Постанова

Іменем України

25 травня 2020 року

м. Київ

справа № 475/793/17

провадження № 61-19975св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору оренди землі, зняття його з реєстрації, стягнення орендної плати, зобов`язання повернути земельну ділянку власнику,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Доманівського районного суду Миколаївської області від 21 грудня 2017 року у складі судді Єгорової Н. І. та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 13 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Кушнірової Т. Б., Прокопчук Л. М., Яворської Ж. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом та просив: розірвати договір оренди земельної ділянки від 24 квітня 2015 року укладений між ним та ОСОБА_2 , зареєстрований 13 травня 2015 року Реєстраційною службою Доманівського районного управління юстиції Миколаївської області та зняти його з реєстрації; стягнути з ОСОБА_2 на свою користь заборгованість з виплати орендної плати за 2015-2017 роки в розмірі 16 713,45 грн, пеню в розмірі 0,5 процента несплаченої суми за кожен день прострочення в період з 31 грудня 2016 року по 15 серпня 2017 року в сумі 6 352,08 грн, інфляційні збитки за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми боргу в розмірі 2 008,36 грн; зобов`язати ОСОБА_2 негайно передати йому земельну ділянку в стані придатному для цільового використання; вирішити питання про розподіл судових витрат.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що на підставі державного акта про право приватної власності на землю від 11 листопада 2002 року серії ІІІ - МК № 008890 він є власником земельної ділянки площею 8,2968 га з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої в межах території Володимирівської сільської ради Доманівського району Миколаївської області. 22 квітня 2015 року між ним як орендодавцем та ОСОБА_2 як орендарем був укладений договір оренди вказаної земельної ділянки, строком на 49 років. Договір оренди земельної ділянки він підписав, але з умовами цього правочину вчасно не ознайомився. Згідно з договором оренди земельної ділянки орендна плата вноситься орендарем в грошовій формі, в розмірі 3 проценти від вартості земельної ділянки, що складає 5 571,15 грн. Орендна плата вноситься один раз за 49 років до 30 грудня 2015 року в сумі 272 986,35 грн. Відповідач порушив свої зобов`язання щодо своєчасності розрахунку за користування землею та протягом 2015-2017 року орендну плату не сплатив. На його звернення щодо здійснення розрахунку з орендної плати ОСОБА_2 повідомив, що розрахунок відбувся, про що він має письмову розписку. 27 січня 2017 року він звернувся до правоохоронного органу із заявою про вчинення шахрайських дій по відношенню до нього ОСОБА_2 . За його заявою було відкрито кримінальне провадження. В ході проведення досудового слідства було виявлено розписку про отримання позивачем коштів в сумі 272 986,35 грн за оренду землі. Почеркознавча експертиза не проводилась із-за ненадання ОСОБА_2 оригіналу розписки слідчому. Досудове слідство по справі було припинено. На його думку, орендарем не були виконанні зобов`язання щодо виплати орендної плати за користування землею, а заборгованість на даний час складає 16 713,45 грн, що є підставою для розірвання договору оренди земельної ділянки. Також вважає, що відповідач зобов`язаний сплатити йому, крім заборгованості з орендної плати, пеню в розмірі 0,5 процента несплаченої суми за кожен день прострочки, що буде складати 6 352,08 грн, інфляційні збитки за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми боргу в розмірі 2 008,36 грн та судові витрати.

ОСОБА_2 позов не визнав пославшись на те, що договір оренди земельної ділянки ОСОБА_1 підписав за власним бажанням. Кошти за оренду земельної ділянки в розмірі 272 986,35 грн він передав ОСОБА_1 в присутності свідків, про що позивач власноручно склав письмову розписку. Про виплачену суму оренди орендодавцю, він повідомив фіскальну службу та сплатив за це податки.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Доманівський районний суд Миколаївської області рішенням від 21 грудня 2017 року відмовив у задоволенні позову.

Мотивував рішення суд першої інстанції тим, що позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки факт невиконання орендарем обов`язків щодо своєчасної оплати орендної плати, позивачем не доведений, а тому відсутні підстави для розірвання договору оренди земельної ділянки і стягнення заборгованості з орендної плати та інших заявлених позивачем сум.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Апеляційний суд Миколаївської області постановою від 13 лютого 2018 року рішення Доманівського районного суду Миколаївської області від 21 грудня 2017 року залишив без змін.

Мотивував судове рішення апеляційний суд тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому зазначив, що орендна плата була виплачена позивачу своєчасно і в повному обсязі як це передбачено умовами договору оренди землі, що не може свідчити про систематичну її несплату, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для розірвання такого договору за істотне порушення його умов. Позивачем не доведено неотримання ним за розпискою про отримання орендної плати за договором оренди в розмірі 272 986,35 грн.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У березні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Доманівського районного суду Миколаївської області від 21 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 13 лютого 2018 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована неврахуванням судами того, що ОСОБА_2 , використовуючи його правову необізнаність після укладення договору оренди земельної ділянки та зазначаючи, що кошти будуть передані до 31 грудня 2015 року, отримав від нього розписку (складену під диктовку відповідача), однак фактичної передачі коштів не було. Судом першої інстанції з`ясовувалися правові наслідки правочину, який вчинений під впливом насильства, однак така вимога не заявлялася, при цьому не з`ясовано факт правових наслідків вчинення правочину під впливом обману. Місцевим судом не надано належну оцінку показанням свідків, а апеляційним судом безпідставно відмовлено в задоволенні клопотання щодо повторного допиту всіх свідків. Судами безпідставно не взято до уваги доказ, який підтверджує факт неотримання коштів, а саме висновок експертного дослідження від 31 жовтня 2017 року № 04/10-17 (психологічне експертне дослідження з використанням комп`ютерного поліграфа). Також судами не надано належної оцінки тому, що відповідач не вчасно сплатив суму податку з орендної плати та не подав такі відомості до декларації про доходи, що свідчить про відсутність у відповідача відповідної суми, яка нібито передана йому на підставі розписки.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

26 червня 2018 року справа № 475/793/17 надійшла до Верховного Суду.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2020 року № 1072/0/226-20, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями 14 квітня 2020 року визначено суддю-доповідача Зайцева А. Ю.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що на підставі державного акта про право приватної власності на землю від 11 листопада 2002 року серії ІІІ- МК № 008890, виданого головою Доманівської районної державної адміністрації ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 8,2968 га з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої в межах території Володимирівської сільської ради Доманівського району Миколаївської області.

22 квітня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір оренди земельної ділянки площею 8,2968 га, кадастровий номер 4822781200:13:000:0517, розташованої в межах території Володимирівської сільської ради Доманівського району Миколаївської області, строком на 49 років. Договір оренди земельної ділянки був зареєстрований реєстраційною службою Доманівського районного управління юстиції Миколаївської області 13 травня 2015 року, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

Згідно з пунктом 9 договору оренди земельної ділянки орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та у розмірі 3 процента від вартості земельної ділянки, що складає 5 571,15 грн.

Пунктом 11 договору оренди земельної ділянки визначено, що орендна плата вноситься один раз за 49 років до 30 грудня 2015 року в сумі 272 986,35 грн.

Згідно з пунктом 14 договору оренди земельної ділянки у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 0,5 відсотків несплаченої суми за кожен день прострочення.

Передача орендної плати оформляється в письмовій формі (пункт 12 договору оренди земельної ділянки).

З розписки від 22 квітня 2015 року встановлено, що ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 272 986,35 грн згідно з договором оренди земельної ділянки площею 8,30 га. Зазначені кошти отримав в присутності ОСОБА_3 та ОСОБА_4

ОСОБА_1 не заперечував факту підписання договору оренди земельної ділянки та написання особисто своєю рукою, без примусу, розписки про отримання коштів за оренду земельної ділянки, однак стверджував, що при підписанні, договір оренди не читав, а розписку про отримання коштів написав за пропозицією ОСОБА_2 , який пообіцяв сплатити зазначені в розписці кошти до кінця поточного року, але так і не сплатив.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України (далі - ЗК України), Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог та умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі (частина перша статті 14 Закону України «Про оренду землі»).

Частиною першою статті 207 Цивільного кодексу України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

У статті 21 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди.

За положеннями статті 24 Закону України «Про оренду землі» орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Частиною першою статті 32 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що на вимогу однієї зі сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельного кодексу України та іншими законами України.

Водночас у пункті д) частини першої статті 141 ЗК України передбачено таку підставу припинення права користування земельною ділянкою як систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Отже, згідно зі статтями 13, 15, 21 Закону України «Про оренду землі» основною метою договору оренди земельної ділянки та одним з визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у встановленому розмірі. У разі систематичної несплати орендної плати за користування земельною ділянкою, тобто систематичне порушення договору оренди земельної ділянки може бути підставою для розірвання такого договору.

Статтями 627, 629 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов`язковим для виконання сторонами

Відповідно до частини другої статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що вказані положення закону, які регулюють спірні відносини, вимагають саме систематичної (два та більше випадків) несплати орендарем орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди земельної ділянки, що вважається істотним порушенням умов договору, оскільки позбавляє орендодавця можливості отримати гарантовані договором кошти за те, що його земельну ділянку використовує інша особа.

Звертаючись до суду із цим позовом, позивач, зокрема, посилався на те, що він не одержав орендну плату протягом всього часу користування відповідачем земельною ділянкою, а тому договір підлягає розірванню.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх недоведеністю.

При вирішенні спору судами надана належна оцінка розписці від 22 квітня 2015 року, згідно з якою позивач фактично виявив волю на отримання орендної плати наперед, а орендар вчинив дії - сплатив на користь орендодавця орендну плату у розмірі 272 986,35 грн за майбутні періоди користування земельною ділянкою із розрахунку 5 571,15 грн на рік. Оригінал розписки було досліджено при розгляді справи місцевим судом та надано належну оцінку її змісту.

Вказана розписка орендодавця і дії орендаря за обставин цієї справи свідчать про погодження сторонами порядку сплати орендної плати за майбутні періоди.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він не отримував грошових коштів від орендаря на підставі вказаної розписки. Окрім того, позивач визнав факт написання розписки від 22 квітня 2015 року, яка свідчить про отримання орендної плати.

Згідно зі статтею 531 ЦК України боржник має право виконати свій обов`язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Чинне законодавство про оренду землі не містить заборони сплати орендної плати за майбутні періоди користування земельною ділянкою. Умови договору оренди землі про сплату орендної плати за майбутні періоди можуть бути погоджені сторонами договору оренди у формі, передбаченій статтею 14 Закону України «Про оренду землі».

Пунктами 9-10 договору оренди землі сторони погодили, що орендна плата вноситься у грошовій формі у розмірі 3 проценти від вартості земельної ділянки, а тому орендна плата за рік мала складати 5 571,15 грн та обчислюватись за наступні роки без урахування індексу інфляції. Згідно з розпискою від 22 квітня 2015 року орендодавець отримав від орендаря грошові кошти у розмірі 272 986,35 грн, що спростовує доводи позивача про систематичну несплату орендної плати станом на день пред`явлення позову, як підставу для розірвання договору оренди.

Враховуючи положення статті 531 ЦК України, зміст розписки, складеної позивачем власноручно від 22 квітня 2015 року, яка свідчить про те, що останній погодився на отримання орендної плати за майбутні періоди згідно укладеного договору оренди від 22 квітня 2015 року в загальному розмірі 272 986,35 грн, а також дії орендаря, який сплатив вказану суму, можливо дійти висновку, що сторони погодили у письмовій формі вказаний порядок сплати орендної плати, і цей порядок було реалізовано сторонами, отже у орендаря станом на день пред`явлення позову була відсутня заборгованість перед орендодавцем зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою.

Позивач у цій справі не довів істотного порушення орендарем умов договору, позбавлення його права на те, на що він розраховував при укладенні договору оренди (стаття 651 ЦК України).

У зв`язку з цим не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про відсутність факту передачі коштів за розпискою від 22 квітня 2015 року.

Аргументи касаційної скарги про те, що судом першої інстанції не з`ясовано факт правових наслідків вчинення правочину під впливом обману є безпідставним, оскільки підставою позову в цій справі є систематична несплата орендарем орендної плати, що є наслідком розірвання договору оренди земельної ділянки, а не визнання його недійсним у зв`язку навмисним веденням в оману щодо обставин, які мають істотне значення.

Посилання в скарзі на те, що місцевим судом не надано належну оцінку показанням свідків, а апеляційним судом безпідставно відмовлено в задоволенні клопотання щодо повторного допиту всіх свідків, на правильність оскаржуваних рішень не впливає, оскільки суди правильно виходили з того, що за наявності письмової розписки про одержання коштів, рішення суду не може ґрунтуватися на показаннях свідків для підтвердження того, що гроші насправді не були одержані позивачем. До того ж з часу складання розписки і в подальшому майже протягом двох років ОСОБА_1 не оспорював факту неодержання ним грошових коштів за розпискою.

Доводи скарги про те, що судами безпідставно не взято до уваги доказ, який підтверджує факт неотримання коштів, а саме висновок експертного дослідження від 31 жовтня 2017 року № 04/10-17 (психологічне експертне дослідження з використанням комп`ютерного поліграфа) не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Згідно з частинами першою, п`ятою статті 106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 110 ЦПК України).

Суди попередніх інстанцій правильно не взяли до уваги висновок експертного дослідження від 31 жовтня 2017 року № 04/10-17 з посиланням на те, що вказане дослідження не відповідає вимогам закону, оскільки експерт ОСОБА_5 , який його проводив, не попереджався про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а також експерт не входить до Реєстру судових експертів, не має свідоцтва про присвоєння кваліфікації судового експерта, а тому зазначений документ не можна вважати належним та допустимим доказом в розумінні статей 76-80 ЦПК України.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, в той час як в силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Згідно з частиною третьою статті 401 та статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Доманівського районного суду Миколаївської області від 21 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 13 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:А. Ю. Зайцев С. Ю. Бурлаков Є. В. Коротенко