Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 09.09.2019 року у справі №1519/22320/2012

Постанова

Іменем України

18 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 1519/22320/2012

провадження № 61-29661св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра",

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на заочне рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 30 липня 2013 року у складі судді Бурана О. М. та рішення Апеляційного суду Одеської області від 28 березня 2016 рокуу складі колегії суддів: Станкевича В. А., Варикаші О. Д., Бабія А. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, заперечень на позов і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У листопаді 2012 року Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра" (далі - ПАТ "КБ "Надра") звернулося до суду з позовом, до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 04 лютого 2008 року між Відкритим акціонерним товариством "Комерційний банк "Надра" (далі - ВАТ "КБ "Надра "), яке змінило назву на ПАТ "КБ "Надра", та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 258/ЕК/2008-980, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 30 000 грн під 30 % річних з кінцевим терміном повернення до 03 лютого 2009 року. З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором 04 лютого 2008 року між ВАТ "КБ "Надра" та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, за якими поручитель зобов'язалася нести солідарну відповідальність перед банком за виконання позичальником у повному обсязі зобов'язань за кредитним договором. У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором станом на 06 січня 2012 року в неї утворилася заборгованість перед банком в розмірі 27 363,74 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 10 376,08 грн, за процентами - 5 649,07 грн, за пенею - 7 332,30 грн, штраф - 4 006,29 грн. Враховуючи викладене, ПАТ "КБ "Надра" просило стягнути солідарно з відповідачів на свою користь вказану заборгованість та понесені судові витрати.

В запереченні на позовну заяву представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 зазначив, що ОСОБА_1 отримала в кредит 30 000 грн, а сплатила 29 199,65 грн, тому вимога позивача про стягнення з неї заборгованості у розмірі 27 363,74 грн є необґрунтованою. У кредитному договорі не зазначено абсолютне значення подорожчання кредиту, вартість супутніх послуг і перед його укладенням банк не ознайомив ОСОБА_1 з усіма умовами, тому кредитний договір було укладено на невигідних для позичальника умовах, з порушенням положень частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а також пункту 3 частини 2 статті 19 Закону України "Про захист споживачів".

Заочним рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 30 липня 2013 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ "КБ "Надра" заборгованість за кредитним договором від 04 лютого 2008 року № 258/ЕК/2008-980 у розмірі 27 363,74 грн. Стягнуто в рівних частках з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ "КБ "Надра" судовий збір у розмірі 273,64 грн.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позов банку доведено й обґрунтовано належним чином, тому наявні правові підстави для солідарного стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором, яка утворилася внаслідок невиконання позичальником взятих на себе зобов'язань.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 28 березня 2016 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3, діючого в інтересах ОСОБА_1, задоволено частково.

Заочне рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 30 липня 2013 року в частині стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_2 на користь ПАТ "КБ "Надра" заборгованості за кредитним договором від 04 лютого 2008 року № 258/ЕК/2008-980 у розмірі 27 363,74 грн скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 не виконувала належним чином взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню з неї на користь банку. Порука ОСОБА_2 за договором поруки припинена, оскільки строк виконання основного зобов'язання настав 03 лютого 2009 року, однак банк звернувся до суду з позовом до поручителя поза межами шестимісячного строку, передбаченого частиною 4 статті 559 ЦК України.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У серпні 2017 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати заочне рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 30 липня 2013 року, скасувати рішення Апеляційного суду Одеської області від 28 березня 2016 року в частині відмови в задоволенні апеляційної скарги щодо ОСОБА_1, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено право відповідача на участь в судовому засіданні, що позбавило її можливості надати пояснення, висловити заперечення та звернути увагу на важливі обставини справи.

Задовольняючи позов про стягнення заборгованості, місцевий суд, з висновком якого погодився апеляційний суд, не перевірив доводів позивача щодо розміру заборгованості за кредитним договором, не звернув уваги на докази, надані ОСОБА_1, якими підтверджено часткову сплату заборгованості за кредитним договором. Суди не дали належної оцінки умовам кредитного договору, якими передбачено стягнення з позичальника на користь банку штрафу і пені, які є дискримінаційними та такими, що не відповідають вимогам статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів". Крім цього, стягуючи з позичальника на користь банку пеню і штраф у розмірі 11 338,59 грн, яка значно перевищує розмір заборгованості за тілом кредиту - 10 376,08 грн, суди не застосували положення частини 3 статті 551 ЦК України.

У листопаді 2017 року ПАТ "КБ "Надра" подало заперечення на касаційну скаргу, в якому просило її відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, зазначивши про їх законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги. На підтвердження позовних вимог банком надано розрахунок заборгованості за кредитним договором, в якому враховано періоди здійснення платежів за графіком та часткову сплату відповідачем заборгованості. Свого розрахунку або доказів відсутності заборгованості за кредитним договором відповідач та її представник не надали. Доводи касаційної скарги про те, що стягнута судом сума неустойки значно перевищує розмір заборгованості за тілом кредиту, є необґрунтованими, оскільки загальна сума заборгованості складає 16 025,15 грн, а неустойка - 11 538,59 грн.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її матеріали з Малиновського районного суду міста Одеси, зупинено виконання заочного рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 30 липня 2013 року та рішення Апеляційного суду Одеської області від 28 березня 2016 року до закінчення касаційного розгляду.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

23 травня 2018 року справу № 1519/22320/2012 Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина 2 статті 389 ЦПК України).

Згідно з частиною 1 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За змістом касаційної скарги рішення Апеляційного суду Одеської області від 28 березня 2016 року в частині відмови в задоволенні позову ПАТ "КБ "Надра" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором в касаційному порядку не оскаржується, тому в силу положень частини 1 статті 400 ЦПК України Верховним Судом не переглядається.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 213 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного судового рішення (далі - ЦПК України 2004 року), рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 214 ЦПК України 2004 року).

Згідно з частиною 1 статті 303, частиною 1 статті 304 ЦПК України 2004 року під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України 2004 року.

Зазначеним вимогам оскаржуване рішення апеляційного суду в повній мірі не відповідає.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статтею 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

Судами встановлено, що 04 лютого 2008 року між ВАТ "КБ "Надра", яке змінило назву на ПАТ "КБ "Надра", та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 258/ЕК/2008-980, згідно з яким банк надав позичальнику грошові кошти у розмірі 30 000 грн під 30 % річних на строк до 03 лютого 2009 року включно.

Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за кредитним договором від 04 лютого 2008 року № 258/ЕК/2008-980, у ОСОБА_1 утворилася заборгованість, яка згідно з наданим банком розрахунком станом на 06 січня 2012 року склала 27
363,74 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 10 376,08 грн, за процентами - 5 649,07 грн, за пенею - 7 332,30 грн, штраф - 4 006,29 грн.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частинами 1 , 3 статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом статей 550, 551 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Неустойка за своєю правовою природою володіє акцесорним характером і, будучи цивільно-правовою санкцією, у всіх випадках є елементом самого забезпеченого зобов'язання.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до Статтею 1050 ЦК України.

За змістом частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, провадження № 14-318цс18, зроблено висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Тобто право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Залишаючи без змін рішення місцевого суду в частині задоволення позову ПАТ "КБ "Надра" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 27 363,74 грн, апеляційний суд виходив з того, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними.

Верховний Суд не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Згідно з наданим банком розрахунком станом на 06 січня 2012 року заборгованість ОСОБА_1 становила 27 363,74 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 10 376,08
грн, за процентами - 5 649,07 грн, за пенею - 7 332,30 грн, штраф - 4 006,29
грн.

При цьому, заперечуючи проти позовних вимог банку, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 посилався на те, що ОСОБА_1 частково сплачувала заборгованість за кредитним договором, на підтвердження чого надав копії квитанцій на загальну суму 29
199,65 грн.

Статтею 57 ЦПК України 2004 року передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Згідно зі статтею 58 ЦПК України 2004 року належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

За змістом статті 11 ЦПК України 2004 року суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до статті 11 ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно зі статтею 179 ЦПК України 2004 року предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі", у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина 4 статті 60 ЦПК України 2004 року).

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості та квитанції про сплату заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.

За змістом статті 5 ЦПК України 2004 року суд зобов'язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.

Згідно з частинами 1 -3 статті 10 ЦПК України 2004 року цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони й інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частинами 1 -3 статті 10 ЦПК України.

Як зазначено вище, строк виконання основного зобов'язання згідно з умовами укладеного між сторонами у цій справі кредитного договору закінчився 03 лютого 2009 року, тому після зазначеної дати банк не мав правових підстав для нарахування процентів та неустойки за кредитним договором.

Таким чином, вимоги банку про стягнення заборгованості за процентами та пенею, нарахованими після 03 лютого 2009 року, є необґрунтованими.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд належним чином не дослідив наданий позивачем розрахунок заборгованості за кредитним договором на предмет його відповідності умовам цього договору, не перевірив доводів позичальника про часткову сплату заборгованості за кредитним договором та на погашення яких її складових вона зараховувалася банком, у зв'язку з чим не дотримався встановленого статтею 212 ЦПК України 2004 року принципу оцінки доказів, згідно з яким суд на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах "Серявін та інші проти України ", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В силу вищенаведених положень статті 400 ЦПК України у Верховного Суду відсутні процесуальні можливості з'ясувати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, що перешкоджає Верховному Суду ухвалити нове рішення.

Відповідно до пункту 1 частини 3 та частини 4 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що апеляційний суд не дослідив належним чином наданий позивачем розрахунок заборгованості за кредитним договором на предмет його відповідності умовам договору, не перевірив доводів позичальника про часткову сплату заборгованість за кредитним договором та не спростував їх, не визначився з правовими підставами заявленого позову, не встановив вищевказаних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення в частині вирішення позовних вимог банку до позичальника не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи в цій частині на новий апеляційний розгляд.

Верховним Судом взято до уваги тривалий час розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина 3 статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для повного, всебічного та об'єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, перевірити наданий позивачем розрахунок заборгованості на предмет правильності та законності, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону. Також суду слід взяти до уваги правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18).

Верховний Суд врахував, що суд апеляційної інстанції не усунув порушень, допущених судом першої інстанції під час розгляду справи, а тому з метою процесуальної економії та з урахуванням повноважень апеляційного суду дійшов висновку, що справа підлягає направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Одеської області від 28 березня 2016 року в частині вирішення позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді:В. С. Жданова С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М.

Ю. Тітов