Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 12.03.2018 року у справі №307/1186/17

Постанова

Іменем України

27 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 307/1186/17

провадження № 61-452св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Сімоненко В. М., Штелик С. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Закарпатської області в складі суддів Куштана Б. П., Кожух О. А., Мацунича М. В., від 29 листопада 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про звільнення від сплати заборгованості за аліментами.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він перебував у зареєстрованому шлюбі із відповідачем. ІНФОРМАЦІЯ_1 року від шлюбу народилась дочка ОСОБА_3 Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 18 грудня 2013 року шлюб між учасникам даної справи було розірвано.

Після розірвання шлюбу відповідач з дочкою проживали окремо. Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 06 серпня 2014 року з ОСОБА_1 стягнуто аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання доньки у розмірі 700 грн щомісяця, починаючи з 04 квітня 2014 року.

Відповідно до рішення Тячівського районного від 03 вересня 2014 року відповідача ОСОБА_2 зобов'язано не чинити батьку дитини перешкод у спілкуванні з дочкою, та участі у її вихованні, а також зобов'язано її повідомляти позивача про зміну свого фактичного місця проживання. Окрім того, цим же рішенням суду встановлено спосіб участі батька дитини у спілкуванні та вихованні дочки. Всупереч зазначеному рішенню суду відповідач, не повідомивши позивача, виїхала разом з донькою у м. Київ на постійне місце проживання.

Позивач зазначав, що 21 вересня 2014 року по 28 грудня 2016 року донька ОСОБА_3 перебувала у нього та знаходилась на його утриманні і останній не сплачував аліменти на користь відповідача, оскільки він особисто без допомоги відповідача забезпечував дочку всім необхідним.

У зазначений період відповідач ОСОБА_2 неодноразово зверталась в правоохоронні органи в м. Київ та в Тячівському районі Закарпатської області щодо розшуку доньки та позивача. Також неодноразово зверталась в Тячівський районний суд Закарпатської області з різними позовами, зокрема з позовом про відібрання дитини, про позбавлення батьківських прав, про стягнення пені за несплату аліментів, а також зверталась з різного роду заявами до органу опіки та піклування Тячівської РДА. Всі свої заяви та звернення мотивувала виключно тим, що ОСОБА_1 викрав дитину. На думку позивача, відповідач визнавала той факт, що донька учасників справи ОСОБА_3 з 21 вересня 2014 року по 28 грудня 2016 року перебувала на цілковитому утриманні та забезпеченні свого батька протягом 27 місяців.

Посилаючись на зазначене, позивач просив суд звільнити його від сплати заборгованості за аліментамина утримання доньки - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у період з 21 вересня 2014 року по 28 грудня 2016 року, відрахувавши при цьому суму боргу у розмірі 18 900 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області в складі судді Чопик В. В. від 26 вересня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Звільнено ОСОБА_1 від сплати заборгованості за аліментами на утримання доньки - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, за період з 21 вересня 2014 року по 28 грудня 2016 року. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що з 21 вересня 2014 року по 28 грудня 2016 року донька учасників справи перебувала на утриманні батька, що визнано сторонами та, як указано районним судом, підтверджено судовими рішеннями, які набрали законної сили, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні, про відібрання дитини від батька та повернення матері та про оголошення дитини в розшук.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 29 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 26 вересня 2017 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що висновки суду першої інстанції не відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені не повно, а доводи апеляційної скарги підтверджені зібраними у справі належними та допустимими доказами і спростовують висновки суду першої інстанції.

Апеляційний суд указав, що позивач забрав доньку виключно з власної ініціативи, без погодження з матір'ю дитини та за відсутності необхідного дозволу компетентного органу або рішення суду, у зв'язку із чим указані дії позивача не можуть вважатися обставиною, яка має істотне значення для звільнення останнього від сплати заборгованості за аліментами згідно положень частини другої статті 197 СК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, на думку скаржника, не повно дослідив зібрані у справі докази та дійшов помилкових висновків про відмову у задоволенні його позову, необ'єктивно і упереджено вирішивши спір. На думку скаржника, встановлений судами як першої так і апеляційної інстанції факт перебування доньки у позивача сам по собі підтверджує факт матеріального утримання дитини позивачем в указаний останнім спірний період, що, на думку останнього, є безумовною підставою для звільнення його від сплати заборгованості за аліментами в зазначений період.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 06 червня 2014 року у справі № 307/1412/14-ц стягнуто з ОСОБА_1 аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання доньки у розмірі 700 грн щомісяця, починаючи з 04 квітня 2014 року і до досягнення дитиною повноліття.

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 03 вересня 2014 року у справі № 307/2985/14-ц зобов'язано ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1 у спілкуванні з дочкою ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та визначено спосіб участі батька у спілкуванні та у вихованні дочки, шляхом побачення з 18 години 00 хв. кожної другої п'ятниця кожного місяця до 18 години 00 хв. кожної другої неділі кожного місяця, з обов'язком ОСОБА_1 забирати дочку ОСОБА_3 з місця фактичного проживання матері ОСОБА_2 (АДРЕСА_1) та її повернення до фактичного місця проживання з матір'ю, а також побачення з 18 години 00 хв. кожної четвертої п'ятниці кожного місяця до 18 години 00 хв. кожної четвертої неділі кожного місяця, з обов'язком ОСОБА_1 забирати дочку ОСОБА_3 з місця фактичного проживання матері ОСОБА_2 (АДРЕСА_1) та її повернення до фактичного місця проживання з матір'ю.

З 21 вересня 2014 року донька учасників справи ОСОБА_3 перебувала у батька дитини.

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 03 грудня 2014 у справі № 307/3978/14-ц, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 30 січня 2015 року, позов ОСОБА_2 про відібрання малолітньої дитини задоволено. Відібрано малолітню дитину ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у ОСОБА_1 та повернуто малолітню дитину її матері ОСОБА_2 за місцем її фактичного проживання в АДРЕСА_1

Указаним рішенням, яке набрало законної сили, установлено, що ОСОБА_1, всупереч визначеному рішенням суду способу його участі у спілкуванні та вихованні доньки, 20 вересня 2014 року не виконав рішення суду щодо повернення малолітньої доньки ОСОБА_3 після побачення з нею до місця її фактичного проживання з матір'ю і станом на час розгляду даної справи місце перебування малолітньої ОСОБА_3 не відоме. Зазначено, що указані дії ОСОБА_1 вчинені самочинно, тобто без отримання відповідних дозволів.

Судом апеляційної інстанції установлено, що виконавче провадження щодо виконання судового рішення про відібрання дитини у ОСОБА_1 було завершене 15 квітня 2016 року, коли дитину повернуто матері.

Крім того, апеляційним судом зазначено, що позивачем не надано належних та допустимих доказів утримання ним доньки в указаний у позові спірний період, що є його процесуальним обов'язком при розгляді даної справи.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно із частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.

Згідно з статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дітей до досягнення ними повноліття.

Відповідно до частини другої статті 197 СК України за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв'язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.

Повне або часткове звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами можливе лише за його позовом і лише тоді, коли заборгованість виникла у зв'язку із його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення (наприклад, у зв'язку із перебуванням платника аліментів у лавах Збройних Сил України, тяжким матеріальним становищем, тощо). Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд.

Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Судом апеляційної інстанції указано, що положення частини другої статті 197 СК України у даній справі не є підставою звільнення позивача від сплати заборгованості за аліментами, оскільки заборгованість, яка має місце, не виникла у зв'язку з тяжкою хворобою позивача або іншою обставиною, що має істотне значення.

Установлено, що спірна заборгованість виникла внаслідок безпідставного невиконання ОСОБА_1 рішення про стягнення аліментів, а також внаслідок самоправних дій позивача, які були спрямовані на відібрання і переховування дитини від матері без необхідних дозволів і погоджень, що підтверджено рішеннями суддів, які набрали законної сили.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, установивши указані вище обставини, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність вимог позову ОСОБА_1 у даній справі та відмову у їх задоволенні.

Доводи касаційної скарги щодо помилковості висновків суду апеляційної інстанції спростовуються матеріалами справи, обставинами, які визнані учасниками справи та встановлені указаними вище судовими рішеннями, які набрали законної сили.

Межі здійснення цивільних прав визначені статтею 13 ЦК України.

Згідно частин другої та третьої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

У зв'язку із указаним, доводи касаційної скарги про перебування доньки у скаржника, зокрема, у період з 21 вересня 2014 року по 15 квітня 2016 року, що, на думку останнього підтверджує факт утримання ним дитини, не спростовують обґрунтованих висновків апеляційного суду про те, що дитина перебувала у батька безпідставно і незаконно, у порушення відповідних судових рішень, якими з урахуванням найкращих інтересів дитини місце її проживання визначено з матір'ю.

Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди із висновками апеляційного суду, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Згідно вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня

2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України» та «Рябих проти Російської Федерації», у справі «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Рішення суду апеляційної інстанції містить вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного та керуючись статтями 400, 409, 410, 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Закарпатської області від 29 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. О. Лесько

С. Ю.Мартєв

В. М. Сімоненко

С.П. Штелик