Постанова

Іменем України

26 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 753/15683/15

провадження № 61-6436св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Піреус Банк МКБ»,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговельно-розважальний комплекс «Мега-Сіті»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 03 червня 2016 року у складі судді Леонюк Л. К. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 03 листопада 2016 року у складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Білич І. М., Болотова Є. В.,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Піреус Банк МКБ» (далі - ПАТ «Піреус Банк МКБ») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговельно-розважальний комплекс «Мега-Сіті» (далі - ТОВ «ТРК «Мега-Сіті»), про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 05 червня 2012 року між ПАТ «Піреус Банк МКБ» та ТОВ «ТРК «Мега-Сіті» було укладено договір № WCLoan/05993 (частину умов якого згідно з Договором № 1 про внесення змін та доповнень від 10 жовтня 2012 року викладено у новій редакції), за яким позичальник отримав кредит у вигляді невідновлювальної відкличної кредитної лінії з максимальним лімітом в розмірі 170 065 538 грн на строк до 31 липня 2015 року. У зв'язку з неналежним виконанням ТОВ «ТРК «Мега-Сіті» своїх зобов'язань за договором станом на 01 серпня 2015 року в нього утворилася заборгованість перед банком у розмірі 121 460 850 грн 76 коп.,з яких: 87 810 367 грн 98 коп. - заборгованість за тілом кредиту; 18 725 482 грн 97 коп. - заборгованість за відсотками; 11 773 990 грн 55 коп. - пеня за несвоєчасне повернення кредиту; 3 151 009 грн 26 коп. - пеня за несвоєчасне повернення відсотків. З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 23 жовтня 2012 року між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № WCLoan/05993/S-8, за яким поручитель зобов'язалася нести солідарну відповідальність за виконання позичальником у повному обсязі зобов'язань за кредитним договором щодо сплати кредиту, відсотків і неустойки. Враховуючи викладене, з урахуванням уточнених (зменшених) позовних вимог, ПАТ «Піреус Банк МКБ» просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 110 264 215 грн 97 коп. та понесені судові витрати.

Заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 03 червня 2016 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Піреус Банк МКБ» заборгованість та штрафні санкції за кредитним договором від 05 червня 2012 року № WCLoan/05993 в розмірі 110 264 215 грн 97 коп., з яких: 87 810 367 грн 98 коп. - заборгованість за кредитом; 18 725 482 грн 97 коп. - заборгованість за відсотками; 577 383 грн 24 коп. - пеня за несвоєчасне повернення кредиту; 3 150 981 грн 78 коп. - пеня за несвоєчасне повернення відсотків. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позов банку доведено й обґрунтовано належним чином, тому наявні правові підстави для стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором, яка утворилася внаслідок невиконання позичальником взятих на себе зобов'язань.

УхвалоюАпеляційного суду міста Києва від 03 листопада 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено. Заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 03 червня 2016 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.

У листопаді 2016 року ОСОБА_2 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 03 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 03 листопада 2016 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що його не було належним чином повідомлено про розгляд справи. Суд ухвалив заочне рішення, провівши лише одне судове засідання. Представником ПАТ «ПіреусБанк МКБ» було змінено розмір позовних вимог в частині нарахованих відсотків, а тому розмір пені має бути іншим. У цьому випадку місцевий суд мав відкласти судовий розгляд та повідомити його про внесені банком зміни.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 січня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

У березні 2017 року ПАТ «Піреус Банк МКБ» подало до суду заперечення на касаційну скаргу на заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 03 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 03 листопада 2016 року, в якому зазначило про законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень і просило відмовити у задоволенні скарги, посилаючись на те, що ОСОБА_2 був обізнаний про наявність спору в суді, його представник був присутній у попередньому судовому засіданні. Крім цього, відповідач не був позбавлений можливості надати пояснення та докази на підтвердження своїх заперечень по суті позовних вимог до апеляційного суду. Банк зменшив розмір позовних вимог, оскільки відповідач довів те, що в розрахунку заборгованості була допущена помилка. Обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом розгляду суду апеляційної інстанції та додаткового правового аналізу не потребують.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

06 лютого 2018 року справу № 753/15683/15 Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

Судами встановлено, що 05 червня 2012 року між ПАТ «Піреус Банк МКБ» та ТОВ «ТРК «Мега-Сіті» було укладено договір № WCLoan/05993 (частину умов якого згідно із Договором № 1 про внесення змін та доповнень від 10 жовтня 2012 року викладено у новій редакції), за яким позичальник отримав кредит у вигляді невідновлювальної відкличної кредитної лінії з максимальним лімітом в розмірі 170 065 538 грн на строк по 31 липня 2015 року.

Позичальник ТОВ «ТРК «Мега-Сіті» не виконувало належним чином своїх зобов'язань за кредитним договором, що призвело до виникнення у нього заборгованості перед банком, яка станом на 01 серпня 2015 року становила 121 460 850 грн 76 коп., з яких: 87 810 367 грн 98 коп. - заборгованість за тілом кредиту; 18 725 482 грн 97 коп. - заборгованість за відсотками; 11 773 990 грн 55 коп. - пеня за несвоєчасне повернення кредиту; 3 151 009 грн 26 коп. - пеня за несвоєчасне повернення відсотків.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07 жовтня 2015 року у справі за позовом ПАТ «Піреус Банк МКБ» до ТОВ «ТРК «Мега-Сіті», Товариства з обмеженою відповідальністю «БУД-МК», Товариства з обмеженою відповідальністю «Еверест Плюс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Континентбуд», Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегаполісстрой», Товариства з обмеженою відповідальністю «Литий Камінь», Товариства з обмеженою відповідальністю «Будмайданчик», Товариства з обмеженою відповідальністю «Укоінвестбуд» про стягнення заборгованості за кредитним договором № WCLoan/05993 від 05 червня 2012 року позов задоволено повністю і стягнуто солідарно з відповідачів на користь позивача 87 810 367 грн 98 коп. заборгованості за тілом кредиту, 18 725 482 грн 97 коп. заборгованості за відсотками, 3 151 009 грн 26 коп. заборгованості за пенею за несвоєчасне повернення відсотків, 11 773 990 грн 55 коп. заборгованості за пенею за несвоєчасне повернення кредиту.

Відповідно до частини першої статті 553, частин першої та другої статті 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним кредитним договором 23 жовтня 2012 року між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № WCLoan/05993/S-8, за яким поручитель зобов'язалася перед банком нести солідарну відповідальність за виконання позичальником у повному обсязі зобов'язань за кредитним договором щодо сплати кредиту, відсотків і неустойки.

В ході розгляду справи в суді першої інстанції представником позивача змінено (зменшено) розмір нарахованої пені, зокрема зазначено, що заборгованість за пенею за несвоєчасне повернення кредиту становить 577 383 грн 24 коп., а за несвоєчасне повернення відсотків - 3 150 981 грн 78 коп., про що надано суду відповідний розрахунок.

Встановивши, що позичальник не виконував належним чином своїх зобов'язань за кредитним договором, а згідно з умовами договору поруки № WCLoan/05993/S-8 ОСОБА_2 як поручитель несе солідарну відповідальність за виконання позичальником цих зобов'язань, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Статтею 212 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року), передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Оскаржувані судові рішення містять висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідають вимогам статей 213-215, 315 ЦПК України 2004 року щодо законності й обґрунтованості.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212, 303, 304 ЦПК України 2004 року, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що представником ПАТ «ПіреусБанк МКБ» було змінено розмір позовних вимог в частині нарахованих відсотків, а тому розмір пені має бути іншим, не заслуговують на увагу, оскільки банком було уточнено (зменшено) розмір позовних вимог лише в частині нарахованої заборгованості за пенею за несвоєчасне повернення кредиту та за несвоєчасне повернення відсотків, а суми заборгованості за тілом кредиту та за відсотками залишилися незмінними.

Посилання ОСОБА_2 у касаційній скарзі на те, що суд ухвалив заочне рішення, провівши лише одне судове засідання, і він не був належним чином повідомлений про дату та час слухання справи, є безпідставними, оскільки в судовому засіданні 04 травня 2015 року був присутній його представник, якого суд повідомив про відкладення розгляду справи на 03 червня 2016 року (день ухвалення заочного рішення), що підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою.

Доводи заявника про те, що у разі зміни розміру позовних вимог суд мав відкласти судовий розгляд та повідомити його про це, судом апеляційної інстанції обґрунтовано відхилено з посиланням на те, що відкладення розгляду справи у разі уточнення позовних вимог є необхідністю, яка базується на праві інших учасників процесу висловити свої доводи та міркування у зв'язку з новими обставинами та необхідністю подати відповідні докази на їх спростування. Зменшення розміру позовних вимог не є тим фактором, який негативно впливає на права відповідача, а отже таке порушення не призвело до звуження його існуючих прав та свобод. Крім цього, доводи апеляційної скарги не містили посилань щодо неправильності розрахунку розміру пені.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, з розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

23 лютого 2018 року ПАТ «Піреус Банк МКБ» подало до Верховного Суду заяву про розподіл судових витрат, пов'язаних з розглядом справи в суді касаційної інстанції, в якій просило стягнути з ОСОБА_2 на свою користь 120 тис. грн витрат, понесених на професійну правничу допомогу.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини першої статті 133 ЦПК України).

Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Верховний Суд, розподіляючи витрати, понесені банком на професійну правничу допомогу, дійшов висновку про те, що наявні в матеріалах справи договір про юридичні послуги від 22 травня 2017 року № 783-11-29-2, укладений між ПАТ «Піреус Банк МКБ» та Адвокатським об'єднанням «Юридична фірма «Василь Кісіль і Партнери», меморіальний ордер від 30 травня 2017 року № 4426887 про сплату 120 тис. грн, опис наданих послуг та додаткових витрат і акт приймання виконаної роботи від 27 листопада 2017 року не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

З опису робіт (наданих послуг) вбачається, що вказані послуги надавалися банку трьома адвокатами, які займалися вивченням цієї справи, зустрічалися з клієнтом для обговорення аспектів ведення справи у суді касаційної інстанції, вносили один після одного певні корективи до письмових клопотань та пояснень, тобто фактично виконували одну і ту ж саму роботу. Тому зазначені банком витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 120 тис. грн є завищеними, належним чином не обґрунтованими та становлять надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу судових витрат.

Враховуючи складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з відповідача на користь позивача 5 тис. грн витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 03 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 03 листопада 2016 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Піреус Банк МКБ» 5 000 (п'ять тисяч) грн витрат, понесених на професійну правничу допомогу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ.А.Стрільчук Судді:С.О.Карпенко В.О.Кузнєцов О.В.Ступак Г.І.Усик