Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 09.03.2020 року у справі №635/1827/18

Постанова

Іменем України

16 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 635/1827/18

провадження № 61-3336св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Волков Олександр Юрійович,

третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Харківського районного суду Харківської області у складі судді Пілюгіної О. М. від 31 жовтня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду у складі колегії суддів: Маміної О. В., Кругової С. С., Пилипчук Н. П., від 10 січня 2020 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" (далі - ПАТ "Банк Михайлівський", банк) Волкова О. Ю., третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО), про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позову вказала, що 17 лютого 2016 року уклала з банком депозитний договір на строк до 16 серпня 2016 року під 33,54 % річних та внесла обумовлені цим договором кошти 60 000 грн на рахунок банку, який у цих правовідносинах виступав повіреним небанківської установи товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-розрахунковий центр", про що вона не була обізнана під час підписання вказаного договору. У зв'язку із віднесенням банку до категорії неплатоспроможних та початком процедури його ліквідації, вона звернулась до ФГВФО із заявою про повернення депозитних коштів, проте їй було відмовлено у зв'язку із ненаданням оригіналів кредитних документів.

За таких обставин, уточнивши позовні вимоги, позивач просила суд зобов'язати уповноважену особу ФГВФО Волкова О. Ю. виплатити їй грошові кошти у розмірі 150
519,60 грн, зобов'язати внести зміни та доповнення до переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладом у ПАТ "Банк Михайлівський" за рахунок коштів ФГВФО на ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський", шляхом внесення відомостей щодо рахунку на ім'я позивача; стягнути з ФГВФО на її користь суму спричиненої моральної та матеріальної шкоди у розмірі 45 000
гривень.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 31 жовтня 2019 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного суду від 10 січня 2020 року, закрито провадження у справі.

Встановивши, що спір у цій справі не є приватно-правовим та не пов'язаний із вирішенням питання щодо речового права, а є публічно-правовим, оскільки

ФГВФО є суб'єктом публічного права, створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, тобто наділений владними управлінськими функціями та є суб'єктом владних повноважень, а тому цей спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дійшов висновку про наявність підстав, передбачених статтею 255 ЦПК України, для закриття провадження у справі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, що була уточнена заявником та подана у квітні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та направити справу для розгляду в порядку цивільного судочинства до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що спірні правовідносини є приватно-правовими та спрямовані на захист позивачем як вкладником свого майна, а тому цей спір має розглядатися за правилами цивільного судочинства. Крім того, підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає порушення норм процесуального права щодо строків розгляду справи, а також судами не взято до уваги висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 квітня 2018 року (справа № 820/11591/15), від 04 липня 2018 року (справа № 826/1476/15), від 03 жовтня 2018 року (справа № 367/2089/15-ц), від 14 листопада 2018 року (справа № 127/25132/17).

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 21 лютого 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

17 лютого 2016 року уклала з банком депозитний договір на строк до 16 серпня 2016 року під 33,54 % річних та внесла обумовлені цим договором кошти 60 000 грн на рахунок банку, який у цих правовідносинах виступав повіреним небанківської установи товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-розрахунковий центр".

На підставі рішення Правління Національного банку України від 23 травня 2016 року №14/БТ "Про віднесення ПАТ "Банк Михайлівський" до категорії неплатоспроможних" 23 травня 2016 року виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення №812 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Михайлівський" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку".

Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 12 липня 2016 року № 124-рш "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 12 липня 2016 року № 1213 про початок процедури ліквідації ПАТ "Банк Михайлівський" з 13 липня 2016 року по 12 липня 2018 року включно.

Позивача не було включено до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок ФГВФО.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених Частиною 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів

та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до положень статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, із цивільних, трудових, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Частиною 2 статті 2 КАС України передбачено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Юрисдикція адміністративного суду поширюється на публічно-правові спори, ознаками яких є не лише спеціальний суб'єктний склад (хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції), але й спеціальні підстави виникнення, пов'язані з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право, яке має існувати на час звернення до суду, а, по-друге, суб'єктний склад такого спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Відтак, вирішуючи питання про наявність або відсутність юрисдикції суду, необхідно з'ясувати, зокрема, характер спірних правовідносин, а також суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа.

У цій справі спірні правовідносини виникли стосовно права позивача на відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок коштів ФГВФО.

Таким чином спір у цій справі виник за участю суб'єкта владних повноважень, який реалізовує у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції стосовно реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

У справі, яка розглядається, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що зазначений спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки він виник за участю суб'єкта владних повноважень, який реалізовує у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції стосовно реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, а тому не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 квітня 2018 року у справі № 820/11591/15 (провадження № 11-239апп18).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

За таких обставин висновок судів про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України у зв'язку з тим, що позовні вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки спір у цій справі є публічно-правовим і має розглядатися за правилами адміністративного судочинства - обґрунтований та такий, що зроблений з дотриманням норм процесуального права.

Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами норм процесуального права є необґрунтованими.

Посилання заявника на те, що судом апеляційної інстанції не було враховано висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року (справа № 826/1476/15), є безпідставними, оскільки у цій постанові встановлені судами фактичні обставини є різними у порівнянні зі справою, яка є предметом перегляду. Крім того, висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 12 квітня 2018 року (справа № 820/11591/15), від 03 жовтня 2018 року (справа № 367/2089/15-ц), від 14 листопада 2018 року (справа № 127/25132/17), аналогічні із висновком судів, зробленим у цій справі.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм процесуального права, з повним з'ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 31 жовтня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 10 січня 2020 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара