Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 01.11.2018 року у справі №127/1778/18

Постанова

Іменем України

02 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 127/1778/18

провадження № 61-45749св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Ступак О. В. (суддя-доповідач), суддів:Гулейкова І. Ю., Усик Г. І., Погрібного С. О., Яремка В. В,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Управління виконавчої дирекції Фонд соціального страхування України у Вінницькій області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області, ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 31 травня 2018 року у складі судді Бойка В. М. та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 13 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Марчук В. С., Берегового О. Ю., Денишенко Т. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області (далі - Управління виконавчої дирекції Фонд у Вінницькій області) про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Свої вимог позивач мотивувала тим, що 29 грудня 2017 року наказом від 18 грудня 2017 року № 398-к/тр вона звільнена з посади головного спеціаліста відділу контрольно-ревізійної роботи та аудиту Управління виконавчої дирекції Фонду у Вінницькій області у зв'язку зі скороченням штату та чисельності працівників на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Позивач зазначала, що при її звільненні відповідач порушив норми трудового законодавства, зокрема, належним чином не було попереджено про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці; не запропоновано іншої роботи; не враховано її високу кваліфікацію і продуктивність праці; не отримано згоди первинної профспілкової організації.

27 жовтня 2017 року їй надали для ознайомлення попередження від 26 жовтня 2017 року за № 01-1302, яке вона вважає неправильним, оскільки у ньому не була зазначена підстава звільнення та пропозиція іншої роботи або зазначено про відсутність такої можливості.

Крім того, попередження, видане на виконання наказу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України від 23 жовтня 2017 року № 556, не містить вимоги щодо попередження про звільнення працівників.

Також постійна робоча комісія (президія) об'єднаної профспілкової організації працівників Вінницького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності на своєму засіданні 22 грудня 2017 року не прийняла рішення про надання згоди на розірвання з нею трудового договору. При голосуванні заслухано інформацію про те, що із 01 серпня 2017 року нею проведено 17 перевірок, у 15 з яких вона була керівником ревізійної групи, що свідчить про її кваліфікацію і продуктивність праці.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 зазначала, що наказ про звільнення її з посади від 18 грудня 2017 року за № 398-к/тр є безпідставним, а звільнення - незаконним.

Враховуючи зазначене, позивач просила суд скасувати наказ Управління виконавчої дирекції Фонду у Вінницькій області від 18 грудня 2017 року № 398-к/тр про звільнення з роботи, поновити її на попередній роботі, стягнути із відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та 14 892,00 грн - на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 31 травня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено. Скасовано наказ Управління виконавчої дирекції Фонду у Вінницькій області від 18 грудня 2017 року № 398-к/тр про звільнення з роботи ОСОБА_1 Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу контрольно-ревізійної роботи та аудиту Управління виконавчої дирекції Фонду у Вінницькій області. Стягнуто із Управління виконавчої дирекції Фонду у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу із 29 грудня 2017 року по 31 травня 2018 року із розрахунку 620,95 грн за один робочий день, що загалом складає 65 820,70 грн. Допущено негайне виконання судового рішення у частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах місяця. Стягнуто із Управління виконавчої дирекції Фонду у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 14
892,00 грн на відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що звільнення позивача із роботи відбулося із порушенням трудового законодавства України, оскільки проведено без згоди професійної спілки, роботодавцем не пропонувалася їй інша посади, доказів відсутності такої посади не надано, не враховано, що у неї є неповнолітня дитина. За таких обставин позивач підлягає поновленню на роботі із стягненням з роботодавця на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також відшкодування моральної шкоди.

Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 13 вересня 2018 року апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду у Вінницькій області задоволено частково. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 31 травня 2018 року скасовано у частині стягнення з Управління виконавчої дирекції Фонду у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу із 29 грудня 2017 року по 31 травня 2018 року з розрахунку 620,95 грн за один день, що становить у сумі 65 820,70 грн, та в цій частині ухвалено нове рішення. Стягнуто з Управління виконавчої дирекції Фонду у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29 грудня 2017 року по 31 травня 2018 року з розрахунку 525,16 грн за один день за мінусом 20 972,35 грн допомоги по безробіттю, що в загальній сумі становить 33 116,13 грн. В іншій частині рішення залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що висновки місцевого суду про те, що звільнення позивача проведено із порушенням вимог трудового законодавства України, є правильними. Також апеляційний суд зазначав, що при звільненні відповідачем не проведено порівняльного аналізу продуктивності праці та кваліфікації тих працівників, які залишаються на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Однак, місцевий суд при визначені середнього розрахунку за час вимушеного прогулу неправильно визначив період вимушеного прогулу, а також середньоденний заробіток. Крім цього, виплачена позивачу допомога по безробіттю прирівнюється до заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи та мінусується від загальної суми середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У жовтні 2018 року Управління виконавчої дирекції Фонду у Вінницькій області подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 31 травня 2018 рокута постанову Апеляційного суду Вінницької області від 13 вересня 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкових висновків про те, що звільнення позивача на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України є незаконним, оскільки таке звільнення проведене у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі скорочення чисельності або штату працівників, роботодавцем проведений порівняльний аналіз продуктивності праці та кваліфікації всіх працівників відділу контрольно-ревізійної роботи та аудиту, визначено працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці, професійною спілкою не надана обґрунтована відмова на розірвання трудового договору позивача. Також, при розрахунку середнього розрахунку за час вимушеного прогулу судами неправильно визначено період вимушеного прогулу, а також середньоденний заробіток.

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Апеляційного суду Вінницької області від 13 вересня 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення судів апеляційної інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та ухвалити в цій частині нове рішення.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд при розрахунку середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу безпідставно відмінусував отриману допомогу по безробіттю, оскільки така допомога не може прирівнюватися до заробітку.

У листопаді 2018 року від Управління виконавчої дирекції Фонду у Вінницькій області надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, у яких заявник просить відхилити вказану касаційну скаргу та зазначає, що апеляційним судом при розрахунку розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача правомірно враховано суми отриманої допомоги по безробіттю.

У грудні 2018 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду у Вінницькій області, у яких заявник просить відхилити вказану касаційну скаргу та зазначає, що звільнення її з роботи проведено із порушенням положень трудового законодавства України, а тому рішення судів попередніх інстанцій у цій частині є законними та обґрунтованими.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалами Верховного Суду від 26 жовтня та 26 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження, витребувано цивільну справу та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 263 ЦПК України).

Частиною 1 статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги Управління виконавчої дирекції Фонду, Удод І. С. підлягають частковому задоволенню із таких підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 із 10 січня 2012 року працювала на посаді головного спеціаліста контрольно-ревізійного відділу Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, 01 серпня 2017 року - переведена, у зв'язку з реорганізацією підприємства, на посаду головного спеціаліста відділу контрольно-ревізійної роботи та аудиту Управління виконавчої дирекції Фонду у Вінницькій області.

Наказом від 23 жовтня 2017 року № 556 Управління виконавча дирекція Фонду затвердила граничну чисельність працівників Управління виконавчої дирекції Фонду у Вінницькій області та його відділень у кількості 185 штатних одиниць.

26 жовтня 2017 року Фонд у Вінницькій області відповідно до статті 32 КЗпП України попередив ОСОБА_1 про те, що із 01 січня 2018 року змінюються умови оплати та стимулювання праці працівників Виконавчої дирекції Фонду у Вінницькій області та її робочих органів, скорочується кількість штатних одиниць, а також про зміни в організації виробництва праці, зміни істотних умов праці та можливе майбутнє звільнення.

Згідно з витягу протоколу засідання постійної робочої комісії (президії) об'єднаної профспілкової організації працівників Вінницького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 22 грудня 2017 року ставилося на розгляд подання начальника управління від 18 грудня 2017 року про надання згоди на розірвання трудового договору з головним спеціалістом відділу контрольно-ревізійної роботи та аудиту ОСОБА_1. Всі члени профспілки утрималися у голосуванні про надання згоди.

Наказом від 18 грудня 2017 року № 398-к/тр ОСОБА_1 звільнена з посади у зв'язку зі скороченням штату та чисельності працівників на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України. У день звільнення ОСОБА_1 видано трудову книжку та здійснено всі виплати, компенсацію за частину щорічної відпустки та вихідну допомогу.

Нормативно-правове обґрунтування

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною 2 статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1,2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Власник є таким, що належно виконав вимоги частини 2 статті 40, частини 3 статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини 3 статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Частини 2,3 цієї статті визначають обставини, які мають враховуватись в разі вирішенні питання про залишення на роботі працівника при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації.

При вивільненні працівників, у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці в першу чергу підлягає оцінці кваліфікація та продуктивність праці працівників, що підлягають скороченню. І лише за умови рівноцінності кваліфікації та продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені у частині 2 статті 42 КЗпП України.

За змістом статті 42 КЗпП України коло працівників, серед яких визначаються особи, які мають переважне право на залишення на роботі, та які не мають такого права, стосується всіх працівників, які займають таку ж посаду.

При визначенні працівників з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці, використовуються ознаки, які в сукупності характеризують виробничу діяльність працівників: наявність певної освіти, стаж і досвід роботи, ставлення до роботи, якість виконуваної роботи тощо.

Частинами 1 , 2 статті 235 КЗпП України встановлено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно зі статтею 237 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій встановивши, що при звільненні позивача їй не було запропоновано іншу посаду у тій самій установі, відповідачем не надано суд доказів відсутності вільних посад, дійшли правильного висновку про те, що звільнення позивача відбулося із порушенням вимог статті 49-2 КЗпП України, згідно з якою одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. З урахуванням вимог трудового законодавства у справах, у яких оспорюється незаконність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

Крім того, суди попередніх інстанцій, із урахуванням того, що відповідач не зробив порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню, обґрунтовано виходили із того, що відповідачем не встановлено, що у позивача було відсутнє переважне право на залишення на роботі під час проведення процедури вивільнення працівників у зв'язку із скороченням чисельності працівників.

Доводи касаційної скарги про те, що звільнення позивача на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України проведено законно, по суті зводяться до повторного викладу доводів позовної заяви та апеляційної скарги, які були предметом дослідження судами та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд апеляційної інстанції виходив із того, що допомога по безробіттю, яка виплачена позивачу у період вимушеного прогулу, має прирівнюватися до заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи та має мінусуватися від загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Верховний Суд не може погодитися із таким висновком апеляційного суду.

Відповідно до статті 235 КЗпП України в разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Отже, виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу.

Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.

Проте апеляційний суд на наведене не звернув належної уваги та безпідставно зменшив розмір компенсації заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Крім того, розраховуючи розмір середнього заробітку, апеляційний суд помилково включив у розрахунковий період 29 грудня 2017 року, оскільки день звільнення є останнім робочим днем позивача і не включається у розрахунковий період.

Враховуючи наведене, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача складає 53 565,30 грн (102 робочих днів? 525,15 грн).

Викладене свідчить про те, що суд апеляційної інстанції, вирішуючи справу в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, неправильно застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню, у зв'язку із чим неправильно вирішив спір у цій частині.

Відповідно до частин 1 , 3 та 4 статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

За таких обставин, постанова суду апеляційної інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає зміні шляхом збільшення розміру стягнутого із відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні із 33 116,13 грн до 53 565,30 грн.

Судові витрати

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи те, що позивач звільнена від сплати судового збору в цій справі та з огляду на висновок щодо сутті касаційної скарги, судові витрати у розмірі 1
409,60 грн (1 762,00 грн? 0,4 200 %), пов'язані із розглядом цієї справи у суді касаційної інстанції підлягають стягненню із Управління виконавчої дирекції Фонду у Вінницькій області на користь держави.

Керуючись статтями 141, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області, ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Вінницької області від 13 вересня 2018 року змінити, збільшивши розмір стягнутого із Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу із 33 116,13 грн до 53 565,30 грн.

В іншій частині постанову Апеляційного суду Вінницької області від 13 вересня 2018 року, а також рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 31 травня 2018 року залишити без змін.

Стягнути із Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області на користь держави судові витрати за подання касаційної скарги у розмірі 1 409,60 грн.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО. В. Ступак Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний Г. І. Усик В. В.

Яремко