Постанова

Іменем України

27 березня 2019 року

м. Київ

справа № 201/6092/17

провадження № 61-48215св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,

відповідач - Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, в інтересах якої діє законний представник-мати ОСОБА_5, на постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 липня 2018 року у складі колегії суддів: Петешенкової М. Ю., Деркач Н. М., Макарова М. О.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в інтересах якої діють її батьки ОСОБА_5 та ОСОБА_7 звернулися із позовом до Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради про визнання права на приватизацію та зобов'язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету ВАТ «Виробниче об'єднання «Дніпровський машинобудівний завод» від 17 липня 1996 року ОСОБА_4 та членам її сім'ї було видано ордер на житлову площу у гуртожитку, а саме кімнати АДРЕСА_1. До складу сім'ї ОСОБА_4 на той час входили дочка ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10

Рішенням Дніпропетровської міської ради № 10/62 від 22 жовтня 2010 року жилі, нежилі та допоміжні приміщення гуртожитку було дозволено приватизувати громадянам, які у ньому проживають. ОСОБА_4 звернулася із відповідною заявою та всіма необхідними документами до Управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради, на що отримала лист від 27 листопада 2015 року про відмову у передачі у власність кімнат у гуртожитку через здійснення самовільного переобладнання із самовільним захопленням місць загального користування та реєстрації позивача та членів її сім'ї у гуртожитку без визначення номеру кімнати, тобто на койко-місце.

Крім того, листом від 21 серпня 2015 року позивача ОСОБА_4 було повідомлено, що приватизація кімнат може бути здійсненна після узаконення самовільного перепланування. 27 травня 2016 року позивач звернулася до Департаменту житлового господарства із клопотанням узаконити перепланування, на що отримала відмову з причин відсутності таких повноважень у Департаменту житлового господарства.

Позивачі іншого власного житла не мають, зареєстровані та мешкають у гуртожитку з 17 липня 1996 року та вважають, що мають законне право на приватизацію житлових кімнат і частини приміщень загального користування у гуртожитку.

Позивачі просили:

визнати за ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 право на приватизацію кімнат АДРЕСА_1

зобов'язати Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради приватизувати з видачею свідоцтва про право власності на їх користь перелічені житлові кімнати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 листопада 2017 року у складі судді: Ходаківського М. П. позовні вимоги задоволено частково. Визнано право ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на приватизацію кімнат АДРЕСА_1 Зобов'язано Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради здійснити заходи щодо приватизації кімнат АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване необхідністю захисту прав позивачів, які мають законне право на приватизацію житлових кімнат у гуртожитку, в яких вони постійно проживають та зареєстровані і не мають у власності іншого житла, отже відповідач зобов'язаний вжити заходи щодо приватизації кімнат позивачів.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 липня 2018 року апеляційну скаргу Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради задоволено. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 листопада 2017 року скасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради про визнання права на приватизацію та зобов'язання вчинити певні дії відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що при зверненні у 2010 році до органу приватизації, позивач ОСОБА_4 отримала відмову у приватизації, з підстав відсутності повноважень у відповідача щодо узаконення переобладнання житлових приміщень гуртожитку з незаконним самовільним захопленням та приєднанням допоміжних приміщень та площі, яка зазначена у правовстановлюючих документах на житло. Крім цього згідно ордеру було надано право користування житловою площею у розмірі 64,3 кв м, а правові підстави для користування площею 107,8 кв м відсутні. Апеляційний суд указав, що звернення позивачів до суду фактично є позовом про визнання права власності на самочинне будівництво, тоді як позов з цих підстав має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого, чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору.

Аргументи учасників справи

У грудні 2018 року ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 подали касаційну скаргу на постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 липня 2018 року, в якій просять скасувати оскаржене рішення та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При цьому посилаються на те, що апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що наявні перепланування у кімнатах не є самочинним будівництвом, що підтверджено висновком експерта. Акцентують увагу, що апеляційний суд розглянув справу без належного повідомлення позивачів, а про оскаржену постанову дізналися лише при зверненні до суду першої інстанції для отримання виконавчого листа. Всі листи, направлені апеляційним судом поверталися із відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Позиція Верховного Суду

Згідно частини третьої статті 368 ЦПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Відповідно до частин шостої, сьомої статті 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Юридичним особам та фізичним особам-підприємцям у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).

Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).

Аналіз матеріалів справи свідчить, що повістки про судове засідання, призначене на 25 липня 2018 року на 12 год. 25 хв. були направлені ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1, проте повернулися із відміткою «за закінченням терміну зберігання» (а.с. 117-122).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 47, 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17-ц (провадження № 14-507цс18) вказано, що приписи ЦПК України як на момент ухвалення заочного рішення, так і на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду не дозволяють дійти висновку, що повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи. Окрім того, за змістом висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її незнаходження за адресою, повідомленою суду (пункт 31 постанови від 20 червня 2018 року у справі № 127/2871/16-ц).

Тобто, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не були належним чином повідомлені про розгляд справи судом апеляційної інстанції.

У матеріалах справи міститься довідка про доставку SMS (а.с. 114), згідно якої ОСОБА_5 було доставлено SMS-повідомлення про судове засідання, призначене на 25 липня 2018 року на 12 год 25 хв. Проте ця довідка не може вважатися доказом належного повідомлення про дату, час і місце судового засідання, оскільки згідно пункту 2 Порядку надсилання учасникам судового процесу (кримінального провадження) текстів судових повісток у вигляді SMS-повідомлень, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 01 червня 2013 року № 73, текст судової повістки може бути надісланий судом Учаснику SMS-повідомленням лише після подання ним до суду заявки про намір отримання судової повістки в електронному вигляді за допомогою SMS-повідомлення. Така заявка оформляється безпосередньо в суді або шляхом роздруковування та заповнення Учасником форми, яка розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України.

У матеріалах справи відсутня заява ОСОБА_5 про намір отримання судової повістки в електронному вигляді за допомогою SMS-повідомлення. За таких обставин не можна вважати, що апеляційний суд належним чином повідомив ОСОБА_5 про дату, час і місце судового засідання.

Згідно частини одинадцятої статті 128 ЦПК України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.

Тому не може вважатися доказом належного повідомлення про дату, час і місце судового засідання і оголошення, розміщене на сайті Судова влада України (а. с. 115), оскільки такий порядок повідомлення розрахований на відповідача, третю особу, свідка, заінтересованих осіб, а не на позивача.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстав для висновку про те, що оскаржена постанова апеляційного суду постановлена без додержання норм процесуального права.

У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, оскаржену постанову апеляційного суду скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

ОСОБА_4 сплачено судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 2 560,00 грн, а тому з Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_4 підлягають стягненню судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 400 401 409 411 416 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, в інтересах якої діє законний представник - мати ОСОБА_5, задовольнити.

Постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 липня 2018 року скасувати.

Справу № 201/6092/17 передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 липня 2018 року втрачає законну силу.

Стягнути з Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_47 579 грн судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

Н.О. Антоненко

В.І. Журавель