Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.11.2019 року у справі №592/3596/17

Постанова

Іменем України

25 березня 2020 року

м. Київ

справа № 592/3596/17

провадження № 61-18877св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: фізична особа-підприємець ОСОБА_3 , Департамент забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради, Сумська міська рада,

треті особи: приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Бурбика Тамара Анатоліївна, Публічне акціонерне товариство «Укргазбанк», ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 та Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради на постанову Сумського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Орлова І. В., Кононенко О. Ю., Собини О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

30 березня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3 ), Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради та Сумської міської ради, яким, з урахуванням уточнених позовних вимог від 01 листопада 2018 року, разом з позивачем ОСОБА_2 просив суд: визнати незаконним та скасувати рішення Сумської міської ради від 26 грудня 2012 року № 2041 МР «Про внесення змін до рішення Сумської міської ради від 26 жовтня 2011 року № 856-МР «Про затвердження переліку об`єктів, які перебувають у комунальній власності та підлягають приватизації» про включення нежилого приміщення (підвалу), площею 117,8 кв. м, по АДРЕСА_1 , до переліку об`єктів, які перебувають у комунальній власності та підлягають приватизації шляхом викупу; визнати недійсним договір купівлі-продажу спірного нежитлового приміщення шляхом викупу, укладеного 11 квітня 2013 року між ФОП ОСОБА_3 та Управлінням майна комунальної власності Сумської міської ради; зобов`язати ФОП ОСОБА_3 усунути перешкоди у користуванні спірним допоміжним приміщенням загального користування шляхом його звільнення; стягнути в дольовому порядку з відповідачів судовий збір.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачі є співвласниками квартир у багатоквартирному житловому будинку АДРЕСА_1 Суми. Підвальне приміщення площею 117,8 кв. м у вказаному будинку є допоміжним і призначеним для побутового обслуговування мешканців багатоквартирного будинку. Проте 22 червня 2011 року Сумська міська рада прийняла рішення № 581 МР, яким передала спірне приміщення у комунальну власність територіальній громаді міста Суми, яка у свою чергу 01 березня 2012 року передала приміщення ФОП ОСОБА_3 в оренду. 26 грудня 2012 року Сумська міська рада прийняла рішення № 2041 МР, яким надала дозвіл на приватизацію підвального приміщення шляхом його викупу, а 11 квітня 2013 року ФОП ОСОБА_3 викупив підвал. 06 грудня 2013 року підприємець передав підвал в іпотеку банку. На думку позивачів, вказаними діями відповідачів їх було позбавлено можливості користуватися підвалом, який належить їм на праві спільної власності. Також вказують, що постановою Апеляційного суду Сумської області від 24 вересня 2018 року визнано незаконним рішення Сумської міської ради від 22 червня 2011 року № 581 МР в частині внесення спірного допоміжного приміщення (підвалу) до переліку об`єктів комунальної власності та визнано незаконним свідоцтво про право власності територіальної громади міста Суми на підвал. Також заявники вказують на встановлену апеляційним судом обставину щодо того, що спірне нежиле приміщення є допоміжним і призначене для розміщення загальних будинкових комунікацій для забезпечення експлуатації будинку та обслуговування мешканців будинку, перебуває у спільній сумісній власності співвласників багатоквартирного будинку і не підлягає відчуженню.

Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 17 травня 2017 року провадження у справі про визнання незаконним рішення, скасування державної реєстрації про право власності закрито у зв`язку з тим, що справа в цій частині не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 17 травня 2017 року до участі у справі як третю особу залучено Публічне акціонерне товариство «Укргазбанк» (далі - ПАТ «Укргазбанк»).

Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 03 липня 2017 року ухвалу Ковпаківського районного суду м. Суми від 17 травня 2017 року про закриття провадження у справі в частині про визнання незаконним рішення, скасування державної реєстрації про право власності скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 13 жовтня 2017 року задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову. Накладено арешт на нежитлове приміщення (підвал), площею 117,8 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення шляхом викупу від 11 квітня 2013 року № 11.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 27 червня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 13 жовтня 2017 року.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачами не надано доказів виділення їм спірного підвального приміщення, а відтак і не доведено порушення їх прав користування підвалом як мешканцями будинку, тобто його співвласниками.

Постановою Сумського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та представника ОСОБА_2 задоволено. Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 27 червня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення. Позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення Сумської міської ради від 26 грудня 2012 року № 2041 МР «Про внесення змін до рішення Сумської міської ради від 26 жовтня 2011 року № 856-МР «Про затвердження переліку об`єктів, які перебувають у комунальній власності та підлягають приватизації» про включення нежилого приміщення (підвалу), площею 117,8 кв. м по АДРЕСА_1 , до переліку об`єктів, які перебувають у комунальній власності та підлягають приватизації шляхом викупу. Визнано недійсним договір купівлі-продажу шляхом викупу нежилого приміщення (підвалу), площею 117,8 кв. м по АДРЕСА_1 , укладеного 11 квітня 2013 року між ФОП ОСОБА_3 та Управлінням майна комунальної власності Сумської міської ради. Зобов`язано ФОП ОСОБА_3 усунути перешкоди у користуванні допоміжним приміщенням загального користування, а саме: підвалом, площею 117,8 кв. м, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом його звільнення. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог, апеляційний суд дійшов висновку, що, враховуючи, що спірне нежитлове приміщення (підвал) площею 117,8 кв. м, право власності на яке було зареєстровано за відповідачем ФОП ОСОБА_3 , є допоміжним приміщенням, яке призначене для обслуговування житлового будинку, то це приміщення відноситься до спільної сумісної власності співвласників всього будинку, а тому Сумська міська рада не мала права включати це нежиле приміщення до переліку об`єктів, які перебувають у комунальній власності та підлягають приватизації шляхом викупу, а Управління майна комунальної власності Сумської міської ради, у свою чергу, не мало право відчужувати спірне приміщення ФОП ОСОБА_3 . Крім того, рішенням Апеляційного суду Сумської області від 24 вересня 2018 року у справі № 592/7507/17 було скасоване рішення Сумської міської ради від 22 червня 2011 року № 581 МР, яким спірне нежиле приміщення внесено до переліку об`єктів комунальної власності, та скасовано свідоцтво про право власності територіальної громади м. Суми на це нерухоме майно.

Отже, оскільки документи, на підставі яких у продавця виникло право власності на спірне нежиле приміщення (підвал), а відтак і право розпорядження ним, у судовому порядку скасовані, а законних підстав для відчуження цього приміщення ФОП ОСОБА_3 Управління майна комунальної власності Сумської міської ради не мало, тому, на думку колегії суддів апеляційного суду, права позивачів підлягають захисту шляхом визнання недійсним договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 11 квітня 2013 року, скасування рішення Сумської міської ради від 26 грудня 2012 року № 2041 МР та усунення перешкод у користуванні спірним допоміжним приміщенням.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційних скарг, позиція інших учасників справи

У жовтні 2019 року ФОП ОСОБА_3 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Сумського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року у вищевказаній справі,в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення, залишити в силі рішення суду першої інстанції, а також зупинити дію оскаржуваної постанови апеляційного суду.

Заявник у касаційній скарзі зазначає, що не брав участі у справі № 592/7507/17, як і приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Бурбика Т. А. (далі - приватний нотаріус СМНО Бурбика Т. А.), а тому обставини, встановлені у зазначеній справі, підлягали доказуванню на загальних підставах; апеляційний суд у своїй постанові не навів достатніх та переконливих мотивів відхилення всіх доводів і аргументів відповідачів щодо правового статусу спірного приміщення, невідповідності його ознакам допоміжного, викладених у запереченні на позовну заяву, чим порушив вимоги статті 382 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України); звертає увагу, що ОСОБА_1 є співвласником квартири у будинку, де знаходиться спірне приміщення, з 2001 року, а ОСОБА_2 набув право власності на квартиру в 2016 році, і за весь цей період, задовго до звернення до суду, в тому числі й на час відчуження майна, проведення реконструкції ніяким чином не використовуваної частини підвального приміщення і створення відповідно до встановленого законом порядку нового майна у вигляді повністю ізольованої будівлі кафе, ніяких заперечень з цього приводу від власників (співвласників) квартир будинку, у тому числі й від позивачів, не надійшло, що можна кваліфікувати як їх «мовчазну згоду» на такі дії відповідачів, які були виключно добросовісними, чесними і відкритими у відповідних правовідносинах (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України, далі - ЦК України).

Також ФОП ОСОБА_3 вказує, що апеляційний суд повністю проігнорував заяву відповідачів щодо застосування позовної давності, пропущеної позивачами без поважних причин; у позовній заяві позивачі не зазначили конкретної підстави для визнання договору купівлі-продажу недійсним, у зв`язку з чим апеляційний суд не вправі був самостійно змінювати чи уточнювати підставу цієї вимоги, а відтак і виходити за межі позовних вимог; оскільки позивачі не користувалися спірним приміщенням, то їх позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні підвалом, площею 117,8 кв. м, які притаманні негаторним позовам, як спосіб захисту, є неправильними.

У листопаді 2019 року Департамент забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради подав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Сумського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року у вищевказаній справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення, залишити в силі рішення суду першої інстанції, а також зупинити дію оскаржуваної постанови апеляційного суду.

Співвідповідач у своїй касаційній скарзі, аналогічно ФОП ОСОБА_3 , зазначає, що склад учасників у справі № 592/7507/17 інший (зокрема приватний нотаріус СМНО Бурбика Т. А. участі у зазначеній справі не брала), тому обставини, на які посилався апеляційний суд з огляду на справу № 592/7507/17, підлягали доказуванню на загальних підставах, при цьому апеляційним судом не враховано положення частини сьомої статті 82 ЦПК України, відповідно до якої правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду; апеляційний суд у своїй постанові не навів достатніх та переконливих мотивів відхилення всіх доводів і аргументів відповідачів щодо правового статусу спірного приміщення, невідповідності його ознакам допоміжного, викладених у запереченні на позовну заяву, чим порушив вимоги статті 382 ЦПК України; ОСОБА_1 є співвласником квартири у будинку, де знаходиться спірне приміщення, з 2001 року, а ОСОБА_2 набув право власності на квартиру в 2016 році, і за весь цей період, задовго до звернення до суду, в тому числі й на час відчуження майна, проведення реконструкції ніяким чином не використовуваної частини підвального приміщення і створення відповідно до встановленого законом порядку нового майна у вигляді повністю ізольованої будівлі кафе, ніяких заперечень з цього приводу від власників (співвласників) квартир будинку, у тому числі й від позивачів, не надійшло, що можна кваліфікувати як їх «мовчазну згоду» на такі дії відповідачів, які були виключно добросовісними, чесними і відкритими у відповідних правовідносинах (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

У січні 2020 року на адресу Верховного Суду засобами поштового зв`язку від позивачів надійшов відзив на касаційну скаргу ФОП ОСОБА_3 , в якому вони просять з огляду на необґрунтованість касаційної скарги залишити оскаржуване судове рішення без змін, оскільки воно є законним та обґрунтованим і розглянути справу за їх участі, оскільки внаслідок розгляду справи за їх відсутності вони обмежені у доступі звернення до суду за захистом своїх прав, а це є порушенням прав, передбачених пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Інших відзивів на касаційні скарги ФОП ОСОБА_3 та Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради від учасників справи до Верховного Суду не надходило.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2019 року (після усунення недоліків згідно з ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2019 року) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ФОП ОСОБА_3 на постанову Сумського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року, витребувано з Ковпаківського районного суду м. Суми матеріали цивільної справи № 592/3596/17, надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу. Цією ж ухвалою відмовлено у задоволенні клопотання ФОП ОСОБА_3 про зупинення дії оскаржуваної постанови.

Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2019 року (після усунення недоліків згідно з ухвалою Верховного Суду від 26 листопада 2019 року) поновлено Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради строк на касаційне оскарження постанови Сумського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року, відкрито касаційне провадження у справі за зазначеною касаційною скаргою, надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу. Цією ж ухвалою відмовлено у задоволенні клопотання Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради про зупинення дії оскаржуваної постанови.

Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2020 року відмовлено ФОП ОСОБА_3 в задоволенні клопотання про зупинення дії постанови Сумського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 16 березня 2020 року відмовлено в задоволенні клопотання позивачів про їх участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції та справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиноюдругою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній станом на дату подання касаційних скарг) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України(у редакції, чинній станом на дату подання касаційних скарг) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 разом із членами своєї сім`ї на підставі виданих управлінням комунального майна та приватизації Сумської міської ради 31 січня 2001 року розпорядження № 665 та 13 вересня 2001 року розпорядження № 2843 приватизували квартиру АДРЕСА_2 .

ОСОБА_2 набув право власності на квартиру АДРЕСА_3 у вказаному будинку на підставі договору купівлі-продажу від 17 серпня 2016 року.

Згідно з матеріалами інвентаризаційної справи № 3429 будинку АДРЕСА_1 . Суми п`ятиповерховий багатоквартирний будинок має загальне підвальне приміщення, загальною площею 896,31 кв. м, у тому числі і підвальне приміщення площею 117,8 кв. м, над яким розташовані квартири позивачів.

Рішенням Сумської міської ради від 22 червня 2011 року № 581-МР затверджено перелік об`єктів права комунальної власності територіальної громади м. Суми згідно з додатком, відповідно до якого власником об`єкту по АДРЕСА_1 , площею 117,8 кв. м, є територіальна громада м. Суми, мета використання об`єкту - розміщення офісу. Вирішено оформити право власності на об`єкти права комунальної власності територіальної громади м. Суми згідно з додатком до цього рішення, з видачею свідоцтва про право власності за територіальною громадою міста Суми.

Згідно з договором оренди нерухомого комунального майна від 01 березня 2012 року № УМКВ-0480 строком дії по 01 лютого 2015 року, укладеним між управлінням майна комунальної власності Сумської міської ради, як орендодавцем, та ФОП ОСОБА_3 , як орендарем, спірне нерухоме майно передано в оренду для розміщення ательє. Нежитлове приміщення загальною площею 119,0 кв. м, розміщене за адресою: АДРЕСА_1 , за вказаним договором прийнято ФОП ОСОБА_3 на підставі акта прийняття-передачі нерухомого майна від 01 березня 2012 року.

Рішенням Сумської міської ради від 26 грудня 2012 року № 2041-МР внесено зміни до рішення Сумської міської ради від 26 жовтня 2011 року № 856-МР «Про затвердження переліків об`єктів, які перебувають у комунальній власності і підлягають приватизації», згідно з додатком до якого нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 Суми відноситься до переліку об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Суми, які підлягають приватизації шляхом викупу.

На виконання вищевказаного рішення Управлінням майна комунальної власності Сумської міської ради видано наказ від 08 лютого 2013 року про приватизацію шляхом викупу об`єкта комунальної власності територіальної громади міста Суми нежитлового приміщення площею 117,8 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , і орендується ФОП ОСОБА_3 .

Згідно з договором купівлі-продажу нежитлового приміщення шляхом викупу від 11 квітня 2013 року Управління майна комунальної власності Сумської міської ради передало у власність ФОП ОСОБА_3 нежитлове приміщення площею 117,8 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яке є комунальною власністю територіальної громади міста Суми на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

Відповідно до договору іпотеки від 06 грудня 2013 року № 521/2013-ІФ ОСОБА_3 у забезпечення зобов`язання за кредитним договором від 06 грудня 2013 року № 97/2013-КЛ передав ПАТ «Укргазбанк» в іпотеку нежитлове приміщення площею 117,8 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Судом першої інстанції також було встановлено, що спірне підвальне приміщення у 60-х роках минулого століття було пристосоване для зберігання вугілля, яким опалювався будинок. Інші нежитлові приміщення із загального підвального приміщення, крім спірного приміщення площею 117,8 кв. м, мешканцям будинку були передані як підвальні, тобто як допоміжні приміщення.

Постановою Апеляційного суду Сумської області від 24 вересня 2018 року у справі № 592/7507/17 визнано незаконним та скасовано рішення Сумської міської ради від 22 червня 2011 року № 581-МР «Про затвердження переліку об`єктів права комунальної власності територіальної громади міста Суми» у частині внесення нежилого приміщення (підвалу), площею 117,8 кв. м, яке розташоване у будинку АДРЕСА_1 , до переліку об`єктів комунальної власності; визнано незаконним та скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 28 липня 2011 року про право власності територіальної громади міста Суми на нежиле приміщення, площею 117,8 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Апеляційний суд Сумської області у постанові від 24 вересня 2018 року у справі № 592/7507/17 встановив, що відповідно до матеріалів інвентаризаційної справи на багатоквартирний будинок, зокрема, викопіровки із плану кварталу на прибудинкову територію будинку АДРЕСА_1 , вбудоване приміщення загального користування, а саме: підвал, площею 117,8 кв. м, який розташований в загальному підвальному приміщенні площею 896,31 кв. м (технічний поверх будинку), знаходилось у загальному користуванні мешканців вказаного будинку, у ньому розташоване технічне оснащення всього житлового будинку (загальнобудинкові мережі водопостачання та водовідведення, загальні водопровідні стояки, спільні для всіх п`яти під`їздів будинку), опалювальні системи (стояки опалення, рушникосушки, регістр опалення), господарсько-побутові каналізації, вентиляційні мережі.

Також апеляційний суд у справі № 592/7507/17 вказав, що існує необхідність доступу технічного персоналу до спірного приміщення для функціонування житлового будинку, а тому підвальне приміщення не функціонує окремо, воно не є ізольованим від вказаних мереж багатоквартирного будинку, а є з ним одним цілим, тобто воно є обслуговуючим, технологічним, допоміжним стосовно житлового будинку, у якому воно знаходиться. Відтак ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не потрібно доводити своє право власності на це приміщення, оскільки за наявності у нього статусу допоміжного приміщення, воно перебуває у спільній власності всіх співвласників багатоквартирного житлового будинку. При цьому відсутні докази того, що спірне приміщення будувалося не як допоміжне приміщення, а як інше приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду, тобто є самостійним об`єктом нерухомого майна, з іншим призначенням, ніж допоміжні приміщення.

Таким чином, колегія суддів апеляційного суду у справі № 592/7507/17 дійшла висновку, що оскаржуване рішення Сумської міської ради у частині внесення нежилого приміщення (підвалу), площею 117,8 кв. м, розташоване у будинку АДРЕСА_1 , до переліку об`єктів комунальної власності, без переведення його з правового статусу допоміжного в інший статус - нежитлового приміщення (ізольованого приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна з іншим призначенням, ніж допоміжні приміщення), є незаконним та таким, що порушує права позивачів як співвласників багатоквартирного житлового будинку, як і свідоцтво про право власності на це приміщення, оскільки отримано не у законний спосіб.

Нормативно-правове обґрунтування

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України). Стаття 16 ЦК України встановлює, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та перераховує, що може бути способами захисту цивільних прав та інтересів.

Пунктом 2 статті 10 Закону України від 19 червня 1992 року № 2482-XII «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, що власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Згідно з визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України від 14 травня 2015 року № 417-VIII «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - це приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення); нежитлове приміщення - це ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна; спільне майно багатоквартирного будинку - це приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.

Відповідно до статті 4 Житлового кодексу Української РСР до житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.

У Рішенні Конституційного Суду України від 09 листопада 2011 року у справі № 1-22/2011 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_7 щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» зазначено, що допоміжне приміщення має своє функціональне призначення, яке полягає у забезпеченні експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців. Під поняттям «мешканці» треба розуміти власників, співвласників, наймачів, орендарів окремих житлових і нежитлових приміщень будинку, які проживають у будинку і становлять визначене коло суб`єктів, які реалізують право спільної власності на окремий її об`єкт - допоміжні приміщення.

При цьому Конституційний Суд України у наведеному рішенні зробив висновок, що власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.

Усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав (частина друга статті 382 ЦК України).

Спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників, про що зазначено в частині першій статті 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».

За змістом статті 6 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» співвласники мають право: 1) вільно користуватися спільним майном багатоквартирного будинку з урахуванням умов та обмежень, встановлених законом або рішенням співвласників; 2) брати участь в управлінні багатоквартирним будинком особисто або через представника; 3) одержувати інформацію про технічний стан спільного майна багатоквартирного будинку, умови його утримання та експлуатації, витрати на утримання спільного майна багатоквартирного будинку та надходження, отримані від його використання; 4) безоплатно одержувати інформацію про суб`єктів права власності на всі квартири та нежитлові приміщення у багатоквартирному будинку і площу таких квартир та приміщень у порядку і межах, визначених законом; 5) ознайомлюватися з рішеннями (протоколами) зборів співвласників, листками опитування, робити з них копії; 6) на відшкодування винною особою збитків, завданих спільному майну багатоквартирного будинку, у розмірі, що відповідає частці кожного співвласника; 7) інші права, визначені законом.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційних скарг

Цивільний процесуальний закон вимагає, щоб рішення суду було законним і обґрунтованим, але зазначеним вимогам судові рішення попередніх інстанцій не відповідають.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що позивачами не надано жодних доказів того, що їм було виділено саме спірне підвальне приміщення, та не доведено, що їх права щодо користування підвальним приміщенням були порушені як мешканців будинку.

Ураховуючи наведені норми законодавства щодо права спільної сумісної власності власників квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку на допоміжні приміщення загального користування в багатоквартирному будинку, суд апеляційної інстанції правильно скасував рішення суду першої інстанції, зауваживши, що для вирішення спору необхідно надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу позивачів на час звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачами спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивачів.

Проте Верховний Суд не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції за результатами розгляду позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з огляду на таке.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) звернула увагу на те, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (пункти 114, 142).

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції станом на 14 листопада 2018 року)). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункти 115, 143 зазначеної постанови Великої Палати Верховного Суду постанові від 14 листопада 2018 року).

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем (пункти 116, 144 зазначеної постанови Великої Палати Верховного Суду постанові від 14 листопада 2018 року).

Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України).

Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

З огляду на викладене, враховуючи, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили суд визнати незаконним та скасувати рішення Сумської міської ради від 26 грудня 2012 року № 2041 МР «Про внесення змін до рішення Сумської міської ради від 26 жовтня 2011 року № 856-МР «Про затвердження переліку об`єктів, які перебувають у комунальній власності та підлягають приватизації» про включення нежилого приміщення (підвалу), площею 117,8 кв. м, по АДРЕСА_1 , до переліку об`єктів, які перебувають у комунальній власності та підлягають приватизації шляхом викупу, визнати недійсним договір купівлі-продажу спірного нежитлового приміщення шляхом викупу, укладеного 11 квітня 2013 року між ФОП ОСОБА_3 та Управлінням майна комунальної власності Сумської міської ради та зобов`язати ФОП ОСОБА_3 усунути перешкоди у користуванні спірним допоміжним приміщенням загального користування шляхом його звільнення (а. с. 229-232 т. 1), колегія суддів приходить до висновку, що обраний позивачами спосіб захисту є неефективним та не відповідає змісту права, про порушення якого вони зазначають.

Окрім цього, колегія суддів звертає увагу, що спірне нежитлове приміщення було передано в іпотеку ПАТ «Укргазбанк» згідно з договором іпотеки від 06 грудня 2013 року № 521/2013-ІФ (а. с. 110-111 т. 1), яке залучено як третю особу до участі у справі ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 17 травня 2017 року (а. с. 116 т. 1).

Отже, цей банк не зазначений співвідповідачем у справі, хоча має безпосереднє відношення до підвального приміщення, відносно якого поданий позов, оскільки він, як іпотекодержатель, у визначених договором іпотеки випадках має право звернути стягнення та реалізувати предмет іпотеки. Питання ж про залучення ПАТ «Укргазбанк» як співвідповідача судами не вирішувалось та на обговорення не ставилось, але його участь у суб`єктному складі відповідачів є необхідною для правильного та справедливого вирішення спору.

При апеляційному перегляді справи суд апеляційної інстанції не звернув увагу на вищезазначене та дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимогОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.

Власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 412 ЦПК України (у редакції станом на дату подання касаційної скарги) підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Отже, оскільки у справі не вимагається збирання або додаткова перевірка чи оцінка доказів, але судами допущено неправильне застосування норм матеріального права (зокрема статей 15, 16 ЦК України), тому Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про часткове задоволення касаційних скарг, скасування рішень судів першої й апеляційної інстанцій та постановлення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Розподіл судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати.

Відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України у разі відмови в позові судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки судові рішення попередніх інстанцій скасовані та у задоволенні позову відмовлено, то витрати позивачів залишаються за ними, окрім цього, з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягають стягненню порівну понесені відповідачами витрати зі сплати судового збору, а саме:

° на користь ФОП ОСОБА_3 підлягає стягненню судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 4 228,80 грн;

° на користь Департаментузабезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради підлягає стягненню судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 4 228,80 грн.

Керуючись статтями 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 та касаційну скаргу Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради задовольнити частково.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 27 червня 2019 року та постанову Сумського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року скасувати, ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 , Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради, Сумської міської ради, треті особи: приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Бурбика Тамара Анатоліївна, Публічне акціонерне товариство «Укргазбанк», ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення та усунення перешкод у користуванні приміщенням відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 4 228,80 грн у рівних частинах (по 2 114,40 грн з кожного).

Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 4 228,80 грн у рівних частинах (по 2 114,40 грн з кожного).

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО. В. Ступак Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний Г. І. Усик В. В. Яремко