Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.08.2018 року у справі №333/6752/17

Постанова

Іменем України

27 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 333/6752/17

провадження № 61-40651 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Усика Г. І. (суддя-доповідач), Кузнєцова В. О., Олійник А. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Міністерство оборони України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 26 лютого 2018 року у складі судді Круглікової А. В. та постанову Апеляційного суду Запорізької області від

20 червня 2018 року у складі колегії суддів: Подліянової Г. С., Дашковської А. В., Кримської О. М.,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обгрунтовував тим, що у період з 01 серпня 1975 року по

01 червня 1993 року він проходив військову службу у Збройних силах України. Під час проходження військової служби йому було поставлено діагноз: «Дисциркуляторна енцефалопатія змішаного генезу (посттравматична, гіпертонічна, дисметаболічна) ІІ ст., лікворно-гіпертензійний, вестибуло-атактичний синдром. Гіпертонічна хвороба І ст., сн-о. цукровий діабет ІІ тип, середньої важкості, субкомпенсація, аутоімунний тиреоідит, дифузний зоб ІІ ст., еунтриоз».

22 вересня 2015 року у результаті огляду медико-соціальної експертної комісії (далі МСЕК), йому встановлено третю групу інвалідності, яка пов'язана з виконанням обов'язків військової служби.

Посилаючись на те, що внаслідок погіршення стану здоров'я він позбавлений можливості вести повноцінний спосіб життя, постійно відчуває больові синдроми та психологічний дискомфорт, значну частину пенсії витрачає на придбання ліків, оздоровлення та постійні медичні огляди, просив стягнути з Міністерства оборони України на відшкодування моральної шкоди

100 000,00 грн.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 26 лютого 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що чинне на момент отримання позивачем ушкодження здоров'я законодавство не містило положень щодо відшкодування моральної шкоди, якої особа зазнала у зв'язку з ушкодженням її здоров'я при виконанні обов'язків військової служби, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог

ОСОБА_4 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди.

Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 20 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 26 лютого 2018 року залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, щочинне на момент отримання позивачем ушкодження здоров'я законодавство не містило положень щодо відшкодування моральної шкоди, якої особа зазнала у зв'язку з ушкодженням її здоров'я при виконанні обов'язків військової служби. Крім того, позивачем не доведено протиправність дій або бездіяльності Міністерства оборони України, а також наявність причинного зв'язку між завданою позивачу шкодою та протиправним діянням відповідача, не встановлено вини відповідача у заподіянні моральної шкоди, а тому суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 18 липня 2018 року виправлено описку у вступній частині постанови Апеляційного суду Запорізької області від 20 червня 2018 року, в частині зазначення судді-доповідача, зазначено вірно суддю-доповідача «ОСОБА_5.» замість «ОСОБА_6.».

У липні 2018 року до суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга ОСОБА_4, у якій заявник просив скасувати рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 26 лютого 2018 року і постанову Апеляційного суду Запорізької області від 20 червня 2018 року, та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що обставини, на які він посилається, як на обгрунтування своїх вимог про стягнення моральної шкоди, підтверджуються зібраними у справі доказами, яким суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки, що свідчить про порушення ними норм процесуального права. Суди також не звернули увагу, щовнаслідок погіршення стану здоров'я через проходження військової служби, він позбавлений можливості вести повноцінний спосіб життя, постійно відчуває больові синдроми та психологічний дискомфорт, значну частину пенсії витрачає на придбання ліків, оздоровлення та постійні медичні огляди, а тому визначений ним розмір відшкодування моральної шкоди, є обгрунтованим.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Відповідно до статті 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня

2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.

Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами установлено, що ОСОБА_4 у період з 01 серпня 1975 року по

01 червня 1993 року проходив військову службу у Збройних Силах, що підтверджується військовим білетом серії ГС №216160, виданим в липні

1993 року Комунарським районним військовим комісаріатом м. Запоріжжя.

Під час виконання службових обов'язків ОСОБА_4 у 1975, 1976, 1978 та

1989 роках отримав травми, що підтверджується свідоцтвом про хворобу від

09 лютого 2013 року № 17.

Відповідно до довідки МСЕК від 13 жовтня 2015 року серія АВ № 0297494 позивачеві встановлено третю групу інвалідності, яка пов'язана з виконанням обов'язків військової служби.

Стаття 56 Конституції України встановлює, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини першої та пункту 2 частини другої статті 23 ЦК Україниособа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Згідно з частинами першою та другою статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Отже, наявність шкоди ще не породжує абсолютного права на її відшкодування будь-якою особою, так як необхідно довести наявність усіх складових цивільно-правової відповідальності та правильно визначити суб'єкт такої відповідальності.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з пунктами 2, 3 рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09 лютого 1999 року за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце. Проте надання зворотної сили в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

При вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди необхідно з'ясовувати, коли виникли правовідносини сторін та коли була завдана моральна шкода.

Встановивши, що ОСОБА_4 отримав ушкодження здоров'я, які стали підставою для встановлення йому третьої групи інвалідності, під час проходження військової служби у 1975, 1976, 1978, 1989 роках, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків, що на час її заподіяння діюче законодавство не містило положень щодо відшкодування моральної шкоди, а тому позовні вимоги позивача не грунтуються на законі.

Крім того, обгрунтованим є й висновок апеляційного суду про те, що наявність шкоди у позивача не породжує у Міністерства оборони України обов'язку її компенсації за відсутності доказів наявності усіх елементів цивільно-правової відповідальності, що виключає відповідальність Міністерства оборони України за заподіяння позивачу моральної шкоди.

Викладені у касаційній скарзі доводи цих висновків не спростовують, фактично дублюють доводи заявника при розгляді справи судами попередніх інстанцій, яким суди надали належну правову оцінку в сукупності з встановленими обставинами справи, та зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що судами попередніх інстанцій правильно визначено характер правовідносин, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 26 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 20 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик

В. О. Кузнєцов

А. С. Олійник