Історія справи

Постанова КЦС ВП від 08.10.2018 року у справі №711/8798/2012

Постанова

Іменем України

26 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 711/8798/2012

провадження № 61-16823св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Хопти С. Ф.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 18 жовтня 2012 року у складі судді Бобрушко В. І. та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 08 червня 2017 року у складі колегії суддів: Бисага Т. Ю., Мацунич М. В., Собослой Г. Г.,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2012 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про звернення стягнення на майно.

Позов мотивовано тим, що 03 липня 2008 року ПАТ КБ «ПриватБанк» надало ОСОБА_4 кредит в розмірі 35 749,03 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 17,52 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 03 липня 2026 року.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 і ОСОБА_5 03 липня 2008 року було укладено договір іпотеки житлового будинку, відповідно до умов якого відповідачі надали в іпотеку банку житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1.

У зв'язку з невиконанням зобов'язань за кредитним договором станом на 18 липня 2012 року заборгованість відповідача перед банком становила 68 642,96 доларів США, що по курсу НБУ становить 548 457,26 грн, з яких 35 022,96 доларів США - сума заборгованості за кредитом, 16 982,65 доларів США - сума заборгованості по процентам за користування кредитом, 2 586,72 доларів США - сума заборгованості по комісії за користування кредитом, 10 752,12 доларів США - сума заборгованості по пені, 31,29 доларів США - штраф (фіксована частина), 3 267,22 доларів США - штраф (процентна складова). В рахунок погашення цієї заборгованості, позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені відповідачів договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, із правом отримання на вказаний предмет іпотеки витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням кадастрового номеру земельної ділянки, дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах, організаціях, незалежно від форм власності та підпорядкування, наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу предмету іпотеки, а також виселити відповідачів та інших осіб, які зареєстровані чи проживають у вказаному житловому будинку зі зняттям їх з реєстраційного обліку в органах МВС України.

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 18 жовтня 2012 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 за кредитним договором № MKTWGL0000000001 від 03 липня 2008 року в розмірі 548 457,26 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок з надвірними спорудами, який знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, який належить ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на праві власності згідно із свідоцтвом про право приватної власності на нерухоме майно від 17 березня 2000 року № 31, та є предметом іпотеки за договором іпотеки № MKTWGL0000000001, посвідченим 03 липня 2008 року приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Закарпатської області Гунда А. М., зареєстрованим в реєстрі за № 2970, шляхом продажу вказаного будинку з надвірними спорудами ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від свого імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, з встановленням початкової ціни продажу предмету іпотеки на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, із правом отримання на вказаний житловий будинок з надвірними спорудами витягу з Державного реєстру прав власності, дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах, організаціях, незалежно від форм власності та підпорядкування, а також наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу предмету іпотеки.

Виселено ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з будинку з надвірними спорудами, який є предметом іпотеки та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, зі зняттям їх з реєстраційного обліку в органі МВС України, до повноважень якого входять питання громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, компетенція якого територіально поширюється на адресу вказаного будинку.

В решті позову відмовлено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 3 326,30 грн сплаченого судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що в рахунок заборгованості, яка виникла у зв'язку з невиконанням відповідачем умов кредитного договору, слід звернути стягнення на житловий будинок, який є предметом іпотеки та виселити відповідачів з нього.

Разом з тим, суд дійшов висновку, що земельна ділянка, на якій розміщений переданий в іпотеку житловий будинок, не була предметом договору іпотеки, а тому вимоги позивача щодо надання йому права на отримання кадастрового номеру цієї ділянки не підлягають задоволенню. У зв'язку з тим, що позивач не конкретизував, які саме особи, окрім відповідачів, підлягають виселенню зі спірного будинку, суд відмовив у позові у цій частині.

Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 08 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 18 жовтня 2012 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване неналежним виконанням відповідачами зобов'язань за кредитним договором і як наслідок правомірним зверненням стягнення на житловий будинок, який є предметом іпотеки, та виселенням відповідачів з нього.

У касаційній скарзі, поданій у червні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову ПАТ КБ «ПриватБанк» у позові, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували пропуск позивачем строку позовної давності, оскільки про порушення свого права позивач дізнався 05 березня 2010 року. Банк, укладаючи з відповідачем кредитний договір, не надав йому повної інформації щодо умов кредитування. Вирішуючи спір, суди не врахували положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». У порушення вимог закону розгляд справи проведений без участі органу опіки та піклування, чим порушено права малолітнього онука позивача, який проживає у вказаному будинку.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

13 квітня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суди установили, що 03 липня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, відповідно до мов якого останній отримав кредит на поліпшення житлових умов (п. 8.1. договору) у розмірі 35 749,03 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 17,52 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 03 липня 2026 року.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 і ОСОБА_5 03 липня 2008 року було укладено договір іпотеки житлового будинку, відповідно до умов якого відповідачі надали в іпотеку банку житловий будинок з надвірними спорудами загальною площею 101,40 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1.

У зв'язку з невиконанням зобов'язань за кредитним договором станом на 18 липня 2012 року заборгованість відповідача перед банком за період з 03 липня 2008 року до 18 липня 2012 року становила 68 642,96 доларів США, що по курсу НБУ становить 548 457,26 грн, з яких 35 022,96 доларів США - сума заборгованості за кредитом, 16 982,65 доларів США - сума заборгованості по процентам за користування кредитом, 2 586,72 доларів США - сума заборгованості по комісії за користування кредитом, 10 752,12 доларів США - сума заборгованості по пені, 31,29 доларів США - штраф (фіксована частина), 3 267,22 доларів США - штраф (процентна складова).

12 червня 2012 року ПАТ КБ «ПриватБанк» направив на адресу позичальника та іпотекодавця вимогу про дострокове повернення позики у зв'язку з невиконанням умов кредитного договору, яка залишилась невиконаною.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договоромбанк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» (далі - Закон) іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із частиною першою статті 7 Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

У статті 33 Закону передбачені підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки.

Зокрема, частиною першою цієї статті передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Отже, чинним законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання.

Вирішуючи спір та переглядаючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що в рахунок заборгованості, яка виникла у зв'язку з невиконанням відповідачем умов кредитного договору, слід звернути стягнення на житловий будинок, який є предметом іпотеки.

Разом з тим, колегія суддів вважає, такий висновок суду є передчасним з огляду на таке.

07 червня 2014 року набув чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», відповідно до статті 1 якого, протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із

статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України), що повною мірою відповідає лексичному значенню цього слова, яке розкривається в тлумачному словнику української мови.

Отже, мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільнення від його виконання. Відтак мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», не позбавляє кредитора права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) зазначене майно.

Рішення судів про звернення стягнення на предмет іпотеки, ухвалені до і після прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» залишаються в силі, а їх виконання зупиняється до вдосконалення механізму, передбаченого статтею 3 цього Закону.

Крім того, згідно зі статтею 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає виконанню.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України в постановах: від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1196цс15 та від 10 червня 2015 року у справі № 6-2096цс16.

З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції не врахував, що житловий будинок АДРЕСА_1, має загальну площу 104 кв.м, виступає як забезпечення зобов'язань за споживчим кредитом, наданим в іноземній валюті, тобто підпадає під дію вказаного Закону, однак при цьому суд не перевірив чи використовується таке нерухоме житлове майно як місце постійного проживання та чинаявне у відповідачів інше житло, що б давало підстави для застосування цього Закону, у зв'язку із чим дійшов передчасного висновку про відсутність правових підстав для зупинення виконання рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону.

Крім того, не можна погодитися з висновками суду про розмір заборгованості, в рахунок погашення якої необхідно звернути стягнення на предмет іпотеки.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

У статті 61 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором, свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Проте, суд апеляційної інстанції на вказане уваги не звернув, стягуючи з відповідача пеню та штраф, у порушення вимог статті 61 Конституції України допустив подвійне покладення на відповідача юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Вирішуючи спір у частині стягнення з відповідача на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» пені та штрафів, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про одночасне їх стягнення з відповідача на користь банку.

Крім того, суд дійшов безпідставного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача комісії за проведення додаткового моніторингу заборгованості.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

При цьому, нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит, є незаконним.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16, та враховується судом.

Також, вирішуючи питання про виселення відповідачів із предмета іпотеки, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на таке.

Звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом (частині 1 статті 40 Закону України «Про іпотеку»).

Разом з тим, відповідно до частини другої статті 109 ЖК Українигромадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК України встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою цього жилого приміщення.

При виселенні в судовому порядку з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року № 6-1449цс15, № 6-2947цс15, 25 листопада 2015 року № 6-1061цс15, 16 грудня 2015 року № 6-1469цс15 та 10 лютого 2016 року № 6-2830цс15.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про виселення відповідачів із житлового будинку, який є предметом іпотеки, не врахував зазначені вимоги закону та правові висновки Верховного Суду України, не з'ясував джерела коштів, за які було придбано переданий в іпотеку будинок, зокрема чи було це майно придбано за рахунок отриманого ОСОБА_4 кредиту, що в свою чергу має значення для правильного вирішення спору про виселення мешканців відповідно до частини другої статті 109 ЖК Української РСР з переданого в іпотеку житлового приміщення, у зв'язку із чим дійшов передчасного висновку про задоволення позову в цій частині.

Згідно з пунктами 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази або необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

В силу вищенаведених положень статті 400 ЦПК України у Верховного Суду відсутні процесуальні можливості з'ясувати дійсні обставини справи та оцінити докази, які не були досліджені судами попередніх інстанцій, що перешкоджає Верховному Суду ухвалити нове судове рішення.

Враховуючи, що судом апеляційної інстанції не встановленні фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судове рішення не може вважатись законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, з наведенням відповідних обґрунтувань, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400, 411, 415-419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 08 червня 2017 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий С. Ф. Хопта

Судді: О. В. Білоконь

Б. І. Гулько

Є. В.Синельников

Ю. В. Черняк