Історія справи

Постанова

Іменем України

26 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 321/721/17

провадження № 61-659св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Олійник А. С. (суддя-доповідач), Кузнєцова В.О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 02 жовтня 2017 року у складі судді Олійника М. Ю. та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 30 листопада 2017 року у складі суддів: Кочеткової І. В., Маловічко С. В., Гончар М. С.,

ВСТАНОВИВ:

02 червня 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про відшкодування збитків у розмірі 20 000,00 грн.

Позов обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла її мати ОСОБА_6, після смерті якої залишилася земельна ділянка, площею 6,19 га, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Високівської сільської ради Михайлівського району Запорізької області. 06 травня 2015 року позивач отримала свідоцтво про право на спадщину на ? частку вказаної земельної ділянки, яку 23 березня 2016 року передано в оренду ОСОБА_5 Земельна ділянка фактично перебувала у користуванні ОСОБА_5 з 2011 року. На підставі частини третьої статті 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) він має відшкодувати її збитки у розмірі 20 000,00 грн за користування земельною ділянкою у період 2011 - 2014 роки.

Рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області від 02 жовтня 2017 року у позові відмовлено.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт порушення відповідачем її майнових прав, а саме не доведено використання відповідачем земельної ділянки у зазначений період, розрахунок завданих збитків ґрунтується на припущеннях, тому підстав для притягнення його до цивільно-правової відповідальності не має.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 30 листопада 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач допустимих доказів на підтвердження наявності реальних збитків і їх розміру, які виникли внаслідок порушення відповідачем її права як землевласника, не надала, не навела доводів в обґрунтування їх розміру. Земельна ділянка, власником якої є позивач, є ? частини земельної ділянки отриманої нею та її сестрою ОСОБА_7 у спадщину. З огляду на приписи статей 364, 356, 367 ЦК України та статей 87, 88 ЗК України, земельна ділянка до 06 травня 2015 року (оформлення позивачем права власності на свою частку) перебувала у спільній частковій власності спадкоємців. Таким чином, факт самовільного використання відповідачем спадкової земельної ділянки не доведено і спростовується довідкою про виплату ОСОБА_5 за користування спірною земельною ділянкою іншій спадкоємиці ОСОБА_7 20 000 грн, тобто відсутні підстави для стягнення такої ж суми коштів на користь позивача. Також не доведено, що ОСОБА_4 як спадкоємиця земельної ділянки з 2011 року вживала будь-яких заходів до використання земельної ділянки, передачу її у користування іншій особі у спосіб, передбачений законом, або що вона заперечувала проти використання і розпорядження успадкованою земельною ділянкою сестрою ОСОБА_7

У січні 2018 року позивач звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, в якій просить вказані судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права. Відповідно до частини п'ятої статті 1268 ЦК України вона є спадкоємицею ОСОБА_6 від дня смерті останньої, а саме з ІНФОРМАЦІЯ_1 року. Саме з ІНФОРМАЦІЯ_1 року вона отримала право використовувати земельну ділянку, отриману у спадщину, тобто і право вимагати відшкодування збитків від осіб, які неправомірно володіли цією земельною ділянкою для отримання доходів.

Заперечень на касаційну скаргу від відповідача до Верховного Суду не надходило.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що мати позивача - ОСОБА_6, яка була власником земельної ділянки, площею 6,1900 га, померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року (а. с. 5).

Спадкоємцями після смерті ОСОБА_6 у рівних частках є позивач ОСОБА_4 та ОСОБА_7

ОСОБА_7 отримала свідоцтво про право на спадщину на належну їй ? частку земельної ділянки 06 березня 2012 року, а позивач ОСОБА_4 - 06 травня 2015 року (а. с. 11).

23 березня 2016 року ОСОБА_4 уклала договір оренди успадкованої земельної ділянки з ОСОБА_5, за умовами якого орендна плата вноситься орендарем у строки до 25 грудня поточного року у грошовій формі в розмірі не менше три проценти від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Нормативна грошова оцінка встановлюється згідно з довідкою відділу Держгеокадастру у Запорізькій області.

Обґрунтовуючи розмір збитків, позивач зазначила, що у 2016 році орендар сплатив їй 5 000,00 грн орендної плати, а тому за час самовільного використання земельною ділянкою за 2011 - 2014 роки плата становить відповідно 20 000,00 грн. У суді апеляційної інстанції позивач уточнила, що розмір орендної плати за 2016 рік становив приблизно 3 000,00 грн.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 211 ЗК України громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за самовільне зайняття земельних ділянок.

Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Спеціальними до правовідносин щодо відшкодування збитків землевласникам та землекористувачам, у тому числі у вигляді неодержаних ними доходів, є ЗК України та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин.

Згідно із частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки (пункт &quan;д&qu ; частини першої статті 156 ЗК України).

Згідно з пунктом 1 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року N 284 (далі - Порядок), власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні, зокрема, неодержанням доходів у зв'язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок.

Відповідно до пункту 3 Порядку відшкодуванню підлягають збитки власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані. При цьому неодержаний дохід - це дохід, який міг би одержати власник землі, землекористувач, у тому числі орендар, із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її вилучення (викупу) або тимчасового зайняття, обмеження прав, погіршення якості землі або приведення її у непридатність для використання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян.

Згідно із статтею 57 ЦПК України 2004 року доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

За змістом статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Встановивши, що розмір орендної плати за 2016 рік за оренду ? частини земельної ділянки, отриманої позивачем у спадщину, складає приблизно 3 000,00 грн; позивачем право власності на свою частку земельної ділянки оформлено лише 06 травня 2015 року, а до того вся земельна ділянка перебувала у спільній частковій власності спадкоємців (ОСОБА_4 та ОСОБА_7.) і відповідач протягом 2011 - 2014 років сплатив 20 000,00 грн орендної плати ОСОБА_7; позивач як спадкоємиця земельної ділянки з 2011 року і до 2015 року не вживала заходів до реалізації свого права власності на землю, не надала належних і допустимих доказів на підтвердження факту самовільного використання відповідачем її земельної ділянки, у порядку, передбаченому земельним законодавством, органи Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель факт самовільного зайняття відповідачем земельної ділянки не встановлювали, акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства не складали, розрахунок збитків внаслідок порушення відповідачами вимог земельного законодавства не здійснювали, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що передбачені законом підстави для стягнення з ОСОБА_5 20 000,00 грн у порядку відшкодування збитків, відсутні.

Оскільки судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що в натурі ? частку із успадкованої земельної ділянки ОСОБА_4 не виділяла; належних і допустимих доказів тому, що вона, як спадкоємиця земельної ділянки, з 2011 року вживала будь-які заходи до використання земельної ділянки, передачу її у користування іншій особі у спосіб, передбачений законом, або що вона заперечувала проти використання і розпорядження успадкованою земельною ділянкою сестрою ОСОБА_7 матеріали справи не містять; своє право власності на належну їй частку земельної ділянки у порядку, передбаченому статтю 125 ЗК України, ОСОБА_4 оформила тільки 06 травня 2015 року; ОСОБА_7 не заперечувала у суді першої інстанції, що відповідач обробляв земельну ділянку з її дозволу, Верховний Суд зазначає, що доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин та доказів у справі, яким вже надано належну правову оцінку. Крім того, зміст апеляційної скарги позивача на рішення суду першої інстанції є повністю ідентичним тексту цієї касаційної скарги (а. с. 75 - 78), який фактично зводяться до незгоди заявника із судовим рішенням.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 02 жовтня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 30 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

В.О. Кузнєцов

Г.І. Усик