Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 10.09.2018 року у справі №0417/9720/2012

Постанова

Іменем України

26 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 0417/9720/2012

провадження № 61-4307св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Сімоненко В. М., Штелик С. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 жовтня 2015 року у складі судді Шклярука Д. С. та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 березня 2016 року у складі суддів: Варенко О. П., Городничої В. С., Лаченкової О. В.,

В С Т А Н О В И В :

У липні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Позов мотивовано тим, що з вересня 1986 року по 29 квітня 2011 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. Вказував, що в період шлюбу їхньою родиною була набута квартира за адресою: АДРЕСА_1. Вказана квартира була приватизована на трьох членів їхньої сім'ї: ОСОБА_1, ОСОБА_2 та їх доньку ОСОБА_3 у рівних частках.

Крім того, в період шлюбу вони придбали автомобіль «Mазда 6», державний номер НОМЕР_1, який зареєстрований на ОСОБА_2 Вказував, що вказане майно є спільною сумісною власністю подружжя.

Посилаючись на викладені обставини, з урахуванням уточнень, просив визнати за ним право власності на автомобіль «Мазда 6», державний номер НОМЕР_1, ринкова вартість якого становить 75 120 грн 79 коп., зобов'язавши його сплатити відповідачу половину вартості вказаного автомобіля у розмірі 37 560 грн 40 коп., визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 за умови виплати позивачу вартості 1/3 частини вказаної квартири та зобов'язати відповідача виплатити позивачу вартість 1/3 частини вказаної квартири у розмірі 168 236 грн.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 жовтня 2015 року позов задоволено. Поділено спільне сумісне майно подружжя між ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Визнано за ОСОБА_1 право власності на автомобіль «Мазда 6 », державний номер НОМЕР_1, в цілому, стягнувши із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1/2 частку його вартості у розмірі 37 560 грн 40 коп., припинено право спільної сумісної власності на цей автомобіль.

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію вартості 1/3 частки квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 у розмірі 168 236 грн. Припинено право власності ОСОБА_1 на 1/3 частку вказаної квартири. Визнано право власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_2

Припинено право спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на 2/3 частини квартири АДРЕСА_1. Вирішено питання щодо судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що враховуючи, що поділ у натурі спільного майна квартири та автомобіля з технічної точки зору є неможливим, суд вважає можливим поділити майно сторін, що було набуте ними за час шлюбу шляхом визнання за позивачем права власності на спільний автомобіль, за умови сплати на користь відповідача ? частки його вартості. Також суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача 1/3 частину вартості спірної квартири та визнати за відповідачем право власності на 1/3 частину квартири (загалом на 2/3 частини квартири).

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 березня 2016 року рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 жовтня 2015 року скасовано та ухвалено нове про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що у позовній заяві позивачем не заявлялись вимоги про визнання автомобіля «Мазда 6», державний номер НОМЕР_1 та 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 об'єктами права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2, судом також не визнано, що вказані автомобіль та 2/3 частини квартири є об'єктами права спільної сумісної власності подружжя, проте припинено право спільної сумісної власності подружжя на них. Установлено, що спірна квартира на праві спільної часткової власності належить у рівних частках сторонам та їхній доньці ОСОБА_3, яка не була залучена до участі у справі. Крім того, згоду на отримання грошової компенсації за автомобіль відповідач не надавала.

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 просить скасувати рішення апеляційного суду та рішення суду першої інстанції у частині вирішення позовних вимог про поділ автомобіля. В частині визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/3 частину спірної квартири скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, невірно зазначив про те, що позивачем не було заявлено вимоги, що майно, яке придбане за час шлюбу є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки під час розгляду справи позивачем було подано уточнену позовну заяву. ОСОБА_1 було сплачено на депозитний рахунок суду вартість ? частини автомобіля для виплати відповідачу, тому висновки апеляційного суду не відповідають фактичним обставинам справи. Крім того, ОСОБА_1 в касаційній скарзі зазначив про те, що не заперечує, що квартира не є об'єктом спільно сумісної власності подружжя.

У запереченні на касаційну скаргу ОСОБА_2 зазначила про те, що доводи касаційної скарги є безпідставними. Спірна квартира набута сторонами у порядку приватизації згідно Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», тому не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Згоду на отримання грошової компенсації на ? частку автомобіля відповідач не надавала, грошові кошти на депозитний рахунок суду позивач не вносив.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 жовтня 2016 року справу призначено до судового розгляду.

29 січня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Суди установили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 06 вересня 1986 року по 29 квітня 2011 року.

Квартира АДРЕСА_1 належить у рівних частках: ОСОБА_1, ОСОБА_2 та їх доньці - ОСОБА_3

Установлено, що вказана квартира набута сторонами 04 січня 1996 року на підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»

Відповідно до частини 1 статті 57 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених ЗК України.

За таких обставин колегія суддів погоджується із висновками апеляційного суду про те, що спірна квартира не є об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Також судами встановлено, що під час шлюбу сторони придбали автомобіль «Мазда 6», державний номер НОМЕР_1, право власності на який зареєстровано за ОСОБА_2

Відповідно до статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними.

Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України). Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України (частина четверта статті 71 СК України).

Так, присудження судом грошової компенсації одному з подружжя замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку допускається лише за наявності згоди цієї особи на таке присудження, крім випадків, передбачених; статтею 365 ЦК України.

Положення цієї статті передбачають підстави, за наявності яких суд може задовольнити позов співвласника про припинення права особи на частку у спільному майні, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим, таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Крім того, відповідно до частини третьої статті 370 ЦК України виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу, частиною другою якої передбачено, що якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Згідно із частиною п'ятою статті 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Наявність цієї умови дозволяє створити ефективний механізм охорони прав співвласників, право на частку яких припиняється, щодо гарантованого отримання вартості частки в разі ухвалення судового рішення. Адже на підставі цього рішення не тільки припиняється право, але й набувається право на частку іншим співвласником.

Отже, процедура внесення сумивідшкодування вартості частини майна на депозит суду, з одного боку, є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на частку у спільному майні, а з іншого боку, є технічною функцією щодо забезпечення виконання однією стороною у справі своїх зобов'язань перед іншою.

У пункті 25 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» Пленум Верховного суду України роз'яснив, що, вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин четвертої, п'ятої статті 71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених статтею 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (стаття 11 цього Кодексу) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Отже, в разі, коли один з подружжя не вчинив передбачених частиною п'ятою статті 71 СК України дій щодо попереднього внесення відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між сторонами відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

ОСОБА_1 внесено на депозитний рахунок апеляційного суду Дніпропетровської області грошові кошти у розмірі 37 560 грн 40 коп., що складає ? частину вартості автомобіля «Мазда 6», державний номер НОМЕР_1 (а. с. 188).

Разом з тим, відповідач ОСОБА_2 не надала згоди на отримання грошової компенсації вартості за ? частину автомобіля.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд неправильно застосував до спірних правовідносин норми частини четвертої та п'ятої статті 71 СК України, та дійшов помилкового висновку про неможливість визнання ідеальних часток подружжя на спірний автомобіль без його реального поділу і залишення спірного автомобіля у їх спільній частковій власності.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на автомобіль підлягають частковому задоволенню. Ураховуючи, що спірний автомобіль є неподільною річчю, слід визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у порядку поділу майна право власності по 1/2 частині автомобіля «Мазда 6», державний номер НОМЕР_1, за кожним та залишити вказаний автомобіль у їх спільній частковій власності.

Статтею 412 ЦПК Українивизначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Ураховуючи те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржуване судове рішення апеляційного суду у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на автомобіль підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення цих позовних вимог.

Керуючись статтями 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 березня 2016 року у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на автомобіль скасувати.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на автомобіль задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по 1/2 частині автомобіля «Мазда 6», державний номер НОМЕР_1, залишити вказаний автомобіль у їх спільній частковій власності.

У іншій частині рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 березня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. О. Лесько

С.Ю. Мартєв

В. М. Сімоненко

С. П. Штелик