Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 15.07.2019 року у справі №295/795/19

Постанова

Іменем України

20 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 295/795/19

провадження № 61-12137св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 03 червня 2019 року у складі колегії суддів: Микитюк О. Ю., Григорусь Н. Й., Борисюка Р. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк", Банк) про визнання припиненим зобов'язання за кредитним договором.

Позов обґрунтовано тим, що 26 червня 2008 року між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством "Сведбанк" (далі - ВАТ "Сведбанк"), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "ОмегаБанк" (далі - ПАТ "Омега Банк"), укладений договір кредиту, за умовами якого ОСОБА_1 як позичальником отримано кредит у розмірі 68 000,00 доларів США на строк до 25 червня 2038 року. На забезпечення належного виконання зобов'язань між сторонами укладений договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1. Вимоги ПАТ "Дельта Банк" про погашення заборгованості реалізовані у позасудовому порядку, шляхом набуття кредитором права власності на предмет іпотеки. Проте відповідач відмовився підтвердити припинення зобов'язань за договором кредиту.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 28 березня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано припиненимзобов'язання за кредитним договором № 0501/0608/74-136, укладеним 26 червня 2008 року між ВАТ "Сведбанк", правонаступником якого є ПАТ "Омега Банк", права кредитора за яким перейшли до ПАТ "Дельта Банк", та ОСОБА_1.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що позивач сам обрав такий спосіб захисту як звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі застереження про задоволення його вимог як іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, здійснивши від свого імені продаж квартири відповідача. Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання відповідно до частини 4 статті 36 Закону України "Про іпотеку" (далі-ЗУ "Про іпотеку") є недійсними.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 03 червня 2019 року апеляційну скаргу ПАТ "Дельта Банк" задоволено. Рішення Богунського районного суду м.

Житомира від 28 березня 2019 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову про визнання припиненим зобов'язання за кредитним договором. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Дельта Банк" судовий збір у розмірі 1 152,60 грн.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, керувався статтею 599 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), посилався на постанову Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 761/17280/16-ц та дійшов висновку, що передбачена частиною четвертою статті 36 ЗУ "Про іпотеку" недійсність вимоги іпотекодержателя щодо виконання основного зобов'язання після завершення позасудового врегулювання не передбачає автоматичного припинення зобов'язання, а розповсюджується лише щодо недійсності вимог у тій частині, яка погашена за рахунок предмета іпотеки. Відповідно висновок суду першої інстанції про наявність підстав для припинення зобов'язання не відповідає обставинам справи і суперечить нормам матеріального права.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся засобами поштового зв'язку до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Житомирського апеляційного суду від 03 червня 2019 року у вищевказаній справі, в якій скаржник, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, а також передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

У касаційній скарзі заявник зазначає, що висловлена в постанові Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 761/17280/16-ц позиція, на яку посилається апеляційний суд, є поодинокою і такою, що суперечить нормам матеріального права та іншим правовим позиціям Верховного Суду, зокрема в постановах від 15 березня 2018 року у справі № 927/84/16, від 20 червня 2018 року № 756/31271/15 та від 17 квітня 2019 року у справі № 204/7148/16-ц.

Також позивач посилається на статтю 36 ЗУ "Про іпотеку" та наполягає, що після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними.

У серпні 2019 року від ПАТ "Дельта Банк" до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні касаційної скарги, залишити постанову Житомирського апеляційного суду від 03 червня 2019 року без змін, посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а оскаржуване рішення прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргоюОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 03 червня 2019 року, витребувано матеріали справи з Богунського районного суду м.

Житомира та надано строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною 1 статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 26 червня 2008 року між позивачем та ВАТ "Сведбанк ", правонаступником якого є ПАТ "Омега Банк", укладений договір кредиту, за умовами якого ОСОБА_1 як позичальник отримав кредит у розмірі 68
000,00 доларів США на строк до 25 червня 2038 року.

З метою забезпечення належного виконання зобов'язань за укладеним договором з боку позичальника між наведеними сторонами укладено договір іпотеки, згідно з яким ОСОБА_1 як іпотекодавець передав у іпотеку належне майно - квартиру АДРЕСА_1.

Права вимоги за вказаними договорами відчужено на користь ПАТ "Дельта Банк" згідно з договором купівлі-продажу прав вимоги від 25 травня 2012 року.

03 березня 2018 року за ПАТ "Дельта Банк" зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі іпотечного договору від 26 червня 2008 року, виписки з договору купівлі-продажу права вимоги, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.

За змістом договору кредиту (пункт 2.3) "при непогашенні заборгованості перед Банком у строки, передбачені цим договором, Банк має право звернути стягнення на предмет застави, та/або звернутись до суду. У випадку звернення стягнення на предмет застави і при недостатності суми, що виручена від реалізації предмету застави, для повного задоволення своїх вимог, Банк має право одержати суму, якщо бракує для повного задоволення своїх вимог за рахунок іншого майна Позичальника відповідно до чинного законодавства України".

Станом на 30 квітня 2018 року за позивачем як позичальником обліковувалась поточна заборгованість у сумі 31 427,25 дол. США та прострочена заборгованість на суму 5 919,78 дол. США.

У зв'язку з набуттям відповідачем у власність предмета іпотеки станом на 01 червня 2018 року за позивачем обліковувалась заборгованість у розмірі 18 819,26 дол. США.

Сукупний розмір виплачених грошових коштів за договором кредиту становить 77 838,31 дол. США.

Згідно з умовами договору іпотеки (пункт 1) відповідним договором забезпечується виконання всіх зобов'язань, передбачених кредитним договором у повному обсязі.

Нормативно-правове обґрунтування

Згідно з частиною 1 статті 509, статтею 526 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За загальним правилом зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Так, за змістом статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Окремим видом застави є іпотека (стаття 575 ЦК України).

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 ЗУ "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому частини 4 статті 36 Закону України "Про іпотеку" (далі-ЗУ "Про іпотеку".

За змістом статті 3 ЗУ "Про іпотеку" іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Згідно з частиною першою статті 33 ЗУ "Про іпотеку" в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених частини 4 статті 36 Закону України "Про іпотеку" (далі-ЗУ "Про іпотеку".

Відповідно до частини першої статті 36 ЗУ "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Частиною третьою статті 36 ЗУ "Про іпотеку" визначено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 ЗУ "Про іпотеку".

Згідно з частиною четвертою статті 36 ЗУ "Про іпотеку" (в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними.

Наведена вище норма права передбачає спеціальні підстави припинення зобов'язань щодо виконання основного (кредитного) зобов'язання, яке було забезпечене іпотечним договором.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Таким чином, за змістом статей 1,33,36 ЗУ "Про іпотеку" (в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) використання позасудового врегулювання способу звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умови іпотечного договору, яка містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, незалежно від наявності інших предметів іпотеки по іншим іпотечним договорам, призводить до задоволення вимог кредитора за основним зобов'язанням.

Іпотекодержатель сам обрав такий спосіб захисту, як звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, на підставі застереження про задоволення його вимог як іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, і зареєстрував за собою право власності на предмет іпотеки, який розташований за адресою: квартира АДРЕСА_1.

Вирішуючи цей спір, апеляційний суд на наведене вище уваги не звернув.

Відповідач вирішив питання шляхом позасудового врегулювання спору на підставі договору, а тому правові підстави для стягнення суми заборгованості за кредитним договором, яка залишалася після реалізації предмета іпотеки, відсутні, оскільки такі вимоги є недійсними.

Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання відповідно до частини четвертої статті 36 ЗУ "Про іпотеку" є недійсними.

За таких обставин, суд першої інстанції на підставі встановлених обставин справи та виходячи з вищевказаних положень закону дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3, 4, 5 частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Натомість, суд першої інстанції, з урахуванням указаних норм матеріального права, встановив фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінив докази у їх сукупності та дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів вважає, що рішення суду апеляційної інстанції не є законним і обґрунтованим, а тому відповідно до статті 413 ЦПК України підлягає скасуванню, у той час як рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права та підлягає залишенню в силі.

Крім того, касаційна скарга позивача містить клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною 5 статті 403 ЦПК України.

Приписами частини 5 статті 403 ЦПК України визначено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина 1 статті 404 ЦПК України).

Клопотання заявника є безпідставним, оскільки жодним чином не підтверджене.

Формальне посилання у касаційній скарзі на частину 5 статті 403 ЦПК України, без наведення відповідного обґрунтування, не може бути підставою для висновків суду касаційної інстанції, що ця справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

З урахуванням зазначеного, в задоволенні клопотання позивача про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду слід відмовити.

Розподіл судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги та скасування постанови суду апеляційної інстанції, розподіл судових витрат необхідно змінити: понесені відповідачем судові витрати за подачу апеляційної скарги залишаються за ПАТ "Дельта Банк".

Окрім цього, на користь ОСОБА_1 з ПАТ "Дельта Банк" підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 536,80 грн за подання позивачем касаційної скарги.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 03 червня 2019 рокускасувати, рішення Богунського районного суду м. Житомира від 28 березня 2019 року залишити в силі.

Стягнути із Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на користь ОСОБА_1 1 536,80 грн судового збору за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО. В. Ступак Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний Г. І. Усик В. В.

Яремко