Історія справи

Постанова

Іменем України

26 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 161/13190/17

провадження № 61-17582св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ступак О. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

треті особи: Служба у справах дітей Луцької міської ради, Служба у справах дітей Маловисківської районної державної адміністрації Кіровоградської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 листопада 2017 року у складі судді Олексюка А. В. та постанову Апеляційного суду Волинської області від 13 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І., Карпук А. К.,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_5, третя особа - Служба у справах дітей Луцької міської ради, про позбавлення батьківських прав.

Заявлені позовні вимоги ОСОБА_4 обґрунтовувала тим, що з 16 вересня 2000 року по 16 грудня 2013 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, в якому у них ІНФОРМАЦІЯ_1 року народився син ОСОБА_6. Відповідач не приймає участі у вихованні та розвитку сина, його життям та здоров'ям не цікавиться.

Враховуючи наведене, позивач просила позбавити ОСОБА_5 батьківських прав щодо сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 листопада 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач на надала належних та допустимих доказів ухилення відповідача від участі у вихованні дитини, що давало б підстави для можливості застосування до нього крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.

Постановою Апеляційного суду Волинської області від 13 лютого 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що позивачем не надано беззаперечних доказів, які б свідчили про ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини, наявність винної поведінки відповідача, свідоме нехтування ним своїми обов'язками, та чи вживалися до нього заходи реагування. Крім того, судами не встановлено, що у відповідача закріпилася стійка поведінка щодо обов'язків із виховання сина.

У березні 2018 року ОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Волинської області від 13 лютого 2018 року, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У касаційній скарзі заявник вказує на те, що суди ухвалюючи оскаржувані рішення не взяли до уваги показання свідків, пояснення представника органу опіки та піклування, характеристику зі школи на дитину, а визнали зазначені докази неналежними та недопустимими, не мотивувавши при цьому такий висновок. Відповідач не цікавиться життям сина, за чотири роки жодного разу не приїхав до нього, що є прямих нехтуванням своїми батьківськими обов'язками.

Ухвалою Верховного Суду від 20 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано справу та надано строк для подачі відзиву на неї.

У травні 2018 року ОСОБА_5 подав до суду відзив на касаційну скаргу.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам ЦПК України (у редакції на час ухвалення судових рішень у справі) щодо законності та обґрунтованості.

Судами встановлено, що у період із 16 вересня 2000 року по 16 грудня 2013 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. Під час шлюбу, ІНФОРМАЦІЯ_1 року у сторін народився син ОСОБА_7. Рішенням Маловисівського районного суду від 16 грудня 2013 року шлюб між сторонами розірвано.

Рішенням Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 11 серпня 2014 року стягнуто з ОСОБА_5 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_7 у розмірі 310,00 грн щомісячно, починаючи з 28 січня 2014 року по 24 вересня 2027 року.

Відповідно до довідки-розрахунку від 13 липня 2017 року № 1277, виданої Другим відділом державної виконавчої служби м. Луцька, з 28 січня 2014 року по червень 2017 року до сплати нараховано аліментів у розмірі 12 750,00 грн, станом на 01 липня 2017 року боржником сплачено 12 598,00 грн., загальна заборгованість станом на 01 липня 2017 року становить 152,00 грн.

Після розірвання шлюбу, неповнолітній син ОСОБА_7 залишився проживати з матір'ю (позивачем у справі) за адресою: смт. Смоліне, Маловисківського району Кіровоградської області. Відповідач після розірвання шлюбу проживає в містіЛуцьку Волинської області та має іншу сім'ю.

Як на підставу ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків позивач посилається на те, що відповідач не цікавиться життям свого сина, не телефонує не приїздить до нього, крім того не допомагає матеріально, сплачує лише аліменти, які визначені йому рішенням суду.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.

Ураховуючи викладене, суди на підставі належним чином оцінених доказів, дійшли правильного висновку про те, що позбавлення відповідача батьківських прав є крайнім заходом впливу на нього, при цьому позивачем не надано беззаперечних доказів, які б свідчили про ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та його винної поведінки, також не приймаючи до уваги висновок органу опіки та піклування від 09 серпня 2017 року, апеляційний суд виходив із того, що цей висновок зроблений лише на підставі пояснень позивача, інші обставини не враховувалися.

Крім того, альтернативні заходи реагування держави до відповідача не вживалися, позбавлення батьківських прав є виключною мірою, тягне за собою серйозні правові наслідки, як для батька так і для дитини. Позбавлення батьківських прав допускається лише, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Доводи касаційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки по своїй суті зводяться до переоцінки доказів,що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

При цьому позивач, посилаючись на те, що відповідач не надає матеріальної допомоги на утримання сина у більшому розмірі, ніж визначено судом, не позбавлена можливості ставити питання про збільшення розміру стягуваних із відповідача аліментів та додаткових витрат на утримання дитини. Разом з тим зазначені обставини не можуть бути підставою для позбавлення відповідача батьківських прав.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Волинської області від 13 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:О. В. Ступак С. О. Погрібний Г. І. Усик