Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 04.04.2018 року у справі №332/1699/16

Постанова

Іменем України

27 березня 2019 року

м. Київ

справа № 332/1699/16

провадження № 61-10876св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача-Пророка В. В.,суддів: Висоцької В. С., Мартєва С. Ю., Сімоненко В. М., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач-ОСОБА_6,відповідач-Публічне акціонерне товариство «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь»,третя особа-Управління соціального захисту населення по Заводському району Запорізької міської ради,

розглянув у порядку письмового провадження справу, відкриту за позовом ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь», третя особа - Управління соціального захисту населення по Заводському району Запорізької міської ради, про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» на постанову Апеляційного суду Запорізької області від 18 січня 2018 року, ухвалену колегією суддів у складі: ГончарМ. С., Кочеткова І. В., Подліянова Г. С.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У травні 2016 року ОСОБА_6звернувся до Заводського районного суду міста Запоріжжя з позовом до Публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» (далі - ПАТ «ЗМК «Запоріжсталь»), третя особа - Управління соціального захисту населення по Заводському району Запорізької міської ради, вимоги якого в уточненому вигляді під час нового розгляду справи зводились до: поновлення строку звернення до суду, визнання незаконним та скасування наказу (розпорядження) відповідача від 15 квітня 2015 року в частині звільнення позивача з посади слюсаря-ремонтника з 15 квітня 2015 року в зв'язку із призовом на військову службу, поновлення відповідачем позивача на відповідній посаді з 16 квітня 2015 року, стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 161 470,59 грн (станом на 28 серпня 2017 року).

2. Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_6 з 15 липня 2014 року працював у ПАТ «ЗМК «Запоріжсталь» слюсарем-ремонтником. 15 квітня 2015 року він надав до відділу кадрів ПАТ «ЗМК «Запоріжсталь» повістку, оформлену відповідно до Додатку № 18 Положення про підготовку і проведення призову громадян України на строкову військову службу та прийняття призовників на військову службу за контрактом, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21 березня 2002 року № 352.

3. На підставі зазначеного було видано наказ (розпорядження) ПАТ «ЗМК «Запоріжсталь» від 15 квітня 2015 року № 128 про припинення трудового договору з позивачем (далі - наказ від 15 квітня 2015 року) на підставі пункту 3 статті 36 Кодексу законів про працю України від 10 грудня 1971 року № 322-VIII (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - КЗпП України).

4. Позивач вважає звільнення таким, що суперечить вимогам статті 119 КЗпП України, статті 39 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Закон про військовий обов'язок).

5. Оскільки про порушення свого права дізнався, проходячи військову службу, тому пропустив строк звернення до суду з поважних причин, адже був позбавлений можливості своєчасно отримати правову допомогу.

6. Справа неодноразово розглядалась судами. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ) від 21 червня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_6 задоволено. Рішення Заводського районного суду міста Запоріжжя від 21 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 04 серпня 2016 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

7. Рішенням Заводського районного суду міста Запоріжжя від 20 жовтня 2017 року позов ОСОБА_6 залишено без задоволення.

8. Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що суд встановив на підставі доказів у справі, зокрема з повістки, виданої військовим комісаром Центрального ОРВК підполковником Яременко Г. М., що ОСОБА_6 був призваний на строкову військову службу з 22 квітня 2015 року. Також встановлено проходження позивачем військової служби як військовослужбовця строкової служби, призначеного на посаду навідника (ПКМ) 3 відділення взводу вогневої підтримки 7 роти охорони. Військова служба закінчилась 06 жовтня 2016 року.

9. Звернувшись з позовом про поновлення на роботі і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, позивач пропустив визначений статтею 233 КЗпП України місячний строк звернення з позовом у справі про звільнення. Однак, враховуючи, що весь цей час він перебував на строковій військовій службі, в зв'язку з чим мав певні обмеження в реалізації своїх прав, суд визнав причину пропуску строку звернення поважною та поновив його.

10. Види військової служби визначено статтею 2 Закону про військовий обов'язок, норми якого кореспондуються з Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Положення про проходження військової служби). Законодавець розмежовує строкову військову службу та військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період.

11. Надана позивачем довідка командира військової частини ПП В0331 Швеця М. М. від 19 липня 2016 року № 35/1903 не спростовує доводів відповідача про те, що підставою для звільнення ОСОБА_6 15 квітня 2015 року була повістка про призов на строкову військову службу.

12. В ухвалі ВССУ від 21 червня 2017 року зазначено, що поза увагою судів залишилась та обставина, що призов позивача на строкову військову службу здійснювався під час дії Указу Президента України від 14 січня 2015 року № 15/2015 «Про часткову мобілізацію» (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Указ про часткову мобілізацію).

13. Станом на 15 квітня 2015 року (дата звільнення позивача) пунктом 3 частини першої статті 36 та частиною третьою статті 119 КЗпП України заборонено звільняти лише працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період. Однак, ця заборона не розповсюджувалась на ОСОБА_6, який був призваний на інший вид військової служби - на строкову військову службу. Указом Президента України від 17 лютого 2015 року № 88/2015 «Про строки проведення чергових призовів, чергові призови громадян України на строкову військову службу та звільнення в запас військовослужбовців у 2015 році» (далі - Указ про чергові призови) також не передбачено дотримання гарантій, передбачених статтею 39 Закону про військовий обов'язок, частиною третьою статті 119 КЗпП України відносно призваних працівників.

14. Закон України від 14 травня 2015 року № 433-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» (далі - Закон про внесення змін в статті 36, 119 КЗпП України та статтю 39 Закону), яким, зокрема було змінено редакції пункту 3 частини першої статті 36 та частину третю статті 119 КЗпП України в частині надання гарантій працівникам, призваним на строкову військову службу, набрав чинності 11 червня 2015 року.

15. Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Короткий зміст судового рішення апеляційної інстанції

16. Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 18 січня 2018 року апеляційна скарга ОСОБА_6 задоволена: поновлений строк звернення до суду, скасоване рішення Заводського районного суду міста Запоріжжя від 20 жовтня 2017 року, задоволений позов, вирішено:

- визнати незаконним та скасувати наказ від 15 квітня 2015 року в частині звільнення ОСОБА_6 з посади слюсаря-ремонтника з 15 квітня 2015 року в зв'язку із призовом на військову службу (пункт 3 частини першої статті 36 КЗпП України);

- поновити ОСОБА_6 на посаді слюсаря-ремонтника ПАТ «ЗМК «Запоріжсталь» з 15 квітня 2015 року;

- стягнути з ПАТ «ЗМК «Запоріжсталь» на користь ОСОБА_6 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 181 242,36 грн (сума надана без відрахування податків і зборів станом на 18 січня 2018 року);

- допустити негайне виконання цього рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах середнього заробітку за один місяць;

- стягнути з ПАТ «ЗМК «Запоріжсталь» в дохід держави судові витрати, пов'язані із розглядом цієї справи судами першої та апеляційної інстанцій, у сумі 5 150,08 грн.

17. Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що цей суд також дійшов висновку про необхідність поновити строк звернення до суду через поважні причини.

18. Встановлено, що суд першої інстанції при новому розгляді цієї справи взагалі проігнорував висновки і мотиви суду касаційної інстанції, з яких були скасовані попередні судові рішення судів першої та апеляційної інстанції про відмову позивачеві у задоволенні його позову у цій справі.

19. З повістки з військового комісаріату на ім'я ОСОБА_6 судом встановлено, що його призвано на строкову військову службу й зараховано в команду № 244 (а.с. 12, том 1). 15 квітня 2015 року позивач отримав трудову книжку.

20. Наказом-розпорядженням від 15 квітня 2015 року № 121 (апеляційний суд встановив на підставі доказів, що саме цей номер наказу є правильним, а не помилково розглянутий судом першої інстанції № 128) ОСОБА_6 звільнено з роботи на підставі пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України з 15 квітня 2015 року в зв'язку з призовом на строкову військову службу. На цій підставі внесений відповідний запис до його трудової книжки.

21. Указом про часткову мобілізацію, який набрав законної сили 20 січня 2015 року, оголошено проведення часткової мобілізації, в тому числі й на території Запорізької області. До відома керівників органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності доведено інформацію щодо застосування статті 39 Закону про військовий обов'язок, статті 119 КЗпП України.

22. З 11 червня 2015 року частина третя статті 119 КЗпП України діє у новій редакції, а саме слова «призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період» замінено словами «призваними на строкову військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період». При цьому, слова «військова служба» охоплюють слова «строкова військова служба», в тому числі відповідно до статті 2 Закону про військову службу.

23. Отже, на час дії особливого періоду в Україні, передбаченого Указом про часткову мобілізацію, на позивача поширювались гарантії та пільги, в тому числі, збереження місця роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, незалежно від підпорядкування та форм власності.

24. Суд першої інстанції залишив поза увагою положення статті 39 Закону про військовий обов'язок, зокрема, що на момент звільнення позивача з займаної посади 15 квітня 2015 року набув чинності Закон України № 116-VIII від 15 січня 2015 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду», яким внесені зміни до статті 39 Закону про військовий обов'язок.

25. Враховуючи зазначене, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність поновити ОСОБА_6 на посаді слюсаря-ремонтника у відповідача з 15 квітня 2015 року, тобто саме з дати звільнення позивача відповідачем, оскільки в уточненому позові позивача у цій справі з приводу цього має місце описка. Апеляційний суд має вирішувати питання в межах заявлених позивачем у цій справі позовних вимог (зазначених фактичних обставин та правового обґрунтування) та з урахуванням фактичних обставин цієї справи, встановлених апеляційним судом.

26. Апеляційний суд критично оцінив довідку відповідача про розмір середнього заробітку позивача, надану апеляційному суду в судовому засіданні, оскільки вона не відповідає закону. Апеляційний суд вирішив стягнути з відповідача на користь ОСОБА_6 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 181 242,36 грн (сума надана без відрахування податків і зборів станом на 18 січня 2018 року). Цей розрахунок дорівнює заробітній платі за 2 повних місяці роботи позивача у відповідача згідно відповідної довідки (а.с. 14, 224, том 1): 7 013,43 грн (лютий 2015 року) + 4 346,50 грн (березень 2015 року) = 11 359,93 грн / 44 робочих дні (22 дня лютого 2015 + 20 днів березня 2015) = 258,18 грн середній заробіток за 1 робочий день * 702 робочих дні за період з 15 квітня 2015 року (дата звільнення позивача відповідачем) по 18 січня 2018 року включно (дата ухвалення судового рішення апеляційним судом у цій справі, врахована відповідно до вимог частини другої статті 235 КЗпП України) = 181 242,36 грн.

27. На виконання вимог статті 430 Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (з урахуванням наступних актуальними змін у разі набуття ними чинності, далі - ЦПК України) допущене негайне виконання судового рішення в частині поновлення позивача на роботі та стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах середнього заробітку позивача за один місяць.

28. Розподіл судових витрат здійснено відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України. Враховуючи, що позивач в силу вимог закону був звільнений від сплати судового збору при подачі вищезазначеного позову до суду та подачі апеляційної скарги до апеляційного суду у цій справі, з відповідача в дохід держави відповідно до суми задоволених позовних вимог позивача у цій справі слід стягнути судові витрати, пов'язані із розглядом цієї справи судами першої та апеляційної інстанцій на загальну суму 5 150,08 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

29. 30 січня 2018 року ПАТ «ЗМК «Запоріжсталь» подало касаційну скаргу до Верховного Суду, вважаючи, що суд апеляційної інстанції прийняв зазначене судове рішення, неправильно застосувавши норми матеріального права та порушивши норми процесуального права.

30. У касаційній скарзі ПАТ «ЗМК «Запоріжсталь» просить скасувати постанову Апеляційного суду Запорізької області від 18 січня 2018 рокута залишити в силі рішення Заводського районного суду міста Запоріжжя від 20 жовтня 2017 року.

Рух справи в суді касаційної інстанції

31. Згідно з частиною першою статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

32. 26 лютого 2018 року скарга передана на розгляд Верховного Суду.

33. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

34. Відповідно до частини тринадцятоїстатті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

35. Ухвалою судді Верховного Суду від 02 травня 2018 року, після усунення недоліків касаційної скарги, відкрите касаційне провадження у справі, витребувані матеріали справи з суду першої інстанції.

36. Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2019 року справа призначена до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку письмового провадження без повідомлення та виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

37. Призов позивача на військову службу хоч і відбувався під час дії особливого періоду, але був здійснений не за мобілізацією і не на особливий період, а на строк, визначений Законом про військовий обов'язок,для здобуття військово-облікової спеціальності, набуття практичних навичок і умінь для збройного захисту Вітчизни. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків, що призов на строкову військову службу на підставі Указу про чергові призови є тотожним призову, який здійснювався на підставі Указу про часткову мобілізацію, а також помилково встановив наявність підстав для розповсюдження на позивача гарантій, які не передбачені в межах спірних правовідносин і відповідно до часу їх виникнення.

38. Строкова військова служба відокремлена від військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, та від інших видів військової служби, що перелічені у Законі про військовий обов'язок та Положенні про проходження військової служби. А зміни, передбачені Законом про внесення змін в статті 36, 119 КЗпП України та статтю 39 Закону, набули чинності після звільнення позивача, в зв'язку з чим не розповсюджуються на нього.

39. Позивач відповідно до трудових гарантій, наданих йому частиною третьою статті 8 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Закон про соцзахист військових), мав право звернутися до відповідача протягом трьох місяців після звільнення з військової служби з запитом щодо працевлаштування на свою попередню посаду у відповідача. Але позивач цим правом не скористався, що свідчить про відсутність бажання у позивача працювати у відповідача.

40. Інші доводи ПАТ «ЗМК «Запоріжсталь», в тому числі ті, що вимагають переоцінки доказів та встановлення обставин справи, суд касаційної інстанції не бере до уваги відповідно до статей 76, 77, 80 та 400 ЦПК України.

(2) Позиція інших учасників справи

41. Інші учасники справи правом на подання заперечення (відзиву) на касаційну скаргу не скористалися.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

42. Згідно з частиною першою статті 25 ЦПК України Верховний Суд переглядає у касаційному порядку судові рішення, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій.

43. Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

44. Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Частина друга цієї статті передбачає, що суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

45. Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

46. Суть доказів, їх належність, допустимість, достовірність та достатність, оцінка їх судом та умови їх розгляду судом визначені статтями 76-80 ЦПК України.

47. Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої).

(1.1) Щодо збереження за позивачем місця роботи, посади та компенсації середнього заробітку

48. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості (частина друга статті 10 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (далі позначення цього документа у редакції, чинній на момент здійснення процесуальних дій судом першої інстанції, - ЦПК України 2004). Це положення кореспондує частині другій статті 12 ЦПК України.

49. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України 2004 (частина третя статті 10 ЦПК України 2004). Це положення кореспондує частині другій статті 12 ЦПК України.

50. Статті 57, 58, 60 ЦПК України 2004 визначають що є доказами в рамках судового розгляду справи, які вимоги до них висуваються. Предмет доказування під час судового розгляду визначений статтею 179 ЦПК України 2004. Також відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

51. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті (стаття 212 ЦПК України 2004). Ці положення кореспондують статті 89 ЦПК України.

52. Стаття 213 ЦПК України 2004 визначає суть законності та обґрунтованості судового рішення, а стаття 214 ЦПК України 2004 -питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення. Ці статті кореспондують статтям 263 та 264 ЦПК України.

53. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (частини перша, третя та шоста статті 367 ЦПК України).

54. Підставами припинення трудового договору, зокрема, є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім призову працівника на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року (пункт 3 частини першої статті 36 КЗпП України в редакції, яка діяла на момент звільнення позивача).

55. Підставами припинення трудового договору, зокрема, є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу (пункт 3 частини першої статті 36 КЗпП України в редакції, яка діяла на момент закінчення одного року після звільнення позивача та на момент закінчення військової служби позивача).

56. Працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених, зокрема Законом про військовий обов'язок, надаються гарантії та пільги відповідно до цього закону (частина друга статті 119 КЗпП України в редакції, яка діяла на момент звільнення позивача та залишалась незмінною на момент закінчення військової служби позивача).

57. За працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (частина третя статті 119 КЗпП України в редакції, яка діяла на момент звільнення позивача).

58. За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (частина третя статті 119 КЗпП України в редакції, яка діяла на момент закінчення одного року після звільнення позивача).

59. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП України).

60. За громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, місце навчання у навчальному закладі незалежно від підпорядкування та форми власності та незалежно від форми навчання (абзац перший частини другої статті 39 Закону про військовий обов'язок в редакції, яка діяла на момент звільнення позивача).

61. Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертоюстатті 119 КЗпП України (згідно із частиною другою статті 39 Закону про військовий обов'язок в редакції, яка діяла на момент звільнення позивача та залишалась незмінною на момент закінчення військової служби позивача).

62. За військовослужбовцями строкової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, які до призову працювали на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності і господарювання, зберігається при звільненні з військової служби право на працевлаштування їх в тримісячний строк на те ж підприємство, в установу чи організацію або їх правонаступники на посаду, не нижчу за ту, яку вони займали до призову на військову службу. Протягом місяця з дня взяття на військовий облік за місцем проживання осіб, звільнених із строкової військової служби, за поданням військовий комісаріат в порядку, який встановлюється Кабінетом Міністрів України, надає їм матеріальну допомогу в розмірі середньої місячної заробітної плати за останнім місцем роботи за рахунок коштів державного бюджету. Вони користуються за інших рівних умов переважним правом на залишення на роботі при скороченні чисельності або штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці протягом двох років з дня звільнення із строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу (частина третя статті 8 Закону про соцзахист військових).

63. Указом про часткову мобілізацію оголошено проведення часткової мобілізації, в тому числі на території Запорізької області (пункт 2 Указу про часткову мобілізацію).

64. Апеляційний суд правильно встановив поширення гарантій статті 39 Закону про військовий обов'язок на позивача в зв'язку з дією особливого періоду, встановленого Указом про часткову мобілізацію, та розумінням поняття військової служби в широкому сенсі. Наступні редакції статей 36 та 119 КЗпП України вказують на те, що законодавцем було додатково уточнено зміст відповідних норм права з метою уникнення їх неправильного застосування. Додатково необхідно вказати, що застосування до позивача статті 39 Закону про військовий обов'язок як спеціального закону передбачене частиною другою статті 119 КЗпП України.

65. Зазначені редакції статей 119 КЗпП України та 39 Закону про військовий обов'язок вказують на те, що законодавець відмовився від обмеження в один рік для визначення гарантованого середньомісячного заробітку особі, яка проходить відповідну військову службу.

66. Не можуть бути прийняті до уваги доводи відповідача стосовно того, що частина третя статті 8 Закону про соцзахист військовихдає підстави для відміни гарантій, передбачених статтею 119 КЗпП України та статтею 39 Закону про військовий обов'язок, у разі, коли працівник не скористався відповідним правом на звернення в трьохмісячний термін до роботодавця щодо поновлення на роботі. Відповідно до встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, позивач не проходив військову службу як особа офіцерського складу, а тому дія частини третьої статті 8 Закону про соцзахист військових на нього не розповсюджується. Бажання чи небажання звільненого працівника працювати у роботодавця, який його звільнив, не може визначати законність такого звільнення, особливо враховуючи наявність спору в суді про поновлення такого працівника на роботі.

67. Враховуючи зазначене, доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

68. Верховний Суд згідно вимог статті 400 ЦПК України не може здійснювати переоцінку доказів та встановлювати обставини справи.

69. Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.

70. У випадку, коли сторона спору вважає, що після прийняття судового рішення, яким закінчено розгляд справи, виникли істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі їй на час розгляду справи, така сторона спору не позбавлена права здійснювати захист своїх прав та інтересів в порядку, передбаченому главою 3 «Перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами» ЦПК України.

(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

(2.1) Щодо суті касаційної скарги

71. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частини перша та друга статті 410 ЦПК України).

72. На підставі здійсненої вище оцінки аргументів учасників справи Верховний Суд дійшов висновку про необхідність залишити без задоволення касаційну скаргу ПАТ «ЗМК «Запоріжсталь», а постанову Апеляційного суду Запорізької області від 18 січня 2018 року без змін.

(2.2) Щодо судових витрат

73. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

74. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України).

75. За результатом касаційного розгляду вимоги ПАТ «ЗМК «Запоріжсталь» не підлягають задоволенню, отже на ПАТ «ЗМК «Запоріжсталь» покладається судовий збір за подання касаційної скарги. Інші учасники справи не заявляли до відшкодування судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 416, 419 та підпунктом 4 пункту 1 розділу ХIII «Перехідні положення» ЦПК України,

Постановив:

1. Залишити без задоволення касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь».

2. Залишити без змін постанову Апеляційного суду Запорізької області від 18 січня 2018 року.

3. Покласти на Публічне акціонерне товариство «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» витрати по сплаті судового збору за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

С. Ю.Мартєв

В. В.Пророк

В. М. Сімоненко

І.М. Фаловська