Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 14.08.2019 року у справі №755/8930/18

Постанова

Іменем України

27 травня 2020 року

м. Київ

справа № 755/8930/18

провадження № 61-14692 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

представник позивача - ОСОБА_2 ;

відповідачі - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ;

представник відповідачів - адвокат Нагорний Олександр Віталійович;

третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лисенко Ольга Олександрівна;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного суду від 01 липня 2019 року у складі колегії суддів: Волошиної В. М., Панченко М. М. , Слюсар Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 прозміну черговості одержання права на спадкування за законом.

Позовна заява мотивована тим, що з вересня 2004 року по 11 листопада 2014 року вона проживала з ОСОБА_5 однією сім`єю як чоловік і жінка без реєстрації шлюбу у квартирі АДРЕСА_1 . Разом з ними проживала мати ОСОБА_5 - ОСОБА_6 , 1929 року народження.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, після чого вона залишилась проживати з його матір`ю ОСОБА_6 у квартирі АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_6 . Після її смерті відкрилась спадщина на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

Зазначала, що весь час проживання разом з ОСОБА_6 з 2004 року ніхто, крім неї, ОСОБА_6 не доглядав, матеріальної допомоги не надавав. Вказувала, що займалась доглядом ОСОБА_6 вдома, у лікарнях, а також її похованням.

Зазначала, що 20 серпня 2015 року зверталась до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Лисенко О. О. із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 , який роз`яснив їй питання спадкування та про необхідність звернення до суду. До нотаріуса із заявами про прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 звернулись також ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , які, відповідно до рішень Деснянського районного суду м. Києва від 20 грудня 2015 року та від 02 травня 2018 року, у зв`язку з переходом права на прийняття спадщини, є спадкоємцями другої черги за законом.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 06 квітня 2017 року встановлено факт її проживання однією сім`єю з ОСОБА_6 з листопада 2004 по ІНФОРМАЦІЯ_2 - день смерті ОСОБА_6 .

Вказувала, що постановою нотаріуса від 25 червня 2018 року за її зверненням було відмовлено у вчиненні нотаріальних дії. Підставою для відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_1 та сум недоотриманої пенсії після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 , є той факт, що вона є спадкоємицею, яка має право на четверту чергу спадкування за законом.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд змінити черговість одержання її права на спадкування з четвертої черги за законом на другу чергу за законом разом із спадкоємцями ОСОБА_3 та ОСОБА_4 щодо спадщини померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 27 листопада 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог щодо зміни черговості одержання права на спадкування, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність визначених законом всіх юридичних фактів у їх сукупності, за наявності яких у позивача могло виникнути право на зміну черговості спадкування з підстав, передбачених частиною другою статті 1259 ЦК України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 01 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 27 листопада 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .

Змінено черговість одержання права на спадкування з четвертої черги за законом ОСОБА_1 на другу чергу за законом разом із спадкоємцями ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відносно спадкового майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції при розгляді справи не встановив усі фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, не надав належної оцінки доказам, помилково дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог за їх недоведеністю.

Встановивши, що ОСОБА_1 з 2004 по ІНФОРМАЦІЯ_2 проживала однією сім`єю з ОСОБА_6 , всі ці роки забезпечувала її доглядом і піклуванням, а особливо останні роки у зв`язку із погіршенням стану здоров`я ОСОБА_6 , яка мала хворобу з тяжким перебігом, потребувала сторонньої допомоги, яку тривалий час надавала ОСОБА_1 (матеріальну, нематеріальну та іншу допомогу), апеляційний суд дійшов висновку про застосування до спірних правовідносин положень статті 1259 ЦК України і визнання за позивачем права на спадкування разом із спадкоємцями другої черги за законом - ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2019 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 направили до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просять скасувати оскаржуване судове рішення, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 12 серпня 2019 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 755/8930/18 із Дніпровського районного суду м. Києва.

У вересні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 травня 2020 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог. Апеляційний суд порушив принцип змагальності, безсторонності, оскільки без наявних на те підстав, передбачених ЦПК України, витребував письмові докази (матеріали цивільних справ із судів) на підтвердження позовних вимог ОСОБА_1 . Суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для вирішення справи, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог та зміни черговості одержання права на спадкування ОСОБА_1 .

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У вересні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, у зв`язку з тим, що доводи скарги є безпідставними, а оскаржуване судове рішення є мотивованим, законним й ґрунтується на належних та допустимих доказах, судом апеляційної інстанції вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин. Зазначала, що у відповідності до вимог частин четвертої-п`ятої статті 82 ЦПК України, не вважала за потрібне повторно доказувати обставини у справі, що переглядається, які безспірно встановлені рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 06 квітня 2017 року у справі № 755/6483/16-ц.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_6 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть від 11 березня 2015 року серії НОМЕР_1 , виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві (а. с. 35, т. 1).

За життя ОСОБА_6 заповіт не складала.

Спадкова справа № 23/2015 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 відкрита приватним нотаріусом Київською міського нотаріального округу Лисенко О. О. за заявою ОСОБА_1 від 20 серпня 2015 року про прийняття спадщини.

Також, із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 до нотаріуса 09 вересня 2015 року звернулись відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , як є спадкоємцями другої черги за законом.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 04 серпня 2015 року встановлено факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_5 у період з листопада 2004 року по листопад 2014 року. Під час розгляду справи судом встановлено, що в інших шлюбах ОСОБА_1 та ОСОБА_5 не перебували, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, взаємні права та обов`язки. ОСОБА_5 та його мати ОСОБА_6 проживали разом у квартирі АДРЕСА_1 . Зі змісту вказаного рішення убачається, що встановлення вказаного факту ОСОБА_1 було необхідно для оформлення документів по догляду за хворою матір`ю померлого ОСОБА_5 - ОСОБА_6 , яка потребувала стороннього догляду. У матеріалах цієї справи, досліджених судом апеляційної інстанції, наявна також довіреність, видана ОСОБА_6 на ім`я ОСОБА_1 09 грудня 2014 року, щодо оформлення спадкового майна після смерті сина (а. с. 45, т. 1).

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 20 грудня 2016 року встановлено факт того, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є двоюрідними онуками померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 (а. с. 12, 15, т. 1).

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 06 квітня 2017 року (справа № 755/6483/16-ц) встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_6 з листопада 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 - день смерті ОСОБА_6 (а. с. 8-11, т. 1). Вказана обставина не спростована сторонами у справі.

Із матеріалів дослідженої апеляційним судом справи № 755/6483/16-ц встановлено, що ОСОБА_6 народилася у 1929 році, на момент проживання разом з ОСОБА_1 однією сім`єю їй виповнилося 75 років, вона була пенсіонеркою. Згідно виписки із історії хвороби № 8029 стаціонарного хворого ОСОБА_6 від 12 червня 2001 року-21 червня 2001 року їй був встановлений діагноз: гостре порушення мозкового кровообігу ішемічного характеру по типу «малого інсульту» в басейні лівої СМА у вигляді правостороннього легкого геміпарезу, гемігіпестезії на фоні дискуляторної енцелефалопатії ІІІ ступеня, обумовленої гіпертонічною хворобою ІІІ ступеня, церебральним атеросклерозом. Мали місце скарги на неможливість ходити, погіршення мови, слабкість та оніміння правих кінцівок. Виписана в задовільному стані на амбулаторне лікування у невролога і терапевта. В період з 25 лютого 2005 року по 02 березня 2005 року ОСОБА_6 також перебувала на стаціонарному лікуванні (виписка із історії хвороби № 705 ) у неврологічному відділенні з діагнозом: церебральний судинний криз. Тобто, на початку проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_6 (2004 рік) однією сім`єю, остання уже мала цілу низку захворювань, похилий вік.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що стан здоров`я ОСОБА_6 за життя не покращувався, а з роками - погіршувався.

Так, у матеріалах справи № 755/6483/16-ц, дослідженої судом апеляційної інстанції, також наявний витяг № 14/3267 із історії хвороби ОСОБА_6 , 1929 року народження (вік 84 роки), неврологічного відділення Київської міської клінічної лікарні № 3 від 12 березня 2014 року (стаціонар), відповідно до якого останній встановлено діагноз: повторне гостре порушення мозкового кровообігу ішемічного характеру в басейні правої СМА з лівобічним помірно вираженим геміпарезом на тлі дисцикулярної енцефалопатії ІІІ ступеня залишкових явищ ГПМК в басейні правої СМА (2004), гіпертонічної хвороби ІІІ ступеня церебрального атеросклерозу.

Згідно виписки № 15/1099 медичної картки стаціонарного хворого, 24 січня 2015 року ОСОБА_6 встановлено діагноз: повторне гостре порушення мозкового кровообігу (2014 року) за типом ішемії у правій СМА (клінічно) з виливом на стовбур головного мозку. Зазначено, що ОСОБА_6 потребувала постійного стороннього догляду з березня 2014 року, а з 24 січня 2015 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 знаходилася у комі.

При розгляді справи № 755/6483/16-ц судом встановлено, що під час перебування ОСОБА_6 у комі догляд за нею, медикаментозне забезпечення, зондове харчування здійснювала ОСОБА_1 . При цьому, про такий стан здоров`я ОСОБА_6 було відомо і відповідачам - ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , але вони опікувалися своїми більш близькими родичами. За життя ОСОБА_6 ОСОБА_1 проводила оплату за житлово-комунальні послуги у квартирі АДРЕСА_1 , що підтверджується відповідними квитанціями, показами свідків, які також підтвердили факт проживання ОСОБА_6 з ОСОБА_1 та постійного догляду останньою за хворою ОСОБА_6 , після смерті якої у віці 85 років (старечий вік) її похованням також займалася ОСОБА_1 .

Постановою приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Лисенко О. О. від 25 червня 2018 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_1 та суму неотриманої пенсії після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 . Підставою для відмови у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом на вказане спадкове майно зазначено той факт, що ОСОБА_1 є спадкоємицею наступної черги. До ОСОБА_3 та ОСОБА_4 згідно зі статтею 1276 ЦК України перейшло право на прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 замість їх батька - ОСОБА_7 , який є спадкоємцем другої черги спадкування за законом згідно зі статтями 1262, 1266 ЦК України. ОСОБА_1 є спадкоємицею, яка має право на четверту чергу спадкування за законом. Черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування не була змінена нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини (стаття 1259 ЦК України). Рішення суду про спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, ОСОБА_1 нотаріусу не надала. Тому наявні підставі, передбачені пунктом 1 статті 49 Закону України «Про нотаріат» для відмови у вчиненні нотаріальної дії (а.с. 192-193, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_4 та ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до положень статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За змістом статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Стаття 1259 ЦК України регулює черговість спадкування за законом, зокрема: спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування може бути змінена нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини. Цей договір не може порушити прав спадкоємця, який не бере у ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обов`язкову частку у спадщині (частина перша статті 1259 ЦК України).

Фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані (частина друга статті 1259 ЦК України).

Отже, черговість одержання права на спадкування може бути змінена шляхом договору між спадкоємцями, які прийняли спадщину (частина перша статті 1259 ЦК України), або на підставі рішення суду (частина друга статті 1259 ЦК України).

Судовий порядок зміни черговості застосовується на підставі задоволення позову спадкоємця наступних черг до спадкоємців тієї черги, які безпосередньо закликаються до спадкування. Право на пред`явлення позову про зміну черговості спадкування мають лише спадкоємці за законом.

Підставами для задоволення такого позову є сукупність наступних юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкодавцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження, - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом. Для задоволення позову необхідна наявність всіх п`яти вищезазначених обставин.

Під безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

У зазначеній категорії справ підлягає встановленню судом також факт належності сторін до спадкоємців за законом різних черг.

Зміна черговості спадкування лише надає право спадкоємцю наступної черги на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, а не визнає його спадкоємцем цієї черги. Отримавши право на спадкування разом із спадкоємцями іншої черги, такий спадкоємець вважається спадкоємцем тієї черги, до якої він належить відповідно до статей 1261-1265 ЦК України.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем на підтвердження позовних вимог суду надано лише рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 06 квітня 2017 року у справі № 755/6483/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: ОСОБА_8 про встановлення факту проживання однією сім`єю, усунення від права на спадкування та визнання права власності на спадкове майно. Проте, вказаним рішенням суду не встановлено, а під час розгляду даної справи не доведено суду жодними доказами обставин щодо надання позивачем спадкодавцю протягом тривалого часу нематеріальних послуг, а також матеріального забезпечення ОСОБА_6 у період їх спільного проживання. Тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог щодо зміни черговості одержання права на спадкування, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність визначених законом всіх юридичних фактів у їх сукупності, за наявності яких у позивача могло виникнути право на зміну черговості спадкування з підстав, передбачених частиною другою статті 1259 ЦК України.

Вирішуючи спір, апеляційний суд, виходив з того, що судом першої інстанції не враховано вимоги частини сьомої статті 81 ЦПК України якою визначено, що суд не може збирати докази що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Так, у матеріалах справи наявна копія рішення Деснянського районного суду м. Києва від 04 серпня 2015 року, яким встановлено факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_5 у період з листопада 2004 року по листопад 2014 року. Зі змісту вказаного рішення убачається, що встановлення вказаного факту ОСОБА_1 було необхідно, зокрема, для оформлення документів по догляду за хворою матір`ю померлого ОСОБА_5 - ОСОБА_6 , яка була людиною похилого віку, тяжко хворіла та потребувала постійного догляду та допомоги. У матеріалах цієї справи, досліджених судом апеляційної інстанції, наявна також довіреність, видана ОСОБА_6 на ім`я ОСОБА_1 09 грудня 2014 року, щодо оформлення спадкового майна після смерті сина (а. с. 45, т. 1).

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 06 квітня 2017 року (справа № 755/6483/16-ц) встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_6 з листопада 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 - день смерті ОСОБА_6 . Вказана обставина не спростована відповідачами у справі - ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

Із досліджених апеляційним судом матеріалів вказаної справи № 755/6483/16-ц убачається, що ОСОБА_6 була особою похилого віку, починаючи з 2001 року тяжко хворіла, у зв`язку з чим перебувала на лікуванні у лікарнях, у тому числі стаціонарному. Стан здоров`я ОСОБА_6 за життя не покращувався, а з роками - погіршувався. ОСОБА_6 потребувала постійного стороннього догляду, а з 24 січня 2015 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 знаходилася у комі. Догляд за нею, медикаментозне забезпечення, зондове харчування здійснювала ОСОБА_1 . Вказані факти встановлено, зокрема, на підставі показів свідків, які підтвердили факт постійного догляду ОСОБА_1 за хворою ОСОБА_6 , померлою у віці 85 років (старечий вік), похованням якої також займалася ОСОБА_1 .

Також суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про перебування спадкодавця у безпорадному стані протягом березня 2014 року-березня 2015 року, що підтверджується медичною документацією (виписка № 15/1099 медичної картки стаціонарного хворого).

Встановивши, що ОСОБА_1 з 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 проживала однією сім`єю з ОСОБА_6 , всі ці роки забезпечувала її доглядом і піклуванням, а особливо останні роки у зв`язку із погіршенням стану здоров`я ОСОБА_6 , яка мала хворобу з тяжким перебігом, потребувала сторонньої допомоги, яку тривалий час надавала їй ОСОБА_1 (матеріальну, нематеріальну та іншу допомогу), апеляційний суд правильно застосував до спірних правовідносин положення статті 1259 ЦК України щодо надання позивачу права на спадкування після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із спадкоємцями другої черги, змінивши черговість одержання права на спадкування.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скаргипро те, що апеляційний суд безпідставно витребував письмові докази (матеріали цивільних справ із судів) на підтвердження позовних вимог ОСОБА_1 , не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Так, відповідно до частини сьомої статті 81 ЦПК України суд не може збирати докази що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частинами четвертою-п`ятою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень («що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності»).

У справі «Христов проти України» (рішення від 19 лютого 2009 року, заява № 24465/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу «Брумареску проти Румунії»). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду.

Виходячи з наведеного, колегія суддів не вбачає порушень судом апеляційної інстанції вимог процесуального закону.

Інші доводи касаційної не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду апеляційної інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині судового рішення, а зводяться до незгоди заявників з висновками суду та ґрунтуються на переоцінці доказів, які були досліджені та оцінені судом апеляційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 01 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович