Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 12.03.2018 року у справі №199/8367/16

Постанова

Іменем України

27 березня 2019 року

м. Київ

справа № 199/8367/16

провадження № 61-723св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Сімоненко В. М., Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 16 лютого 2017 року у складі судді Руденко В. В. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Варенко О. П., Городничої В. С., Лаченкової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 02 лютого 2011 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав відповідачу кредит у розмірі 8 000 грн на платіжну карту зі сплатою процентів у розмірі 30 % річних та кінцевим терміном погашення кредиту, що відповідає строку дії картки.

ОСОБА_1 не виконав узяті на себе зобов'язання, внаслідок чого станом на 31 жовтня 2016 року утворилась заборгованість у розмірі 14 580,10 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом - 7 947,21 грн, заборгованості за процентами - 4 762,41 грн, заборгованості за пенею та комісією - 700 грн, штрафу (фіксована частина) - 500 грн, штрафу (процентна складова) - 670,48 грн.

На підставі викладеного ПАТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 14 580,10 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 16 лютого 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 з 10 грудня 2014 року, приймав участь у антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України є учасником бойових дій. Також по теперішній час відповідач перебуває на військовій службі у військовій частині.

Враховуючи вище викладене, суд позбавлений можливості дійти висновку про дійсну заборгованість відповідача перед позивачем щодо тіла кредиту на час розгляду справи.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 листопада 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що наявний у матеріалах справи розрахунок заборгованості не відповідає вимогам Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 року до Верховного Суду, ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 березня 2018 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

29 березня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 березня 2019 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на припущеннях, що заборонено процесуальним законом. Суди безпідставно не застосували норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, а саме статті 204, 218, 509, 526, 526, 527, 626, 629, 642, 1054 ЦК України та неправильно застосували Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідач отримав кредит у розмірі 8 000 грн, тому зобов'язаний повернути його та сплатити інші платежі, передбачені укладеним між сторонами договором. Позивачем надано обґрунтований розрахунок заборгованості за кредитним договором, який не спростований судами першої та апеляційної інстанцій.

Разом з тим, Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не звільняє військовослужбовця від майнової відповідальності за кредитними зобов'язаннями в повному обсязі. У матеріалах справи відсутні докази повідомлення позивача про проходження відповідачем військової служби.

При наявності доказів обізнаності позивача про мобілізацію відповідача, позовні вимоги мали бути зменшені в частині стягнення заборгованості з відсотків за користування кредитом та неустойки з 10 грудня 2014 року до дати знаходження відповідача в зоні проведення антитерористичної операції (далі - АТО). Судами не встановлено факт проходження відповідачем військової служби в особливий період.

Доводи інших учасників справи

Інший учасник справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 02 лютого 2011 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав відповідачу кредит у розмірі 8 000 грн на платіжну карту зі сплатою процентів у розмірі 30 % річних та кінцевим терміном погашення кредиту, що відповідає строку дії картки.

Встановлено, що відповідач належним чином не виконав свої зобов'язання за кредитним договором.

Відповідно до наданого банком розрахунку станом на 31 жовтня 2016 року заборгованість ОСОБА_1 перед ПАТ КБ «ПриватБанк» становить 14 580,10 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом - 7 947,21 грн, заборгованості за процентами - 4 762,41 грн, заборгованості за пенею та комісією - 700 грн, штрафу (фіксована частина) - 500 грн, штрафу (процентна складова) - 670,48 грн.

Згідно з витягом з особової справи ОСОБА_1 зарахований на всі види забезпечення в частині наказом командира військової частини від 11 грудня 2014 року.

Також у матеріалах справи знаходиться посвідчення на ім'я ОСОБА_1, пред'явник якого має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно з положеннями статей 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини першої статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

На підтвердження заявлених вимог банк надав анкету-заяву, яка підписана сторонами, в якій відповідач погодився з тим, що ця заява разом з умовами надання споживчого кредиту фізичним особам та тарифами банку складають між сторонами кредитний договір, підтвердив, що банк ознайомив його з вказаними умовами, та надав їх у письмовому вигляді.

Також банк подав до суду виписку по картковому рахунку, проте суди не дали цим доказам належної правової оцінки.

Розрахунок заборгованості, наданий банком, судами взагалі не досліджувався.

Колегія суддів вважає, що суди, встановивши існування між сторонами кредитних правовідносин, самоусунулися від вирішення даного спору по суті зі всебічним та повним дослідженням усіх обставин справи, не сприяли сторонам у реалізації їх процесуальних прав, формально відмовивши у задоволенні позову, у зв'язку із його недоведеністю.

При цьому, судами не було враховано, що ПАТ КБ «ПриватБанк» надано розрахунок заборгованості саме за період з 02 серпня 2012 року до 31 жовтня 2016 року.

Так, Законом України від 20 травня 2014 року № 1275-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» внесено зміни до статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яку доповнено пунктом 15 такого змісту: «військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов'язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються».

Враховуючи, що пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям та членам їх сімей на певний конкретно визначений період скасовано відповідальність за порушення грошових зобов'язань у вигляді штрафних санкцій, цю норму можна вважати такою, що скасовує цивільну відповідальність особи на певний час.

Разом з тим, норми Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не звільніють військовослужбовців від виконання зобов'язання за кредитним договором повністю.

Отже, суди не перевірили належним чином наданий банком розрахунок заборгованості, не навели власного розрахунку, не встановили періоду нарахування штрафних санкцій, не встановили точний період перебування відповідача як військовослужбовця на службі (початок і закінчення особливого періоду), не встановили основного боргу та його складові.

При цьому суди не були позбавлені можливості задовольнити позов частково за вирахуванням сум, які визначені банком всупереч Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Також судами узагалі не встановлено фактичних обставин, з якими законодавець пов'язує вирішення цього спору - строку дії картки, чи перевипускалася картка банком на новий строк, хоча зазначені обставини мають вирішальне значення для правильного його вирішення спору.

Разом з тим, суди не перевірили доводи банку щодо вчинення позичальником дій, що свідчать про визнання ним свого боргу та, відповідно, переривання строку позовної давності.

Так, до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою.

Не можуть вважатися добровільним погашенням боргу, що перериває перебіг позовної давності, будь-які дії кредитора, спрямовані на погашення заборгованості, зокрема списання коштів з рахунків боржника без волевиявлення останнього, або без його схвалення.

З огляду на зазначене, суди не перевірили обставин щодо переривання строку позовної давності, з урахуванням списання коштів з рахунків боржника відповідно до наданого банком розрахунку та без підтвердження цих дій квитанціями, касовими ордерами та іншими документами, що засвідчують здійснення відповідних платежів особисто ОСОБА_1 або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою.

При цьому, якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Отже, місцевий суд не встановив всі обставини справи та не дослідив зібрані у справі докази, залишив поза увагою доводи сторін та не перевірив їх з урахуванням наданого позивачем розрахунку заборгованості та поданих відповідачем відомостей про проходження ним військової служби.

Апеляційний суд не усунув у межах своїх повноважень допущених місцевим судом недоліків, також не сприяв всебічному та повному дослідженню доказів, не встановив у повному обсязі фактичних обставин справи, що мають суттєве значення для її вирішення, не надав належної оцінки поданим сторонами доказам у їх сукупності та залишив поза увагою, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи наведене, судам необхідно об'єктивно дослідити наявні у даній справі докази, встановити всі обставини справи, необхідні для правильного вирішення спору, врахувати зазначені вище норми матеріального права та вирішити заявлені позивачем вимоги згідно з вимогами чинного законодавства.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені, тому суд касаційної інстанції позбавлений можливості усунути вказані недоліки і перевірити доводи позивача та відповідачів, оскільки вони потребують встановлення обставин, які не були встановлені судом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Отже, рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 16 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 листопада 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді С. Ю. Мартєв

В.В.Пророк

В.М. Сімоненко

І. М. Фаловська