Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.11.2018 року у справі №490/2603/18

Постанова

Іменем України

23 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 490/2603/18

провадження № 61-46225св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Державна казначейська служба України,

треті особи: Головне управління національної поліції в Миколаївській області, Прокуратура Миколаївської області, Комунальне підприємство Миколаївської міської ради "Миколаївська ритуальна служба",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 травня 2018 року у складі головуючого-судді Подзігун Г. В. та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 19 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Крамаренко Т. В., Бондаренко Т. З., Темнікової В. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, треті особи: Головне управління національної поліції в Миколаївській області (далі - ГУ НП в Миколаївській області), Прокуратура Миколаївської області, Комунальне підприємство Миколаївської міської ради "Миколаївська ритуальна служба" (далі - КП Миколаївської міської ради "Миколаївська ритуальна служба"), про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратуру і суду.

Позовна заява мотивована тим, що з 01 січня 2013 року він був депутатом VI скликання Миколаївської міської ради, входив до складу постійної комісії міської ради з питань управління комунальною власністю міста та працював на посаді директора КП Миколаївської міської ради "Миколаївська ритуальна служба".

23 квітня 2013 року відносно нього розпочато досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 368 КК України про що внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №
12013160080000076.

17 травня 2013 року його затримано та доставлено в ізолятор тимчасового тримання, а 18 травня 2013 року повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 368 КК України.

Ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва відносно нього застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із визначенням застави в розмірі 300 000 грн, ухвалою того ж суду від 24 травня 2013 року його відсторонено від займаної посади директора КП Миколаївської міської ради "Миколаївська ритуальна служба".

17 липня 2013 року начальником відділу прокуратури Миколаївської області затверджено обвинувальний акт.

Вироком Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 21 червня 2017 року, його виправдано на підставі пункту 2 частини 1 статті 284 КК України у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення.

Унаслідок незаконного затримання, притягнення до кримінальної відповідальності, тримання під вартою, перебування під слідством та судом, проведення в ході розслідування обшуку, виїмки, накладення арешту на майно та інших незаконних дій, він був обмежений у праві на недоторканність приватного життя та відсторонений від займаної посади, чим заподіяна матеріальна та моральна шкода.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просив стягнути з Державного бюджету України на свою користь 136 799,49 грн на відшкодування матеріальної шкоди, яка складається з втраченого заробітку за період відсторонення від роботи з червня 2013 року по липень 2014 року та 500 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 травня 2018 року позов задоволено частково. Стягнуто за рахунок державного бюджету через Державну казначейську службу України шляхом безспірного списання зі спеціального рахунку на користь ОСОБА_2 136 799,49 грн на відшкодування матеріальної шкоди та 179
076,30 грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що права позивача були обмежені протягом тривалого часу внаслідок протиправного притягнення до кримінальної відповідальності, а тому наявні правові підстави для стягнення на його користь втраченого заробітку за період з червня 2013 року по липень 2014 року, а також відшкодування моральної шкоди за перебування позивача 48 місяців 3 дні під слідством у розмірі, визначеному з урахуванням мінімальної заробітної плати станом на час ухвалення судом рішення. Стягнення коштів слід провести за рахунок коштів Державного бюджету України, розпорядником яких є казначейська служба.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 19 вересня 2018 року апеляційні скарги Державної казначейської служби України та Прокуратури Миколаївської області задоволено частко. Рішення Центрального районного суду м.

Миколаєва від 23 травня 2018 року в частині розміру стягнення матеріальної шкоди змінено, зменшено розмір матеріального відшкодування до 108 689,74 грн.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що місцевий суд дійшов правильного висновку про те, що права позивача були обмежені унаслідок протиправного притягнення до кримінальної відповідальності, що є підставою для відшкодування йому завданої матеріальної та моральної шкоди, проте помилково визначив розмір матеріального відшкодування, не врахувавши, що за період з червня 2013 року по липень 2014 року ОСОБА_1 було виплачено заробітну плату в розмірі 28 109,75 грн, у зв'язку з чим розмір втраченого заробітку позивача становить 108 689,74 грн. Розмір морального відшкодування судом правильно визначено з розрахунку мінімального розміру заробітної плати, встановленого на 2018 рік.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У жовтні 2018 року Державна казначейська служба України подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 повністю.

Касаційна скарга мотивована тим, що поза увагою як суду першої так і апеляційної інстанцій залишилося, те, що обов'язок по відшкодуванню позивачу матеріальної шкоди та виплату втраченого заробітку має бути покладено на КП Миколаївської міської ради "Миколаївська ритуальна служба", яка відсторонила ОСОБА_1 від займаної посади, а не на Державну казначейську службу України. Підстави для відшкодування позивачу моральної шкоди також відсутні, оскільки ним належним чином не обґрунтовано в чому виразилися страждання та як вони вплинули на нього, які зусилля були зроблені для відновлення його попереднього душевного стану, а вказаний ним розмір морального відшкодування є надуманим. Суди на зазначене уваги не звернули та безпідставно визначили розмір моральної шкоди з розрахунку мінімальної заробітної плати на час розгляду справи, який в даному випадку слід визначити, виходячи з мінімальної заробітної плати, з урахуванням Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року, виходячи з щомісячного розміру 1 600 грн, а не 3 723 грн. Крім того, суди розглянули заяву позивача про відшкодування матеріальної шкоди без дотримання ним досудової процедури визначення розміру такої шкоди, саме винесення відповідної постанови з цього приводу органом прокуратури, яку останній має право оскаржити у порядку визначеному Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 20 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У поданому 17 грудня 2018 року відзиві ГУ НП в Миколаївській області, просить касаційну скаргу Державної казначейської служби України задовольнити, посилаючись на її обґрунтованість, а оскаржувані судові рішення, які ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права скасувати, і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2018 року клопотання Державної казначейської служби України про зупинення виконання рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 травня 2018 року та постанови Апеляційного суду Миколаївської області від 19 вересня 2018 року задоволено, зупинено виконання вказаних рішень суду до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції в незміненій частині та постанову апеляційного суду - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що ОСОБА_1 з 01 серпня 2005 року перебував на посаді начальника Комунального підприємства "Комбінат комунальних підприємств", яке в подальшому перейменовано у КП Миколаївської міської ради "Миколаївська ритуальна служба".

26 квітня 2013 року слідчим управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013160080000076 внесені відомості про кримінальне правопорушення, передбачене частиною 3 статті 368 КК України та розпочате досудове розслідування.

17 травня 2013 року о 12 годині 20 хвилин по вулиці Пушкінській у місті Миколаєві біля будинку № 71 затримано ОСОБА_1 та доставлено його до ізолятора тимчасового тримання.

Ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 17 травня 2013 року надано дозвіл на обшук за місцем проживання та автомобілі ОСОБА_1.

Ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 травня 2013 року накладено арешт на автомобіль "Mercedes-Benz" E 320,2003 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, автомобіль ГАЗ 3309,2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2, автомобіль ГАЗ №3221,2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3, автобус ПАЗ 672,1983 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_4, автобус ЛАЗ 695Н, 1989 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_5, квартиру АДРЕСА_1, грошові кошти у сумі 13 541 грн та 1
550 доларів США, вилучені під час обшуку автомобілю "Mercedes-Benz" E 320,2003 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1.

Ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 травня 2013 року до позивача застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із визначенням розміру застави.

Ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 травня 2013 року ОСОБА_1 відсторонено від займаної посади директора КП Миколаївської міської ради "Миколаївська ритуальна служба", ухвалами цього ж суду від 09 серпня 2013 року, від 06 листопада 2013 року, від 31 січня 2014 року та від 01 квітня 2014 року відсторонення від займаної посади було продовжено.

На виконання вказаних ухвал суду, розпорядженням Миколаївського міського голови від 03 червня 2013 року за № 83рк, а в подальшому наказами КП Миколаївської міської ради "Миколаївська ритуальна служба", ОСОБА_1 було відсторонено від посади директора даної установи.

18 травня 2013 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 368 КК України.

17 липня 2013 року начальником відділу Прокуратури Миколаївської області відносно ОСОБА_1 затверджено обвинувальний акт та направлено його до суду.

Вироком Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 21 червня 2017 року, його виправдано на підставі пункту 2 частини 1 статті 284 КК України у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 368 КК України.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 з 17 травня 2013 року до 21 червня 2017 року незаконно перебував під слідством та судом.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Положеннями частин 1 , 2 , 7 статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Згідно з пунктом 1 статті 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" відповідно до положень пунктом 1 статті 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Відповідно до пунктом 1 статті 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених пунктом 1 статті 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", виникає в тому числі і у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Згідно з пунктом 1 статті 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" у випадках незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, громадянинові відшкодовуються (повертаються) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій, а також моральна шкода.

Відшкодування шкоди в таких випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади). Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного та психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (стаття 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду").

Пункт 2 частини 2 статті 1167 ЦК України передбачає, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Відповідно до частин 2 , 3 статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тобто частин 2 , 3 статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" передбачено, що розрахунковою величиною для визначення розміру відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом є мінімальний розмір заробітної плати.

Викладене дає підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

Згідно з частиною 2 статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв'язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Вказані правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15 (провадження № 14-342цс18).

Статтею 11 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" передбачено, що у разі виникнення права на відшкодування завданої шкоди відповідно до Статтею 11 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" орган, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчий, прокурор або суд зобов'язані роз'яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди. У разі постановлення виправдувального вироку, закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати, а також у разі закриття справи про адміністративне правопорушення слідчий, прокурор або суд зобов'язані на прохання особи письмово повідомити у місячний строк про своє рішення трудовий колектив, в якому працює особа, або за її місцем проживання.

Відповідно до статті 12 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в статті 12 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу).

Наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41 затверджено Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" (далі - Положення), пунктом 6 якого встановлено, що відповідний орган одночасно з повідомленням про закриття справи в стадії дізнання і попереднього слідства або з копією виправдувального вироку, що набрав законної сили, або постановою (ухвалою) суду (судді) направляє громадянинові повідомлення, в якому роз'яснює, куди і протягом якого терміну можна звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав. Повідомлення складається за формою, що встановлена в додатку до цього Положення. У повідомленні зазначається перелік тільки тих вимог, на які цей громадянин має право претендувати.

Отже, чинним законодавством визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду. Обов'язок роз'яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди у разі постановлення ухвали про закриття провадження у справі з реабілітуючих підстав покладається на один з органів, перелічених в пункті 11 Положення, залежно від того, хто з них здійснював слідчі дії або розглядав справу. Проте відсутність такого роз'яснення (повідомлення) не позбавляє особу права на відшкодування шкоди, встановленого Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".

Оскільки Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" не містить вимог щодо процесуальної форми документа, з яким особа має звернутися до суду за захистом свого порушеного права, то таким способом захисту в силу положень статей 15, 16 ЦК України може бути, зокрема, пред'явлення позову.

Відповідні висновки щодо застосування норм матеріального права висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18).

Таким чином, суд першої інстанції, з висновком яким погодився апеляційний суд, дійшли обґрунтованого висновку, що відповідно до вищезазначених норм закону, позивач має право на звернення до суду з вимогами відшкодування спричиненої йому незаконним притягненням до кримінальної відповідальності моральної та матеріальної шкоди, тому доводи касаційної скарги про недотримання позивачем та судом порядку відшкодування ОСОБА_1 шкоду, є необґрунтованими.

Ураховуючи, вищенаведене, суд першої інстанції встановивши всі фактичні обставини справи та дослідивши всі матеріали справи, прийшов до правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та стягнення на його користь за рахунок державного бюджету шляхом безспірного списання з спеціального рахунку втрачений заробіток, розмір якого зменшено судом апеляційної інстанції до 108 689,74 грн, з урахуванням фактично отриманих коштів позивачем за час відсторонення від роботи.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення компенсації втраченого заробітку, суд першої інстанції, з висновком яким погодився апеляційний суд, обґрунтовано виходили з того, що в період з червня 2013 року по липень 2014 року позивачу без законних на це підстав не виплачувалась заробітна плата, оскільки його було відсторонено від роботи.

Вирішуючи питання розміру моральної шкоди суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили із того, що її розмір за кожен місяць перебування ОСОБА_1 під слідством і судом необхідно визначити, приймаючи за розрахункову величину розмір мінімальної заробітної плати, який діяв на час розгляду справи в суді, встановлений законом України "Про державний бюджет на 2018 рік", 3 723 грн.

Отже мінімальний розмір моральної шкоди в даному випадку з урахуванням тривалості порушення прав позивача становить 179 076,30 грн (3 723 грн х 48 місяців 3 дні).

При цьому, судами попередніх інстанцій враховані конкретні обставини справи, що внаслідок тривалого безпідставного перебування позивача під слідством та судом відбулися вимушені зміни в його житті, пов'язані з необхідністю захисту власних прав та інтересів, а також засади розумності, виваженості та справедливості.

Доводи Державної казначейської служби України про те, що для визначення розміру відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди необхідно брати як розрахункову величину у розмірі 1 600 грн, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Відповідно до пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року, на який посилається заявник у касаційній скарзі, мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1 600 грн.

Однак, відшкодування моральної шкоди заподіяної позивачеві не є його посадовим окладом, заробітною платою чи іншою виплатою, а відтак, підстави для застосування наведеної норми до виниклих правовідносин відсутні. Крім того, Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року не вносилися зміни до Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік.

Задовольняючи частково позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством та судом, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, правильно застосував положення частини 3 статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" та визначив розмір відшкодування моральної шкоди із розрахунку мінімальної заробітної плати у розмірі 3 723 грн.

Крім того, відповідно до пунктів 4,35,38 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затвердженого постановою КМУ № 845 від 03 серпня 2011 рокувизначена судом сума морального та матеріального відшкодування підлягає стягненню за рахунок Державного бюджету України шляхом списання грошових коштів з відповідного рахунку органом казначейства.

З урахуванням викладеного посилання Державної казначейської служби України на необґрунтоване покладення на неї обов'язку з відшкодування завданої позивачу матеріальної та моральної шкоди є безпідставними.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень, тому підстав для їх скасування немає.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення першої інстанції в незміненій частині та рішення апеляційного суду - без змін.

За змістом частини 3 статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2018 року клопотання Державної казначейської служби України про зупинення виконання рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 травня 2018 року та постанови Апеляційного суду Миколаївської області від 19 вересня 2018 року задоволено, зупинено виконання вказаних рішень суду до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

Враховуючи те, що касаційна скарга Державної казначейської служби України підлягає залишенню без задоволення, відповідно до положень частини 3 статті 436 ЦПК України Верховних Суд поновлює виконання рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 травня 2018 року та постанови Апеляційного суду Миколаївської області від 19 вересня 2018 року.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 травня 2018 року у незміненій частині та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 19 вересня 2018 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 травня 2018 року та постанови Апеляційного суду Миколаївської області від 19 вересня 2018 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова В. М. Ігнатенко