Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.08.2018 року у справі №219/11841/17

Постанова

Іменем України

09 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 219/11841/17-ц

провадження № 61-39418св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,

Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк", правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду Донецької області від 30 травня 2018 року у складі колегії суддів: Соломахи Л. І., Будулуци М. С., Космачевської Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк", правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк", (далі - АТ КБ "ПриватБанк") про визнання кредитного договору недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що у лютому 2017 року відповідач звернувся до суду із позовом до позивача про стягнення заборгованості за кредитним договором, процентів, пені та комісії та зазначив, що відповідно до укладеного договору

від 26 квітня 2010 року б/н, який складається із заяви, Умов та правил надання банківських послуг, правил користування платіжною карткою та тарифів банку, які викладені на офіційному веб-сайті відповідача, позивач отримала кредит у розмірі 4 300,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, із кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Банк посилається на те, що за умовами договору має право нараховувати відсотки за користування кредитом у розмірі, встановленому тарифами банку, які викладені на банківському сайті, з розрахунку 360 календарних днів на рік, а також на те, що пунктом 1.1.3.2.3 Умов та правил надання банківських послуг передбачена можливість односторонньої зміни тарифів та інших невід'ємних частин договору за умови інформування про це позичальника шляхом надання виписки з карткового рахунку на умовах, зазначених у пункті 1.1.3.1.9 Умов та правил надання банківських послуг. Із урахуванням викладеного банк у вказаному позові ставив питання про стягнення з позивача заборгованості за кредитом, заборгованості за пенею та комісією, штрафів, а також заборгованості за процентами за користування кредитом, які за різні періоди розраховані за ставками 30 %, 34,80 % та 43,20 %. Згідно з пунктом 1.1.3.1.9 Умов та правил надання банківських послуг, доданих банком до вказаного позову, до обов'язків банку належить не рідше одного разу на місяць способом, вказаним у заяві, надавати держателю виписки про стан картрахунків та про вчинення за попередній місяць операцій за картрахунками. При цьому заява із зазначенням способу надання виписки про стан картрахунків та про вчинені за попередній місяць операції за картрахунками позивачем не оформлялись. Отже, з наведених вище умов кредитного договору вбачається, що банку надано право односторонньої зміни цих умов, зокрема, в частині зміни розміру відсотків за користування кредитом та інших невід'ємних частин договору, що є суттєвим порушенням норм чинного законодавства України, крім того, є пряма вказівка положень законодавства про нікчемність умов кредитного договору в частині односторонньої зміни банком процентної ставки, банк пред'явив позивачу відповідний позов про стягнення суми за кредитним договором, у тому числі й процентів за підвищеною в односторонньому порядку ставкою, то пред'явленням такого позову банк вчинив дію, яка свідчить про невизнання нікчемності відповідних положень кредитного договору, що в свою чергу свідчить про наявність спору між сторонами у цій частині та зумовлює необхідність встановлення нікчемності правочину в судовому порядку.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просила визнати недійсним кредитний договір від 26 квітня 2010 року б/н, укладений між ОСОБА_1 та

АТ КБ "ПриватБанк", який складається із: заяви, Умов та правил банківських послуг, правил користування платіжною карткою та тарифів банку, які викладені на офіційному веб-сайті АТ КБ "ПриватБанк".

Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 02 березня

2018 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним кредитний договір від 26 квітня 2010 року б/н, укладений між ОСОБА_1 та АТ КБ "ПриватБанк", який складається із заяви, Умов та правил банківських послуг, правил користування платіжною карткою та тарифів банку, які викладені на офіційному веб-сайті АТ КБ "ПриватБанк".

Рішення мотивоване тим, що кредитний договір від 26 квітня 2010 року б/н є нікчемним, адже укладений з порушенням письмової форми, оскільки Умови та правила надання банківських послуг підписані лише представником банку - головою правління Дубілетом О. В., позивачем вони не підписувалися і відповідно до норми частини 2 статті 207 ЦК України при його укладенні не дотримані.

Постановою Апеляційного суду Донецької області від 30 травня 2018 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено. Рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 02 березня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення. Відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог до АТ КБ "ПриватБанк" про визнання недійсним кредитного договору від 26 квітня 2010 року б/н, який складається із: заяви, Умов та правил надання банківських послуг, правил користування платіжною карткою та тарифів банку, які викладені на офіційному веб-сайті АТ КБ "ПриватБанк". Вирішено питання розподілу судових витрат.

Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що між позивачем та банком фактично укладений договір приєднання, який складається із: заяви-анкети, Умов та правила надання банківських послуг та тарифів банку, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню вимоги частини 1 статті 207, статті 633, 634 ЦК України.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У липні 2018 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Апеляційного суду Донецької області

від 30 травня 2018 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що пунктом 1.1.3.2.3 Умов та правил надання банківських послуг встановлена не одностороння зміна банком умов договору, а погоджена сторонами процедура зміни договору. Також апеляційний суд зазначив, що фактичне підвищення процентної ставки відбулось не в момент вчинення правочину, а через чотири роки, тому таке підвищення не впливає на висновки суду. Проте, відповідач на вказані обставини у апеляційній скарзі не посилався та відповідні доводи не наводив, у зв'язку із чим у апеляційного суду не було підстав переглядати висновки суду першої інстанції у цій частині, отже, апеляційний суд безпідставно вийшов за межі доводів апеляційної скарги, чим порушив принцип диспозитивності цивільного судочинства, який встановлено статтею 13 ЦПК України.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідач не дотримався процедури збільшення процентної ставки, а позивачем таке збільшення не погоджувалося, що вказує на одностороннє збільшення процентної ставки, що законодавством, чинним на час виникнення спірних правовідносин, не допускається.

Станом на час розгляду вказаної справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 липня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою Верховного Суду від 22 травня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судове рішення суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 213, 214 ЦПК України 2004 року щодо законності та обґрунтованості.

Судом встановлено, що 26 квітня 2010 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку та отримала кредитну карту "Універсальна" із встановленим кредитним лімітом

1 000,00 грн, який 23 серпня 2011 року збільшено до 4 300,00 грн.

Нормативно-правове обґрунтування

Згідно із статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити статті 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частиною 1 статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені Частиною 1 статті 215 ЦК України.

Згідно з частиною 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частин 1 , 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом частиною 1 статті 633 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, правильним є висновок апеляційного суду про відмову у задоволенні позову, оскільки ОСОБА_1 не довела, що підписана анкета-заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, доданими до позовної заяви, складають кредитний договір, адже ці Умови не містять підпису позивача, а отже, їх не можна вважати складовими кредитного договору.

Отже, за відсутності доказів узгодження у письмовому вигляді конкретних умов договору, відсутні підстави для визнання цього договору недійсним, адже неукладені умови договору не можуть бути визнані недійсними на підставі статей 203, 215 ЦК України.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд вийшов за межі доводів апеляційної скарги та порушив принцип диспозитивності цивільного судочинства, не заслуговує на увагу, оскільки суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 статті 367 ЦПК України).

Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального або процесуального права, та по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.

При цьому Верховним Судом враховано, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення.

Таким чином, наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують правильність висновків суду та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а отже, підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Донецької області від 30 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко