Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 07.08.2018 року у справі №141/957/17

Постанова

Іменем України

27 травня 2020 року

м. Київ

справа № 141/957/17

провадження № 61-40535св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - адвокат Куций Ростислав Андрійович,

відповідачі: Прокуратура Вінницької області, Державна казначейська служба України, Головне управління Національної поліції у Вінницькій області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Оратівського районного суду Вінницької області від 05 березня 2018 року у складі судді Лисака О. І. та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 19 червня 2018 року у складі колегії суддів: Ковальчука О. В., Якименко М. М., Сала Т. Б.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Прокуратури Вінницької області, Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції у Вінницькій області про відшкодування шкоди, завданої неправомірними діями органів досудового розслідування.

Позовна заява мотивована тим, що 25 травня 2005 року порушено кримінальну справу за факом збуту нею наркотичних засобів за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 307 КК України, а 01 червня 2005 року порушено кримінальну справу за фактом незаконного зберігання нею наркотичних засобів за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 309 КК України.

Зазначала, що 26 червня 2005 року їй було обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд, а 16 березня 2006 року пред`явлено обвинувачення у вчиненні вказаних злочинів і цієї ж дати обвинувальний висновок направлено до Оратівського районного суду Вінницької області.

Вироком Оратівського районного суду від 06 травня 2008 року її було засуджено за скоєння злочину, передбаченого частиною другою статті 307, частиною другою статті 309 КК України, до 5-ти років позбавлення волі із звільненням від відбування покарання з випробуванням на 1 рік. Вказаний вирок Оратівського райсуду скасований ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 03 грудня 2007 року і справа передана на новий судовий розгляд.

Вказана справа передалась на розгляд до Іллінецького районного суду Вінницької області з обвинувальним актом затвердженим прокурором і двічі направлялась судом для провадження додаткового розслідування, зокрема, останній раз постановою Іллінецького районного суду Вінницької воласті від 30 грудня 2011 року.

Постановою начальника Оратівського відділу Немирівської місцевої прокуратури від 30 червня 2017 року, кримінальне провадження відносно неї за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 309, частиною другою статті 307 КК України, закрито у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення її винуватості в суді, а можливості їх отримати вичерпні, тобто за реабілітуючи обставин. Цією ж постановою прокурор скасував запобіжний захід застосований відносно неї 26 червня 2005 року.

Вказувала, що перебувала під слідством протягом 12 років (144 місяці), а за час перебування під слідством зазнала глибоких моральних страждань, в її житті відбулися негативні зміни.

Зокрема, на протязі 12 років їй необхідно було доводити свою невинуватість у скоєнні злочину. Постійні хвилювання на допитах та під час інших слідчих дій, судових засідань негативно вплинули на її моральний та психічний стан. Застосування до неї запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд обмежувало її в пересуванні. Тривале постійне перебування в нервовій напрузі призвело до погіршення стану її доров`я, в результаті чого наступила інвалідність.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд: стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на її користь 556 400,00 грн (п`ятсот п`ятдесят шість тисяч чотириста гривень 00 копійок), з яких 532 800,00 грн (п`ятсот тридцять дві тисячі вісімсот гривень 00 копійок) відшкодування моральної шкоди та 23 600,00 (двадцять три тисячі шістсот гривень) витрат на правову допомогу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Оратівського районного суду Вінницької області від 05 березня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 556 400,00 грн (п`ятсот п`ятдесят шість тисяч чотириста гривень 00 копійок), з яких 532 800,00 грн (п`ятсот тридцять дві тисячі вісімсот гривень 00 копійок) відшкодування моральної шкоди та 23 600,00 (двадцять три тисячі шістсот гривень) витрати на правову допомогу.

Судові витрати компенсовано за рахунок держави.

Рішення районного суду мотивоване тим, що виходячи з принципів: законності, об`єктивності, розумності та справедливості, приймаючи до уваги моральні страждання позивача, порушення її нормальних життєвих зв`язків, обмеження в пересуванні внаслідок застосування відносно неї запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд, погіршення стану її здоров`я, суд вважав необхідним стягнути на користь позивача моральну шкоду у сумі 532 800 грн на підставі наданого нею розрахунку. Зокрема, мінімальний розмір заробітної плати на момент відшкодування моральної шкоди позивачеві згідно із Законом України «Про державний бюджет України на 2018 рік» становить 3 723 гривні, однак позивачем при подачі позовної заяви про збільшення позовних вимог проводились розрахунки по мінімальному розміру заробітної плати - 3 700 грн, відтак, на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню моральна шкода у розмірі 3700*144= 532 800 гривень.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, районний суд вважав доведеними надання адвокатом Куцим Р. А. правничої допомоги ОСОБА_1 у розмірі 23 600 грн.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 19 червня 2018 року апеляційну скаргу Прокуратури Вінницької області залишено без задоволення, рішення Оратівського районного суду Вінницької області від 05 березня 2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки ОСОБА_1 на виконання вимог статей 12, 81 ЦПК України довела належними та допустими доказами ті обставини, на які вона посилалась як на підставу заявлених нею вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2018 року до Верховного Суду, Державна казначейська служба України, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що розмір морального відшкодування позивачеві судами безпідставно завищено. Зокрема, суд визначив розмір відшкодування з розрахунку одна мінімальна заробітна плата на місяць у розмірі 3 723 грн, тоді як повинна застосовуватися розрахункова величина мінімальної заробітної плати у розмірі 1 600 грн.

Посилається на правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 24 квітня 2017 року у справі № 760/23169/14-ц та правову позицію Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, викладену в ухвалі від 20 вересня 2017 року у справі № 500/ 2296/14-ц та зазначає, що оскільки кримінальне провадження закрито на підставі постанови Оратівського відділу Немирівської місцевої прокуратури, отже, розмір відшкодування моральної шкоди повинен вчинити саме цей орган.

Щодо стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу вказує, що в матеріалах справи відсутні докази про оплату вказаних послуг та актів щодо надання таких послуг.

Стверджує, що жодних прав позивача не порушувало, відтак, не може нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу внаслідок незаконних дій інших державних органів.

Відзив на касаційну скаргу учасник справи не подав.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Погрібного С. О. від 05 вересня

2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 15 квітня 2020 року справу передано судді-доповідачу Лідовцю Р. А.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2020 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судами

Постановою старшого слідчого СГ ЛВ на станції Христинівка УМВС України на Одеській залізниці Бурлаки Н. П. від 25 травня 2005 року порушено кримінальну справу за фактом незаконного збуту наркотичних засобів у великих розмірах ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 307 КК України (том 1, а. с. 156).

Постановою старшого слідчого СГ ЛВ на станції Христинівка УМВС України на Одеській залізниці Бурлаки Н. П. від 01 червня 2005 року порушено кримінальну справу за фактом незаконного придбання, зберігання наркотичних засобів без мети збуту ОСОБА_1 , вчинені повторно особою, яка раніше вчинила злочин, передбачений статтею 307 КК України за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 309 КК України (том 1, а. с. 157).

Постановою слідчого СГ ЛВ на станції Христинівка УМВС України на Одеській залізниці Бурлаки Н. П. від 01 червня 2005 року вказані кримінальні справи об`єднано в одне провадження (том 1, а. с. 158), а постановою від 26 червня 2005 року щодо ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд (том 1, а. с. 159).

16 березня 2006 року прокурором Оратівського району затверджено обвинувальний висновок по кримінальній справі щодо ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 307, частиною другою статті 309 КК України (том 1, а. с. 164-171).

Постановою Оратівського районного суду Вінницької області від 20 лютого 2007 року кримінальну справу відносно ОСОБА_1 направлено для продовження досудового слідства в прокуратуру Оратівського району (том 1, а. с. 386-387).

Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 25 квітня 2007 року постанову Оратівського районного суду Вінницької області від 20 лютого 2007 року скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд, до того ж суду, в іншому складі (том 1, а. с. 175-176).

Вироком Оратівського районного суду Вінницької області від 06 травня 2008 року (том 1, а. с. 177-182) ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 307 КК України і призначено їй покарання у вигляді позбавлення волі на строк 5 років з конфіскацією майна, визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою 309 КК України і призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 років. Відповідно до вимог статті 70 КК України остаточне покарання призначено у виді позбавлення волі на строк 5 років із конфіскацією майна. В силу статті 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від покарання, якщо вона протягом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на неї обов`язки. Іспитовий строк встановлено тривалістю 1 рік.

Ухвалою апеляційного суду від 03 грудня 2008 року вирок скасовано, а справу повернуто на новий судовий розгляд у той же суд в іншому складі суддів (том 1, а. с. 183-184).

21 квітня 2009 року ОСОБА_1 звернулась до Оратівського районного суду Вінницької області із заявою про відвід усьому складу цього суду (том 1, а. с. 185-186).

Постановою Іллінецького районного суду Вінницької області від 31 грудня 2009 року кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_1 повернуто прокурору Оратівського району для проведення додаткового розслідування внаслідок неповноти і неправильності досудового розслідування (том 1, а. с. 187-192).

Постановою Оратівського районного суду Вінницької області від 20 січня 2011 року кримінальну справу щодо ОСОБА_1 направлено до апеляційного суду для вирішення клопотання щодо її підсудності (том 1, а. с. 191).

Постановою Іллінецького районного суду Вінницької області від 30 грудня 2011 року вказану кримінальну справу повернуто прокурору Оратівського району для проведення додаткового розслідування внаслідок неповноти і неправильності досудового слідства (том 1, а. с. 193-200).

01 червня 2015 року розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні за фактом зберігання наркотичних засобів, попередня кваліфікація кримінального правопорушення - частина перша статті 309 КК України (том 1, а. с. 201-202).

Постановою начальника СВ Оратівського РВ УМВС України у Вінницькій області Фурмана Ю. Ю. від 25 червня 2015 року скасовано запобіжний захід у виді підписки про невиїзд, застосований відносно ОСОБА_1 (том 1, а. с. 203).

Постановою начальника СВ Оратівського РВ УМВС України у Вінницькій області Фурмана Ю. Ю. від 25 червня 2015 року кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 309 КК України, закрито у зв`язку з відсутністю в діях складу кримінального правопорушення (том 1, а. с. 204-205).

Постановою заступника керівника Немирівської місцевої прокуратури Хоменка П. Л. від 22 червня 2017 року постанову начальника СВ Оратівського РВ УМВС України у Вінницькій області Фурмана Ю. Ю. від 25 червня 2015 року скасовано (том 1, а. с. 206-207).

Постановою начальника Оратівського відділу Немирівської місцевої прокуратури Вінницької області Максимишина О. В. від 30 червня 2017 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 307, частиною другою статті 309 КК України закрито у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_1 у суді, а можливості їх отримати вичерпано (том 1, а. с. 211-214).

Згідно з наданими ОСОБА_1 медичних виписок, у вересні 2005 року вона зверталася до закладів охорони здоров`я за медичною допомогою у зв`язку з незадовільним самопочуттям (том 1, а. с. 3-5).

25 травня 2005 року, 21 липня 2005 року ОСОБА_1 зверталася до швидкої медичної допомоги, за результатом надання цієї допомоги їй було встановлено діагноз: гіпертонічна хвороба ІІ ступеня, гіпертонічний криз, що підтверджується довідкою № 388 від 25 квітня 2006 року, виданою головним лікарем Центральної районної лікарні Кучером О. А. та наданою на запит адвоката відповіддю головного лікаря Оратівської Центральної районної лікарні Білоуса О. І. (том 1, а. с. 6, 13).

Незадовільний стан здоров`я позивача у 2005, 2007 роках підтверджується також із виписок із її медичної картки (том 1, а. с. 7-9).

Відповідно до наданих ОСОБА_1 органами досудового розслідування письмових відповідей, вона неодноразово зверталася зі скаргами на неправомірні дії працівників міліції при проведенні досудового слідства у вказаній вище кримінальній справі (том 1, а. с. 10-12, 14-16).

Розмір понесених ОСОБА_1 витрат на оплату наданої їй юридичної допомоги за час проведення досудового розслідування вказаної кримінальної справи та її розгляду у судах складає 23 600 грн, що підтверджується квитанціями (том 1, а. с. 22-29).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга Державної казначейської служби України підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають не повністю.

Згідно зі статтею 56 Конституції Україникожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини першої статті 1176 ЦК Українишкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Статтями 2, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до частини першої статті 12 цього Закону.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

У пункті 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»судам роз`яснено, що розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом. Відшкодування моральної шкоди в цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

У пунктах 5.4, 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110цс18) вказано, що у випадку, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов`язана держава, яка бере участь у справі через відповідні органи: орган, дії, бездіяльність якого призвели до негативних наслідків, та орган Державної казначейської служби України.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 незаконно перебувала під слідством та судом у період часу з 25 червня 2005 року до 30 червня 2017 року, що разом складає 144 місяці, чим їй заподіяно моральної шкоди.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Зважаючи на те, що законодавством не встановлено чіткого розміру відшкодування моральної шкоди у цій категорії справ, а зазначено тільки мінімальний розмір, з якого необхідно виходити при її визначенні, то вимоги касаційної скарги Державної казначейської служби України зводяться до переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК Українине входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Доводи касаційної скарги Державної казначейської служби України про помилкове покладення на Державну казначейську службу України, яка є самостійною юридичною особою і прав позивача не порушувала, відповідальності за завдану ОСОБА_1 моральну шкоду, є безпідставними з огляду на таке.

Статтею 43 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) установлено, що при виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.

Згідно з пунктами 1, 3 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, Державна казначейська служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України. Державна казначейська служба України входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для реалізації державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Основними завданнями Державної казначейської служби України є: 1) внесення пропозицій щодо формування державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів; 2) реалізація державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Державна казначейська служба України відповідно до покладених на неї завдань: здійснює через систему електронних платежів Національного банку України розрахунково-касове обслуговування розпорядників, одержувачів бюджетних коштів та інших клієнтів, операцій з коштами бюджетів, спільних із міжнародними фінансовими організаціями проектів; здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду (пункт 4 Положення про Державну казначейську службу України).

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 7, частини другої статті 23 БК України бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями, які встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Статтею 25 БК України установлено, що Державна казначейська служба України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Списання грошових коштів проводиться держказначейством з відповідного казначейського рахунку.

Покладаючи відшкодування завданої ОСОБА_1 моральної шкоди на державу, суд зобов`язує Державну казначейську службу України як центральний орган виконавчої влади, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, списати ці кошти з відповідного казначейського рахунку, що відповідає визначеній законодавством процедурі, тому доводи касаційної скарги у цій частині безпідставні.

Посилання касаційної скарги про те, що позивачем необґрунтовано завищено суму, яка підлягає відшкодуванню, оскільки визначення її розміру слід здійснювати відповідно до пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII, є безпідставним, оскільки зазначена норма стосується випадків обчислення окладів, заробітної плати та інших виплат, пов`язаних з оплатою праці.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року в справі № 607/14493/16-ц (провадження № 61-12051св18) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18).

Не заслуговують на увагу й доводи касаційної скарги про те, що позивачем належно не доведено понесення витрат на правову допомогу у кримінальному провадженні.

Суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивач надав належні докази щодо понесених ним під час кримінального провадження судових витрат, а саме: свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, ордер, квитанції про оплату послуг, відтак, розмір понесених позивачем витрат є обґрунтованим.

Інші доводи касаційної скарги не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду.

Проте Верховний Суд не погоджується з визначеним судами порядком відшкодування шкоди. Ухвалюючи рішення районний суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, у резолютивній частині рішення зазначив, що стягненню на користь ОСОБА_1 підлягають кошти у розмірі 556 400 грн, з яких 532 000 - моральна шкода та 23 600 грн - витрати за правничу допомогу з Державного казначейства України.

Такі висновки судів є неправильними, оскільки Державна казначейська служба України не є відповідальною у справі, а представляє інтереси держави і шкода, завдана органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовується державою стягненням коштів з Державного бюджету України, шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України, через Державну казначейську службу України.

Отже, висновки судів у частині стягнення коштів саме з Державної казначейської служби України є необґрунтованими та у цій частині підлягають зміні.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної казначейської служби України задовольнити частково.

Рішення Оратівського районного суду Вінницької області від 05 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 19 червня 2018 року змінити.

Стягнути з Державного бюджету України, шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України, через Державну казначейську службу України, на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 532 800 (п`ятсот тридцять дві тисячі вісімсот) гривень 00 копійок.

Стягнути з Державного бюджету України, шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України, через Державну казначейську службу України, на користь ОСОБА_1 витрати за правничу допомогу у розмірі 23 600 (двадцять три тисячі шістсот) гривень 00 копійок.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк