Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 20.02.2019 року у справі №322/506/17

Постанова

Іменем України

27 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 322/506/17

провадження № 61-29531св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Самійлівська сільська рада Новомиколаївського району Запорізької області,

особа, яка подала апеляційну скаргу - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Запорізької області від 26 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Кочеткової І. В., Маловічко С. В., Гончар М. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Самійлівської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом.

Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року помер його батько

ОСОБА_3, після смерті якого відкрилась спадщина, до складу якої увійшла земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства, площею 5,7401 га, кадастровий номер НОМЕР_1 яка знаходиться на території Самійлівської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області, що належала його батькові на підставі державного акта серії ІІІ-ЗП

№ 046425, виданого головою Новомиколаївської районної державної адміністрації Запорізької області 01 липня 2002 року.

Для оформлення спадщини він звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за законом, який 24 квітня 2017 року постановою відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв'язку з неподанням оригіналу правовстановлюючого документа на земельну ділянку.

Зазначав, що місцезнаходження державного акта на спірну земельну ділянку йому невідоме.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, площею 5,7401 га, кадастровий номер НОМЕР_1 яка знаходиться на території Самійлівської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 23 червня 2017 року у складі судді Гасанбекова С. С. позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року, на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, площею 5,7401 га, кадастровий номер НОМЕР_1 розташовану на території Самійлівської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області.

Рішення районного суду мотивовано тим, що оформлення ОСОБА_1 права власності на указану земельну ділянку, що належала батьку позивача

ОСОБА_3, у нотаріальному порядку є неможливим у зв'язку з відсутністю у останнього оригіналу державного акта на право приватної власності на землю

від 01 липня 2002 року серії НОМЕР_4. При цьому чинним законодавством України не передбачено можливості відновлення втраченого державного акта на право приватної власності на землю або отримання його дубліката, тому ОСОБА_1, як єдиний спадкоємець першої черги, який прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3, має право на визнання за ним права власності на земельну ділянку, що належала на праві власності спадкодавцеві.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 26 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 23 червня 2017 року у цій справі скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що сільська рада право позивача ОСОБА_1 на земельну ділянку не оспорює, фактично спір з приводу права на спадщину виник між позивачем і співмешканкою померлого ОСОБА_2, яка вважає, що вона має право на частку у спадковому майні, оскільки тривалий час проживала разом зі спадкодавцем. При цьому суд першої інстанції не залучив ОСОБА_2 до участі у розгляді справи відповідачем, а апеляційний суд позбавлений такої процесуальної можливості, тому визнав висновки районного суду про задоволення позову ОСОБА_1 необґрунтованими.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення апеляційного суду є незаконним та необґрунтованим й таким, що ухвалено з неправильним застосуванням норм чинного законодавства. Посилався на те, що ОСОБА_2, не довівши належними та допустимим доказами свого права на спадщину, зловживає правом звернення до суду, зокрема, правом апеляційного оскарження рішення, оскільки у її позові про зміну черговості на одержання права на спадкування було відмовлено. Отже, апеляційний суд фактично узаконив відсутнє у ОСОБА_2 право на спадкування за законом.При цьому під правом апеляційного оскарження слід розуміти передбачену цивільним процесуальним законодавством можливість для певних суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин оскаржити в апеляційному порядку судові рішення. Для реалізації права апеляційного оскарження особа, яка подала апеляційну скаргу, має довести право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, тобто має довести, що рішення впливає на її права та обов'язки на час розгляду справи в суді першої інстанції. Додані до апеляційної скарги матеріали таких доказів не містять.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 листопада 2017 року було відкрито касаційне провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Самійлівської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 лютого

2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до Самійлівської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом призначено до розгляду.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є сином ОСОБА_3, що підтверджується паспортом громадянина України

серії НОМЕР_2 виданим Томаківським районним відділом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області 01 грудня 2009 року, та свідоцтвом про народженняОСОБА_1 від 11 травня 1987 року серії IV-ВЛ № 297215.

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 25 травня 2015 року серії НОМЕР_3.

ОСОБА_3 на праві власності належала земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства, площею 5,7401 га, яка знаходиться на території Самійлівської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області, що підтверджується такими документами: державним актом на право приватної власності на землю від 01 липня 2002 рокусерії НОМЕР_4; витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 від 28 листопада 2016 року, довідкою Самійлівської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області

від 11 серпня 2015 року № 137.

29 вересня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, що підтверджується матеріалами спадкової справи

№ 27/2015, заведеної після смерті ОСОБА_3

Інших спадкоємців першої черги, крім ОСОБА_1, які прийняли спадщину, з матеріалів спадкової справи № 27/2015 не встановлено.

ОСОБА_2, яка подала апеляційну скаргу, є спадкоємцем четвертої черги щодо майна ОСОБА_3, як особа, яка проживала зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, що встановлено рішенням Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 09 лютого 2016 року у справі № 322/1249/15 за заявою ОСОБА_2, заінтересовано особа -

ОСОБА_1, про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Рішенням Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 29 червня 2016 року у справі № 322/359/16 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зміну черговості одержання права на спадкування та визнання права власності, що набрало законної сили 12 липня 2016 року, ОСОБА_2 було відмовлено

у задоволенні позову.

Постановою нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом від 24 квітня 2017 року ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку, площею 5,7401 га, кадастровий номер НОМЕР_1 у зв'язку з неподанням документа, що підтверджує право власності ОСОБА_3 на указану земельну ділянку, а саме державного акта на право приватної власності на землю від 01 липня

2002 року серії НОМЕР_4.

Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку

від 28 листопада 2016 року підтверджується перебування земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 у власності ОСОБА_3 на час відкриття спадщини.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.

За визначенням статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1217 ЦК Україниспадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення (частина перша статті 1225 ЦК України).

Відповідно до частин першої - другої статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

Відповідно до частини п'ятої статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За змістом частини першої статті 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно з частиною другою статті 15 Закону України «Про державний земельний кадастр» відомості про земельну ділянку містять інформацію про її власників (користувачів), зазначену в частині другій статті 30 цього Закону, зареєстровані речові права відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до підпункту 4.15 пункту 4 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.

Пунктом 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз'яснено, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно врахувати правила частини другої

статті 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності цим Кодексом.

Частиною другою статті 59 ЦПК України 2004 року передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статей 10 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У частині четвертій статті 60 ЦПК України 2004 року визначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Також у листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 травня 2013 року № 24-753/0/4-13 зазначено, що відповідачами у справах про визнання права власності в порядку спадкування на будинки та садиби, щодо яких відсутні правовстановлюючі документи у зв'язку з їх втратою, є спадкоємці, які прийняли спадщину, а також органи, які уповноважені видавати правовстановлюючі документи на нерухоме майно, або ж органи, до яких перейшли такі повноваження, та органи, що здійснюють державну реєстрацію прав на нерухоме майно.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України 2004 року суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктом 2 частини шостої статті 130 ЦПК України 2004 року, якщо спір не врегульовано у порядку, визначеному частиною третьою цієї статті, суд вирішує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі.

Однак суд першої інстанції у порушення вимог пункту 2 частини шостої

статті 130 ЦПК України 2004 року не вирішив питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, не роз'яснив позивачу право заявити клопотання про залучення до участі у справі ОСОБА_2, яка відповідно до преюдиційного рішення

Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 09 лютого 2016 року є спадкоємцем четвертої черги після смерті ОСОБА_3, і не попередив його про наслідки вчинення або невчинення цієї процесуальної дії, не з'ясував наявність інших спадкоємців щодо спірного майна.

Передчасними є висновки апеляційного суду про те, що вирішення питання про визнання права на спадщину за заявленим позовом ОСОБА_1 впливає на права та інтереси ОСОБА_2, яка не була залучена до участі у справі до вирішення цього питання у встановленому законом порядку із залученням усіх спадкоємців та з'ясуванням усіх обставин, що мають значення для ухвалення рішення у справі, та ґрунтуються на припущеннях, що заборонено відповідно до частини четвертої статті 60 ЦПК України 2004 року.

Таким чином, у порушення статей 212-214 303 315 ЦПК України 2004 року суди не з'ясували належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених позовних вимог, не дослідили та не дали належної правової оцінки зібраним у справі доказам, що мають значення для правильного вирішення спору та не вирішили спір відповідно до вимог закону.

В силу положень статті 400 ЦПК України касаційний суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, та давати оцінку доказам, які судами не досліджено, а відтак не може вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду.

Відповідно до пункту першого частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За таких обставин, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалені з порушення норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та четвертої

статті 411 ЦПК України є підставою для їхнього скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 23 червня 2017 року та рішення Апеляційного суду Запорізької області від 26 жовтня

2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б.І. Гулько

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта