Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 13.03.2018 року у справі №243/6964/17

Постанова

Іменем України

26 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 243/6964/17

провадження № 61-12566св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Фаловської І. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - комунальне підприємство Слов'янської міської ради Донецької області «Словміськводоканал»,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову апеляційного суду Донецької області від 16 січня 2018 року, у складі колегії суддів: Азевича В. Б., Агєєва О. В., Корчистої О. І.,

ВСТАНОВИВ :

У серпні 2017 року комунальне підприємство Слов'янської міської ради Донецької області «Словміськводоканал» (далі -

КП «Словміськводоканал») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за несанкціоноване підключення до систем централізованого комунального водопостачання.

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до акта, складеного 25 травня 2016 року працівниками ПП «Словміськводоканал», виявлено самовільне підключення до систем централізованого комунального водопостачання нежилого приміщення, яке належить ОСОБА_4 по АДРЕСА_1 Згідно розрахунку витрат води, проведеного позивачем на підставі положень пунктів 3.3 та 3.4 Правил користування системами централізованого водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України

від 27 червня 2008 року № 190 (далі - Правила № 190), ОСОБА_4 нараховано заборгованість у розмірі 21 495,96 грн. Вказана заборгованість боржником добровільно не виплачується, у зв'язку із чим, позивач звернувся до суду з вимогою її стягнення у судовому порядку.

Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області

від 7 грудня 2017 року, у складі судді Мірошниченко Л. Є., у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що факт безоблікового водокористування було зафіксовано під час дії договору оренди нежитлового приміщення - магазину-кафе по вул. Ломоносова, 9

у м. Слов'янськ Донецької області, укладеного 1 січня 2016 року між ОСОБА_4 (орендодавцем) та ОСОБА_5 (орендарем). Умовами вказаного договору на орендаря було покладено обов'язок укласти договір із комунальним підприємством на водопостачання та водовідведення, чого останнім зроблено не було. У зв'язку із цим, відповідальність за порушення Правил № 190 повинен нести орендар нежитлового приміщення, а не його власник.

Постановою апеляційного суду Донецької області від 16 січня 2018 року рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 7 грудня 2017 року скасовано. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь КП «Словміськводоканал» вартість витрат за безоблікове споживання води у сумі 21 495, 96 грн та понесені судові витрати.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що наявність лише тієї обставини, що порушення було виявлене під час дії договору оренди не може свідчити про те, що самовільне підключення до мережі водопостачання у приміщення, власником якого була відповідач, не є доказом вини орендаря. За відсутності доказів в обґрунтування заперечень відповідача, апеляційний суд дійшов висновку, що самовільне приєднання об'єктів водоспоживання до діючих систем централізованого водопостачання та безоблікове водокористування мало місце з вини відповідача, яка на момент встановлення факту порушення була власником приміщення.

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2018 року, ОСОБА_4 просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд, обґрунтовуючи висновок щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог, керувався законодавчими положеннями, які стосуються саме споживача послуг, яким заявник не була.

Згідно доводів касаційної скарги заявника, стягнення заборгованості з останньої можливе виключно за умови доведеності її вини. Факт того, що вона є власником майна не є достатнім для задоволення вимог позивача щодо стягнення з неї заборгованості.

Позивач не скористався своїм правом на подання до суду відзиву на касаційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги до касаційного суду не направив.

Касаційна скарга ОСОБА_4 не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що нежитлова будівля, магазин-кафе по АДРЕСА_1, належала ОСОБА_4 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу

від 24 листопада 2006 року.

01 січня 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено договір оренди вказаної нежитлової будівлі, строком дії до 31 грудня

2016 року.

Відповідно до акта, складеного 25 травня 2016 року представниками

КП «Словміськводоканал» в присутності власника ОСОБА_4 та орендаря - фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, зафіксовано факт самовільного підключення до систем централізованого комунального водопостачання питної води діаметром 20 мм в нежитлове приміщення, яке розташоване по АДРЕСА_1

Зазначеним актом встановлено, що договір про надання послуг по водопостачанню з власником нежитлового приміщення ОСОБА_4 не укладався. Нежитлове приміщення було відключено від системи централізованого водопостачання.

Відповідно до розрахунку безоблікового водокористування від 26 травня 2016 року, проведеного позивачем на підставі вказаного акта, та у відповідності до положень пунктів 3.2 - 3.4. Правил № 190, вартість витрат води складає 21 495,96 грн.

Згідно нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 13 червня 2017 року ОСОБА_6 відчужила, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 прийняли у спільну часткову власність у рівних долях кожному нежитлову будівлю, магазин-кафе, по АДРЕСА_1 Зазначене нерухоме майно належало ОСОБА_4 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 24 листопада 2006 року.

29 березня 2017 року ОСОБА_5 помер.

Встановивши, що на момент встановлення факту підключення та безоблікового користування міською водою, за відсутності договірних відносин, до магазину-кафе (25 травня 2016 року), зазначене нежитлове приміщення належало ОСОБА_4 на праві приватної власності та було передане в оренду ОСОБА_5, апеляційний суд дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог та стягнення витрат за безоблікове споживання води саме з власника нежитлової будівлі - ОСОБА_4

Задовольняючи позовні вимоги КП «Словміськводоканал», суд апеляційної інстанції виходив із недоведеності обставин, якими відповідач обґрунтовувала свої заперечення та відсутності доказів на їх підтвердження.

Колегія суддів погоджується із висновком апеляційного суду, виходячи з наступного.

Положеннями статті 19 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення» закріплено, що послуги з централізованого питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору, що укладається безпосередньо між підприємством питного водопостачання або уповноваженою ним юридичною чи фізичною особою і споживачем.

Про здійснення відносин щодо користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення виключно на договірних засадах, відповідно до Законів України «Про питну воду та питне водопостачання» та «;Про житлово-комунальні послуги», йдеться також у пункті 2.1 Правил № 190.

Водночас, законодавством встановлена відповідальність за безоблікове водокористування за відсутності укладеного договору із підприємством водопостачання.

Згідно приписів статті 46 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення» особи, винні у самовільному підключенні споживачів до об'єктів та систем питного водопостачання і водовідведення притягаються до відповідальності згідно із законами України.

Відповідно до положень пункту 3.2 Правил № 190, безобліковим є водокористування у випадку самовільного приєднання споживачем до систем централізованого комунального водопостачання та водовідведення або самовільного користування ними.

Пунктом 3.3 Правил № 190 передбачено, що у разі безоблікового водокористування виробник виконує розрахунок витрат води за пропускною спроможністю труби вводу при швидкості руху води в ній 2,0 м/сек та дією її повним перерізом протягом 24 годин за добу.

Колегія суддів не приймає доводи касаційної скарги щодо недоведеності вини відповідача у зв'язку із тим, що вона не є споживачем, оскільки частиною четвертою статті 319 ЦК України встановлено, що власність зобов'язує. Зміст зазначеного положення фактично розкривається через закріплений у наступній частині цієї статті принцип, що забороняє власникові використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, відповідач не спростував, доказів зворотного не надав.

В матеріалах справи відсутні доказ того, що відповідачем оспорювались в судовому порядку питання щодо неналежного складання позивачем акта, питання визначення розміру коштів, належних до оплати.

За таких обставин, вірним є висновок апеляційного суду, що не може вважитьсь доказом вини орендаря лише існування тієї обставини, що самовільне підключення до мережі водопостачання було виявлене під час дії договору оренди.

Виходячи із зазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що при вирішенні даної справи судом апеляційної інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду Донецької області від 16 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

І.М. Фаловська

С.П. Штелик