Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.03.2019 року у справі №569/4641/17

Постанова

Іменем України

27 березня 2019 року

м. Київ

справа № 569/4641/17

провадження № 61-30217св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), ЖуравельВ. І., Коротуна В. М., КратаВ. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - приватне акціонерне товариство «Рівнеазот»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Рівненської області від 12 жовтня 2017 року в складі суддів: Шимківа С. С., Бондаренко Н. В., Хилевича С. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до приватного акціонерного товариства «Рівнеазот» (далі - ПрАТ «Рівнеазот») про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог указував, що з 01 серпня 2014 року він був прийнятий на роботу в ПрАТ «Рівнеазот» на посаду начальника зміни цеху нейтралізації і очистки промислових стічних вод.

22 вересня 2016 року набрав чинності контракт про проходження військової служби, який він уклав з Міністерством оборони України строком на п'ять років, у зв'язку з чим на підставі його заяви від 16 вересня 2016 року про звільнення та відповідно до наказу від 19 вересня 2016 року № 228-ВА ОСОБА_4 звільнено з роботи з 21 вересня 2016 року у зв'язку з призовом на військову службу, на підставі пункту 3 статті 36 КЗпП України.

Посилаючись на те, що його звільнення є незаконним, оскільки він вступив на військову службу за контрактом під час виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, а тому відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України за ним зберігається місце роботи, просив суд поновити строк на звернення до суду з позовом, визнати незаконним та скасувати наказ про його звільнення, поновити його на роботі, стягнути з відповідача 40 985,88 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 23 червня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано незаконним наказ про звільнення позивача з роботи, поновлено його на роботі та стягнуто 40 985,88 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на час укладення позивачем контракту діяла кризова ситуація, що загрожує національній безпеці та обороні України щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальній цілісності України, які вимагали проведення часткової мобілізації, з початком якої настав особливий період діяльності усіх інституцій України, який не закінчений на час розгляду спору, тому у відповідача підстави для звільнення позивача відповідено до пункту 3 статті 36 КЗпП Українибули відсутні.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 12 жовтня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано, в задоволенні позову відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що станом на момент укладення позивачем з Міністерством оборони України контракту про проходження громадянином України військової служби у Збройних Силах України особливий період запроваджений не був, як не був оголошений і воєнний стан. ОСОБА_4 уклав вказаний контракт після закінчення мобілізації, тобто на добровільних засадах (пункт 1 контракту). Отже, підстави, з якими КЗпП України, Закон України «Про військовий обов'язок та військову службу» пов'язують збереження місця роботи, посади і середній заробіток позивачу, відсутні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2017 року ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження в даній справі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Підпунктом 4 пункту першого Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

25 травня 2018 року справу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 27 лютого 2019 року справу призначено до удового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач незаконно звільнив позивача з роботи і не дотримався закріплених трудовим законодавством гарантій для працівників на час виконання ними військового обов'язку під час виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці.

Відзив/заперечення на касаційну скаргу

02 січня 2018 року від ПрАТ «Рівнеазот» до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення на касаційну скаргу, які мотивовані тим, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому касаційна скарга підлягає відхиленню.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що наказом від 25 липня 2014 року № 1507 ОСОБА_4 прийнятий на роботу ПрАТ «Рівнеазот» з 01 серпня 2014 року на посаду начальника зміни цеху нейтралізації і очистки промислових стічних вод.

ОСОБА_4 уклав контракт з Міністерством оборони України про проходження громадянином України військової служби у Збройних Силах України строком на п'ять років, який вступив в дію з 22 вересня 2016 року, у зв'язку з чим наказом ПрАТ «Рівнеазот» від 19 вересня 2016 року № 228-ВА ОСОБА_4 звільнено з роботи з 21 вересня 2016 року на підставі пункту 3 статті 36 КЗпП України у зв'язку з призовом на військову службу.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недоведеність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 119 КЗпП України на час виконання державних або громадських обов'язків, якщо за чинним законодавством України ці обов'язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку. Працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України «Про військовий обов'язок і військову службу» і «;Про альтернативну (невійськову) службу», «;Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що громадяни України прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою та четвертою статті 119 КЗпП України, а також частиною першою статті 51, частиною п'ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п'ятою статті 61 Закону України «Про освіту».

Гарантії, передбачені частинами третьою, четвертою статті 119 КЗпП України надаються особам, які були прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці.

Положення статті 119 КЗпП України поширюються на таких осіб незалежно від подання ними заяви про звільнення.

Рішенням Ради Національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України», введене в дію Указом Президента України від 02 березня 2014 року № 189/2014 передбачено, що в Україні виникла кризова ситуація, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Відповідно до примітки до статті 4 Закону України «Про Раду Національної безпеки та оборони України» кризовою ситуацією вважається крайнє загострення протиріч, гостра дестабілізація становища в будь-якій сфері діяльності, регіоні, країні.

Ураховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що на час укладення позивачем контракту діяла кризова ситуація, що загрожує національній безпеці та оборони України щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальній цілісності України, які вимагали проведення часткової мобілізації, з початком якої, настав особливий період діяльності усіх інституцій України, який не закінчений на час розгляду спору, тому підстави для звільнення позивача відповідно до пункту 3 статті 36 КЗпП України у відповідача були відсутні.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд помилково вважав, що станом на момент укладення позивачем з Міністерством оборони України контракту про проходження громадянином України військової служби у Збройних Силах України особливий період запроваджений не був та не звернув уваги на те, що на час укладення контракту з позивачем існувала кризова ситуація, що загрожувала національній безпеці України, а невідкладні заходи, запроваджені рішенням Ради національної безпеки та оборони України, щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України вимагали, крім іншого, проведення часткової мобілізації, з початком якої настав особливий період діяльності усіх інституцій України, який не закінчився на час розгляду судового спору, та дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Рівненської області від 12 жовтня 2017 року скасувати, залишити в силі рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 23 червня 2017 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді Н. О. Антоненко

В.І. Журавель

В.М. Коротун

В.І. Крат