Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 28.07.2019 року у справі №161/79/18

Постанова

Іменем України

25 березня 2020 року

м. Київ

справа №161/79/18

провадження №61-13000св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого: Сімоненко В.М.,

суддів -Калараша А. А. (суддя-доповідач), Мартєва С.Ю., Петрова Є. В., Штелик С.П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Волинського апеляційного суду від 27 травня 2019 року, ухвалену у складі колегії суддів Матвійчук Л.В., Федонюк С.Ю., Бовчалюк З.А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, і в обґрунтовування позовних вимог посилалась на те, що з 22 липня 2000 року до 13 листопада 2017 року вона разом з ОСОБА_2 перебувала у зареєстрованому шлюбі. За час перебування у шлюбі ними було набуто у власність спільне майно:- автомобіль «Тойота Каріна Е », гараж в гаражному кооперативі «Автомобіліст 3» в м. Луцьку по вул. Карпенка -Карого , 2Б, торговий павільйон № НОМЕР_1 на ринку «Завокзальний» в м. Луцьку по вул. Карпенка-Карого, грошові кошти в сумі 30000 доларів США, які зароблені ними в ході здійснення підприємницької діяльності та якими, без її згоди, розпорядився відповідач, подарувавши їх доньці від першого шлюбу ОСОБА_4 , грошові кошти на банківському рахунку на ім`я ОСОБА_2 в ПАТ КБ «Приватбанк» в сумі 45000,00 доларів США, які були отримані ними від продажу спільної трьохкімнатної квартири АДРЕСА_3 та внесені на депозитний рахунок відповідача 31 грудня 2013 року. Позивач вважає, що її частка при поділі майна повинна бути збільшена, оскільки з нею проживають двоє неповнолітніх дітей, при цьому, відповідач не сплачує аліменти на їх утримання відповідно до рішення суду.

У зв`язку з наведеним, позивач просила суд поділити майно подружжя та виділити у власність ОСОБА_1 наступне майно:

- автомобіль «Тойота Каріна Е» , 1995 року випуску та кошти в сумі 45000,00 доларів США з нарахованими відсотками на банківському рахунку на ім`я ОСОБА_2 в ПАТ КБ «Приватбанк»,

а у власність ОСОБА_2 виділити:

- гараж в гаражному кооперативі «Автомобіліст 3» в м. Луцьку, вул. Карпенка-Карого, 2Б, вартістю 45 000,00 грн,; торговий павільйон № НОМЕР_1 на ринку «Завокзальний» в м. Луцьку, вул. Карпенка-Карого, 1, вартістю 280 000 грн.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 червня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 в частині поділу майна подружжя, а саме: автомобіля «Тойота Каріна Е », 1995 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , гаража в гаражному кооперативі «Автомобіліст 3» в м. Луцьку по вул. Карпенка-Карого, 2Б, торгового павільйону № НОМЕР_1 на ринку «Завокзальний» в м. Луцьку по вул. Карпенка-Карого, 1 залишено без розгляду.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 17 грудня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних і беззаперечних доказів використання відповідачем коштів, які знаходилися на депозитному рахунку в своїх особистих цілях або не в інтересах сім`ї.

Постановою Волинського апеляційного суду від 27 травня 2019 року рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 грудня 2018 року в частині відмови в позові про поділ 45000 доларів США скасовано і ухвалено в цій частині нове рішення.

Позов задоволено в цій частині частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію частки грошових коштів, розміщених на рахунку у АТ КБ «Приватбанк» в розмірі 22 500 доларів США.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про поділ 45000 доларів США та ухвалюючи в цій частині нове рішення про часткове задоволення , суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідач не довів та не надав належних і допустимих доказів щодо розподілу коштів між сторонами, а також що відповідачем використано кошти за згоди позивача та в інтересах сім`ї.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

02 липня 2019 року ОСОБА_2 було подано засобами поштового зв`язку касаційну скаргу на постанову Волинського апеляційного суду від 27 травня 2019 року.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано з Луцького міськрайонного суду Волинської області матеріали цивільної справи №161/79/18.

У жовтні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Скаржник просив суд скасувати оскаржувану постанову та залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов необґрунтованого висновку про використання коштів у власних інтересах позивача, наслідком чого стало скасування законного рішення.

Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що позивач не надав доказів, що відповідач використав кошти з депозиту у власних інтересах.

Доводи інших учасників справи

Відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважав, що ОСОБА_2 всупереч ст. 65 СК України використав спільні кошти подружжя без згоди дружини у власних інтересах,а тому суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що половина цих коштів підлягає компенсації позивачу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що з 22 липня 2000 року по 13 листопада 2017 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , перебували у зареєстрованому шлюбі (а.с. 4).

31 грудня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , як продавцями та ОСОБА_6 , як покупцем, укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 , яка належала продавцям на праві власності(а.с. 9-10).

Під час розгляду справи судом встановлено та не заперечувалось відповідачем, що на депозитний рахунок на ім`я ОСОБА_2 , відкритого в АТ КБ «Приватбанк» були зараховані кошти в сумі 46 500 доларів США, отримані сторонами в зв`язку з продажем квартири відповідно до договору купівлі-продажу від 31 грудня 2013 року.

Згідно інформації АТ КБ «Приватбанк» від 14 травня 2019 року №20.1.0.0.0/7-190410/291 вбачається, що на ім`я відповідача ОСОБА_2 в АТ КБ «Приватбанк» 31 грудня 2013 року було відкрито депозитний рахунок та зараховані кошти в сумі 46 500 доларів США. 23 січня 2014 року кошти в сумі 46 528,02 доларів США, в тому числі 46500 доларів США вкладу та 28,02 долари США відсотків були переведені на картковий рахунок. 05 лютого 2014 року відкрито депозит та кошти в сумі 46 528,02 доларів США знову внесені на депозитний рахунок відповідача. 11 лютого 2014 року вказана сума коштів з депозитного рахунку переведена на картковий рахунок відповідача та в цей же день видана готівкою у відділенні банку.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про поділ 45000 доларів США та ухвалюючи в цій частині нове рішення про часткове задоволення , суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідач не довів та не надав належних і допустимих доказів щодо розподілу коштів між сторонами, а також що відповідачем використано кошти за згоди позивача та в інтересах сім`ї.

Колегія суддів не погоджується з вказаними висновками суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Згідно статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 1 статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Отже, законом встановлено презумпцію права спільної сумісної власності подружжя на майно, придбане під час шлюбу.

Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідно до положень ч.1 ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно з вимогами ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК України.

У разі використання одним із подружжя спільних коштів усупереч статті 65 Сімейного Кодексу України інший із подружжя має право на компенсацію вартості його частки.

У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

За змістом наведених норм, факт використання спільних коштів не в інтересах сім`ї повинен бути доведеним відповідними доказами.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 761/32404/14-ц.

Звертаючись з позовом до суду, позивач просила поділити спільні кошти в розмірі 45 000 доларів США, які розміщені на депозитному рахунку, відкритому в АТ КБ «Приватбанк» на ім`я ОСОБА_2 .

Судами було встановлено, що 31 грудня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , як продавцями та ОСОБА_6 , як покупцем, укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 , яка належала продавцям на праві власності.

Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено та не заперечується відповідачем, що на депозитний рахунок на ім`я ОСОБА_2 , відкритого в АТ КБ «Приватбанк» були зараховані кошти в сумі 46 500 доларів США отримані сторонами в зв`язку з продажем квартири відповідно до договору купівлі-продажу від 31 грудня 2013 року.

Згідно інформації АТ КБ «Приватбанк» від 14 травня 2019 року №20.1.0.0.0/7-190410/291 вбачається, що на ім`я відповідача ОСОБА_2 в АТ КБ «Приватбанк» 31 грудня 2013 року було відкрито депозитний рахунок та зараховані кошти в сумі 46 500 доларів США. 23 січня 2014 року кошти в сумі 46 528,02 доларів США, в тому числі 46500 доларів США вкладу та 28,02 долари США відсотків були переведені на картковий рахунок. 05 лютого 2014 року відкрито депозит та кошти в сумі 46 528,02 доларів США знову внесені на депозитний рахунок відповідача. 11 лютого 2014 року , в період шлюбу, вказана сума коштів з депозитного рахунку переведена на картковий рахунок відповідача та в цей же день видана готівкою у відділенні банку.

З позовом про поділ вказаних коштів, як спільної сумісної власності подружжя, ОСОБА_1 звернулась вже після розірвання шлюбу, після спливу більше трьох років з моменту зняття відповідачем спірних коштів з рахунку.

Судом першої інстанції з пояснень відповідача встановлено, що кошти, які знаходились на депозитному рахунку, відкритому на його ім`я використані ним в інтересах сім`ї, зокрема за ці кошти придбавались товари для здійснення підприємницької діяльності, кошти також використовувались для відпочинку сім`ї.

Судом першої інстанції було встановлено, що доказів про використання спірних коштів не в інтересах сім`ї а в особистих чи інших цілях, позивач суду не надала.

Встановивши, що грошові кошти, що знаходилися у банку на відповідному рахунку, відкритого на ім`я ОСОБА_2 , були зняті ним у період шлюбу, суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для їх поділу, оскільки позивач не довела, що грошові кошти, зняті у період шлюбу, використані не для задоволення потреб сім`ї, а на інші потреби.

Однак, суд апеляційної інстанції вказаних норм СК України та наявності у позивача тягарю доведення використання спірних коштів не в інтересах сім`ї, а на інші потреби, дійшов помилкового висновку про те, що спірна сума коштів не була використана подружжям в інтересах сім`ї та не була розподілена під час спільного проживання та відповідно помилково дійшов до висновку про необхідність компенсації на користь ОСОБА_1 частки грошових коштів, розміщених на рахунку у АТ КБ «Приватбанк» в розмірі 22 500 доларів США.

Таким чином, суд апеляційної інстанції помилково скасував обґрунтоване та законне рішення суду першої інстанції.

Доводи касаційної скарги відносно того, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те,що позивач не надав доказів, що відповідач використав кошти з депозиту у власних інтересах а також доводи касаційної скарги відносно того, що суд апеляційної інстанції дійшов необґрунтованого висновку про використання коштів у власних інтересах позивачів, наслідком чого стало скасування законного рішення знайшли своє підтвердження за результатом касаційного перегляду справи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи та дійшов висновку про те, що позивачем не надано належних і беззаперечних доказів використання відповідачем коштів, які знаходилися на депозитному рахунку в своїх особистих цілях або не в інтересах сім`ї, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Обставини справи встановлені судом першої інстанції на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону.

Тобто суд першої інстанції дотримався принципу оцінки доказів, згідно з яким суд на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції у справі та ухвалюючи нове судове рішення про задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції не зазначив, які нові докази, протилежні висновкам місцевого суду, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами, підтверджують позовні вимоги позивача, а саме те, що спірні кошти були використані не в інтересах сім`ї.

Переоцінивши докази, які були оцінені місцевим судом з дотриманням вимог процесуального законодавства, суд апеляційної інстанції не зазначив в оскаржуваному судовому рішенні, які порушення норм процесуального права були допущені судом першої інстанції і в чому полягають ці порушення, які норми матеріального права були неправильно застосовані і в чому полягає таке неправильне застосування, тобто не встановив і не навів правових підстав для скасування рішення.

До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 04 вересня 2019 року у справі №593/643/16-ц.

Апеляційний суд безпідставно скасував рішення суду першої інстанції за встановлених ним обставин, переоцінив зібрані у справі докази та дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позову.

З огляду на зазначене, рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі помилково скасованого рішення суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, а тому вказане рішення на підставі статті 413 ЦПК України необхідно залишити в силі, а рішення апеляційного суду - скасувати.

За результатом касаційного розгляду, з ОСОБА_1 підлягає стягненню на користь ОСОБА_2 судові витрати, понесені ним за подання касаційної скарги у розмірі 12 631,50 грн.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Волинського апеляційного суду від 27 травня 2019 року скасувати.

Рішення Луцького міськрайонного суду від 17 грудня 2018 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 12 631,50 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко

Судді: А. А. Калараш

Є. В. Петров

С. Ю. Мартєв

С. П. Штелик