Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 10.03.2019 року у справі №591/6301/17
Ухвала КЦС ВП від 22.11.2018 року у справі №591/6301/17

Постанова

Іменем України

27 березня 2019 року

м. Київ

справа № 591/6301/17-ц

провадження № 61-47172св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - Сумський державний університет,

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Сумського державного університету на постанову Апеляційного суду Сумської області від 18 жовтня 2018 року у складі колегії суддів: Криворотенка В. І., Левченко Т. А., Кононенко О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року Сумський державний університетзвернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про про визнання особи такою, яка втратила право користування житловим приміщенням.

Позовна заява мотивована тим, що працівник університету ОСОБА_2 для забезпечення його сім'ї з двох осіб у 2008 році отримав двокімнатну квартиру АДРЕСА_1.

Пізніше шлюб між ОСОБА_2 та його дружиною - ОСОБА_1,. було розірвано і ОСОБА_2 виїхав з гуртожитку на інше місце постійного проживання. У березні 2016 року ОСОБА_1 виїхала на постійне місце проживання за кордон, де влаштувалась на роботу.

Ураховуючи викладене, Сумський державний університет на підставі статей 71 72 ЖК УРСР просив суд визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 10 серпня 2018 року позов Сумського державного університету задоволено.

ВизнаноОСОБА_1 такою, що втратила право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов Сумського державного університету, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 у березні 2016 року виїхала на постійне місце проживання за кордон та працевлаштувалася там, у зв'язку з цим квартира АДРЕСА_1 припинила бути місцем її проживання, тому відповідно до статей 71 72 ЖК УРСР ОСОБА_1 втратила право проживання у вищезазначеній квартирі і це є підставою для визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Сумської області від 18 жовтня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3, задоволено.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 10 серпня 2018 року скасовано. У задоволенні позову Сумського державного університету відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову Сумського державного університету, виходив із того, що приміщення в гуртожитку, що було надано ОСОБА_2 та його дружині - ОСОБА_1, приватизації не підлягає, тому на мешканців таких гуртожитків у разі їх тимчасової відсутності не поширюються положення статей 71 72 ЖК УРСР.

При цьому суд послався на правову позицію, висловлену у постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року (№ 6-1166цс15).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2018 року Сумський державний університетподав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 591/6301/17-ц із Зарічного районного суду м. Суми.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У грудні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 22 листопада 2018 рокусправу за позовом Сумського державного університету до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, призначено до розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що постанову прийнято апеляційним судом з порушенням норм матеріального права, такою постановою створюється практика, коли право на житлову площу у гуртожитку може зберігатися довічно за особою, яка відсутня за місцем проживання без поважних причин.

Правильне вирішення цієї справи має виняткове значення для позивача, оскільки у випадку залишення в силі оскаржуваної постанови апеляційного суду Сумської області може скластись ситуація, коли будь-який мешканець гуртожитку університету виїде з місця проживання на невизначений термін, у тому числі за кордон, а право на житлову площу буде зберігатись за ним невизначено довго, тому що згідно з оскаржуваною постановою апеляційного суду Сумської області вимоги статті 71 72 ЖК УPCP не поширюються на гуртожитки, які не підлягають приватизації.

Правильне вирішення справи має також великий суспільний інтерес, оскільки в усіх державних закладах освіти України, які мають гуртожитки, можуть скластись аналогічні обставини. На погляд позивача, крім зазначеного вище, касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Помилкове визнання апеляційним судом, що стаття 71 ЖК УРСР не поширюється на гуртожитки, які не підлягають приватизації, не відповідає вимогам житлового законодавства та постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року (№ 6-1166цс15), на яку послався суд апеляційної інстанції, застосовуючи подібність правовідносин. При цьому у постанові, на яку послались суди першої та апеляційної інстанцій, не йдеться, що на гуртожитки, які не підлягають приватизації, норми статей 71 72 ЖК УРСР не поширюються. Не зазначається у цій постанові й те, чи підлягає приватизації гуртожиток, щодо якого йде спір у тій справі. Висновком Верховного Суду України є те, що за відсутності підстав для виселення положення правил про збереження за відсутнім права на жиле приміщення протягом шести місяців слід застосовувати і в разі тимчасової відсутності особи, якій надавалась жила площа для проживання в таких гуртожитках. Тобто положення статей 71 72 ЖК УРСР поширюються на усі гуртожитки державної чи комунальної форми власності.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали

Фактичні обставини справи, встановлені судами

01 квітня 2008 року між Сумським держаним університетом та ОСОБА_2 укладено договір найму житла двокімнатної квартири АДРЕСА_1, що підтверджується копією договору найму житла (а.с. 6-8 т. 1).

Згідно з довідкою Сумського державного університету станом на серпень 2016 року у спірній квартирі зареєстрована ОСОБА_1 ( а.с. 9 т. 1).

У березні 2016 року ОСОБА_1 виїхала на постійне місце проживання за кордон та працевлаштувалася на роботу у США, що підтверджується показами колишнього чоловіка - ОСОБА_2

Відповідно до листа Сумського держаного університетувід 15 травня 2012 року на ім'я ОСОБА_2, ОСОБА_1 направлено попередження, а саме: у зв'язку зі зміною місця проживання наймача квартири, запропоновано у строк до 01 червня 2012 року звільнити разом з членами сім'ї квартиру АДРЕСА_1, яка надавалася їм як службове житло за відсутності у них іншого житла (а.с. 75 т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга АТ «Ідея Банк» підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.

У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» судам роз'яснено, що наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка вселилась туди і проживала як член сім'ї власника приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

Стаття 71 ЖК УРСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року (№ 6-1166цс15) за змістом статті 71 ЖК УРСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Відповідно до статті 72 ЖК УРСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Оскільки правовий режим гуртожитків, жилі приміщення яких підлягають приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», прирівняний до правового режиму жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду, то на мешканців таких гуртожитків у разі їх тимчасової відсутності поширюються норми статей 71 72 ЖК УРСР.

З урахуванням подібності правовідносин щодо користування жилою площею в гуртожитку з правовідносинами, що регулюються загальними правилами частини першої статті 71 ЖК УРСР щодо відсутності осіб, які мають право користування жилим приміщенням державного або громадського житлового фонду, положення цих правил про збереження за відсутнім права на жиле приміщення протягом шести місяців слід застосовувати і в разі тимчасової відсутності особи, якій надавалася жила площа для проживання в таких гуртожитках (за відсутності підстав для виселення).

Таким чином, у вищевказаній постанові Верховного Суду Українине зазначено, що на гуртожитки, які не підлягають приватизації, норми статей 71 72 ЖК УРСР не поширюються, тому апеляційний суд неповно з'ясував суть правової позиції Верховного Суду України.

Крім того, позов пред'явлено не до особи, яка, будучи у трудових відносинах з позивачем, отримала право на житло у гуртожитку, а до члена сім'ї.

У порушення статей 89 263-264 382 ЦПК України апеляційний суд: у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню, не надав належної правової оцінки доводам і доказам сторін щодо наявності підстав для визнання ОСОБА_1 такою, що втратила право користування жилим приміщенням, або їх відсутності, не перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, тому дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позову.

Прохання касаційної скарги про залишення в силі рішення суду першої інстанції не може бути задоволено, оскільки апеляційний суд не перевірив рішення районного суду на предмет його законності й обгрунтованості.

Відповідно до пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За таких обставин судове рішення апеляційного суду не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалено з порушенням норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 409 411 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Сумського державного університету задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Сумської області від 18 жовтня 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б. І. Гулько

Є. В. Синельников

Ю. В. Черняк