Постанова

Іменем України

14 липня 2020 року

м. Київ

справа № 201/15228/17

провадження № 61-16783св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

відповідачі: акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", ОСОБА_4,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: управління - служба у справах дітей Соборної районної у м. Дніпрі ради, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіна Ліана Леонідівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги:

ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду,

у складі колегії суддів: Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,

від 20 серпня 2019 року,

та акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська, у складі судді

Ткаченко Н. В.,від 25 березня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду у складі колегії суддів: Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., від 20 серпня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулись до суду із позовом до акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк"), ОСОБА_4 про визнання договору іпотеки недійсним, визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності.

Позовні вимоги мотивовані тим, що договір іпотеки № 2007-093 між

ОСОБА_4 та АТ КБ "ПриватБанк", був укладений без попереднього дозволу органу опіки та піклування, що призвело до порушення існуючого права неповнолітніх дітей, які на момент укладення договору проживали та були зареєстровані в житловому будинку, а отже, мали право користування ним.

Крім того, при укладенні іпотечного договору не була отримана письмова згода ОСОБА_1, як дружини та співвласника житлового будинку.

В тексті оспорюваного договору іпотеки є ряд неточностей, зокрема, зазначено, що це договір застави автотранспортного засобу, дата укладення договору вказана як 16 травня 2006 року, в той же час іпотекою забезпечено кредитний договір від 15 травня 2007 року.

Нотаріусом, як державним реєстратором, був порушений порядок вчинення реєстраційної дії, оскільки нотаріус не пересвідчився в отриманні позивачем письмової вимоги про усунення порушень за основним зобов'язанням та повідомлення про застосування банком іпотечного застереження. Рішення нотаріуса про державну реєстрацію права власності за банком прийнято з порушенням вимоги підпункту 1 пункту 1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", оскільки майно, на яке було звернуто стягнення підпадає під дію підпункту 1 пункту 1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

Посилаючись на зазначені обставини, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, позивачі просили:

- визнати недійсним іпотечний договір № 2007-093 від 16 травня

2007 року укладений між ОСОБА_4 та закритим акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк", посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Римською А. В. та зареєстрований в реєстрі за № 4584;

- визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіної Л. Л. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу)

від 18 листопада 2016 року індексний номер - 32424630 про реєстрацію права власності за АТ КБ "ПриватБанк" на нерухоме майно - земельну ділянку кадастровий номер 1210100000:03:083:0018 площею 0,0444 га за адресою:

АДРЕСА_1, номер запису про право власності 17497676, дата державної реєстрації 18 листопада 2016 року;

- визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіної Л. Л. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу)

від 18 листопада 2016 року індексний номер - 32424630 про реєстрацію права власності за АТ КБ "ПриватБанк" на нерухоме майно - домоволодіння АДРЕСА_1, номер запису про право власності ~organization0~, дата державної реєстрації

18 листопада 2016 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 березня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2,

ОСОБА_3 задоволено.

Визнано недійсним іпотечний договір № 2007-093 від 16 травня 2007 року, укладений між ОСОБА_4 та закритим акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк", посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Римською А. В. та зареєстрований в реєстрі за № 4584.

Визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 18 листопада 2016 року індексний номер - 32424630 про реєстрацію права власності за ПАТ КБ "ПриватБанк" на нерухоме майно - земельну ділянку кадастровий номер 1210100000:03:083:0018 площею 0,0444 га за адресою: АДРЕСА_1, номер запису про право власності 17497676, дата державної реєстрації 18 листопада 2016 року, прийняте приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіною Л. Л.

Визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 18 листопада 2016 року індексний номер - 32424630 про реєстрацію права власності за АТ КБ "ПриватБанк" не нерухоме майно - домоволодіння АДРЕСА_1, номер запису про право власності ~organization1~, дата державної реєстрації

18 листопада 2016 року, прийняте приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіною Л. Л.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду мотивоване тим, що укладення відповідачем ОСОБА_4 правочину щодо нерухомого майна, яке було єдиним місцем проживання його неповнолітніх дітей без згоди органу опіки та піклування, а також відсутність у дітей іншого майна для повноцінного користування та задоволення їх потреб, призвело до порушення охоронюваних законом інтересів дітей щодо користування житлом і звузило обсяг їх права на житло, що є підставою для визнання іпотечного договору № 2007-093

від 16 травня 2007 року недійсним.

Вирішуючи позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за

АТ КБ "ПриватБанк" суд виходив з того, що реєстрація права власності на нерухоме майно за іпотекодержателем здійснена на підставі застереження в оспорюваному іпотечному договорі. При цьому АТ КБ "ПриватБанк" не надано доказів направлення вимоги про виконання кредитного зобов'язання боржнику, що свідчить про порушення іпотекодержателем порядку позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки.

Також суд вказав, що дія мораторію на примусове стягнення майна громадян, яке є забезпеченням за валютними кредитами розповсюджується і на позасудовий порядок такого стягнення.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 березня 2019 року в частині визнання недійсним договору іпотеки скасовано.

Відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання договору іпотеки недійсним.

В іншій частині рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська

від 25 березня 2019 року залишено без змін.

Приймаючи постанову від 20 серпня 2019 року, апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за АТ КБ "ПриватБанк" відповідає матеріалам справи, доказам та вимогам матеріального і процесуального права.

Встановивши, що батьки, які на момент укладення договору іпотеки були законними представниками дітей свідомо передали будинок та земельну ділянку в іпотеку, а також встановивши відсутність у дітей права власності на майно, передане в іпотеку, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для визнання договору іпотеки недійсним та задоволення позову в цій частині.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати в частині вирішення позовних вимог про визнання іпотечного договору недійсним, залишивши в цій частині в силі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 березня 2019 року.

У касаційній скарзі АТ КБ "ПриватБанк" просить оскаржувані судові рішення скасувати в частині вирішення позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за АТ КБ "ПриватБанк", та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

У вересні 2019 року до Верховного Суду надійшли касаційні скарги

ОСОБА_1 та АТ КБ "ПриватБанк".

Ухвалою Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ КБ "ПриватБанк" у справі № 201/15228/17 та витребувано її матеріали з місцевого суду.

В жовтні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1.

Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п'яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що вирішуючи вимогу про визнання іпотечного договору недійсним апеляційний суд не врахував положення частини 6 статті 203, статті 215 ЦК України, частини 2 статті 177 Сімейного кодексу України (далі - СК України), статті 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей", статей 17, 18 Закону України "Про охорону дитинства" та статті 3 Конвенції "Про права дитини".

Судом апеляційної інстанції не враховано висновки, викладені в постановах Верховного Суду України від 22 червня 2016 року в справі № 6-1024цс16,

від 06 квітня 2016 року в справі № 6-589цс16 та від 09 листопада 2016 року в справі № 668/13508/14-ц.

Вважає, що наявність оспорюваного договору іпотеки надає право відповідачу на зміну власника будинку в будь-який момент, що свідчить про порушення охоронюваних законом інтересів дітей, щодо користування житлом і звуження обсягу їх права на житло.

Згідно частини 1 статті 405 ЦК України право користування житлом за адресою: АДРЕСА_1 мали малолітні, станом на

ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5,2003 року народження,

ОСОБА_6 року народження, та неповнолітні, на момент укладення оспорюваного договору, ОСОБА_7,1992 року народження, та

ОСОБА_8 року народження.

Касаційна скарга АТ КБ "ПриватБанк" мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій допущено неправильне тлумачення норм матеріального права.

Реєстрація права власності на предмет іпотеки за АТ КБ "ПриватБанк" здійснена за згодою іпотекодавця, що відповідає пункту 29 оспорюваного договору іпотеки, а тому положення Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Судами проігноровано факт наявності в матеріалах реєстраційної справи поштового повідомлення про одержання 26 лютого 2016 року іпотекодавцем ОСОБА_4 повідомлення про порушення умов договору та задоволення вимог АТ КБ "ПриватБанк" шляхом набуття права власності на нерухоме майно.

Вважає, що банк діяв в межах чинного законодавства та відповідно до умов укладеного договору іпотеки, а у нотаріуса не було підстав для відмови у реєстрації права власності. Реєстраційні дії повністю відповідають алгоритму послідовних дій державного реєстратора, визначеного спеціальними нормативно-правовими актами.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У грудні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив АТ КБ "ПриватБанк" на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому представник відповідача - адвокат Колодочка П. О., просив касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а судові рішення по справі в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним договору іпотеки залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 10 серпня 1991 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було зареєстровано шлюб.

ОСОБА_1 та ОСОБА_4 є батьками ОСОБА_7,1992 року народження, ОСОБА_3,1994 року народження, ОСОБА_9,2003 року народження та ОСОБА_10 2006 року народження.

16 травня 2007 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" (правонаступником якого є

АТ КБ "ПриватБанк") та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки № 2007-093 в забезпечення виконання зобов'язань суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (далі - СПД ФО) ОСОБА_11 за кредитним договором № 2007-093 від 15 травня 2007 року.

Відповідно до умов іпотечного договору ОСОБА_4 передав банку в іпотеку домоволодіння, за адресою: АДРЕСА_1, та земельну ділянку площею 0,0444 га, кадастровий номер №1210100000:03:083:0018 за тією ж адресою, які належать іпотекодавцю на праві власності.

ОСОБА_1 в заяві від 16 травня 2007 року, підпис на якій засвідчено нотаріусом Римською А. В., дала згоду своєму чоловіку ОСОБА_4 на передачу в іпотеку домоволодіння та земельної ділянки за адресою:

АДРЕСА_1.

Згідно відміток у паспортах ОСОБА_1 та ОСОБА_4, вони зареєстровані в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 з 09 лютого 2006 року.

Відповідно до поданої нотаріусу при укладенні договору іпотеки довідки голови квартального комітету від 16 травня 2007 року, - по АДРЕСА_1 зареєстрована ОСОБА_1. Відомостей про реєстрацію чи проживання неповнолітніх дітей у житловому будинку вказана довідка не містить.

Згідно копії витягу із будинкової книги, акту від 05 лютого 2018 року, довідки про склад сім'ї та зареєстрованих у житловому приміщені осіб від 07 жовтня 2017 року довідки про склад сім'ї та місце реєстрації від 05 лютого

2018 року, - на момент укладення спірного договору іпотеки

ОСОБА_7, ОСОБА_13, ОСОБА_5 та ОСОБА_14 проживали та були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1.

На підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень

від 18 листопада 2016 року, прийнятого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіною Л. Л., право власності на домоволодіння та земельну ділянку кадастровий номер undefined площею 0,0444 га за адресою:

АДРЕСА_1, зареєстровано за АТ КБ "ПриватБанк".

Суди вважали, що АТ КБ "ПриватБанк" не доведено дотримання вимог законодавства щодо направлення позичальнику повідомлення про зміст порушеного зобов'язання та розмір заборгованості.

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України (тут і надалі по тексту в редакції Кодексу чинній на час подачі касаційних скарг) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, а касаційна скарга

АТ КБ "Приватбанк" підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Щодо вимог про визнання недійсним іпотечного договору № 2007-093

від 16 травня 2007 року

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частини 1 статті 215 ЦК України.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина 2 статті 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 ЦК України).

Згідно з положеннями частини 4 177 СК України (в редакції на час укладення оспорюваного договору іпотеки) дозвіл органу опіки та піклування на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається в разі гарантування збереження її права на житло.

У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зазначено, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина заборони суперечливої поведінки базується на тому, що ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

За таких обставин вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовним підтвердженням наявності підстав для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнаний недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред'явлений позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права у подібних відносинах викладено Верховним Судом України у постанові від 22 червня 2016 року у справі № 6-1024цс16 та Верховним Судом у постановах: від 20 листопада 2019 року у справі № 520/15250/15-ц (провадження № 61-31644св18),

від 27 лютого 2020 року по справі № 716/901/17 (провадження № 61-44408св18), від 17 червня 2020 року по справі № 308/5835/17 (провадження № 61-37066св18), від 16 березня 2020 року по справі № 509/910/15 (провадження № 61-15726св19).

Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Частиною 1 статті 405 ЦК України визначено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

При цьому, згідно зі Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", не містять норм, які б зменшували або обмежували право членів сім'ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.

Встановивши, що ОСОБА_7, ОСОБА_13, ОСОБА_5 та ОСОБА_14 як на час укладення їх батьком договору іпотеки, так і до цього часу не були і не є співвласниками спірного житлового будинку та земельної ділянки, за адресою: АДРЕСА_1, проживали у ньому як члени сім'ї власника відповідно до статті 405 ЦК України, статті 18 Закону України "Про охорону дитинства", апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову в частині визнання недійсним договору іпотеки, оскільки його укладення хоч і відбулося без попереднього дозволу органу опіки та піклування, проте не призвело до звуження обсягу, зменшення чи обмеження існуючого права ОСОБА_7, ОСОБА_15, ОСОБА_16 та ОСОБА_17 на користування житлом.

Крім того, неправдиве повідомлення батьками, які є одночасно законними представниками неповнолітньої або малолітньої особи, про відсутність прав дитини на майно, яке передається в іпотеку, не може бути підставою для визнання іпотеки недійсною за позовом батьків, які зловживали своїми правами законних представників дитини, а може спричинити інші передбачені законодавством наслідки, які застосовуються органами опіки та піклування.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України у справі № 6-1002цс17 від 10 липня 2017 року, постановах Верховного Суду: від 17 червня 2020 року по справі № 727/5978/14-ц (провадження № 61-38141св18) від 20 травня 2020 року по справі № 760/15341/16-ц (провадження № 61-48978св18).

Згідно пункту 13.8 іпотечного договору від 16 травня 2007 року іпотекодавець засвідчив, що до предмету іпотеки відсутні вимоги інших осіб, в тому числі ті, що не зареєстровані у встановленому законом порядку.

ОСОБА_1 надала згоду чоловіку на передачу в іпотеку житлового будинку та земельної ділянки.

Довідка голови квартального комітету від 16 травня 20007 року, надана іпотекодавцем при посвідченні нотаріусом оспорюваного іпотечного договору, відомостей про реєстрацію у спірному житловому будинку неповнолітніх дітей не містить, що свідчить про приховання від банку зазначених обставин.

Належні та допустимі докази того, що оспорюваний правочин суперечить інтересам дітей, звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує права та інтереси дітей щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло, судам не надано.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 щодо неврахування положень

частини 6 статті 203, статті 215 ЦК України, частини 2 статті 177 СК України, статті 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей", статей 17, 18 Закону України "Про охорону дитинства" та статті 3 Конвенції "Про права дитини", а також помилкового висновку щодо статті 405 ЦК України колегія суддів відхиляє як безпідставні, оскільки вирішуючи позовну вимогу щодо визнання іпотечного договору недійсним апеляційний суд на підставі встановлених обставин справи правильно визначився із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню.

Посилання у касаційній скарзі на неврахування апеляційним судом при вирішенні справи висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права, є безпідставним, оскільки висновки суду у цій справі узгоджуються з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду України від 22 червня 2016 року в справі № 6-1024цс16, від 06 квітня

2016 року в справі № 6-589цс16 та від 09 листопада 2016 року в справі № 668/13508/14-ц.

За таких обставин, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду в частині вирішення вимоги про визнання недійсним іпотечного договору № 2007-093 від 16 травня 2007 року, оскільки суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив в цій частині судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги ОСОБА_1 без задоволення, а оскарженого судового рішення в цій частині без змін.

Щодо вимог про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень

Ухвалюючи рішення в цій частині суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що на спірні правовідносини поширюються норми Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", а крім того, іпотекодержателем було порушено порядок позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з частинами першої-третьої статтею 36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:

- передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку";

- право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

Відповідно до частини першої-третьої статті 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя чи іпотечний договір, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, є документами, що підтверджують перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя та є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Право власності іпотекодержателя на предмет іпотеки виникає з моменту державної реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя чи відповідного застереження в іпотечному договорі.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права

від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.

У пунктах 58,59 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19) зазначено, що: "закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина третя статті 33 Закону): судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є (частина третя статті 36 Закону): 1) передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону; 2) право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону".

У постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) зроблено висновок, що "у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)".

Відповідно до пункту 24 іпотечного договору звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у випадках, передбачених пунктами 18.6,18.8.1,18.8.2,18.8.3,18.9 цього договору, відповідно до розділу V Закону України "Про іпотеку" на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься у цьому договорі.

Згідно пункту 29 іпотечного договору звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом: переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель зобов'язаний письмово повідомити іпотекодавця.

Отже, договір іпотеки від 16 травня 2007 року містить застереження, яке передбачало право АТ КБ "ПриватБанк" задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки у спосіб, встановлений статтею 37 Закону України

"Про іпотеку".

У постановах Великої Палати Верховного Суду: від 20 листопада 2019 року

у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19), та від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18-ц (провадження № 14-45цс20), зроблено висновок, що спірні правовідносини виникли між сторонами у зв'язку

з реалізацією іпотекодержателем своїх прав на предмет іпотеки за договором укладеним, на забезпечення зобов'язань за споживчим кредитним договором, тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", відповідно до підпункту 1 пункту 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умов, визначених цим підпунктом.

Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" введено тимчасовий мораторій на стягнення майна громадян України, наданого в забезпечення споживчих кредитів в іноземній валюті.

На вказану обставину звертав увагу Верховний Суд у постанові від 01 липня 2020 року по справі № 760/18364/16-ц (провадження № 61-2792св19).

У справі, яка переглядається, суди не встановили цільове призначення одержаного СПД ФО ОСОБА_11 кредиту, в тому числі чи отримав позичальник кредитні кошти для задоволення власних потреб, як споживач, чи для здійснення підприємницької діяльності.

Кредитний договір № 2007-093, укладений 15 травня 2007 року між

СПД ФО ОСОБА_11 та АТ КБ "Приватбанк" в матеріалах справи відсутній.

За таких обставин, висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про поширення на спірні правовідносини у цій справі норм Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" до встановлення характеру кредитного договору між банком і СПД ФО ОСОБА_11 є передчасним.

Також є передчасним посилання судів на невиконання іпотекодержателем покладеного на нього іпотечним застереженням обов'язку щодо письмового повідомлення іпотекодавця про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі незадоволення вимог про погашення заборгованості за кредитним договором.

АТ КБ "Приватбанк" наполягало на тому, що при повідомленні іпотекодавця про звернення стягнення на предмет іпотеки діяло в межах чинного законодавства та відповідно до умов укладеного договору іпотеки посилаючись на те, що в матеріалах реєстраційної справи нотаріуса наявне поштове повідомлення про одержання 26 лютого 2016 року іпотекодавцем ОСОБА_4 повідомлення про порушення умов договору та задоволення вимог АТ КБ "ПриватБанк" шляхом набуття права власності на нерухоме майно, копія якого була додана до апеляційної скарги.

Зазначеним доводам представника відповідача та наданим з цього приводу доказам суд апеляційної інстанції оцінки не надав та не з'ясував на підставі яких документів нотаріусом, як державним реєстратором, прийнято оспорювані рішення про реєстрацію за банком права власності на предмет іпотеки.

Касаційний суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги

АТ КБ "Приватбанк" вказують на існування підстав для скасування оскарженої постанови суду апеляційної інстанції в частині вирішення вимог ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

За змістом статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, коли суд не дослідив зібрані у справі докази.

Враховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами належним чином не встановлені, постанова апеляційного суду в частині вирішення вимог про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень не в повній мірі відповідає вимогам щодо законності й обґрунтованості, що є підставою для її скасування в цій частині з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду апеляційному суду необхідно врахувати викладене, зокрема надати оцінку укладеному 15 травня 2007 року між

СПД ФО ОСОБА_11 та АТ КБ "Приватбанк" кредитному договору № 2007-093, встановивши чи є він споживчим, з'ясувати на підставі яких документів нотаріусом, як державним реєстратором, прийнято оспорювані рішення про реєстрацію за банком права власності на предмет іпотеки, об'єктивно дослідити наявні у справі докази, дати належну оцінку доводам і запереченням сторін з урахуванням того, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності та ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення.

Оскільки справа направлена на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, передбачені частиною 13 статті 141 ЦПК України підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року в частині вирішення позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень скасувати, а справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В іншій частині постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В.

Шипович