Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.06.2018 року у справі №201/8437/13ц

Постанова

Іменем України

27 травня 2020 року

м. Київ

справа № 201/8437/13-ц

провадження № 61-26880св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О.,Олійник А. С., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Паракуда Ірина Вікторівна,

третя особа - Кіровський відділ державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2018 року у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У липні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду позовом до Публічного акціонерного банку «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк»), приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Паракуди І. В., третя особа - Кіровський відділ державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції (далі - Кіровський ВДВС Дніпропетровського МУЮ), про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Позов обґрунтовано тим, що 07 листопада 2005 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Сведбанк» (далі - ПАТ «Сведбанк») укладено кредитний договір № 512. Згідно з умовами договору ОСОБА_1 отримав грошові кошти у розмірі 50 000,00 дол. США.

07 листопада 2005 року ОСОБА_1 та ПАТ «Сведбанк» уклали договір іпотеки № 512, за умовами якого, в якості забезпечення виконання вимог кредитного договору, було надано квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитом.

ПАТ «Дельта Банк» звернулося до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Паракуди І. В., якому було надано пакет документів для підтвердження заборгованості позивача перед банком на загальну суму 1 097 897,30 грн.

У червні 2013 року приватним нотаріусом Паракудою І. В. здійснено виконавчий напис № 1336 про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 .

Вважаючи, що виконавчий напис вчинений без наявності достатніх правових підстав, з порушенням норм чинного законодавства, позивач просив визнати виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 вересня 2013 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 29 червня 2017 року про виправлення описки, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано виконавчий напис від 07 червня 2013 року № 1336, який було вчинено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Паракудою І. В., про звернення стягнення на нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 , а саме квартиру АДРЕСА_1 , для задоволення вимог стягувача - ПАТ «Дельта Банк» в сумі розміром 1 097 897,30 грн, а також суму в розмірі 2 500,00 грн, як плату за вчинення виконавчого напису, всього 1 100 397,00 грн, таким, що не підлягає виконанню. Скасовано виконавчий напис від 07 червня 2013 року № 1336, який було вчинено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Паракудою І. В., про звернення стягнення на нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 , а саме квартиру АДРЕСА_1 , для задоволення вимог стягувача - ПАТ «Дельта Банк» в сумі розміром 1 097 897,30 грн.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції посилався на те, що при вчиненні виконавчого напису нотаріус порушив положення Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5, а також вимоги чинного законодавства, оскільки відсутні докази надання банком повного переліку документів для здійснення виконавчого напису та підтвердження безспірності заборгованості, позивачу, як стороні по кредитному договору, не було надано ні договору купівлі-продажу між ПАТ «Дельта Банк» та ПAT «Сведбанк», ні розрахунків заборгованості ОСОБА_1 , підтверджених належними доказами.

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ «Дельта Банк» задоволено. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 вересня 2013 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , апеляційний суд виходив із того, що приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Паракуда І. В., перевіривши надані банком документи, з дотриманням вимог чинного законодавства 07 червня 2013 року вчинив виконавчий напис № 1336 про звернення стягнення на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , для задоволення вимог ПАТ «Дельта Банк» в сумі розміром 1 097 897,30 грн, а також суму розміром 2 500,00 грн, як оплату за вчинення виконавчого напису, на що суд першої інстанції належної уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог позивача.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників

У травні 2018 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2018 року у вищевказаній справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд:

- не врахував, що суд першої інстанції належним чином повідомляв відповідача про дату, час та місце розгляду справи, оскільки в матеріалах справи є повістки про його виклик та повідомлення про вручення поштового відправлення;

- не звернув увагу на те, що відповідач подав апеляційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 вересня 2013 року тільки 22 березня 2017 року, тобто майже через 4 роки після його ухвалення, без належних на то підстав та вирішив питання про відкриття провадження у справі без дослідження причин пропуску відповідачем строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та доказів поважності його пропуску;

- не врахував, що позивач, як боржник за кредитним договором від 07 червня 2005 року № 512, не був належним чином повідомлений про заміну кредитора;

- проігнорував те, що оспорюваний виконавчий напис вчинено нотаріусом без наявності достатніх правових підстав та з порушенням вимог чинного законодавства України.

Станом на дату розгляду справи від інших учасників справи до Верховного Суду не надходило відзиву на зазначену касаційну скаргу.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 17 травня 2018 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 передано на розгляд судді-доповідачу Білоконь О. В.

Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2018 року; витребувано матеріали справи № 201/8437/13-ц із суду першої інстанції та надано сторонам строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У липні 2018 року матеріали справи № 201/8437/13-ц надійшли до Верховного Суду.

Розпорядженням керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2020 року № 1077/0/226-20 у зв`язку з рішенням зборів суддів Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 квітня 2020 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та матеріали справи № 201/8437/13-ц передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України (у редакції станом на дату подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України (у редакції станом на дату подання касаційної скарги) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково, з огляду на таке.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 07 листопада 2005 року між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» (далі - АКБ «ТАС-Комерцбанк») укладено кредитний договір № 512, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 50 000,00 дол. США та зобов`язався повернути отриманий кредит і сплатити відсотки у строк до 06 листопада 2010 року.

У забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 07 листопада 2007 року № 512 між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Лозенко В. В., зареєстрований в реєстрі за № 29, відповідно до умов якого іпотекодавець передав в іпотеку банку нерухоме майно, що належить йому на праві власності, а саме: квартиру АДРЕСА_1 .

Вищевказана квартира належить іпотекодавцю на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 14 липня 2003 року, виданого виконавчим комітетом Жовтневої районної ради м. Дніпропетровська.

30 січня 2007 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 1 до вказаного кредитного договору, відповідно до умов якої банк зобов`язується надати позичальнику грошові кошти у вигляді кредитної лінії, що поновлюється у розмірі 100 000,00 дол. США на строк з 07 листопада 2005 року до 06 листопада 2010 року.

01 березня 2011 року між ПАТ «Сведбанк», який є правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк», та ОСОБА_1 укладено договір про внесення змін та доповнень № 2 до вищезазначеного кредитного договору, відповідно до умов якого сторони визначили, що на дату укладення цього договору про внесення змін та доповнень строкова заборгованість за кредитом відсутня. При цьому розмір простроченої заборгованості за кредитом на дату укладення цього договору про внесення змін та доповнень складає 17 243,95 дол. США. Також пунктом 4.1 додаткової угоди № 2 встановлено, що сторони домовились внести зміни до пункту 1.1. кредитного договору та встановити строк користування кредитом по 06 листопада 2022 року включно.

25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами, зокрема й кредитним договором від 07 листопада 2005 року № 512.

01 березня 2013 року ПАТ «Дельта Банк» звернулося до ОСОБА_1 з досудовою вимогою про сплату простроченої (поточної) заборгованості. Банк повідомив, що у разі незадоволення претензії боржником він звернеться до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису. Борг станом на 06 лютого 2013 року становив 133 823,20 дол. США.

29 квітня 2013 року ПАТ «Дельта Банк» звернулося до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Паракуди І. В. із заявою на вчинення виконавчого напису та просило вчинити виконавчий напис на іпотечному договорі від 07 листопада 2005 року № 512.

07 червня 2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Паракудою І. В. вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 1336, про звернення стягнення на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 для задоволення позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» в сумі розміром 1 097 897,30 грн, а також стягнення суми розміром 2 500,00 грн, як оплату за вчинення виконавчого напису.

Відповідач ПАТ «Дельта Банк» надіслало до Кіровського ВДВС Дніпропетровського МУЮ вказаний виконавчий напис для примусового виконання.

03 липня 2013 року державний виконавець Кіровського ВДВС Дніпропетровського МУЮ Власенко О. В. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого напису № 1336, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Паракудою І. В.

Вказана постанова державного виконавця 03 липня 2013 року направлена на адресу боржника ОСОБА_1 для відома.

Вважаючи, що виконавчий напис вчинений нотаріусом без наявності достатніх правових підстав та з порушенням норм чинного законодавства, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання його таким, що не підлягає виконанню.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 вересня 2013 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 29 червня 2017 року про виправлення описки, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

23 березня 2017 року відповідач ПАТ «Дельта Банк» із застосуванням засобів поштового зв`язку подало до суду апеляційну скаргу на рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 вересня 2013 року разом із клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Обґрунтовуючи поважність пропуску строку на апеляційне оскарження, апелянт зазначив, що в судовому засіданні під час розгляду справи в суді першої інстанції участі не приймав. Про результати розгляду справи дізнався лише після проведення в лютому 2017 року внутрішньобанківської перевірки та ознайомлення його представника з матеріалами справи 13 березня 2017 року.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 березня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ «Дельта Банк» на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 вересня 2013 року залишено без руху та надано заявнику строк для усунення недоліків, зокрема запропоновано заявнику надати докази сплати судового збору у розмірі 126,17 грн.

13 квітня 2017 року до Апеляційного суду Дніпропетровської області надійшли матеріали на усунення недоліків апеляційної скарги ПАТ «Дельта Банк», а саме докази сплати судового збору.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 квітня 2017 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПАТ «Дельта Банк» на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 вересня 2013 року у зазначеній цивільній справі.

Нормативно-правове обґрунтування

Конституцією України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частини перша та друга статті 55 Конституції України). Відмова суду в прийнятті позовних заяв, скарг, оформлених відповідно до процесуального закону, є порушенням права на судовий захист, яке за статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.

Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи. За правовим висновком, сформульованим Конституційним Судом України, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003). Отже, право на апеляційне оскарження судових рішень у контексті положень частин першої, другої статті 55, пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України є складовою права кожної особи на звернення до суду.

Згідно зі статтею 292 ЦПК України в редакції станом до 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України 2004 року) сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до частини першої статті 294 ЦПК України 2004 року апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин.

Питання про поновлення чи продовження пропущеного строку вирішує суд, у якому належало вчинити процесуальну дію або до якого потрібно було подати документ чи доказ (частини перша та друга статті 73 ЦПК України 2004 року).

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Порушення пункту першого статті 6 Конвенції констатував Європейський суд з прав людини у справі «Устименко проти України».

Зокрема, Європейський суд вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (пункт 46 рішення).

Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (рішення у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine), заява № 3236/03 (пункт 47 рішення).

Зі змісту пункту 52 рішення випливає, що якщо національний суд просто обмежився вказівкою на наявність у відповідача «поважних причин» для поновлення пропущеного строку оскарження, то, таким чином, він (суд) не вказав чітких причин такого рішення.

За цих підстав Європейський суд з прав людини постановив, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та дійшов висновку, що національні суди, вирішивши поновити пропущений строк оскарження остаточної постанови у справі заявника без наведення відповідних причин та скасувавши в подальшому постанову суду, порушили принцип правової визначеності та право заявника на справедливий судовий розгляд за пунктом 1 статті 6 Конвенції (пункт 53 рішення).

Відкриваючи апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПАТ «Дельта Банк» на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 вересня 2013 року, суд апеляційної інстанції не дослідив причин пропуску відповідачем строку, визначеного частиною першої статті 294 ЦПК України 2004 року та не надав оцінку доказам поважності його пропуску.

Апеляційний суд не звернув увагу на те, що відповідач подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції тільки 23 березня 2017 року, тобто майже через 4 роки після його ухвалення, без належних на то підстав. Та в жодному вигляді не вирішив клопотання відповідача про поновлення строку на апеляційне оскарження.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що позивач як сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки (рішення у справі ЄСПЛ «Каракуця проти України»), заява № 18986/06.

Разом із тим безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції.

Таким чином, апеляційний суд у порушення вказаних вимог відкрив провадження у справі, не зважаючи на пропущений відповідачем строк на апеляційне оскарження зі спливом значного періоду часу (майже 4 роки). без наведення відповідних підстав, чим порушив принцип правової визначеності (res judicata).

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 фактично оскаржує ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 квітня 2017 року про відкриття провадження у справі, а згідно з положеннями розділу V ЦПК України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, можуть бути включені до касаційної скарги на рішення суду.

За таких обставин доводи касаційної скарги в цій частині є обґрунтованими.

Доводи касаційної скарги, які стосуються неправильності постанови суду апеляційної інстанції по суті вирішення спору, зводяться до переоцінки обставин справи та доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України (у редакції станом на дату подання касаційної скарги) не належить до повноважень суду касаційної інстанції, тому Верховний Суд їх не перевіряє.

Разом з тим, оскільки допущені апеляційним судом порушення норм процесуального права унеможливили ухвалення законного та обґрунтованого судового рішення по суті розгляду спору, то Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до підпунктів 1 та 3 частини третьої статті 411 ЦПК України (у редакції станом на дату подання касаційної скарги) підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази та/або встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України (у редакції станом на дату подання касаційної скарги) справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

За викладених обставин постанова апеляційного суду підлягає скасуванню зі стадії відкриття апеляційного провадження з передачею справи до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Під час нового розгляду справи апеляційний суд має врахувати викладене вище, розглянути клопотання ПАТ «Дельта Банк» про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, повторно вирішити питання про відкриття апеляційного провадження із викладенням обґрунтованих мотивів відкриття провадження у справі чи відмови у відкритті провадження.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 квітня 2017 року про відкриття апеляційного провадження у справі скасувати.

Постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2018 року скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО. В. Ступак Судді:І. Ю. Гулейков А. С. Олійник С. О. Погрібний В. В. Яремко