Історія справи

Постанова КЦС ВП від 04.07.2019 року у справі №154/2094/16

Постанова

Іменем України

27 червня 2019 року

м. Київ

справа № 154/2094/16-ц

провадження № 61-12781св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - Державна екологічна інспекція у Волинській області

відповідач - ОСОБА_1

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної екологічної інспекції у Волинській області на рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 31 січня 2017 року у складі судді Лященка О. В. та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 27 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Киці С. І., Грушицького А. І., Шевчук Л. Я.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2016 року Державна екологічна інспекція у Волинській області звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Позовна заява обґрунтована тим, що згідно з актом перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства Державної екологічної інспекції у Волинській області від 26 серпня 2015 року, неподалік с. Хрипаличі П`ятиднівської сільської ради Володимир-Волинського району, в межах водоохоронної зони р. Луга, позивач здійснив вивіз будівельних відходів на відкритий ґрунт, чим здійснив засмічення земельної ділянки та її самовільне зайняття.

Засмічена земельна ділянка знаходиться в межах гідрологічного заказника місцевого значення «Луга». Відповідно до кадастрового плану даної земельної ділянки, наданого ДП «Центр ДЗК» її загальна площа становить 0,0359 га, з яких 0,0322 га розміщені в межах водоохоронної зони р. Луга, а 0,0037 га - за її межами.

Загальний об`єм будівельних відходів розміщених на даній території складає 441 кв.м.

Позивач вказував, що таке розміщення будівельних відходів на самовільно зайнятій земельній ділянці в межах об`єкта природно-заповідного фонду є порушенням статті 55 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», статей 44, 45, 125 Земельного кодексу України, статей 17, 33 Закону України «Про відходи» та Закону України «Про природно-заповідний фонд».

Відповідно до розрахунку Державної екологічної інспекції у Волинській області, проведеного на основі Методики визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства та Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, розмір спричиненої шкоди становить 19 163,80 грн.

Відповідачу надсилалась претензія № 1858/2 від 03 вересня 2015 року з вимогою сплатити нанесені державі збитки, однак у добровільному порядку останній не виконав указаних вимог.

Посилаючись на викладені обставини, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на користь держави шкоду, завдану порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, у розмірі 19163,80 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 31 січня 2017 року у задоволенні позову Державної екологічної інспекції у Волинській області до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що дії щодо вивезення будівельних відходів відповідач вчинив не самостійно як фізична особа, а як посадова особа суб`єкта господарювання ФГ «Пан Продукт», надавши відповідну вказівку підлеглим працівникам, які й виконали вказані роботи. Земельна ділянка, на яку було вивезено тверді будівельні відходи в дійсності є ґрунтовою дорогою, а тому доводи позивача про самовільне зайняття земельної ділянки, її засмічення та заподіяння у зв`язку з цим шкоди навколишньому природному середовищу є безпідставними.

Короткий зміст ухвали апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 27 квітня 2017 року апеляційну скаргу Державної екологічної інспекції у Волинській областівідхилено, рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 31 січня 2017 року залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що позивачем не зазначено правових підстав стягнення шкоди та не доведено, що вивіз відповідачем бою цегли та бетону призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища, і як наслідок - не доведено спричинення шкоди навколишньому природному середовищу. Вина відповідача не встановлена, до адміністративної відповідальності за порушення правил охорони та використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду останній не притягувався.Також позивачем не доведено факту самовільного зайняття ОСОБА_1 земельної ділянки в розумінні статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель". Посилання позивача на те, що земельна ділянка, на яку було здійснено вивіз цегли та бетону, відноситься до природно-заповідного фонду України, оскільки засипана ґрунтова дорога знаходиться в межах водоохоронного заказника «Луга», не є підставою для задоволення позову, так як законодавством забороняється засмічення будь-яких земель в разі доведення наявності шкоди навколишньому природному середовищу.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У травні 2017 року Державною екологічною інспекцією у Волинській області подано до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 31 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 27 квітня 2017 року.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення у справі, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд не взяв до уваги довідку П`ятиднівської сільської ради № 206/01-11/2-15 від 26 серпня 2015 року в якій зазначено, що згідно з генеральним планом території сільської ради на землях, які зазнали негативного впливу засмічення, дорога не передбачена. Також судами не взято до уваги Положення про гідрологічний заказник місцевого значення «Луга» Володимир-Волинського району Волинської області, в якому визначено, що на території заказника забороняється будь-яке засмічення та забруднення території, а також діяльність, яка негативно впливає на гідрохімічний режим водойму.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою і витребувано цивільну справу № 154/2094/16 з Володимир-Волинського міського суду Волинської області.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів». Відповідно до пункту 4 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

04 червня 2019 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду у складі колегії суддів Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Курило В. П.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

26 серпня 2015 року Державною екологічною інспекцією у Волинській області проведено позапланову перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства та складено акт перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства.

Відповідно до вказаного акту на земельній ділянці, яка знаходиться поблизу с. Хрипаличі на території П`ятиднівської сільської ради Володимир-Волинського району, виявлено насип будівельних відходів, змішаних з ґрунтом, сформований для з`їзду із дороги с. Хрипаличі м. Володимир-Волинський . В акті обстеження засміченої земельної ділянки зазначено, що на земельній ділянці, яка знаходиться в заплаві р. Луга і частково належить до території гідрологічного заказника місцевого значення «Луга», на поверхні ґрунту виявлено будівельні відходи на площі 359 кв. м., а в межах природно-заповідного фонду - на площі 322 кв. м.

Відповідно до даних Головного управління Держземагенства у Волинській області від 22 червня 2015 року та листа відділу Держземагенства у Володимир-Волинському районі № 19-28-0.1-2308/02-15 від 21 серпня 2015 року нормативна грошова оцінка вищезазначеної земельної ділянки із застосуванням відповідних понижувальних коефіцієнтів згідно Методики визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства, становить 0,576967 грн/кв. м.

Загальна сума збитків завданих внаслідок засмічення земельних ресурсів та самовільного зайняття земельної ділянки становить 19 163,80 грн.

В ході проведення перевірки не здобуто достатніх даних щодо вчинення громадянином ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого статтею 252 КК України, в його діях вбачаються ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 91 КУпАП.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За частиною другою статті 3 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи), у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Відповідно до вимог статті 40 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, організаціями здійснюється з додержанням обов`язкових екологічних вимог, зокрема, щодо раціонального і економного їх використання, здійснення заходів щодо запобігання псуванню, виснаженню природних ресурсів та негативному впливу на стан навколишнього природного середовища.

Згідно з вимогами частин 4, 5 статті 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду закріплені в статті 1166 ЦК України.

Відповідно до частини 1, 2 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Єдиною підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, котра її завдала, причинний зв`язок між ними, а також вину заподіювача шкоди.

Так, під час вирішення спорів про відшкодування шкоди за ст. 1166 ЦК України доказуванню підлягає факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками.

Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Відповідно до положень статей 10, 60 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи), кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною першою статті 10 ЦПК України (в редакції, чинній на часрозгляду справи), цивільне судочинство здійснюєтьсяна засадах змагальності сторін.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно застосував вказані норми матеріального та процесуального права, встановив фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення, та дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не зазначено правових підстав для стягнення шкоди з відповідача та не доведено належними і допустимими доказами, що вивіз відповідачем бою цегли та бетону призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища. Тобто не доведено спричинення шкоди навколишньому природному середовищу.

Вина відповідача не встановлена, до адміністративної відповідальності за порушення правил охорони та використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду відповідач ОСОБА_1 не притягувався.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів не спростовують.

Крім того, доводи касаційної скарги про те, що відповідач порушив норми чинного законодавства України, у зв`язку з тим, що здійснив розміщення будівельних відходів та самовільно зайняв указану земельну ділянку є необґрунтованими з огляду на наступне.

Статтею 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» визначено, що самовільне зайняття земельної ділянки - це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Враховуючи викладене, з огляду на фактичні обставини справи, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що позивачем не доведено факту самовільного зайняття ОСОБА_1 земельної ділянки.

Таким чином, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які їх регулюють, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну правову оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 ЦПК України, в редакції, чинній на час ухвалення оскаржених судових рішень, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України» та «Рябих проти Російської Федерації», у справі «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Розглядаючи зазначений позов, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд перевірив доводи апеляційної скарги відповідача та спростував їх відповідними висновками, у результаті чого постановив законну й обґрунтовану ухвалу.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної екологічної інспекції у Волинській області залишити без задоволення.

Рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 31 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 27 квітня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є.В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

В. П. Курило