Історія справи

Постанова КЦС ВП від 08.07.2019 року у справі №708/72/17

Постанова

Іменем України

27 червня 2019 року

м. Київ

справа № 708/72/17

провадження № 61-32463св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сімоненко В. М. (суддя-доповідач), Мартєва С.Ю., Петрова Є.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: служба у справах дітей Чигиринської районної державної адміністрації, Черкаський міський центр соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді Департаменту освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Черкаської області від 14 червня 2017 року у складі суддів: Фетісової Т. Л., Бородійчука В. Г., Василенко Л. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 році ОСОБА_1 звернувся з позовом з наступними уточненнями до позовної заяви до ОСОБА_2 про відібрання дітей без позбавлення батьківських прав.

Позов мотивований тим, що він являється батьком двох малолітніх дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а їх матір`ю є відповідачка.

Згідно до рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 15 вересня 2011 року, шлюб між ними розірвано.

А відповідно до рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 10 січня 2012 року, ОСОБА_2 зобов`язано усунути перешкоди у його спілкуванні з дітьми.

Проте відповідачка систематично порушує вказане рішення суду, безпідставно забороняє зустрічатися і спілкуватися з дітьми, брати участь у їх житті і вихованні, забирати їх до себе у визначений судовим рішенням час.

Він постійно піклується про своїх дітей, допомагає матеріально, купує їм одяг та всі необхідні у побуті речі, забезпечуючи належні умови їх проживання.

Під час зустрічі з дочкою 07 січня 2017 року в присутності його матері дочка показала їм на тілі численні забої і крововиливи, пояснивши, що їх нанесла мати ОСОБА_2 , яка жорсткого поводиться з нею та братом, безпідставно проявляє до них агресивну поведінку, примушує до важкої праці по господарству, здійснює психологічний та фізичний тиск, залякує, внаслідок чого його син систематично проходить лікування у медичних закладах.

Жорстоке поводження матері з дочкою зафіксовано в акті судово-медичного дослідження (обстеження), яке було проведено 13 січня 2017 року.

За результатами цього обстеження експертом встановлено нанесення його дочці легких тілесних ушкоджень, що підпадають під кваліфікацію ознак кримінального правопорушення, передбаченого ст. 125 КК України.

У зв`язку з тим, що його хвилює психічне і фізичне здоров`я дітей, їх нормальний розвиток, виховання і навчання, а відповідачка своїми діями та агресивною поведінкою грубо порушує права їхніх дітей, він просить суд відібрати від ОСОБА_2 малолітніх дітей без позбавлення її батьківських прав та передати їх йому на виховання.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанції

Рішенням Чигиринського районного суду Черкаської області від 27 квітня 2017 року позов задоволено та вирішено відібрати від ОСОБА_2 малолітніх дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без позбавлення її батьківських прав, та передати їх батькові ОСОБА_1 .

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач не виконує належним чином свої батьківські обов`язки стосовно дітей, отже в їх інтересах буде позитивне вирішення питання про відібрання дітей у відповідача без позбавлення останньої батьківських прав.

Рішенням апеляційного суду апеляційного суду Черкаської області від 14 червня 2017 року,рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 27 квітня 2017 року скасовано та постановлено нове, яким позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та постановляючи нове, апеляційний суд виходив з того, що позовні вимоги ОСОБА_1 є незаконними та такими, що не зайшли свого підтвердження належними та допустимим доказами по справі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій 07 липня 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу з Чигиринського районного суду Черкаської області № 708/72/17.

Відповідно до підпункту 4 пункту першого розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення апеляційного суду з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що апеляційний суд не з`ясував всіх фактичних обставин справи та не звернув уваги на те, що відповідачка грубо порушує права їх дітей, примушує їх тяжко працювати по господарству, не випускає з дому, забороняє гратися з іншими дітьми, чинить на них психологічний тиск, погрожує та застосовує фізичну силу. Самі ж діти з січня 2017 року проживають разом з ним і категорично відмовляються повертатися до матері. Вважає, що проживання з матір`ю створює реальну загроза життю і здоров`ю малолітніх дітей внаслідок агресивної поведінки відповідачки, її жорстокого ставлення до них.

Зазначає, що діти навчаються вдома дистанційно, до них приходять вчителі та проводять з ними заняття по кілька годин на день, оскільки відповідачка відмовляється надати документи дітей, щоб у них була можливість відвідувати школу.

Він хвилюється за психічне і фізичне здоров`я своїх дітей, їх розвиток і навчання, а тому вважає, що діти мають проживати саме з ним.

Короткий зміст заперечень на касаційну скаргу

Заперечення до Верховного Суду не надходили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач та відповідачка є батьками двох малолітніх дітей: сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.6, 7).

Також судом встановлено і не заперечується сторонами, що після розірвання між ними шлюбу, згідно з рішенням Чигиринського районного суду від 15 вересня 2011 року, дітей залишено проживати з матір`ю.

Відповідно до рішення Чигиринського районного суду від 10 січня 2012 року, яке набрало чинності, ОСОБА_2 зобов`язано усунути перешкоди в спілкуванні позивача з його дітьми та визначено способи його участі у вихованні дітей (а.с.11, 12).

Судами встановлено, що відповідно до довідки Зам`ятницької сільської ради № 9 і № 10 від 18 січня 2017 року, ОСОБА_2 зареєстрована та проживає у власному будинку за адресою: АДРЕСА_1 , де разом з нею зареєстровані та проживають малолітні діти: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 і ОСОБА_8 (а.с.96, 97).

Як встановлено судами, відповідно до акту обстеження матеріально-побутових умов ОСОБА_2 від 30 січня 2017 року та від 14 лютого 2017 року, по місцю проживання відповідачки комісією рекомендовано негайно провести ремонт в будинку з метою створення належних умови для проживання малолітніх дітей (а.с. 99,100,101).

З акту обстеження матеріально-побутових умов ОСОБА_1 від 19 січня 2017 року судами встановлено, що для виховання і розвитку дітей створені всі належні умови, в будинку кожній дитині відведена окрема кімната з меблями та сучасним ремонтом (а.с.110).

Судами встановлено, що відповідачка перебуває у відпустці по догляду за дитиною до 3-х років, що випливає з довідки Зам`ятницької сільської ради № 11 від 18 січня 2017 року, та отримує від Чигиринського управління соціального захисту населення щомісячну грошову допомогу на дітей (а.с.92-95).

Як встановлено судами, виданих Медведівською ЗОШ І-ІІІ ст. ім. М.Залізняка № 4 і № 5 від 23 січня 2017 року, відповідачка підтримує постійний зв`язок зі школою та класним керівником, постійно відвідує батьківські збори та шкільні заходи, намагається допомагати дітям у навчанні та цікавиться шкільним життям дітей (а.с.102-105).

В клопотанні Черкаського міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді № 55 від 25 січня 2017 року зазначено, що діти сторін проживають з батьком ОСОБА_1 з 07 січня 2017 року, але до цього часу вони проживали з матір`ю ОСОБА_2 в АДРЕСА_1 і під час спільного проживання з відповідачкою діти регулярно зазнавали фізичного та психічного насильства.

Судом встановлено, що дані факти фізичного та психічного насильства підтверджуються актом судово-медичного дослідження (обстеження) № 02-01/82 від 13 січня 2017 року (а.с.21).

Відповідно до повідомлення Чигиринського ВП Смілянського ВП ГУНП в Черкаській області № 967/63-2017 від 20 лютого 2017 року, в провадженні Чигиринського ВП Смілянського ВП ГУНП в Черкаській області перебуває кримінальне провадження № 12017250290000017 від 13 січня 20017 року за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.125 КК України по факту отримання тілесних ушкоджень малолітньою ОСОБА_4 , 2006 року народження (а.с.112).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Так, відповідно до статті 150 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

А згідно до статті 155 Сімейного кодексу України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності, батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини, відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства, ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Як передбачено статті 8 Закону України "Про охорону дитинства", кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до статті 11 Закону України "Про охорону дитинства" сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

Зі змісту статті 170 СК України, яка регламентує питання про відібрання дітей у батьків, вбачається, що це питання вирішується у тому випадку, коли дитина, перебуваючи у безпосередньому контакті з батьками, матиме загрозу для життя, здоров`я і морального виховання.

Як передбачено частиною першою та другою статті 170 СК України суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування.

Підставою для відібрання дитини від батьків є:

1) ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини;

2) жорстоке поводження з дитиною;

3) хронічний алкоголізм або наркоманія;

4) експлуатація дитини, примушення її до жебракування та бродяжництва;

5) інші випадки, якщо залишення дитини у батьків є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання.

Відібрання дитини від батьків тягне за собою припинення таких особистих немайнових прав батьків як право на виховання, право на захист дитини, право на спілкування з нею.

Відповідно до частини другої статті 155 СК містить спеціальне застереження про те, що батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Небезпека спілкування дитини з батьками являє собою крайній вид такої суперечності.

У преамбулі до Конвенції ООН про права дитини зазначено, що дитині для повного та гармонійного розвитку необхідно зростати в сімейному оточенні. Згідно зі статтею 9 Конвенції Держави-сторони дбають про те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їхньому бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи за судовим рішенням визначають відповідно до застосовного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в інтересах дитини. Вирішення такого питання може бути необхідним у тому чи іншому випадку, коли, наприклад, батьки жорстоко поводяться з дитиною чи не піклуються про неї. При цьому всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у вирішенні такого питання та викладати свою позицію.

Відібрання дитини від батьків або одного з них без позбавлення їх батьківських прав є тимчасовим заходом на відміну від позбавлення цих осіб батьківських прав, яке має безстроковий характер. Тому якщо відпадуть причини, які перешкоджали належному вихованню дитини її батьками суд за заявою батьків може постановити рішення про повернення їм дитини, при цьому суд керується інтересами дитини.

Оскільки підставою для відібрання дитини є випадки, при яких залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання, то повернення дитини можливе лише при усуненні зазначених обставин (батько, мати вилікувались, змінили поведінку, змінили ставлення до дитини тощо). Довести це слід позивачу, оскільки кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ч. 1 ст. 60 ЦПК).

Ураховуючи положення ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ч. 7 ст. 7 СК України при вирішенні будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дітей.

Якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує (див., mutatis mutandis, справу "Хазе проти Німеччини", N 11057/02, п. 99, ЄСПЛ 2004-III (витяги)). При винесенні рішення про відібрання дитини від батьків може постати необхідність врахування цілої низки чинників. Можливо, потрібно буде з`ясувати, наприклад, чи зазнаватиме дитина, якщо її залишать під опікою батьків, жорстокого поводження, чи страждатиме вона через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки, або визначити, чи виправдовується встановлення державної опіки над дитиною станом її фізичного або психічного здоров`я (див. справи "Валлова і Валла проти Чеської Республіки", N 23848/04, п. 72, від 26 жовтня 2006 року; і "Гавелка та інші проти Чеської Республіки", N 23499/06, N 57, від 21 червня 2007 року). З іншого боку, сам той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків (див., наприклад, справу "К. А. проти Фінляндії", N 27751 /95, п. 92, ЄСПЛ 2003-I). Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз`єднання сім`ї.( Рішення ЄСПЛ у справі «Савіни проти України», 2008 рік ).

Таким чином скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд відмовляючи в позові прийшов до обґрунтованого висновку про те, що для відібрання дитини, зокрема від матері, суд першої інстанції в своєму рішенні повинен був навести конкретну та підтверджену належними та допустимими доказами по справі підставу для такого відібрання, за усунення якої мати мала б в подальшому змогу повернути дітей та продовжити їх виховання в безпечному для них середовищі.

Крім того, як встановлено та досліджено апеляційним судом, предметом позову батька у справі є саме вимоги про відібрання дітей у матері без позбавлення її батьківських прав щодо них, проте як встановлено судом, що позивач має на меті вирішити питання про визначення місця проживання дітей з ним, з урахуванням думки та інтереси самих дітей, які вже досягли десятирічного віку та висловлюють батькові бажання жити в ним в місті, де кращі соціально - побутові умови, ніж з матір`ю в умовах сільського побуту, де ведеться підсобне господарство та є менші діти, до догляду за якими мати залучає своїх старших дітей.

Отже, якщо ж батьки і діти проживають за різними адресами, а саме як встановлено судом в даному випадку, діти фактично проживають з батьком у м. Черкаси, або дитина знаходиться за межами сім`ї, немає підстав застосовувати норми ст. 170 СК. У випадку відсутності безпосереднього контакту між дітьми та з тим з батьків, про відібрання дітей у якого порушується питання, обставини щодо належного чи неналежного виконання цим з батьків батьківських обов`язків не можуть давати підстав для відібрання дітей у порядку ст. 170 СК України.

Отже, суд апеляційної інстанції, встановивши всі фактичні обставини справи, всебічно дослідили обставини справи, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, порушень норм процесуального законодавства при розгляді справи не допустив, тому, прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в позові.

Інші аргументі касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за встановлені статтею 400 ЦПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції та не дають підстав для встановлення неправильного застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, викладених у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення.

Рішення апеляційного суду Черкаської області від 14 червня 2017 року залишити без зміни.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Сімоненко

С.Ю. Мартєв

Є. В. Петров