Історія справи

Постанова КЦС ВП від 26.04.2022 року у справі №521/16558/18
Ухвала КЦС ВП від 25.05.2021 року у справі №521/16558/18

Постанова

Іменем України

26 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 521/16558/18

провадження № 61-8245св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 04 березня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Дрішлюка А. І., Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - АТ «Райффайзен Банк Аваль») звернулося до суду з позовом до

ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовну заяву мотивувало тим, що 15 березня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є АТ «Райффайзен Банк Аваль», та ОСОБА_2 укладений договір про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати позичальнику кредит в іноземній валюті у вигляді кредитної лінії з лімітом 1 633 117 доларів США строком

до 15 березня 2023 року, зі сплатою щомісячного платежу за тілом та процентами у розмірі 13,25 % річних за користування кредитом. З метою забезпечення зобов`язань щодо повернення кредиту, між банком та позичальником 20 березня 2007 року укладений договір іпотеки, відповідно до умов якого предметом іпотеки є нерухоме майно у вигляді квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач вказував, що позичальник ОСОБА_2 порушив умов договору іпотеки, оскільки 19 березня 2010 року розпорядився іпотечним майном без відома іпотекодержателя. На момент звернення банку до суду з цим позовом, власником квартири АДРЕСА_1 була ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 27 грудня 2011 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Позичальник ОСОБА_2 свої зобов`язання з повернення кредиту в обумовлені кредитним договором строки не виконав, внаслідок чого, станом на 02 листопада 2017 року, у нього виникла заборгованість у розмірі 2 178 808,35 доларів США, що в еквіваленті за курсом Національного банку України на дату розрахунку становить 58 562 888,89 грн, яка складається із: 163 305,58 доларів США - заборгованість за кредитом, 306 101,37 доларів США - заборгованість за процентами, 1 709 401,11 доларів США - пеня.

Посилаючись на положення статей 23, 34, 36 Закону України «Про іпотеку», банк стверджував, що в разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведено інформація про обтяження майна іпотекою.

АТ «Райффайзен Банк Аваль» просило суд у рахунок погашення заборгованості, яка виникла за кредитним договором від 15 березня

2007 року № 014/0054/74/71596 у сумі 2 178 808,35 доларів США, звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру АДРЕСА_1 , шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, встановленою на підставі внутрішньобанківської оцінки від 10 серпня 2017 року у розмірі 992 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 11 березня

2019 року, ухваленим у складі судді Михайлюка О. А., у задоволенні позову АТ «Райффайзен Банк Аваль» відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що поданий 20 жовтня 2018 року позов банку про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором пред`явлений після спливу строку позовної давності, оскільки перебіг строку позовної давності розпочався з дня пред`явлення позивачем вимоги про виконання зобов`язання, а саме з 26 березня 2008 року, тобто з дня вчинення за вимогою позивача виконавчого напису про звернення стягнення на спірну квартиру.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 04 березня 2021 року апеляційна скарга АТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволена частково.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 11 березня 2019 року скасовано.

Прийнято нове рішення, яким позовні вимоги АТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено частково.

У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором

від 15 березня 2007 року № 014/0054/74/71596, а саме: 163 305,87 доларів США - заборгованість за кредитом, 306 101,37 доларів США - заборгованість за процентами, 1 000 грн - пеня звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, встановленою на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Райффайзен Банк Аваль» судовий збір за подання позовної заяви у сумі 1 762,00 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що строк дії кредитного договору сторонами було встановлено до 15 березня 2023 року. Тобто на момент розгляду справи строк дії кредитного договору ще не закінчився, що виключає застосування положень діючого законодавства щодо строків позовної давності до зобов`язань за кредитним договором у цілому,

а правом на дострокове стягнення заборгованості банк скористався

07 листопада 2017 року, що підтверджується наявною в матеріалах справи вимогою.

Відповідно до вимог статті 12 Закону України «Про іпотеку» правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним. Згідно з частиною другою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Одночасно апеляційний суд звернув увагу відповідача на те, що він має право на звернення до суду з відповідним позовом про стягнення грошової компенсації за нерухоме майно згідно зі статтею 216 ЦК України.

Крім того, апеляційний суд послався на положення пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України щодо застосування позовної давності в один рік, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) та вказав, що позивач визначив нарахування пені з 15 листопада 2014 року.

Крім того, з урахуванням положень частини третьої статті 551 ЦК України апеляційний суд звернув увагу на те, що розмір пені є необґрунтовано завищеним, який суттєво перевищує розмір заборгованості як за тілом кредиту окремо, так і разом з процентами (більше ніж в десять разів). При цьому жодних аргументів чи обґрунтувань на стягнення пені саме у такому розмірі позивач не навів та відповідними доказами не підтвердив. Тому апеляційний суд вважав за доцільне зменшити розмір пені до 1 000 грн.

Одночасно, апеляційний суд вказав, що існування невиконаного виконавчого напису нотаріуса не позбавляє сторону, права та законні інтереси якої порушені, на звернення до суду за захистом з відповідним позовом. Право на судовий захист гарантоване законом, оскільки відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 04 березня

2021 року, залишити в силі рішення Малиновського районного суду

м. Одеси від 11 березня 2019 року.

Рух касаційних скарг у суді касаційної інстанції

25 травня 2021 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу залишено без руху, надано час на усунення недоліків.

09 червня 2021 року ухвалою Верховного Суду задоволено клопотання про зменшення розміру сплати судового збору та продовжено строк дії ухвали про залишення касаційної скарги без руху.

05 липня 2021 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д., відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою, витребувано справу із Одеського апеляційного суду, зупинено дію постанови Одеського апеляційного суду від 04 березня 2021 року.

У серпні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 07 квітня 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів, у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права, тому дійшов помилкових висновків про задоволення позову.

Заявник вказує, що суд апеляційної інстанції не встановив фактичних обставин справи, оскільки не дослідив всі докази, що стосуються цієї справи.

Так, рішенням Київського районного суду м. Одеси від 23 грудня

2009 року у справі № 2-6870/09 частково задоволено позов ОСОБА_2 до ВАТ «Райффайзен Банк Аваль». Визнано кредитний договір № 014/054/74/71596 та іпотечний договір, укладені між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2

15 березня 2007 року недійсними; зобов`язано ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» прийняти від ОСОБА_2 грошову суму у розмірі 778 995,63 грн; виключено з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, а саме квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 ; скасовано виконавчий напис № 327, виданий 26 березня 2008 року про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 .

19 березня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі продажу спірної квартири.

Рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 09 листопада 2010 року у справі № 2-7223/10 за ОСОБА_4 визнано право власності на спірну квартиру.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 26 серпня 2011 року частково задоволено апеляційну скаргу ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», рішення Київського районного суду м. Одеси від 23 грудня 2009 року у справі № 2-6870/09 за позовом ОСОБА_2 скасовано у частині:

1) визнання недійсним кредитного договору № 014/054/74/71596, укладеного від 15березня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 ;

2) визнання недійсним договору іпотеки, укладеного 20 березня 2007 року між ОСОБА_2 та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сорокою Л. З. та зареєстрований за реєстровим № 480;

3) виключення з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, а саме квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 .

Відмовлено у задоволенні вимог ОСОБА_2 про:

1) визнання недійсним кредитного договору № 014/054/74/71596, укладеного 15 березня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 ;

2) визнання недійсним договору іпотеки, укладеного 20 березня 2007 року між ОСОБА_2 та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сорокою Л. З. та зареєстрованого за реєстровим номером 480;

3) виключення з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 .

ОСОБА_1 вказує, що 27 грудня 2011 року між нею та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого вона набула право власності на спірну квартиру. Крім того, 27 грудня 2011 року між нею та Публічним акціонерним товариством «Астра-Банк» (далі - ПАТ «Астра-Банк) укладено кредитний договір № 400100033279020, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 434 187,00 грн, на строк до

27 грудня 2021 року, зі сплатою 24, 9% річних для купівлі спірної квартири. Ця обставина підтверджується інформаційною довідкою від 10 жовтня

2017 року, долученої до матеріалів справи позивачем.

У якості забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором № 400100033279020, між нею ПАТ «Астра-Банк» 27 грудня

2011 року укладено іпотечний договір, згідно з яким в іпотеку передано спірну квартиру, а до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна було внесено обтяження: заборона на нерухоме майно (реєстраційний номер обтяження: 12017504), а до Державного реєстру іпотек було внесено обтяження: іпотека (реєстраційний номер обтяження 12017664).

ОСОБА_1 стверджує, що про ці обставини справи їй не було нічого відомо до судових тяжб. Крім того, про те, що на момент придбання нею спірної квартири вона перебувала в іпотеці у ПАТ «Раййфайзен Банк Аваль», їй стало відомо лише з 2018 року, тобто до часу звернення цього банку з позовом до суду.

Вважає, що діями ОСОБА_2 порушено вимоги статті 9 Закону України «Про виконавче провадження», а на момент укладання нею договору купівлі-продажу квартири державна реєстрація іпотеки нерухомості була скасована на підставі судового рішення, вилучено запис з реєстру іпотек та заборон відчуження, а вона не знала і не могла знати про існування цього обтяження.

Таким чином, суд апеляційної інстанції цивільно-правову відповідальність поклав не на особу, яка вчинила порушення позичальника/іпотекодавця, який не виконав свого зобов`язання за договором про повернення одержаних в кредит коштів, а на неї, яка нічого не порушила та є добросовісним набувачем.

Враховуючи зазначене, вважає, що іпотека спірної нерухомості не є дійсною для неї (нового власника), а тому відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин Закону України «Про іпотеку» у частині права іпотекодержателя вимагати звернення стягнення на предмет іпотеки.

Заявник вважає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права щодо застосування строків позовної давності.

Таким чином, згідно з установлених обставин вбачається, що кредитор - АТ «Райффайзен Банк Аваль» скористався наданим йому частиною другою статті 1050 ЦК України та пунктом 6.5 кредитного договору правом та пред`явив до позичальника вимогу про дострокове погашення кредитних зобов`язань, звернувшись 26 березня 2008 року з вимогою до нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом вчинення виконавчого напису. Вказаний виконавчий напис був вчинений з вимогою погасити заборгованість за кредитним договором повністю, а не прострочену заборгованість. Тобто, в цьому випадку банк скористався своїм правом на дострокове погашення кредиту, що підтверджується виконавчим написом нотаріуса від 26 березня 2008 року. Отже, змінено строк виконання основного зобов`язання з 2023 року до 2008 року.

Крім того, заявник вказує, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права щодо нарахування та сплати процентів після зміни строків виконання основного зобов`язання та звернення із вимогою про дострокове повернення позики у повному розмірі.

Крім того, в оскаржуваних судових рішеннях застосовані норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження

№ 12-127гс19), від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15-ц (провадження № 14-159цс19), від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 357/5125/16-ц (провадження № 61-15142сво18) та у постановах Верховного суду від 21 березня 2018 року у справі № 487/1398/15 (провадження № 61-1175св17), від 27 травня 2020 року у справі № 905/2947/17.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2021 року АТ «Райффайзен Банк» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

15 березня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 014/054/74/71596, згідно з яким банк надав кредит у сумі 163317,00 доларів США, строком до 15 березня

2023 року зі сплатою процентів.

В якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, між ОСОБА_2 та АТ «Райффайзен Банк Аваль»

20 березня 2007 року укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 . Цей договір зареєстровано у державному реєстрі іпотек 20 березня 2007 року, відповідно до якого ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» є іпотекодержателем.

20 березня 2007 року у Єдиному державному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сорокою Л. З., за номером 4663502 зареєстровано обтяження: заборона на нерухоме майно - згідно договору іпотеки

від 20 березня 2007 року, об`єкт обтяження: квартира АДРЕСА_1 .

26 березня 2008 року, за вимогою ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Мазаратій А. В. вчинено виконавчий напис, яким запропоновано звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_1 з метою погашення заборгованості за кредитним договором від 15 березня 2007 року № 014/054/74/71596.

19 березня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі продажу квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 74,0 кв. м.

Рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 09 листопада

2010 року у справі № 2-7223/10 за ОСОБА_4 визнано право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 89,6 кв. м.

На підставі договору купівлі-продажу від 27 грудня 2011 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , остання набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 89,6 кв. м, що підтверджено інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, сформованого 19 жовтня 2017 року, копію якої долучено до договору купівлі-продажу.

З інформаційної довідки, сформованої 19 жовтня 2017 року,

встановлено, що 16 січня 2012 року до Державного реєстру речових прав внесено запис про право власності ОСОБА_1 на квартиру, згідно з договором купівлі-продажу від 27 грудня 2011 року та зареєстровано обтяження згідно з іпотечним договором від 27 грудня 2011 року на квартиру

АДРЕСА_1 , іпотекодержатель: ПАТ «Астра Банк», іпотекодавець: ОСОБА_1 .

Інших записів про обтяження на цю квартиру Державний реєстр іпотек не містить.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 06 лютого

2012 року задоволено позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором від 15 березня 2007 року № 014/054/74/ 71596 у розмірі 417 226,65 доларів США, з яких: 163 305,87 - заборгованість за кредитом, 98 539,61 доларів США - заборгованість за процентами, 19 192,69 доларів США - пеня за прострочення з повернення тіла кредиту, 136 188,48 доларів США - пеня за прострочення зі сплати процентів.

07 листопада 2017 року АТ «Райффайзен Банк Аваль» направило вимогу ОСОБА_2 про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором від 15 березня 2007 року № 014/054/74/71596.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції не відповідає, оскільки висновки суду по суті справи зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.

Згідно з абзацом третім статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

У разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише в разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки. Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації (частини шоста та сьома статті 3 Закону України «Про іпотеку»).

Отже, за наведених умов забезпечення виконання зобов`язання іпотекою гарантує право кредитора одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна, зокрема, в позасудовому порядку переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 23 Закону України «Про іпотеку» визначено, що в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 червня

2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) вказала, що виключення запису про обтяження (зокрема на підставі судового рішення) саме по собі не припиняє іпотеки, яка залишається чинною. Якщо предмет іпотеки не був реалізований та відсутні інші підстави для припинення іпотеки, встановлені законом, то іпотека є чинною з моменту внесення про неї первинного запису до відповідного реєстру незалежно від того, чи було скасоване рішення, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження. У такому разі запис про іпотеку підлягає відновленню. Запис про іпотеку не може бути відновлений з моменту вчинення первинного запису («заднім числом»), а підлягає відновленню з моменту вчинення запису про таке відновлення (пункти 9.11, 9.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20)).

Встановлено, що до Державного реєстру прав на нерухоме майно та Державного реєстру іпотек 20 березня 2007 року внесено запис про іпотеку та про обтяження на іпотечне майно, тобто на спірну квартиру, іпотекодержателем якої є АТ «Райффайзен Банк Аваль». Однак, станом на час вчинення правочину щодо переходу права власності на іпотечне майно - квартиру, відомості про іпотекодержателя АТ «Райффайзен Банк Аваль» вилучені з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Державного реєстру іпотек. При цьому кінцевим набувачем спірного майна стала ОСОБА_1 , що підтверджено договором купівлі-продажу.

У постанові від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) Велика Палата Верховного Суду вказала, що якщо іпотека припинена у зв`язку з реалізацією предмета іпотеки, то подальше скасування рішення, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, не впливає ані на чинність договору купівлі-продажу, ані на чинність іпотеки. Відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вважаються правильними, доки не доведено протилежне. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до загальних засад державної реєстрації прав належить гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Тому суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна.

Отже, висновки суду апеляційної інстанції про те, що правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним, при цьому недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин), тобто іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек, - не відповідають висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс), оскільки свої висновки суд апеляційної інстанції зробив без врахування наявності чи відсутності обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного за відсутності в державному реєстрі відомостей про обтяження.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Велика Палата Верховного Суду у пункті 9.8 постанови від 15 червня

2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) зазначила, що у випадку, якщо позивач вважає, що іпотека є та залишалася чинною, належним способом захисту було б звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна. Після набрання чинності рішенням суду у разі задоволення такого позову до відповідного державного реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя.

Також Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при вирішенні спорів щодо прав на нерухоме майно потрібно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного з порушенням закону, оскільки від цього може залежати, зокрема, чинність чи припинення іпотеки. Тому у справі за належною вимогою (зокрема про визнання права іпотекодержателя) суд має врахувати наявність/відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного на аукціоні за відсутності в Державному реєстрі іпотек відомостей про обтяження. Відсутність у Державному реєстрі іпотек означених відомостей не може беззастережно свідчити про добросовісність особи, яка придбаває таке майно.

Виходячи з обставин цієї справи, якщо позивач вважає себе іпотекодержателем та вважає, що його право порушене, належним способом захисту буде звернення до суду з вимогою про визнання права іпотекодержателя.

Тому Верховний Суд вважає, що у справі за належною вимогою (зокрема про визнання права іпотекодержателя) суд має врахувати наявність/відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна за відсутності в Державному реєстрі іпотек відомостей про обтяження. Відсутність у Державному реєстрі іпотек означених відомостей не може беззастережно свідчити про добросовісність особи, яка придбаває таке майно.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові, тому колегія суддів не вбачає необхідності надавати оцінку аргументам касаційної скарги банку щодо застосування строків позовної давності.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини четвертої статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Ураховуючи викладене, оскаржуване судове рішення апеляційного суду не може вважатись законним та підлягає скасуванню.

У свою чергу, згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову банка встановив фактичні обставини справи, однак неправильно застосував норми матеріального права, а тому рішення суду першої інстанції також підлягає скасуванню.

Отже, Верховний Суд, встановивши, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, а суд касаційної інстанції згідно зі статтею 412 ЦПК України наділений повноваженнями змінити оскаржувані судові рішення або ухвалити нове рішення, дійшов висновку про скасування постанови суду апеляційної інстанції у цій справі з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Документально підтверджені судові витрати у розмірі 3 524,00 грн за подання касаційної скарги підлягають стягненню з АТ «Райффайзен Банк Аваль» на користь ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 400 402 409 412 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 11 березня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 04 березня 2021 року скасувати, ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3 524,00 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець