Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 04.05.2021 року у справі №206/3355/19
Постанова КЦС ВП від 26.04.2023 року у справі №206/3355/19
Постанова КЦС ВП від 04.09.2024 року у справі №206/3355/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 206/3355/19

провадження № 61-6258св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця»,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Самарського районного

суду м. Дніпропетровська від 25 серпня 2020 року, ухвалене у складі

судді Сухорукова А. О., та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 25 лютого 2021 року, прийняту колегією у складі суддів: Петешенкової М. Ю., Деркач Н. М., Пищиди М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Акціонерного товариства (далі - АТ) «Українська залізниця» про визнання наказів незаконними, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову вказувала, що 22 грудня 2010 року її прийнято на роботу до структурного підрозділу «Локомотивне депо Нижньодніпровськ-Вузол» прийомоздавальником вантажу та багажу 2 розряду бази палива. 9 жовтня

2015 року її переведено на посаду бригадира 5 розряду бази палива, а 10 серпня 2018 року - призначено за сумісництвом на посаду прийомоздавальника вантажу та багажу 2 розряду бази палива.

Позивач зазначала, що вона протягом усього періоду роботи постійно відчувала тиск з боку керівництва та провокації на конфліктні ситуації, необґрунтовані звинувачення; їй не сплачували у повному обсязі заробітну плату (премії, надбавки тощо); примушували виконувати роботу за відсутніх працівників, яку не оплачували.

Позивач вказувала, що з 1 квітня до 20 травня 2019 року вона перебувала на лікарняному, а саме:

- з 1 квітня до 6 квітня 2019 року - листок непрацездатності АДС № 058480;

- з 8 до 18 квітня 2019 року - листок непрацездатності АДС № 6158778;

- з 18 квітня до 10 травня 2019 року - листок непрацездатності АДЧ № 568733;

- з 11 до 20 травня 2019 року -листок непрацездатності АДС № 122362.

Наказом відповідача № 198/ос від 16 травня 2019 року позивача звільнено з посади бригадира 5 розряду бази палива, а наказом № 212/ос від 21 травня 2019 року - з посади прийомоздавальника вантажу та багажу 2 розряду бази палива. Підставою для її звільнення відповідач зазначив пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України - за прогул без поважних причин.

Позивач вказує, що оскільки в день звільнення вона була на лікарняному, відсутні підстави вважати законним її звільнення за прогул без поважних причин.

На думку заявника, незаконними діями відповідача їй завдано моральної шкоди, яка полягає в тому, що вона незаконно позбавлена права на отримання заробітку і змушена прикладати додаткові зусилля для організації свого життя; її сім`я втратила право на нормальне та достойне існування та забезпечення. Саме формулювання в наказі про звільнення та в її трудовій книжці (у зв`язку з прогулом без поважних причини) негативно впливає на її психічний стан. Позивач оцінює завдану їй моральну шкоду в 200 000 грн.

За таких обставин просила:

- визнати незаконними та скасувати накази структурного підрозділу «Локомотивне депо Нижньодніпровськ-Вузол» Регіональної Філії «Придніпровська Залізниця» (далі - РФ «Придніпровська Залізниця»)

АТ «Українська залізниця» № 212/ос від 16 травня 2019 року та № 198/ос

від 16 травня 2019 року;

- поновити її на роботі в РФ «Придніпровська Залізниця» АТ «Українська залізниця» на посаді бригадира 5 розряду бази палива та за сумісництвом на посаді прийомоздавальника вантажу та багажу 2 розряду бази палива

з 29 березня 2019 року;

Стягнути з РФ «Придніпровська Залізниця» АТ «Українська залізниця» середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, 200 000 грн - на відшкодування моральної шкоди та 10 000 грн - у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 25 серпня

2020 року відмовлено у задоволенні позову.

Суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці 1 квітня 2020 року з 8 год до 13 год50 хв. Суд відхилив посилання позивача про перебування її на лікарняному за періоди з 1 квітня до 20 травня 2019 року, зазначивши, що протягом цього періоду позивач відкривала 4 лікарняні листки, однак жодного разу не надала їх оригінали роботодавцю, що є підставою для висновку про відсутність працівника на роботі без поважних причин.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність звільнення позивача на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, оскільки остання не надала роботодавцю обґрунтованих пояснень щодо причин відсутності її на робочому місці та листки непрацездатності.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 25 серпня 2020 року - без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про відсутність підстав для задоволення позову, зазначивши про відповідність таких висновків обставинам справи, нормам матеріального і процесуального права.

Апеляційний суд зазначив, що відмова працівника надавати будь-які пояснення щодо відсутності її на роботі та відмова надати листки непрацездатності свідчить про відсутність працівника на роботі без поважних причин, що є підставою для звільнення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У квітні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська

від 25 серпня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 25 лютого 2021 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 12 вересня 2018 року

у справі № 127/21890/16-ц (провадження № 61-10837св18) та від 5 серпня

2019 року у справі № 464/1436/18 (провадження № 61-4044св19), згідно з якими розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обґрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок (довідку в установлених законом випадках) про його тимчасову непрацездатність.

Вважає, що висновки судів попередніх інстанцій суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18 (провадження № 14-607цс19) Верховного Суду, викладеним у постановах від 4 лютого 2021 року у справі № 201/13456/17 (провадження № 61-4599св19), від 21 листопада 2018 року

у справі № 592/3977/16-ц (провадження № 61-14578св18) та від 4 липня

2019 року у справі № 761/14333/17 (провадження № 61-25307св18), про те, що відповідно до частини третьої статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

У постанові від 12 вересня 2018 року у справі № 752/6179/16-ц

(провадження № 61-20008св18) Верховний Суд відхилив доводи касаційної скарги роботодавця про неповідомлення його працівником про тимчасову непрацездатність та зазначив, що «Тимчасова непрацездатність позивача підтверджена листком непрацездатності та табелем обліку робочого часу. За змістом пункту 2 статті 9 Конвенції Міжнародної Організації Праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця 1982 року, яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 4 лютого 1994 року № 3933-XII, щоб тягар доведення необґрунтованого звільнення не лягав лише на працівника, тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавцеві. Проте відповідачем, як роботодавцем, не спростовано доводи позивача та не доведено обґрунтованості звільнення останнього».

Позиція інших учасників справи

У липні 2021 року представник АТ «Українська залізниця» -адвокат Серьогіна С. В. подала відзив на касаційну скаргу, в якому зазначала про безпідставність доводів касаційної скарги та правильність висновків судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 4 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Підставою відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи

заявника про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня

2020 року у справі № 205/4196/18 (провадження № 14-607цс19),

у постановах Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі № 127/21890/16 (провадження № 61-10837св18), від 5 серпня 2019 року у справі № 464/1436/18 (провадження № 61-4044св19), від 4 лютого 2021 року у справі № 201/13456/17 (провадження № 61-4599св19), від 21 листопада 2018 року

у справі № 592/3977/16-ц (провадження № 61-14578св18), від 4 липня 2019 року

у справі № 761/14333/17 (провадження № 61-25307св18) та від 12 вересня

2018 року у справі № 752/6179/16-ц (провадження № 61-20008св18)

(пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 5 квітня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 22 грудня 2010 року ОСОБА_2 прийнята прийомоздавальником вантажу та багажу другого розряду бази палива структурного підрозділу «Локомотивне депо Нижньодніпровськ-Вузол» на підставі наказу начальника депо від 21 грудня

2010 року № 586/ос.

9 жовтня 2015 року позивача переведено на посаду бригадира підприємства залізничного транспорту та метрополітенів п`ятого розряду бази палива залізничного транспорту згідно з наказом № 387/ос.

З 17 квітня 2019 року наказом начальника депо від 16 квітня

2019 року № 164/ос ОСОБА_2 звільнено за згодою сторін (пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України). У подальшому таке звільнення визнано недійсним, про що свідчить відповідна відмітка в трудовій книжці позивача.

Зі змісту наказів начальника депо від 16 травня 2019 № 198/ос та № 212/ос

від 21 травня 2019 року суди встановили, що з 29 березня 2019 року

ОСОБА_2 звільнена за прогул без поважних причин на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

1 грудня 2016 року начальником локомотивного депо Нижньодніпровськ - Вузол ОСОБА_6 затверджено робочу інструкцію бригадира бази палива локомотивного депо «Нижньодніпровськ-Вузол» ОСОБА_1, з якою вона ознайомлена під підпис (т. 1, а.с. 87-89).

23 квітня 2014 року відокремленим структурним підрозділом «Локомотивне депо Нижньодніпровськ-Вузол» затверджено правила внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців, відповідно до яких час початку і закінчення роботи та перерви для відпочинку і харчування встановлюється наступні графіки:

- щоденний (по 8 годин) початок роботи з 8 год (перерва 12 год до 12 год45 хв), закінчення роботи о 16 год45 хв;

- цілодобовий (4 зміни) початок роботи 8 до 20 год (перерва з 12 год

до 12 год45 хв), закінчення роботи 20 до 8 год;

- графік роботи по 2 дні - початок роботи з 7 год30 хв (перерва з 12 год

до 12 год45 хв), закінчення роботи о19 год 30хв.

1 квітня 2019 року в.о. начальника бази палива ОСОБА_3 склав рапорт на

ім`я начальника локомотивного депо ОСОБА_6 зі змісту якого суди встановили, що ОСОБА_1 відсутня на робочому місці 1 квітня 2019 року з 8 год до 13 год50 хв.

Цього ж дня в.о. начальника бази палива ОСОБА_3 , старший інспектор з кадрів ОСОБА_4 та інженер ОСОБА_5 склали акт, з якого суди встановили, що 1 квітня 2019 при перевірці дотримання Правил внутрішнього трудового розпорядку працівниками депо виявлено, що бригадир підприємства залізничного транспорту бази палива ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці з 8 год до 13 год50 хв.

Суди попередніх інстанції встановили, що ОСОБА_1 перебувала

на лікарняному: з 1 до 5 квітня 2019 року (листок непрацездатності

серії АДС № 058480); з 8 до 17 квітня 2019 року (листок непрацездатності

серії АДС № 615878); з 18 квітня до 10 травня 2019 року

(листок непрацездатності серії АДЧ № 568733); з 11 до 20 травня 2019 року (листок непрацездатності серії АДС № 122362).

Зі змісту актів від 11 квітня 2019 року, 24 квітня 2019 року та 14 травня

2019 року, складених працівниками структурного підрозділу «Локомотивне депо Нижньодніпровськ-Вузол», суди встановили, що працівники відповідача відвідували місце проживання ОСОБА_1 (

АДРЕСА_1 ), однак двері будинку їм не відчинили.

19 квітня 2019 року та 6 травня 2019 року структурним

підрозділом «Локомотивним депо Нижньодніпровськ-Вузол» на адресу ОСОБА_1 направлялися листи, в яких останню просили повідомити про причини відсутності її на роботі та з`явитися до відділу кадрів для вирішення питання її подальшої роботи.

Зі змісту витягу з протоколу № 41а від 15 травня 2019 року спеціального засідання адміністрації і профкому Професійної спілки залізничників і транспортних будівельників України Дорожньої профспілкової організації суди встановили, що профспілка надала згоду на звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, у зв`язку з відсутністю на робочому місці без поважних причин 1 квітня 2019 року.

З акта від 21 травня 2019 року, складеного працівниками структурного підрозділу «Локомотивне депо Нижньодніпровськ-Вузол» о 13 год10 хв, суди встановили, що бригадир ОСОБА_1 відмовилася надати пояснення про причини відсутності на роботі з 1 квітня 2019 року. Також ОСОБА_1 відмовилася від ознайомлення з цим актом та його підписання.

Крім того, з акта від 5 серпня 2019 року, складеного працівниками структурного підрозділу «Локомативне депо Нижньодніпровськ-Вузол», о 14 год52 хв, суди встановили, що ОСОБА_1 показала відділу кадрів 4 листки непрацездатності, але здати їх на підприємство для обліку і нарахування виплат відмовилась.

7 серпня 2019 року АТ «Українська залізниця» надіслало ОСОБА_1 листа № НОК-18/1113, в якому запропонувало надати оригінали листків непрацездатності, з`явитися в депо і приступити до роботи на посаді бригадира бази палива.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи і перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та додержання норм процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно зі статтею 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Прогул, під яким розуміється відсутність на робочому місці без поважних причин більше трьох годин протягом робочого дня, за своєю правовою природою є порушенням трудової дисципліни (дисциплінарним проступком), під яким варто розуміти невиконання чи неналежне виконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пунктах 22, 24 постанови

від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 частини першої статті 40, пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1 148 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника. При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Таким чином, визначальними факторами для вирішення питання про законність звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності.

Законодавством не визначено перелік обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності працівника на роботі, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати будь-які докази з числа передбачених ЦПК України.

Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника.

Такий висновок узгоджується з висновками Верховного Суду,

викладеними у постанові від 25 січня 2023 року у справі № 734/2607/20 (провадження № 61-10371св22).

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що приводом для винесення відповідачем оспорюваних наказів від 16 травня

2019 № 198/ос та від №212/ос від 21 травня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з вказаних посад була її відсутність на робочому місці

1 квітня 2019 року з 8 год до 13 год55 хв.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що датою звільнення позивача за прогул є 29 березня 2019 року, проте подані відповідачем докази свідчать, що звільнення ОСОБА_1 відбулося у зв`язку з відсутністю її на робочому місці (на думку відповідача - без поважних причин) саме 1 квітня 2019 року з 8 год

до 13 год55 хв.

Зі змісту листка непрацездатності серії АДС № 258480, виданого Комунальним некомерційним підприємством «Дніпровський центр первинної медико-санітарної допомоги № 10» Дніпровської міської ради (далі - КНП «ДЦПМСД № 10»), суди встановили, що з 1 до 5 квітня 2019 року ОСОБА_1 перебувала на лікарняному.

Суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про те, що ненадання ОСОБА_1 роботодавцю листків непрацездатності та пояснень щодо відсутності на робочому місці свідчать про прогул останньої без поважних причин, оскільки матеріали справи містять докази звернення позивача у день відсутності її на роботі (1 квітня 2019 року) за медичною допомогою та відкриття їй листка непрацездатності, і такі обставини відповідачем не спростовано.

Крім того, суди не врахували, що на час видання оспорюваних наказів відповідач був обізнаний про відкриття ОСОБА_1 листка непрацездатності. Такі обставини підтверджуються листом Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області від 6 червня 2019 року № П-546-11/04, за змістом якого керівник структурного підрозділу «Локомотивне депо Нижньодніпровськ-Вузол» 2 квітня 2019 року звертався до КНП «ДЦПМСД № 10» з відповідним запитом і підприємство листом від 3 квітня 2019 року № 4/99 повідомило про відкриття ОСОБА_1 лікарняного листка 1 квітня 2019 року о 14 год.

Не впливають на поважність причин відсутності працівника на роботі і обставини щодо відкриття лікарняного листка о 14 год 1 квітня 2019 року (після часу, зазначеного в акті про відсутність на робочому місці), оскільки розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обґрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок (довідку в установлених законом випадках) про його тимчасову непрацездатність.

Такий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 12 вересня

2018 року у справі № 127/21890/16-ц (провадження № 61-10837св18).

Суди помилково вважали доведеними підстави для звільнення позивача за прогул без поважних причин у зв`язку з ненаданням роботодавцю оригіналів листів непрацездатності, оскільки для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України необхідно з`ясувати поважність причин відсутності працівника на роботі.

У постановах від 6 серпня 2020 року у справі № 401/2404/17

(провадження № 61-17126св19) та від 4 листопада 2022 року

у справі № 308/8429/19-ц (провадження № 61-7892св22) Верховний Суд, відхиляючи доводи касаційної скарги, зазначив, що неповідомлення працівником роботодавця про перебування його на лікарняному не спростовує порушення норм трудового законодавства при звільненні працівника на підставі

пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою

статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Колегія суддів вважає за необхідне врахувати висновки, викладені після подання касаційної скарги від 25 січня 2023 року у справі № 734/2607/20 (провадження № 61-10371св22), що узгоджується з частиною третьою

статті 400 ЦПК України.

Враховуючи, що 1 квітня 2019 року, тобто у день звільнення ОСОБА_1 за прогул без поважних причин, остання знаходилася на лікарняному, суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про відсутність позивача на роботі без поважних причин.

Суд першої інстанції не перевірив належним чином доводів позивача про поважність причин її відсутності на роботі, не встановив обставин, встановлення яких є необхідним для правильного вирішення спору, в тому числі, і щодо поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, і дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позову.

Суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив правильність висновків суду першої інстанції, не надав належної оцінки доводів апеляційної скарги та доказам, зібраним у справі, формально погодився з висновком суду першої інстанції про відмову у позові.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки апеляційний суд не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, і не перевірив доводів сторін та надані на їх підтвердження докази, оскаржувана постанова апеляційного суду відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Усунути ці недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноважень суду касаційної інстанції неможливо.

При новому розгляді справи суду необхідно надати належну оцінку доводам і поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог та заперечень як в цілому, так і кожному доказу окремо; врахувати обставини відсутності ОСОБА_1 на роботі 1 квітня 2019 року, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, суд не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 400 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк В. А. Стрільчук