Історія справи

Постанова

Іменем України

25 березня 2020 року

м. Київ

справа № 756/5927/17

провадження № 61-8460св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів:Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2017 року у складі судді Васалатія К. А. та постанову Київського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Андрієнко А. М., Соколової В. В., Поліщук Н. В.

Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування

У квітні 2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 22 грудня 2008 року він надав ОСОБА_2 у позику грошові кошти в розмірі 24 600 дол. США, про що було складену відповідну розписку. Позивач зазначав, що в розписці не вказано конкретний строк повернення боргу. Відповідач належним чином не виконала свої зобов`язання, внаслідок чого станом на 25 квітня 2017 року її заборгованість становила 1 365 907,28 грн, яка складається із: заборгованості по основному боргу у розмірі 24 600 дол. США, що еквівалентно 665 619,14 грн; заборгованості по процентам від суми позики у розмірі 700 288,14 грн.

Посилаючись на вищевикладені обставини, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь борг у розмірі 1 365 907,28 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг у розмірі 1 365 907,28 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що належними та достовірними доказами доведено невиконання відповідачем належним чином своїх зобов`язань, внаслідок чого станом на 25 квітня 2017 року її заборгованість перед позивачем становить 1 365 907,28 грн, яка складається із: заборгованості по основному боргу у розмірі 24 600, 00 дол. США, що еквівалентно 665 619, 14 грн; заборгованості по процентам від суми позики у розмірі 700 288, 14 грн.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2017 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивач має оригінал розписки про те, що відповідач отримала у позику кошти в розмірі 24 600 дол. США, відповідач не надала достовірних та достатніх доказів про те, що вона борг повернула, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення боргу та процентів за користування коштами. Суд апеляційної інстанції встановив, що процесуальних порушень при розгляді справи судом першої інстанції допущено не було.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення Оболонського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року і направити справу на новий розгляд, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без її участі, вважає, що судами неправильно визначений строк виконання зобов`язання по поверненню позики, який обумовлений певною подією. Також судами не взято до уваги копію розписки про повернення позики.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 вказує на правильність вирішення судами спору та на недобросовісність поведінки ОСОБА_2 .

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 на вказані судові рішення.

Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

22 грудня 2008 року ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 у позику грошові кошти в розмірі 24 600 дол. США, про що було складену відповідну розписку. Позивачем надано суду для огляду оригінал розписки, яка знаходиться у позивача.

ОСОБА_2 , отримавши від ОСОБА_4 кошти, взяла на себе зобов`язання повернути їх при продажу землі.

Позивач стверджував, що відповідач борг не повернула.

ОСОБА_2 надала суду копію розписки від 16 лютого 2009 року про те, що повністю розрахувалася з позивачем за отримані в борг кошти, заборгованість відсутня.

ОСОБА_1 пояснив, що він неодноразово передавав відповідачу кошти в борг, які вона йому періодично повертала. Він визнав, що надана відповідачем копія розписки написана ним, однак, пояснив, що дата на цій розписці виконана не ним і не відповідає тій даті, яка була там дійсно проставлена, а тому цією копією розписки відповідач не може спростувати існування боргу за договором позики.

ОСОБА_2 до суду апеляційної інстанції не з`явилась, не надала суду оригінал розписки ОСОБА_1 про повернення боргу.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення у повній мірі не відповідають.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

Відповідно до статті 1046 ЦК Україниза договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 1047 ЦК Українивизначено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлений договором.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не збігатися з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передання коштів у борг.

Статтею 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України; у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Згідно статтей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Частинами другою, п`ятою статті 95 ЦПК України передбачено, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, обґрунтованого виходив із того, що ОСОБА_1 доведено факт надання ОСОБА_2 у позику грошових коштів в розмірі 24 600 дол. США. Суди дійшли правильного висновку, що строк повернення позики сторонами не був обумовлений, отже він визначається у відповідності до положень частини другої статті 530 ЦК України. Відповідач та її представник не надали суду апеляційної інстанції оригінал розписки від 16 лютого 2009 року, в судові засідання суду апеляційної не з`явились, про час і місце проведення судових засідань повідомлялись належним чином.

З урахуванням встановлених обставин, суди дійшли обґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суми позики у розмірі у розмірі 24 600 дол. США, що станом на 24 березня 2017 року еквівалентно 665 619,14 грн.

Доводи касаційної скарги у цій частині не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права, не спростовують правильних висновків судів по суті спору, значною мірою зводяться до переоцінки доказів, що згідно частини першої статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції.

Однак з висновком судів у частині стягнення із відповідача на користь позивача процентів за користування позикою погодитися не можна, виходячи із наступного.

Суди встановили, що предметом договору позики виступали кошти в іноземній валюті - доларах США, а розмір процентів сторонами не був визначений.

Облікова ставка Національного банку України є основною процентною ставкою, одним із монетарних інструментів, за допомогою якого НБУ встановлює для суб`єктів грошово-кредитного ринку України орієнтир за вартістю коштів на відповідний період, не є сталою величиною, змінюється рішенням правління НБУ та встановлюється виключно для національної валюти України - гривні.

Висновок, що чинне законодавство не передбачає встановлення НБУ облікової ставки для іноземної валюти міститься у постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі № 6-2667цс16.

У випадку отримання позики в іноземній валюті без обумовленої сторонами у ньому умови такої складової грошового зобов`язання як розмір і порядок сплати процентів від суми позики, положення частини першої статті 1048 ЦК України не можуть бути застосовані, з огляду на відсутність передбаченого ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором механізму (формули) їх застосування та нарахування.

Конвертація суми позики в іноземній валюті для визначення розміру процентів на рівні облікової ставки НБУ в національну валюту України - гривню буде суперечити частинам першій, третій статті 1049 ЦК України щодо обов`язку позичальника.

Під час вирішення питання про можливість нарахування та стягнення процентів від суми позики у розмірі, визначеному на рівні облікової ставки НБУ, згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України, необхідно мати на увазі, що такі проценти нараховуються у разі: 1) якщо у договорі позики не зазначені проценти або не вказано, що він безпроцентний; 2) предметом договору позики є грошові кошти у національній валюті України - гривні; 3) період нарахування процентів від суми позики - є період дії договору позики в межах строку, протягом якого позичальник може правомірно не сплачувати кредитору борг (що відбувається у разі повернення боргу періодичними платежами), оскільки на період після закінчення цього строку позика не надавалась.

Вказаний висновок висловлений, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16 (провадження 14-465цс18).

Таким чином, судові рішення в частині вирішення позовних вимог про стягнення процентів від суми позики у розмірі 700 288,14 грн згідно з вимогами статті 412 ЦПК України підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові в цій частині.

Згідно зі статтею 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини четвертої статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржені судові рішення підлягають скасуванню в частині стягнення відсотків від суми позики у розмірі 700 288,14 грн, з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог. В іншій частині щодо стягнення грошових коштів на суму 665 619,14 грн, що еквівалентно 24 600 дол. США, судові рішення підлягають залишенню без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 процентів від суми позики у розмірі 700 288,14 грн та судового збору у розмірі 8 000 грн скасувати і ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні вказаної частини позовних вимог.

У частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 основної суми позики у розмірі665 619,14 грн, що еквівалентно 24 600 дол. США, рішення Оболонського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников Судді О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович