Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 18.03.2020 року у справі №664/993/18

Постанова

Іменем України

28 травня 2020 року

м. Київ

справа № 664/993/18

провадження № 61-3492св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Орган опіки і піклування Олешківської районної державної адміністрації,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником ОСОБА_3 , на постанову Херсонського апеляційного суду від 22 січня 2020 року в складі колегії суддів: Радченка С. В., Бездрабко В. О., Приходько Л. А.,

ВСТАНОВИВ :

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки і піклування Олешківської районної державної адміністрації, в якому просила позбавити відповідача батьківських прав відносно сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання сина у розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня звернення до суду і до досягнення дитиною повноліття.

Свої вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що у 2013 - 2015 роках вона з відповідачем перебувала у фактичних сімейних відносинах, від яких у них народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після припинення їх сімейних стосунків відповідач припинив будь-яке спілкування з сином, не займається його вихованням, не дбає про його інтереси, здоров`я та розвиток, не цікавиться життям сина, матеріально не забезпечує, не виявляє бажання бачитися та спілкуватися з дитиною, хлопчик не знає свого рідного батька. З грудня 2015 року вона перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 , який повністю замінив її сину рідного батька, піклується про дитину, матеріально забезпечує її та дитину, хлопчик вважає його своїм батьком, чоловік має намір усиновити її сина.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Цюрупинського районного суду Херсонської області від 27 травня 2019 року позов задоволено.

Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав відносно його неповнолітнього сина ОСОБА_4 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 аліменти у розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму, встановленого для дитини її віку, щомісячно, починаючи з 17 квітня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття.

Вирішено питання щодо судових витрат.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив із того, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання дитини, що є підставою для позбавлення його батьківських прав. Відповідач не приймав та не приймає участі у матеріальному забезпеченні дитини, а тому підлягають стягненню аліменти на користь позивача, розмір яких суд визначив у ј частці від доходу (заробітку) відповідача, оскільки останній не має інших утриманців, і вказаний розмір аліментів відповідає положенням закону.

Постановою Херсонського апеляційного суду від 22 січня 2020 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_2 , рішення Цюрупинського районного суду Херсонської області від 27 травня 2019 рокув частині позбавлення батьківських прав скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Апеляційний суд виходив із того, що ухвалюючи рішення про позбавлення відповідача батьківських прав, суд не врахував, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено. Позивачем не надано належних та допустимих доказів винної поведінки та ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов`язків, які б були законною підставою для позбавлення його батьківських прав відносно сина.

Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про позбавлення відповідача батьківських прав, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що апеляційний суд не надав належної оцінки доказам, зібраним у справі; не встановив фактичні обставини справи; не перевірив доводи відповідача щодо вчинення ним дій на налагодження стосунків з дитиною, чим порушено норми процесуального права. Суд, ухвалюючи постанову, застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у справі № 758/8567/16, № 766/16197/17 від 19 листопада 2019 року та мотивує необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у справі № 404/639/16-ц та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 березня 2020року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано справу із суду першої інстанції.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судами встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження дитини серії НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є батьком малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_1 , яка є матір`ю малолітнього ОСОБА_4 , 09 грудня 2015 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_5 .

Актом обстеження житлово-побутових умов від 12 березня 2018 року, довідкою про склад сім`ї від 16 березня 2018 року, довідкою Козачелагерського дошкільного навчального закладу ясла-садка від 21 березня 2018 року, довідкою про доходи ОСОБА_5 від 13 лютого 2018 року та показаннями всіх допитаних свідків підтверджено, що позивач ОСОБА_1 створила для свого сина ОСОБА_4 всі необхідні умови для проживання і розвитку, утримує та виховує дитину разом із своїм чоловіком ОСОБА_5 (а.с.17, 20, 21, 22).

Відповідно до протоколу індивідуальної психологічної діагностики, проведеної практичним психологом ОСОБА_6 з малолітнім ОСОБА_4 з 14 січня 2019 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 2019 року, за результатами чотирьох бесід встановлено, що п`ятирічний хлопчик знає свого батька на ім`я ОСОБА_5 , любить батька, не боїться, той дарує йому подарунки, дитина вважає його значимою особою у своєму житті (а.с.84).

Відповідно до висновку Олешківської районної державної адміністрації Херсонської області від 03 грудня 2018 року орган опіки та піклування вважає недоцільним позбавлення батьківських права ОСОБА_2 (а.с.61).

Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно з частин першої, другої, шостої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.

Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Європейський суд з прав людини у справі «Савіни проти України» (заява від 18 грудня 2008 року № 39948/06) вказує, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.

У рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) суд наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, оскільки позивачкою належними та допустимими доказами не підтверджено факт умисного ухилення відповідача від виховання дитини, свідомого нехтування ним батьківськими обов`язками.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновкиапеляційного суду, які знайшли обґрунтовану оцінку у мотивувальній частині постанови та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно із частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 401, 415 ЦПК, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Постанову Херсонського апеляційного суду від 22 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді М. М. Русинчук

Н. О. Антоненко

В. І. Журавель