Історія справи

Постанова КЦС ВП від 27.03.2023 року у справі №753/18071/19
Постанова КЦС ВП від 27.03.2023 року у справі №753/18071/19

Постанова

Іменем України

27 березня 2023 року

місто Київ

справа № 753/18071/19

провадження № 61-7979св22

Верховний Суд, який діє у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Стрельченко Олена Володимирівна,

розглянув у порядку письмового провадження у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 08 червня 2021 року, ухвалене суддею Трусовою Т. О., та постанову Київського апеляційного суду від 13 липня 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі Невідомої Т. О., Вербової І. М., Нежури В. А.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у вересні 2019 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що за договором позики від 09 жовтня 2010 року він позичив у ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 29 500, 00 дол. США зі строком повернення не пізніше 09 квітня 2011 року.

На забезпечення виконання умов цього договору він та ОСОБА_3 цього ж дня уклали договір іпотеки, предметом якого була квартира за адресою: АДРЕСА_2 , що належала на праві власності позивачеві.

У цій квартирі проживали його дочка ОСОБА_4 , яка є інвалідом з дитинства 2 групи, з неповнолітнім онуком ОСОБА_5 .

У лютому 2017 року ОСОБА_1 дізнався, що приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Стрельченко О. В. звернула стягнення на предмет іпотеки та зареєструвала право власності на цю квартиру за ОСОБА_2 .

Стверджував, що згадана реєстрація здійснена нотаріусом з порушенням умов пункту 12 договору іпотеки, статті 35 Закону України «Про іпотеку» та статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», без надання доказів отримання ним як іпотекодавцем вимоги про усунення порушень виконання умов договору позики та без складення дозволу органу опіки та піклування на відчуження майна, право користування яким має його онук.

Також зазначив, що державна реєстрація права власності на предмет іпотеки здійснена з порушенням правил статей 34, 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Закону України «Про нотаріат», без вчинення правочину. Реєстрація права власності здійснена на користь ОСОБА_2 , який не є стороною договорів позики та іпотеки.

Стислий виклад позиції відповідачів та третьої особи

ОСОБА_2 позов не визнав. Зазначив, що за договорами відступлення права вимоги, укладеними 27 травня 2016 року з ОСОБА_3 , він набув права вимоги до позивача за договорами позики та іпотеки від 09 жовтня 2010 року. Стверджував, що оскільки боржник борг не повернув, рішення судів про стягнення з нього боргу за договором позики від 09 жовтня 2010 року не виконав, нотаріус звернула стягнення на предмет іпотеки. Умовами пункту 8 договору іпотеки та пункту 5.3. договору позики передбачено, що кореспонденція, направлена іпотекодавцеві (боржникові) на адресу, зазначену в договорі іпотеки та договорі позики, вважається отриманою боржником через п`ять днів з моменту надходження її на поштове відділення. 16 вересня 2016 року відповідач як новий кредитор направив позивачеві цінним листом із описом вкладення та додатково рекомендованим листом вимогу про усунення порушення виконання зобов`язання з повернення боргу за договором позики й попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі її невиконання. Оскільки позивач борг не сплатив, нотаріус звернув стягнення на предмет іпотеки на погашення боргу. Також зазначив, що згода органу опіки та піклування й позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки не потрібні, оскільки позивач не є законним опікуном онука.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 08 червня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 13 липня 2022 року, Дарницький районний суд міста Києва відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, зазначив, що зобов`язання за договором позики від 09 жовтня 2010 року ОСОБА_1 належно не виконував, відтак за умовами підпункту «а» пункту 12 іпотечного договору іпотекодержатель набув право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом набуття предмета іпотеки у власність.

Суд встановив, що для проведення оспорюваної державної реєстрації права власності новим іпотекодержателем, окрім документів, що підтверджують перехід права вимоги, були подані: іпотечний договір від 09 жовтня 2010 року та докази надсилання рекомендованим листом з описом вкладення іпотекодавцеві, який є боржником, письмової вимоги іпотекодержателя, яка була повернута з інших причин, що не дали змоги виконати зобов`язання щодо пересилання поштового відправлення.

Враховуючи, що вимога іпотекодержателя про усунення порушень умов договору позики від 09 жовтня 2010 року та попередження про можливе звернення стягнення на іпотечне майно направлені іпотекодавцеві рекомендованим листом з описом вкладення на його адресу, яка зазначена в договорі, а саме: АДРЕСА_2 , та за умовами договору іпотеки, погодженими сторонами, вимога вважається отриманою через п`ять днів з моменту її надходження на поштове відділення, яке обслуговує будинок за цією адресою, суд дійшов висновку, що новим іпотекодержателем дотримані вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» і він набув права задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки.

Оцінюючи доводи позивача про порушення прав онука державною реєстрацією права власності на квартиру, яка є предметом іпотеки, за іпотекодержателем, суд виснував, щооскільки ОСОБА_1 є дідом, а не батьком неповнолітнього ОСОБА_5 , який на час проведення оспорюваної реєстрації був малолітнім, згода органу опіки і піклування не вимагалася.

Апеляційний суд додатково зазначив, що матеріали справи не містять інформації про те, що позивач оспорював у судовому порядку правочини, на підставі яких ОСОБА_2 набув право вимоги до нього.

Також апеляційний суд зазначив, що без доказів погашення кредитної заборгованості наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов`язання боржника та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством.

З огляду на викладене, посилання позивача на те, що суд першої інстанції застосував подвійне стягнення за одним зобов`язанням, оскільки не звернув увагу на рішення суду, які набрали законної сили, про стягнення боргу з ОСОБА_1 за договором позики та штрафних санкцій, апеляційний суд визнав неприйнятними.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 у серпні 2022 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Дарницького районного суду міста Києва від 08 червня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 липня 2022 року, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, визначив як підстави касаційного оскарження цих судових рішень те, що:

- немає висновку Верховного Суду щодо застосування правил частин першої-третьої статті 6 ЦК України, пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127

(далі - Порядок № 1127), у подібних правовідносинах;

- суд встановив обставини, що мають значення, на підставі недопустимих доказів.

Заявник зазначає, що у пункту 61 Порядку № 1127 передбачено обов`язок з надіслання вимоги, який є виконаним тільки у тому разі, коли така вимога отримана (а не надіслана) іпотекодавцем, і строк її виконання обчислюється з моменту виконання такої вимоги.

Суд першої інстанції не дослідив письмові докази, надані відповідачем, на їх відповідність оригіналам, а суд апеляційної інстанції не звернув на це уваги й не надав їм будь-якої оцінки, тобто порушив норми процесуального права.

Також посилався на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували фактичного подвійного стягнення боргу з позивача.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходили.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 18 серпня 2022 року для розгляду справи визначено суддю-доповідача Бурлакова С. Ю.

Ухвалою від 22 серпня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

Згідно з розпорядженням заступника керівника Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 25 січня 2023 року

№ 122/0/226-23 «Про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи» та на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 січня 2023 року зазначену справу розподіллено судді-доповідачеві Погрібному С. О.

Справу передано судді-доповідачеві 27 січня 2023 року.

За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені

пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, перевірив правильність дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 09 жовтня 2010 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 уклали нотаріально посвідчений договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_1 позичив у ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 29 500, 00 дол. США, які зобов`язувався повернути не пізніше 09 квітня 2011 року.

За умовами пункту 1 договору повернення позики мало відбуватися за графіком: до 09 листопада 2010 року - 750, 00 дол. США; до 09 грудня 2010 року - 750, 00 дол. США; до 09 січня 2011 року - 750, 00 дол. США; до 09 лютого 2011 року - 750, 00 дол. США; до 09 березня 2011 року - 750, 00 дол. США; до 09 квітня 2011 року - 25 750, 00 дол. США.

Пунктом 3 договору передбачена відповідальність позичальника у разі прострочення повернення позики шляхом звернення стягнення на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , яка є предметом укладеного сторонами і нотаріально посвідченого 09 жовтня 2010 року іпотечного договору. Колишня дружина позичальника, ОСОБА_6 , дала нотаріально посвідчену згоду на відчуження цієї квартири.

Згідно з пунктом 12 укладеного між сторонами іпотечного договору передбачено, що у випадку невиконання боржником письмової вимоги іпотекодержателя про усунення порушення зобов`язань за договором та/або договором позики у встановлений іпотекодержателем строк, таку вимогу іпотекодержатель може задовольнити за рахунок предмета іпотеки, що є предметом договору. Це застереження відповідно до Закону вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя та свідчить про одну з таких обставин:

а) набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержателем. Підписанням договору іпотекодавець засвідчує, що він надає іпотекодержателю згоду про набуття права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя за власним одноосібним письмовим рішенням іпотекодержателя набути предмет іпотеки у власність. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності;

б) продажу предмета іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом на підставі договору купівлі-продажу у порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку», для чого іпотекодавець шляхом підписання цього договору надає іпотекодержателю право укласти такий договір за ціною, яка встановлена за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем на момент укладання договору, або на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності, та на умовах, визначених на власний розсуд іпотекодержателя і здійснити всі необхідні дії.

Відповідно до пункту 8 договору іпотеки сторони дійшли згоди про те, будь-яка кореспонденція на ім`я іпотекодавця (боржника) має надсилатися на адресу помешкання, зазначену в цьому договорі та в договорі позики. Така кореспонденція має вважатися отриманою ним (боржником) через п`ять днів з моменту її надходження на поштове відділення, що обслуговує будинок за цією адресою. Адресою іпотекодавця, яка зазначена в договорі іпотеки, є: АДРЕСА_2 .

Позичальник ОСОБА_7 грошові кошти за договором позики від 09 жовтня 2010 року не повернув, у зв`язку з чим ОСОБА_3 звернувся до суду з відповідним позовом.

Рішенням від 15 квітня 2014 року, зміненим рішенням Апеляційного суду міста Києва від 10 червня 2014 року, у справі № 753/17343/13-ц Дарницький районний суд міста Києва частково задовольнив позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу. Суд стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 19 250, 00 дол. США, що становить в еквіваленті 249 807, 25 грн, залишку неповернутої суми позики; 5 018, 11 дол. США, що становить еквівалент 65 120, 01 грн, процентів; 20 003, 01 грн - 3 % річних; 50 000, 00 грн штрафу (пені) за прострочення виконання зобов`язання; 3 441, 00грн судового збору, а разом - 388 371, 27 грн.

Рішенням від 15 грудня 2014 року у справі № 753/12956/14-ц Дарницький районний суд міста Києва частково задовольнив позовні вимоги ОСОБА_3 та стягнув з ОСОБА_1 проценти за договором позики від 09 жовтня 2010 року в сумі 36 324, 86 грн, судові витрати в сумі 363, 25 грн, а разом - 36 688, 11 грн.

Рішенням від 04 листопада 2015 року у справі № 640/15902/15-ц Київський районний суд м. Харкова стягнув солідарно з позичальника ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_8 на користь ОСОБА_3 проценти за користування коштами за договором позики від 09 жовтня 2010 року в сумі 98 805, 89 грн та судові витрати по 494, 02 грн з кожного.

За нотаріально посвідченим договором відступлення права вимоги від 27 травня 2016 року ОСОБА_3 відступив на користь ОСОБА_2 всі права та обов`язки первісного іпотекодержателя за іпотечним договором, укладеним 09 жовтня 2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , з одночасним відступленням права вимоги за договором позики від 09 жовтня 2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

Рекомендованим листом за № 6100131953603 з описом вкладення ОСОБА_3 повідомив боржника ОСОБА_1 на адресу: АДРЕСА_3 , про відступлення права вимоги за договором позики та іпотечним договором. Лист повернувся відправнику за закінченням встановленого строку зберігання.

Новий кредитор ОСОБА_2 рекомендованим листом за № 6100132535755 з описом вкладення направив боржникові ОСОБА_1 на адресу: АДРЕСА_3 , вимогу про сплату боргу за договором позики від 09 жовтня 2010 року в сумі 37 156, 00 дол. США та неустойки в сумі 14 924, 00 грн та попередження про можливе звернення стягнення на іпотечне майно у разі невиконання такої вимоги.

Вимога була повернута з інших причин, які не дали змоги виконати зобов`язання щодо пересилання поштового відправлення.

17 листопада 2016 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Стрельченко О. В. на підставі договору іпотеки від 09 жовтня 2010 року зареєструвала за ОСОБА_2 право власності на квартиру, що за адресою: АДРЕСА_2 , оціночною вартістю 672 800, 00 грн.

На момент укладення договору позики та іпотеки разом із позивачем в квартирі, що є предметом договору іпотеки, була зареєстрована його дочка ОСОБА_4 , яка є особою з інвалідністю 2 групи з дитинства та має сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Право, що підлягає застосуванню до спірних відносин

Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватися належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. За статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до статті 629 цього Кодексу договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про іпотеку» (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

іпотека є видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

У частинах першій та третій статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Частиною першою статті 37 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) передбачено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Відповідно до частини третьої статті 37 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Завершенням позасудового врегулювання спору є державна реєстрація права власності на предмет іпотеки, що виступає забезпеченням за основним зобов`язанням, за іпотекодержателем.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Порядком визначено процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.

Згідно з пунктом 61 Порядку (у редакції, чинній на час проведення реєстрації права власності) для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:

1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;

3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді (частина друга статті 37 Закону країни «Про іпотеку»).

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі, щодо отримання іпотекодавцем вимоги про усунення порушення

Верховний Суд встановив, що ОСОБА_1 не погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанції про отримання ним вимоги іпотекодержателя про погашення заборгованості за договором кредиту та попередження, що у разі несплати буде звернуто стягнення на іпотечне майно та вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частин першої-третьої статті 6 ЦК України, пункту 61 Порядку № 1127 у подібних правовідносинах.

В оцінці таких доводів касаційної скарги Верховний Суд встановив, що у своїх постановах суд касаційної інстанції неодноразово формулював правовий висновок, з якого саме моменту вважається отриманою іпотекодавцем вимога іпотекодержателя про усунення порушень.

Так, у постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що:

«46. Відповідно до принципу свободи договору саме сторони договору вправі визначати процедуру та порядок направлення та вручення відповідних повідомлень та виконання інших вимог, встановлених Законом України «Про іпотеку», і за відсутності в договорі відповідних умов потрібно виходити з такого.

54. Належним потрібно вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв`язку чи кур`єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270.

55. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також потрібно вважати також таке повідомлення, що було надіслане належно, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання.

57. В разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку».

У постанові від 06 жовтня 2021 року у справі № 206/6043/19 (провадження № 61-16695св20) Верховний Суд зазначив таке:

«Суди не звернули увагу, що у пункті 6.2 іпотечного договору сторони домовилися про те, що усі повідомлення за цим договором будуть вважатись зробленими належним чином у випадку якщо вони здійснені у письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, кур`єром, телеграфом, або зроблені особисто за зазначеними адресами сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатись дата їх особистого вручення, або дата поштового штемпеля відділення одержувача.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Пунктом 3 частини першої статті 3 ЦК України до загальних засад цивільного законодавства віднесено свобода договору.

Частиною першою статті 627 ЦК України, що визначає свободу договору, встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Системний аналіз пункту 6.2. іпотечного договору від 25 квітня 2008 року у взаємному зв`язку з положеннями статті 627 ЦК України дає підстави для висновку, що сторони у договорі за взаємною домовленістю встановили порядок надсилання повідомлень за цим договором, зокрема вимоги, передбаченої частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку», та визначили, що таку вимогу потрібно вважати зробленою належним чином у випадку якщо вона здійснена у письмовій формі та надіслана рекомендованим листом, кур`єром, телеграфом, або вручена особисто за зазначеними адресами сторін. Датою отримання такої письмової вимоги потрібно вважати дату її особистого вручення, або дату поштового штемпеля відділення одержувача.

[…] Поштове повідомлення надійшло до поштового відділення одержувача, але було повернуто поштовою установою відправнику за спливом терміну зберігання.

[…] Тож, належно виконавши у порядку, визначеному пунктом 6.2. іпотечного договору від 25 квітня 2008 року, передбачений частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» обов`язок належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, АТ «Укрсоцбанк» правомірно звернуло стягнення на предмет іпотеки».

Тож у Верховному Суді сформована усталена практика, що порядок та умови отримання вимоги про усунення порушень сторони можуть передбачити у договорі, а якщо такий порядок та умови не передбачені договором, належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв`язку чи кур`єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, що спростовує доводи заявника про відсутність правового висновку Верховного Суду з цього питання.

Підстав відступити від цього правового висновку Верховний Суд не встановив.

Підсумовуючи, суди першої та апеляційної інстанції, досліджуючи питання отримання заявником як іпотекодавцем вимоги про усунення порушення, обґрунтовано застосували умови договору про порядок вручення поштової кореспонденції іпотекодавцю від іпотекодержателя, висновки судів у цій частині відповідають наведеним правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Щодо допустимості доказів

Серед підстав касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає, що суди ухвалили рішення на підставі недопустимих доказів.

ОСОБА_1 стверджує, що суд першої інстанції не дослідив письмові докази, надані відповідачем, на їх відповідність оригіналам, а суд апеляційної інстанції не звернув на це уваги та не надав будь-якої оцінки, тобто порушив норми процесуального права.

Такі доводи касаційної скарги Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

За правилами частини другої статті 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення (частина п`ята статті 95 ЦПК України).

Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частина шоста статті 95 ЦПК України).

Подані відповідачем до суду першої інстанції письмові докази належно завірені, містять підпис відповідача із зазначенням дати такого засвідчення.

Заявник не обґрунтовував касаційну скаргу доводами про те, що він заявляв клопотання про огляд оригіналів таких доказів у зв`язку із сумнівами відповідності поданої копії оригіналу, яке необґрунтовано відхилили суду. Під час розгляду прави суди не встановили підстав для огляду оригіналів доказів з власної ініціативи, а тому доводи касаційної скарги про недопустимість доказів у зв`язку з їх поданням до суду з порушенням процесуального закону відхилені Верховним Судом.

Щодо подвійного стягнення

Також як на підставу касаційного оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій, заявник посилався на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували фактичного подвійного стягнення боргу з позивача, оскільки він сплатив третину суми боргу, що встановлено рішенням Дарницького районного суду міста Києва від15 квітня 2014 року та рішенням Апеляційного суду міста Києва від 10 червня 2014 року у справі № 753/17343/13-ц.

Верховний Суд встановив, що такий довід касаційної скарги не є підставою касаційного оскарження рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду, оскільки не відповідає правилам частини другої статті 389 ЦПК України.

Тож оскільки заявник не навів у цій частині жодної із підстав, передбаченої частиною другою статті 389 ЦПК України, такі доводи не підлягають оцінці та врахуванню судом.

При цьому Верховний Суд врахував, що такі доводи не були визначені позивачем як підстава позову у суді першої інстанції.

Водночас Верховний Суд звертає увагу, що у постанові від 09 лютого 2022 року у справі № 760/24222/19 (провадження № 61-9300св21) суд касаційної інстанції зробив висновок, що законодавством не передбачено такої підстави для відмови у задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки як неспівмірність заборгованості за основним зобов`язанням із вартістю майна, переданого в іпотеку в рахунок забезпечення належного його виконання. При цьому в частині п`ятій статті 37 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Встановивши, що суди першої та апеляційної інстанцій застосували норми матеріального права відповідно до правових висновків Верховного Суду, сформованих у подібних правовідносинах, дотрималися норм процесуального права під час ухвалення оскаржених судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 08 червня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 липня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак