Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.03.2019 року у справі №161/8507/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 161/8507/18

провадження № 61-3670 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 , Служба в справах дітей Луцької міської ради,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 листопада 2018 року в складі судді Філюк Т. М. та на постанову Волинського апеляційного суду від 29 січня 2019 року в складі судді Грушицького А. І., Киці С. І., Шевчук Л. Я.,

ВСТАНОВИВ :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

01 червня 2018 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_2 , Служби в справах дітей Луцької міської ради та з уточненням позовних вимог просила суд позбавити відповідача батьківських прав відносно обох його дітей, а саме ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також збільшити розмір аліментів на дітей у розмірі одного прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину щомісяця.

В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 зазначала, що в період з 07 жовтня 2006 року по 29 січня 2014 року вона з ОСОБА_2 перебувала в зареєстрованому шлюбі, в якому в них народилось двоє дочок: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Розпорядженням Маневицької районної державної адміністрації Волинської області від 25 лютого 2014 року № 62 на підставі заяви ОСОБА_2 встановлено порядок його участі у вихованні та спілкуванні з дітьми, а саме шляхом зустрічей з ними з 13-00 год. п`ятниці по 18-00 год. неділі, однак понад 2 роки відповідач не бере жодної участі у вихованні дітей.

Судовим наказом Маневицького районного суду Волинської області від 23 січня 2014 року з відповідача на користь позивача стягуються аліменти на дітей у розмірі 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину.

Відповідач аліменти не сплачує, в зв`язку з чим станом на 19 березня 2018 року в нього утворилась заборгованість у розмірі 24 727,87 грн.

Позивач стверджує, що відповідач не надає своєї згоди на виїзд дітей за кордон на відпочинок, оскільки сам постійно перебуває на заробітках у Республіці Польща.

Указує, що ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню та утриманню дітей, не піклується про їх фізичний та духовний розвиток, не цікавиться їх життям.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 листопада 2018 року позов задоволено частково.

Збільшено розмір аліментів, що стягуються з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на неповнолітніх дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 30 % на 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку на кожну дитину щомісячно.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на неповнолітніх дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку на кожну дитину щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням законної сили та до досягнення повноліття.

У задоволенні позовної вимоги про позбавлення батьківських прав відмовлено.

Задовольняючи позовну вимогу про збільшення розміру аліментів, місцевий суд виходив із того, що з часу видачі судового наказу про стягнення аліментів розмір прожиткового мінімуму збільшився, а тому розмір раніше присуджених аліментів не в повній мірі задовольняє мінімальні потреби дітей, оскільки зросли затрати на їх утримання.

Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про позбавлення батьківських прав, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довела в установленому порядку наявність обставин, які можуть бути підставою для застосування такого крайнього заходу впливу як позбавлення відповідача батьківських прав, а факт наявності заборгованості зі сплати аліментів не є такою підставою.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Постановою Волинського апеляційного суду від 29 січня 2019 року апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 листопада 2018 року - без змін.

Апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи та на підставі належних доказів дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, а доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

18 лютого 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 листопада 2018 року та на постанову Волинського апеляційного суду від 29 січня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 28 березня 2019 року відкрито касаційне провадження в даній справі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі позивач просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про позбавлення батьківських прав як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, та ухвалити в цій частині нове рішення про позбавлення батьківських прав.

Указує, що суди не врахували відсутність у батька бажання брати участь у вихованні дочок та спілкуватися з ними, а також наявність заборгованості зі сплати аліментів.

Судові рішення в частині задоволення позовної вимоги про збільшення розміру аліментів у касаційному порядку не оскаржуються, а тому Верховним Судом у цій частині не переглядаються.

Відзив на касаційну скаргу

У квітні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив відповідача на дану касаційну скаргу, в якому він просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення в оскаржуваній частині- без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що з 07 жовтня 2006 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, в якому в них народилися двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Маневицького районного суду Волинської області від 29 січня 2014 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано, малолітніх дітей залишено проживати разом з матір`ю.

Батько дітей проживає окремо від них у іншому населеному пункті.

Розпорядженням Маневицької районної державної адміністрації Волинської області від 25 лютого 2014 року № 62 встановлено відповідачу порядок побачень з малолітніми дітьми щотижня з 13:00 год. п`ятниці по 18:00 год. неділі.

Судовим наказом Маневицького районного суду Волинської області від 23 січня 2014 року № 164/56/14-ц стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на дочок у розмірі 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину щомісяця.

Станом на 19 березня 2018 року за відповідачем рахувалася заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 24 727,87 грн.

У рамках виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду про стягнення аліментів державний виконавець встановив щодо відповідача тимчасові обмеження у праві користування зброєю, полювання, керування транспортними засобами та у праві виїзду за межі України.

У травні 2018 року відповідач повністю погасив заборгованість зі сплати аліментів, у зв`язку з чим указані тимчасові обмеження скасовані.

ОСОБА_4 та ОСОБА_7 є відповідно ученицями 1 та 4 класу КЗ «Луцька загальноосвітня школа І-ІІ ступенів № 11 - колегіуму Луцької міської ради».

Згідно з листом указаного навчального закладу активну участь у їх житті приймає мати. Батько раніше рідко відвідував школу, однак не знайомився з вчителями та не цікавився життям дітей.

Відповідно до висновку Служби в справах дітей Луцької міської ради від 11 травня 2018 року № 106, орган опіки та піклування вважає доцільним позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно дочок.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-ІХ від 15 січня 2020 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», тому відповідно до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень вищезазначеного закону розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.

Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Судові рішення в оскаржуваній частині відповідають зазначеним вимогам закону.

Відповідно до частини першої статті 19 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, держава вживає усіх необхідних заходів з метою захисту дитини від відсутності піклування або недбалого ставлення до неї з боку батьків.

За положеннями частин першої, другої статті 27 цієї Конвенції кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Батьки несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага та, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, в якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Згідно зі статтею 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до частини восьмої статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватись з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини (пункт 2 частини першої статті 164 СК України).

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Суди, встановивши, що в висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав відсутні дані про умисне ухилення відповідача від виконання батьківського обов`язку з утримання дитини, не наведено даних про роботу або намагання цього органу, відповідального за захист прав дітей, об`єктивно визначити ставлення батька до дитини, не зазначено, чому саме позбавлення батьківських прав відповідача піде на користь інтересам дитини, зробили правильний висновок про необґрунтованість даного висновку.

Установивши відсутність належних і допустимих доказів на підтвердежння свідомого нехтування батьком своїми обов`язками відносно дочок, а також відсутністю навмисних дій з невиконання своїх обов`язків батьком, із урахуванням найкращих інтересів дитини, беручи до уваги той факт, що батько бажає продовжувати спілкуватися з дітьми, а також відсутність передбачених частиною першою статті 164 СК України підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, суди зробили правильний висновок про відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги про позбавлення батьківських прав у даній справі.

Суди правильно встановили, що факт наявності заборгованості зі сплати аліментів на дітей не може бути підставою для позбавлення відповідача батьківських прав.

Посилання позивача в касаційній скарзі на те, що батько не бажає спілкуватися з дітьми та не бере участь у їх вихованні, обґрунтовано відхилений судами, оскільки не доведений позивачем у встановленому законом порядку.

Обґрунтовано відхилені апеляційним судом доводи позивача про те, що батько не дає їй дозвіл на виїзд дітей за кордон, оскільки такі доводи не підтверджені належними та допустими доказами.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки встановлених судами обставин і незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться за межами повноважень касаційного суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

У контексті вказаної практики Верховний Суд уважає наведене обґрунтування цієї постанови достатнім.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною третьою статті 401 ЦПК України підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень в оскаржуваній частині - без змін.

Керуючись статтями 389, 400, 401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 листопада 2018 року та постанову Волинського апеляційного суду від 29 січня 2019 року в частині позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Служби в справах дітей Луцької міської ради позбавлення батьківських прав залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

М. М. Русинчук