Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 27.01.2020 року у справі №686/22429/18

Постанова

Іменем України

25 лютого 2021року

м. Київ

справа № 686/22429/18

провадження № 61-919св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, державний реєстратор Управління з питань реєстрації Хмельницької міської ради Савчук Наталія Сергіївна, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, Управління з питань реєстрації Хмельницької міської ради,

третя особа - приватний нотаріус Хмельницького міського нотаріального округу Палінчак Тетяна Вікторівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29 липня 2019 року у складі судді Стефанишина С. Л. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 05 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Гринчука Р. С., Корніюк А. П., Талалай О. І. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, державного реєстратора Управління з питань реєстрації Хмельницької міської ради Савчук Наталії Сергіївни, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, Управління з питань реєстрації Хмельницької міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - приватний нотаріус Хмельницького міського нотаріального округу Палінчак Тетяна Вікторівна, про скасування рішення державного реєстратора, визнання недійсним договору,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_6 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2, державного реєстратора Управління з питань реєстрації Хмельницької міської ради Савчук Н.

С., ОСОБА_4, ОСОБА_4, ОСОБА_5, Управління з питань реєстрації Хмельницької міської ради про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора Савчук Н. С. від 27 грудня 2016 року, № 33213832 про реєстрацію права власності на житловий будинок на АДРЕСА_1 в рівних частка за ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та визнання недійсним договору дарування від 20 січня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом, відповідно до якого ОСОБА_4, ОСОБА_4, ОСОБА_5 подарували ОСОБА_2 3/4 частки житлового будинку на АДРЕСА_1.

В обґрунтування вимог зазначила, що вона є власником житлового будинку на АДРЕСА_2. До стін її будинку прилягає самочинно збудоване приміщення, власником якого є ОСОБА_2. Рішенням державного реєстратора Савчук Н. С. від 27 грудня 2016 року, № 33213832 було зареєстровано право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_4, ОСОБА_5 в рівних частках, загальною площею 59,1 кв. м, що не співпадає із розміром частки житлового будинку, який був визначений в ухвалі суду про затвердження мирової угоди в розмірі 41,2 кв. м.

Державний реєстратор не перевірив належність відповідачам земельної ділянки під приміщеннями та присвоєння ділянці кадастрового номера, хоча земля перебуває у комунальній власності і дозволу на її забудову вони не отримували. 20 січня 2017 року на підставі договору дарування ОСОБА_2 отримала у власність весь будинок АДРЕСА_1 загальною площею 59,1 кв. м., житловою 41,2 кв. м.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29 липня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 05 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29 липня 2019 року без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з недоведеності позивачем порушення своїх прав та відсутності в діях державного реєстратора порушень вимог закону при проведенні держаної реєстрації права власності на житловий будинок за відповідачами ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_4 та ОСОБА_5.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Ксьондзик Ю. Ю. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29 липня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 05 грудня 2019 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить оскаржувані судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 мотивована тим, що суд першої інстанції не сприяв позивачеві у витребуванні доказів та проведенні судової експертизи документа на предмет підробки, що полягало в тому, що протокольною ухвалою від 10 жовтня 2018 року у відповідача було витребувано оригінал довідки від 28 листопада 2016 року № 2846/03-01-14, однак відповідач оригіналу суду не надав, а суд не вжив заходів щодо його подальшого витребування.

Вказує, що місцевий суд у своєму рішенні послався на неналежний доказ - довідку від 28 листопада 2016 року № 2846/03-01-14, адже при державній реєстрації права власності вказана довідка реєстратору не надавалась.

В ухвалі про затвердження мирової угоди чітко зазначено, що загальна площа належного відповідачу ОСОБА_2 будинку становить 41,2 кв. м, а не житлова.

Нежитлові приміщення, які виділялись відповідачам відповідно до мирової угоди не були її предметом.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У березні 2020 року, представником ОСОБА_2 - адвокатом Герасимчук С. С. до Верховного Суду було подано відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 в якому представник відповідача у задоволенні касаційної скарги просить відмовити, посилаючись на її необґрунтованість, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Вказує, що оспорюваним правочином прав позивача не порушено, реєстрацію права власності проведено правильно, а висновки судів відповідають обставинам справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 17 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області.

02 березня 2020 року цивільна справа № 686/22429/18 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку на АДРЕСА_2.

В 2016 році ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулися в суд з позовом про виділ їм в натурі належної частини будинку, по 1/4 частині кожному, а саме, кімнати 1-4 площею 13,9 кв. м, кімнати площею 1-5 площею 13,1 кв. м, кімнати 1-6 площею 14,2 кв. м, а всього загальною площею 41,2 кв. м.

За наслідками розгляду справи Хмельницьким міськрайонним судом було постановлено ухвалу від 06 вересня 2016 року про визнання мирової угоди, відповідно до якої ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 виділено в натурі в рівних частках кожному приміщення в житловому будинку, розташованому на АДРЕСА_3, а саме, 1-4 площею 13,9 кв. м, 1-5 площею 13,1 кв. м, 1-6 площею 14,2 кв. м, а всього загальною площею 41,2 кв. м.

ОСОБА_1 в натурі виділено частину домоволодіння АДРЕСА_3, що складається з приміщення коридору - 2,2 кв. м, житлових приміщень площею 9,2 кв. м, 11,3 кв. м, 9.1 кв. м, кухні площею - 4,5 кв. м.

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Савчук Н. С. від 27 грудня 2016 року проведено державну реєстрацію права власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в рівних частках.

Із копії технічного паспорту, виготовленого 21 вересня 2016 року, а саме експлікації приміщень до житлового будинку на АДРЕСА_1, встановлено, що будинок складається із житлової площі 41,2 кв. м та допоміжної - 17,9 кв. м, загальна площа - 59,1 кв. м.

З довідки про технічний опис об'єкта на АДРЕСА_1 виданій ФОП ОСОБА_7 від 08 грудня 2016 року на день інвентаризації встановлено, що загальна площа житлового будинку збільшена на 17,9 кв. м за рахунок включення в площу холодних приміщень, становить 59,1 кв. м, житлова становить 41,2 кв. м, реконструкція проведена без зміни геометричних розмірів, їх фундаментів в плані, всі забудови побудовано до 1991 року, що на підставі Наказу від 24 травня 2001 року № 127 "Про затвердження Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна" та наказу від 09 серпня 2012 року № 4/74 Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України - не є самочинним.

Відповідно до договору дарування 3/4 часток в праві власності на житловий будинок від 20 січня 2017 року ОСОБА_4, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 подарували ОСОБА_2 3/4 частки в праві власності на вищезазначений житловий будинок. На земельній ділянці за цією адресою розташовано цегляний житловий будинок розміром загальної площі 59,1 кв. м, житловою площею 41,2 кв. м.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX. Тому в тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав регулюються Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон).

Статтею 18 Закону (в редакції на момент проведення реєстрації) врегульовано порядок державної реєстрації.

Частинами другою-четвертою статті 18 Закону визначено, що перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень. У випадках, передбачених законодавством України, державна реєстрація прав проводиться після технічної інвентаризації об'єкта нерухомого майна, речові права на який підлягають державній реєстрації.

Державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

Відповідно до пункту 54 Порядку про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - Порядок), затвердженого Постановою КМУ від 15 листопада 2015 року № 1127 державна реєстрація права власності на нерухоме майно, утворене шляхом поділу майна, проводиться за умови наявності технічної можливості такого поділу та можливості використання такого майна як самостійного об'єкта цивільних правовідносин. Для державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна, що створюється шляхом поділу подаються: документ, що посвідчує право власності на об'єкт нерухомого майна до його поділу або об'єднання (крім випадків, коли право власності на такий об'єкт вже зареєстровано в Державному реєстрі прав); документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта (крім випадків, коли об'єкт нерухомого майна створюється шляхом поділу або об'єднання без проведення будівельних робіт, що відповідно до законодавства потребують отримання дозволу на їх проведення); технічний паспорт на новостворений об'єкт нерухомого майна; документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси (крім випадків поділу або об'єднання таких об'єктів нерухомого майна, як квартира, житлове або нежитлове приміщення тощо).

Згідно з пунктом 56 Порядку, для державної реєстрації права власності на нерухоме майно, що створюється шляхом поділу, виділу в натурі частки майна, що перебуває у спільній власності, та має наслідком припинення права спільної власності для усіх або одного із співвласників, подаються: 1) договір про поділ спільного майна, договір про виділ у натурі частки із спільного майна або відповідне рішення суду; 2) документи, передбачені пунктом 54 цього Порядку, крім документа, що посвідчує право власності на нерухоме майно до його поділу або виділу в натурі частки.

Відповідно до пункту 58 Порядку для державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна у разі, коли в документах, що подаються для такої реєстрації, відсутні відомості про технічні характеристики відповідного об'єкта, також подається технічний паспорт на такий об'єкт. За бажанням заявника у разі зміни технічних характеристик об'єкта нерухомого майна для державної реєстрації права власності на такий об'єкт може бути подано технічний паспорт, що містить актуальні відомості про технічні характеристики об'єкта, незалежно від наявності таких відомостей в документах, що подаються для відповідної реєстрації. У разі коли зміни технічних характеристик об'єкта нерухомого майна відбулися у зв'язку з проведенням будівельних робіт, що відповідно до законодавства потребують отримання дозволу на їх проведення, також подається документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта. У випадках, передбачених абзацами першим та другим цього пункту, державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав до Державного реєстру прав вносить відомості про об'єкт нерухомого майна відповідно до технічного паспорта на такий об'єкт та документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статей 12, 81 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Місцевим судом було встановлено, що для державної реєстрації права власності на зазначене нерухоме майно, саме по 1/4 частці в житловому будинку на АДРЕСА_1 заявниками були подані наступні документи: технічний паспорт б/н від 21 вересня 2016 року, виданий фізичною особою підприємцем ОСОБА_7, ухвала Хмельницького міськрайоного суду, про затвердження мирової угоди від 25 серпня 2016 року, справа № 686/10996/16-ц від 06 вересня 2016 року; довідка № 2846/03-01-14 від 06 вересня 2016 видана Управлінням архітектури та містобудування Департаменту архітектури, містобудування та земельних ресурсів.

При цьому, сам технічний паспорт не містить жодної відмітки про самочинно побудовані приміщення.

Колегія суддів також зазначає, що апеляційний суд правильно вказував, що посилання ОСОБА_1 на те, що частина добудови до житлового будинку АДРЕСА_1, за рахунок якої була збільшена загальна площа цього будинку проведена відповідачами ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 самовільно, і є самочинним будівництвом, яке, знову ж таки, призвело до порушення її права, як власника сусіднього будинку, є необґрунтованим, оскільки на підтвердження цієї обставини справа не містить доказів.

З огляду на вищенаведені норми, колегія суддів вважає правильним, висновок місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про те, що подані документи подані заявниками у відповідності до пунктів 54,56 та 58 Порядку про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Частиною 1 статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Апеляційним судом було встановлено, що виділена в натурі ОСОБА_1 частина домоволодіння АДРЕСА_2, що складається з приміщення коридору 2,2 кв. м, житлових приміщень площею 9,2 кв. м, 11,3 кв. м, 9,1 кв. м, кухні площею 4,5 кв. м, перебуває у власності позивача, вона фактично вільно здійснює право володіння, користування та розпорядження цим нерухомими майном і жодних перешкод в цьому з боку відповідачів не вчиняється.

Апеляційний суд обґрунтовано вказував, що досліджені судом першої інстанції докази вказують на те, що у діях відповідачів відсутні ознаки порушення прав позивача як власника сусіднього житлового будинку, оформленням права власності на виділену відповідачам в натурі частину житлового будинку, яка на даний час є окремим об'єктом права власності. Крім того, як вбачається із змісту позовної заяви, позивач не вказувала на порушення її прав як землевласника оспорюваним договором та рішенням державного реєстратора.

А тому колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що сама по собі обставина, що в ухвалі суду про затвердження мирової угоди зазначено про виділення відповідачам приміщення в житловому будинку загальною площею 41,2 кв. м, а зареєстровано право власності на житловий будинок загальною площею 59,1 кв. м, житловою площею 41,2 кв. м, не свідчить про порушення права ОСОБА_1 внаслідок чого відхиляє аналогічний за змістом довід касаційної скарги.

Крім того колегія суддів зауважує, що вимог щодо означених нежитлових приміщень позивач не заявляла.

Колегія суддів відхиляє також довід касаційної скарги стосовно того, що суд першої інстанції не сприяв позивачеві у проведенні судової експертизи адже як вбачається з матеріалів справи клопотання про призначення експертизи позивач не заявляв, а тому означений довід не заслуговує на увагу.

Колегія суддів відхиляє довід касаційної скарги стосовно того, що місцевий суд у своєму рішенні послався на неналежний доказ - довідку № 2846/03-01-14, у зв'язку із тим, що, на думку заявника, при державній реєстрації права власності вказана довідка реєстратору не надавалась з огляду на таке.

Як вже зазначалось вище, копія означеної довідки була додана до відзиву на позовну заяву та оцінена місцевим судом у прийнятому 29 липня 2019 року рішенні.

В силу положень частини 2 статті 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, а в силу положень статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в апеляційному суді з наданням відповідної правової оцінки всім обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Таким чином, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявників, при цьому враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Аналізуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, доводи касаційної скарги правильність висновків судів не спростовують, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29 липня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 05 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко В. С. Висоцька А. І. Грушицький