися в Україну), а також безпеку проживання дитини разом з матір`ю під час війни за межами України.

Тож, задовольняючи позов, апеляційний суд обґрунтовано виснував, що в найкращих інтересах дитини, враховуючи, що у теперішній час у зв`язку з воєнним вторгненням російської федерації на території України ведуться бойові дії, потрібно визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю ОСОБА_1 .

Посилання на постанову Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 205/1621/18 Верховний Суд відхиляє, адже у зазначеній справі суд не сформулював правового висновку, що неприязні стосунки між батьками є безумовною та єдино достатньою підставою для визначення місця проживання дитини із одним із батьків.

За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає залишенню без змін.

Доводи відзиву на касаційну скаргу про те, що дитина не готова проживати разом із батьком, не заслуговують на увагу, оскільки питання визначення місця проживання разом із батьком не є предметом розгляду у справі, що переглядається.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції про часткове задоволення позову ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини разом із нею без зазначення конкретної адреси. Висновки апеляційним судом належно обґрунтовані, з урахуванням фактичних обставин справи.

Верховний Суд за результатами перегляду справи в касаційному порядку не встановив, що висновки апеляційного суду в оскаржуваній постанові суперечить правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах, наведених заявником як приклад неоднакового застосування норм права, відповідно погодився з висновками суду апеляційної інстанції про те, що за встановлених фактичних обставин справи визначення місця проживання дитини із матір`ю відповідатиме найкращим інтересам дитини, зокрема її безпеці та праву на життя.

Підсумовуючи, Верховний Суд встановив, що суд апеляційної інстанції зробив обґрунтовані висновки про скасування рішення суду першої інстанції за наслідками вирішення спору по суті.

Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, підлягає залишенню без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

За приписами пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141 142 ЦПК України.

У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У цій справі Верховний Суд зробив висновок про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення без змін, а тому підстав для розподілу судових витрат немає. Судові витрати, понесені заявником під час касаційного перегляду справи, покладаються на нього.

Керуючись статтями 141 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко

Відповідно до частини третьої статті 415 ЦПК України постанова оформлена суддею Верховного Суду Ступак О. В.