Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 18.06.2019 року у справі №607/7122/17

Постанова

Іменем України

26 червня 2019 року

м. Київ

справа № 607/7122/17-ц

провадження № 61-27937св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Калараш А. А., Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Штелик С. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Державний вищий навчальний заклад «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров`я України»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Державного вищого навчального закладу «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров`я України» на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області в складі судді Грицака Р. М. від 18 серпня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області в складі суддів: Дикун С. І., Парандюк Т. С., Храпак Н. М., від 24 жовтня 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (далі - Цивільний процесуальний кодекс України), у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет імені І.Я. Горбачевського Міністерства здоров`я України» (далі - університет, ДВНЗ «ТДМУ») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів витрачених на навчання.

Позов обґрунтовано тим, що 01 вересня 2006 року між ДВНЗ «ТДМУ» та ОСОБА_1 укладено угоду № 06090 про підготовку фахівця з вищою освітою. Даною угодою передбачено обов`язок відповідача після закінчення навчання відпрацювати три роки у закладі охорони здоров`я, куди випускник буде направлений за розподілом, а у разі відмови їхати за призначенням - відшкодувати до бюджету вартість навчання. Після закінчення навчання відповідача в університеті, на підставі протоколу засідання комісії з персонального розподілу спеціалістів, які закінчують ДВНЗ «ТДМУ» в червні 2012 року відповідач направлена на роботу в психіатричну лікарню Кіровоградського Управління охорони здоров`я на посаду лікаря-психіатра.

Наказом № 106-к від 01 серпня 2012 року головного лікаря КЗ «Кіровоградська обласна психіатрична лікарня» ОСОБА_1 прийнято на посаду лікаря-інтерна за спеціальністю «психіатрія». Відповідно до наказу № 24-к-І від 03 лютого 2014 року головного лікаря КЗ «Кіровоградська обласна психіатрична лікарня» ОСОБА_1 відраховано з посади лікаря-інтерна у зв`язку з закінченням інтернатури 31 січня 2014 року та переведено на посаду лікаря-психіатра психіатричного відділення № 6 з 01 лютого 2014 року. В подальшому, згідно з наказом т.в.о. ректора університету № 92-о від 28 серпня 2014 року відповідача було зараховано до клінічної ординатури з 01 вересня 2014 року терміном до 31 серпня 2016 року на кафедру неврології, психіатрії, наркології та медичної психології зі спеціальності «психіатрія» та відповідно звільнено її з займаної посади наказом головного лікаря закладу № 203-к 29 серпня 2014 року у зв`язку з зарахуванням в клінічну ординатуру університету. Проте, наказом ректора університету № 182 від 18 травня 2015 року, у зв`язку з пропусками занять без поважної причини, ОСОБА_1 відраховано з 12 травня 2015 року з клінічної ординатури кафедри неврології, психіатрії, наркології та медичної психології зі спеціальності «психіатрія». Згідно інформації головного лікаря КЗ «Кіровоградська обласна психіатрична лікарня» № 1341/04 від 17 травня 2017 року відповідач після відрахування з клінічної ординатури не зверталась до даного закладу з проханням працевлаштувати її за направленням на роботу.

Посилаючись на те, що відповідач не виконала свій обов`язок, передбачений укладеним між сторонами договором та не відпрацювала після закінчення навчання три роки у закладі охорони здоров`я, позивач просив суд задовольнити позов та стягнути з відповідача 87 034,67 грн коштів, витрачених ДВНЗ «ТДМУ» на її навчання в університеті.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 серпня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що положення угоди, укладеної між сторонами, відповідно якої передбачено відшкодування вартості навчання формувалися відповідно до вимог статті 52 Закону України «Про освіту», проте вказані норми права втратили чинність, й на час звернення з позовом Закон України «Про освіту» не містить умов про обов`язковість трирічного відпрацювання та відшкодування в установленому порядку до державного бюджету вартості навчання, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог. ОСОБА_1 не порушила свої зобов`язання перед навчальним закладом, у зв`язку із чим остання не зобов`язана відшкодувати кошти, витрачені на її навчання.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 24 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет імені І.Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров`я України» відхилено. Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 18 серпня 2017 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет імені І.Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров`я України», посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, на думку скаржника, не повно дослідили зібрані у справі докази та дійшли помилкових висновків про відмову у задоволенні позову. Суди залишили поза увагою, що станом на момент укладення між сторонами угоди № 06090 від 01 вересня 2006 року згідно частини другої статті 52 Закону України «Про освіту» від 23 травня 1991 року, на яку посилається позивач у позовній заяві, випускники вищих навчальних закладів, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов`язані відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Вказана норма закону діяла на час виникнення спірних правовідносин. Укладаючи зазначену угоду відповідач добровільно погодилася взяти на себе зобов`язання прибути після закінчення університету за місцем направлення і відпрацювати не менше трьох років, у разі відмови їхати за призначенням - відшкодувати вартість навчання. Вказана угода є дійсною та підлягає виконанню.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 01 вересня 2006 року між університетом та ОСОБА_1 укладено угоду № 06090 про підготовку фахівців з вищою освітою.

Відповідно до умов укладеної угоди відповідач зобов`язалася прибути після закінчення вищого закладу освіти на місце направлення і відпрацювати не менше трьох років, а у разі відмови їхати за призначенням - відшкодувати відповідно до державного або місцевого бюджетів вартість навчання в установленому порядку.

На виконання умов укладеної угоди згідно протоколу засідання комісії персонального розподілу спеціалістів, які закінчують університет в червні 2012 року, вирішено направити ОСОБА_1 як молодого спеціаліста на роботу в психіатричну лікарню Кіровоградського Управління охорони здоров`я на посаду лікаря-психіатра.

Із пропозицією щодо працевлаштування відповідач була ознайомлена та згідна, про що свідчать її підписи в обліковій картці випускника університету та картці працевлаштування випускника.

Наказом головного лікаря КЗ «Кіровоградська обласна психіатрична лікарня» № 106-к від 01 серпня 2012 року ОСОБА_1 прийнято на посаду лікаря-інтерна за спеціальністю «психіатрія».

Відповідно до наказу головного лікаря КЗ «Кіровоградська обласна психіатрична лікарня» № 24-к-І від 03 лютого 2014 року ОСОБА_1 відраховано з посади лікаря-інтерна у зв`язку з закінченням інтернатури 31 січня 2014 року та переведено на посаду лікаря-психіатра психіатричного відділення № 6 з 01 лютого 2014 року.

Згідно з наказом т.в.о. ректора університету № 92-о від 28 серпня 2014 року ОСОБА_1 було зараховано до клінічної ординатури з 01 вересня 2014 року терміном до 31 серпня 2016 року на кафедру неврології, психіатрії, наркології та медичної психології зі спеціальності «психіатрія» та наказом головного лікаря закладу № 203-к 29 серпня 2014 року у зв`язку із зарахуванням в клінічну ординатуру університету.

Наказом ректора університету № 182 від 18 травня 2015 року у зв`язку з пропусками занять без поважної причини ОСОБА_1 відраховано з 12 травня 2015 року з клінічної ординатури кафедри неврології, психіатрії, наркології та медичної психології зі спеціальності «психіатрія».

Згідно інформації головного лікаря КЗ «Кіровоградська обласна психіатрична лікарня» № 1341/04 від 17 травня 2017 року ОСОБА_1 після відрахування з клінічної ординатури не зверталась до даного закладу з проханням працевлаштувати її направленням на роботу.

Відповідно до розрахунку фактичних затрат на навчання одного студента медичного факультету за державним замовленням випуску 2012 року вартість навчання відповідача становить 64 492,97 грн.

Крім цього, згідно довідок про доходи № 07/1443 від 14 березня 2017 року, виданих на ім`я відповідача, за період навчання в університеті з вересня 2006 року по червень 2012 року ОСОБА_1 було нараховано та виплачено стипендію в розмірі 22 541,70 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Відповідно до частини першої, другої, третьої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржені судові рішення не відповідають.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини першої стаття 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з пунктами 1, 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до частини другої статті 52 Закону України від 23 травня 1991 року «Про освіту» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, випускники вищих навчальних закладів, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов`язані відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Обов`язок випускника відшкодувати до державного бюджету повну вартість навчання за умов, що були погоджені між сторонами, а саме: випускник повинен прибути до місця призначення у термін, визначений у направленні на роботу; незгода випускника з рішенням комісії з працевлаштування випускників не звільняє його від обов`язку прибути на роботу за призначенням; у разі, якщо його звільнено за власним бажанням протягом навчання в інтернатурі та трьох років після закінчення останньої, він зобов`язаний відшкодувати у встановленому порядку відповідно до державного або місцевого бюджетів вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати, визначено: частиною другою статті 52 Закону України «Про освіту» (чинною з 23 березня 1996 року по 06 вересня 2014 року, у тому числі на час укладення типової угоди про підготовку фахівця з вищою освітою від 15 лютого 2008 року № 136), пунктом 2 Указу Президента України «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів» від 23 січня 1996 року № 77/96, пунктом 14 постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням» від 22 серпня 1996 року № 992 (була чинною на час укладення типової угоди про підготовку фахівця з вищою освітою від 15 лютого 2008 року № 136) та пунктом 21 Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25 грудня 1997 року № 367.

У Рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) вказано, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Оскільки частина друга статті 52 Закону України «Про освіту» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, та вищезазначені нормативно-правові акти, які передбачали обов`язок студента відпрацьовувати за направленням, були чинними, то такі цивільні правовідносини, що виникли між сторонами з моменту укладення угоди про підготовку фахівців з вищою освітою від 01 вересня 2006 року, регулюються саме ними.

Крім того, пунктом 21 Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25 грудня 1997 року № 367, передбачено обов`язок особи, яка не відпрацювала встановлений трирічний строк, компенсувати, крім вартості навчання, також всі витрати, тобто і виплати стипендії, які згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2004 року № 882 «Про питання стипендіального забезпечення» виплачується за рахунок коштів загального фонду державного бюджету або коштів відповідних бюджетів. Розмір стипендій визначається відповідно до установленого Кабінетом Міністрів України розміру мінімальної ординарної (звичайної) академічної стипендії з урахуванням типу навчального закладу, умов та напряму навчання, успішності стипендіата.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 598/760/17 (касаційне провадження № 61-14476св18), у постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 607/3682/17 (касаційне провадження № 61-32084св18), у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 607/3681/17-ц (касаційне провадження № 61-26840св18), у постанові Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 607/3690/17 (касаційне провадження № 61-1116св17) та інших.

ОСОБА_1 , добровільно підписуючи угоду про підготовку фахівця з вищою освітою, погодилась на працевлаштування її навчальним закладом, отримала направлення на роботу та, навчаючись за кошти державного бюджету, погодилась відшкодувати вартість навчання у разі відмови відпрацювати не менше трьох років.

Вирішуючи спір, суди не врахували, що відповідачем не було дотримано вимог законодавства України та спірної угоди від 01 вересня 2006 року в частині її зобов`язання відпрацювати після закінчення вищого навчального закладу три роки, відповідно до направлення на роботу.

Висновку про звільнення ОСОБА_1 від відповідальності щодо відшкодування вартості навчання суди дійшли внаслідок неправильного застосування частини першої статті 58 Конституції України.

З урахуванням викладеного вище, суд касаційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, а тому позов ДВНЗ «ТДМУ» підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Ураховуючи вищевикладене, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

З урахуванням викладеного та керуючись статтями 400, 409, 412, 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державного вищого навчального закладу «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров`я України» задовольнити частково.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 серпня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 24 жовтня 2017 року скасувати.

Позов Державного вищого навчального закладу «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров`я України» до ОСОБА_1 про стягнення коштів за навчання задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Державного вищого навчального закладу «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров`я України» кошти, витрачені на її навчання в університеті у розмірі 87 034,67 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко

Судді: А. А. Калараш

А. О. Лесько

С. Ю. Мартєв

С. П. Штелик