Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.04.2019 року у справі №221/1130/17

Постанова

Іменем України

26 червня 2019 року

м. Київ

справа № 221/1130/17

провадження № 61-32864св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - заступник військового прокурора Білоцерківського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи: Київський обласний військовий комісаріат, ОСОБА_5, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника військового прокурора Білоцерківського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України на рішення Волноваського районного суду Донецької області від 30 червня 2017 року у складі судді Овчиннікова О. С. та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 30 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Кочегарової Л. М., Зайцевої С. А., Ткаченко Т.Б.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року заступник військового прокурора Білоцерківського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої злочином.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт Новотроїцьке Волноваського району Донецької області загинув військовослужбовець ОСОБА_4 . Вироком Волноваського районного суду Донецької області від 01 липня 2016 року винним у вбивстві ОСОБА_4 визнано ОСОБА_1 , якого засуджено за вчинення злочинів, передбачених пунктом 7 частини другої статті 115, частиною третьою статті 406 КК України. На підставі частини першої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» Київським обласним військовим комісаріатом родичам загиблого: ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , виплачена одноразова грошова допомога у розмірі 609 000 грн.

Посилаючись на пункт 7 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затверджене Постановою Верховної Ради України від 23 червня 1995 року (далі - Положення), прокурор вважав, що шкода, завдана ОСОБА_1 та відшкодована державою, є шкодою, яку військовослужбовець зобов'язаний відшкодувати у порядку, передбаченому вказаним Положенням.

Одночасно з цим прокурор просив у порядку регресу на підставі статті 1191 ЦК України стягнути на користь Міністерства оборони України з відповідача ОСОБА_1 указану суму, як з винної особи, в рахунок відшкодування майнових витрат, понесених на виконання зобов`язання.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Волноваського районного суду Донецької області від 30 червня 2017 року у задоволенні позову заступника військового прокурора Білоцерківського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач виплатив родичам загиблого одноразову грошову допомогу, тобто гарантовану державою виплату, а не відшкодовану матеріальну шкоду в розумінні статті 1166 ЦК України та статті 22 ЦК України. При цьому позивач не надав доказів того, що одноразова виплата є матеріальною шкодою, яка підлягає відшкодуванню в порядку регресу з відповідача, та не довів, що зазначена виплата є прямою дійсною шкодою, завданою відповідачем.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 30 серпня 2017 рокувідхилено апеляційну скаргу заступника військового прокурора Білоцерківського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, рішення Волноваського районного суду Донецької області від 30 червня 2017 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована відсутністю правових підстав для стягнення з відповідача на користь держави в особі Міністерства оборони України виплаченої суми в порядку регресу. Крім того, її відшкодування передбачено на користь військової частини, а не Міністерства оборони України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, військовий прокурор Білоцерківського гарнізону України просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд не узяв до уваги Положення, згідно із яким військовослужбовці, у разі заподіяння з їх вини третім особам шкоди, яку було відшкодовано відповідно до чинного законодавства військовою частиною, зобов'язані відшкодувати її військовій частині у порядку, передбаченому цим Положенням. Таким чином, витрати Міністерства оборони України, на яке розповсюджується дія цього Положення, а саме виплата родичам загиблого ОСОБА_4 одноразової грошової допомоги, підлягає відшкодуванню з ОСОБА_1 .

Відзив на касаційну скаргу не подано.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року вказану справу передано до Верховного Суду, а ухвалою від 28 березня 2019 року - призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є військовослужбовцем, що призваний 20 серпня 2014 року Бориспільським районним військовим комісаріатом на військову службу під час мобілізації на особливий період, проходив службу у військовій частині В0849 солдатом.

Вироком Волноваського районного суду Донецької області від 01 липня 2016 військовослужбовця ОСОБА_1 засуджено за вчинення правопорушень, передбачених пунктом 7 частини другої статті 115, частини третьої статті 406 КК України. Вирок набрав законної сили 18 січня 2017 року.

Указаним вироком суду встановлено, що ОСОБА_1 , проходячи військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, у військовій частині В0849 скоїв умисне вбивство ОСОБА_4 ,який також виконував обов`язки військової служби.

Родині загиблого, а саме: матері ОСОБА_3 , батьку ОСОБА_2 та дружині ОСОБА_5 , призначено виплату у сумі 609 000 грн, яка їм виплачена Київським обласним військовим комісаріатом відповідно до платіжних доручень від 20 лютого 2015 року №№ 297, 298, 299.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам закону судові рішення першої та апеляційної інстанцій не відповідають.

Згідно із частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (тут і далі - у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення; КАС) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Пунктом 1 частини першої статті 3 КАС визначено, що справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Частиною третьою статті 6 КАС передбачено, що суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, передбачених Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 15 частини першої статті 3 КАС публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Аналогічні визначення закріплені і в чинній редакції КАС, зокрема, за пунктом 17 частини першої статті 4 якого публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування; а частиною четвертою статті 19 КАС установлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Частиною першою статті 15 ЦПК України 2004 року визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

У справі, що переглядається, відповідач, перебуваючи на посаді військовослужбовця, що відноситься до публічної служби, скоїв умисне вбивство ОСОБА_4 в період здійснення ним установлених повноважень, пов`язаних з виконанням завдань і функцій державного органу, чим на думку позивача заподіяв шкоду, яка підлягає стягненню з нього у порядку, передбаченому пунктом 7 Положення.

У випадку зобов`язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов`язків, перед судом обов`язково постане питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи.

Указані спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби.

Такий правовий висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 818/1688/16 (провадження № 11-892апп18).

Як вбачається зі змісту позовних вимог прокурор, крім посилання на Положення, просив стягнути з ОСОБА_1 на користь Міністерства оборони України майнову шкоду також на підставі статей 1166 та 1191 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно із частиною першою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Аналіз вказаних норм закону дає підстави для висновку, що норми статті 1166 ЦК України регулюють загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, а положення статті 1191 ЦК України - право зворотної вимоги до винної особи, тобто ці норми закону за своєю правовою природою є взаємовиключними, а тому пред'явлення позову одночасно з цих правових підстав суперечить вимогам закону.

Згідно зі статтею 119 ЦПК України 2004 року позивач формулює позовні вимоги, а суд згідно із вимогами пункту 1 частини шостої статті 130 ЦПК України 2004 року - уточнює позовні вимоги.

Вирішуючи спір та застосувавши вказані норми закону, суд першої інстанції на вказане вище уваги не звернув, не уточнив позовні вимоги, чим не сприяв всебічному і повному з`ясуванню обставин справи.

Вказані процесуальні порушення, які залишились поза увагою суду апеляційної інстанції, призвели до неправильного вирішення справи.

Зазначене вище перешкоджає суду касаційної інстанції без встановлення вказаних фактичних обставин ухвалити правильне рішення по суті спору, у тому числі визначитись із юрисдикційністю позову, оскільки слід уточнити підстави позову.

Згідно з пунктами 1, 2 частини третьою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами повністю не встановлено, а тому судове рішення не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що відповідно в силу статті 411 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду слід визначити чи підлягає цей спір розгляду в порядку цивільного судочинства, чи є публічно-правовим, оскільки пов'язаний з питанням реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків.

Керуючись статтями 400, 411, 415-419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника військового прокурора Білоцерківського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України задовольнити.

Рішення Волноваського районного суду Донецької області від 30 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 30 серпня 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник О. В. Білоконь Б. І. Гулько С. Ф. Хопта Ю. В. Черняк