Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.01.2019 року у справі №759/17922/15

Постанова

Іменем України

25 березня 2019року

м. Київ

справа № 759/17922/15

провадження № 61-48862св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

СтрільчукаВ.А. (суддя-доповідач), КарпенкоС.О., КузнєцоваВ.О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Науково-виробниче підприємство «Більшовик»,

третя особа - ОСОБА_5,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Науково-виробниче підприємство «Більшовик» на постанову Київського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Іванченко М. М., Рубан С. М., Желепи О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У листопаді 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до Публічного акціонерного товариства «Науково-виробниче підприємство «Більшовик» (далі - ПАТ «НВП «Більшовик», Товариство), третя особа - ОСОБА_5, про визнання звільнення незаконним та поновлення на роботі, посилаючись на те, що з 12 травня 2014 року він працював на посаді директора з соціально-побутових питань ПАТ «НВП «Більшовик». Наказами від 01 липня 2015 року №№ 83, 85, 86, 87 відповідачем було введено в дію нову організаційну структуру та штатний розпис, у зв'язку з чим було виведено із організаційної структури ряд посад і підрозділів, зокрема посади, що підлягають скороченню, в тому числі й посаду, яку він обіймав. 07 липня 2015 року йому було вручено повідомлення про позапланове звільнення, в якому зазначалося, що посада директора з соціально-побутових питань скорочена, а тому він підлягає звільненню на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Також повідомлено про відсутність відкритих вакансій, які б відповідали його спеціальності. 20 жовтня 2015 року він разом з іншими працівниками не був допущений на територію Товариства. 23 жовтня 2015 року він отримав від відповідача поштовий лист в якому зазначалося, що наказом від 12 жовтня 2015 року № 202 його звільнено з роботи з 19 жовтня 2015 року у зв'язку зі скороченням штату працівників. Трудову книжку йому повернули тільки 17 листопада 2015 року. Вважає своє звільнення незаконним, оскільки йому не було запропоновано всіх вакантних посад. Крім того, він був членом первинної профспілкової організації ПАТ ВП «Більшовик», проте його звільнили без отримання згоди профспілкового комітету. Враховуючи викладене, ОСОБА_4 просив: визнати незаконним звільнення; поновити його на посаді директора з соціально-побутових питань ПАТ «НВП «Більшовик»; стягнути з відповідача на свою користь суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 20 жовтня 2015 року до моменту ухвалення рішення суду з врахуванням індексації.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 06 квітня 2018 року у складі судді Миколаєць І. Ю. в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що в ПАТ «НВП «Більшовик» відбулося скорочення штату працівників. Позивач був своєчасно попереджений про звільнення і йому були запропоновані всі вакантні посади, від яких він відмовився. Профспілкова організація Товариства, якій було відомо про звільнення працівників, не подала будь-яких заперечень. ОСОБА_4 не доведено протиправності дій відповідача при його звільненні з роботи та не надано доказів порушення його трудових прав.

Постановою Київського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 06 квітня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Визнано незаконним звільнення ОСОБА_4 з роботи. Поновлено ОСОБА_4 на посаді директора з соціально-побутових питань ПАТ «НВП «Більшовик». Стягнуто з ПАТ «НВП «Більшовик» на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 215 922,24 грн (сума зазначена без врахування обов'язкових платежів). В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. Обов'язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору. За змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом вказаного періоду і які існували на день звільнення. Стороною відповідача вказувалося на те, що Товариство виконало визначений законом обов'язок та запропонувало позивачу наявні посади на підприємстві, від яких він відмовився. Однак відповідачем не було запропоновано ОСОБА_4 вакантну посаду підсобного працівника, у зв'язку з чим звільнення позивача було здійснено з порушенням встановленого законом порядку. Зважаючи на те, що індексація суми середнього заробітку, який нараховується за час вимушеного прогулу, нормативними актами не передбачена, то відсутні підстави для задоволення позову в частині стягнення такого заробітку з урахуванням індексації.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У грудні 2018 року ПАТ «НВП «Більшовик» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просило скасувати постанову Київського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року, а рішення Святошинського районного суду міста Києва від 06 квітня 2018 рокузалишити без змін.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції безпідставно прийнято як належний доказ надану позивачем «персональну розстановку» (документ, в якому зазначено наявні вакантні посади) та залишено поза увагою «персональну розстановку», подану Товариством. Вказаний доказ є неналежним та недопустимим, оскільки законодавство не містить визначення поняття «персональна розстановка». ОСОБА_4 не посилався як на підставу своїх вимог про визнання незаконним його звільнення на те, що відповідач не запропонував йому посаду підсобного робітника. Тому апеляційний суд не мав права розглядати позовні вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Крім цього, позивач не міг обіймати вказану посаду, оскільки він не проходив медичний огляд і навчання безпечним методам праці, не вивчав правила пожежної безпеки та надання медичної допомоги. Суд апеляційної інстанції прийняв як новий доказ посадову інструкцію начальника цехуПАТ «НВП «Більшовик», однак не навів мотивів такого рішення.

У січні 2019 року ОСОБА_4 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що «персональна розстановка» містить відомості про вакантні посади, з чим погодився відповідач, надавши такий документ до суду. Надана ним «персональна розстановка» повністю відповідає штатному розпису Товариства. Він не змінював предмету позову, оскільки в позовній заяві зазначав також про те, що відповідачем не було запропоновано всіх вакантних посад. Навчання безпечним умовам праці, проведення інструктажу з питань надання першої медичної допомоги при нещасних випадках проводиться роботодавцем безпосередньо перед початком роботи та після того, як працівника затвердили на відповідній посаді. В період з 2002 року по 2005 рік він працював начальником цеху ПАТ «НВП «Більшовик», у зв'язку з чим йому відома специфіка роботи підсобного робітника.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі.

28 січня 2019 року справа № 759/17922/15 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Судами встановлено, що з 25 липня 1983 року ОСОБА_4 перебував у трудових відносинах з ПАТ «НВП «Більшовик», а з 12 травня 2014 року обіймав посаду директора із соціально-побутових питань.

Протоколом від 05 березня 2015 року № 02-15 прийнято проект організаційної структури Товариства, який 20 березня 2015 року був погоджений з Фондом державного майна України.

01 липня 2015 року ПАТ «НВП «Більшовик» видано наказ № 83 «Про введення в дію організаційної структури та штатного розпису ПАТ «НВП «Більшовик» на 2015 рік».

Наказом від 01 липня 2015 року № 85 виведено ряд посад з організаційної структури та штатного розпису Товариства, серед яких була посада директора із соціально-побутових питань.

01 липня 2015 року ПАТ «НВП «Більшовик» видано наказ № 87 «Щодо виведення посад із організаційної структури та штатного розпису, що підлягають скороченню», згідно з яким виведено із організаційної структури Товариства посади, що підлягають скороченню, в тому числі посаду, яку обіймав позивач.

02 липня 2015 року ПАТ «НВП «Більшовик» повідомило Первинну профспілкову організацію про заплановане звільнення працівників.

07 липня 2015 року Товариство попередило позивача про заплановане звільнення. В цьому попередженні було зазначено, що у зв'язку з відсутністю відкритих вакансій, які відповідають спеціальності чи посаді ОСОБА_4 адміністрація ПАТ «НВП «Більшовик» не може запропонувати йому іншу роботу.

Згідно з пропозицією Товариства про переведення на вільні вакантні посади від 07 липня 2015 року позивачу було запропоновано переведення на існуючі вакантні посади, які не відповідають його кваліфікації, але є вільними, а саме: токар-карусельник, свердлувальник, електрозварник ручного зварювання, гальванік, оператор верстатів з програмним керуванням, машиніст крана, заточувальник, фрезерувальник, токар-розточувальник, менеджер з логістики, вибивальник відливок, плавильник металу та сплавів, менеджер з постачання, старший юрисконсульт, столяр, слюсар-інструментальник, налагоджувальник КВПтаА, покрівельник рулонних покрівель, штукатур, лицювальник-плиточник, монтер колій, начальник адміністративно-господарського відділу, муляр.

Позивач відмовився отримувати попередження про заплановане звільнення та пропозиції про переведення на вільні вакантні посади, про що було складено акт від 07 липня 2015 року.

Наказом від 12 жовтня 2015 року № 202/к «Про звільнення з роботи у зв'язку зі скороченням штату працівників» ОСОБА_4 звільнено із займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників.

Позивач відмовився від ознайомлення із змістом вказаного наказу, що підтверджується актом Товариства від 12 жовтня 2015 року.

19 жовтня 2015 року ПАТ «НВП «Більшовик» було складено акт, за яким ОСОБА_4 відмовився від одержання трудової книжки та копії наказу про звільнення.

Листом від 19 жовтня 2015 року № 11/к-202 ПАТ «НВП «Більшовик» повідомило позивача про те, що в будь-який час він має право звернутися до відділу кадрів для отримання трудової книжки та повного розрахунку.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_4 просив поновити його на роботі, посилаючись, зокрема на те, що при звільненні йому не були запропоновані вакантні посади.

Згідно з пунктом 1 частини першої, частиною другою статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Звільнення з цієї підстави допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до частин першої, третьої статті 49-2 КЗпП України Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з'ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 09 серпня 2017 року у справі № 6-1264цс17.

Оскільки обов'язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, то за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

ПАТ НВП «Більшовик» зазначало про те, що воно виконало свій обов'язок та запропонувало ОСОБА_4 всі наявні посади в Товаристві, від яких позивач відмовився.

ОСОБА_4 категорично заперечував проти цих доводів та вказував, що разом із штатним розписом в ПАТ НВП «Більшовик» діяла «персональна розстановка», в якій містилися вакантні посади, які він мав право обіймати за своєю кваліфікацією.

Апеляційним судом встановлено, що згідно з «персональною розстановкою» ПАТ НВП «Більшовик», введеною в дію з 01 липня 2015 року, в Товаристві були вакантними такі посади: юрисконсульт, начальник команди, інспектор режимно-секретного відділу, завалювальник шахти у вагранки, слюсар-електромонтажник, електрик, слюсар-ремонтник, підсобний працівник, машиніст крана, налагоджувальник КВПтаА, слюсар КВПтаА.

У липні та жовтні 2015 року ПАТ «НВП «Більшовик» пропонувало позивачу перевестися на посади, які не відповідають його кваліфікації, але є вільними, а саме: токаря, машиніста крану, начальника відділу безпечної експлуатації будівель і споруд, проектних, ремонтно-будівельних робіт, провідного інженера відділу постачання, токаря-розточувальника, інженера-конструктора, двірника, завгоспа тесляра бази відпочинку «Альбатрос», інженера-технолога відділу, головного технолога.

Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши, що ПАТ «НВП «Більшовик» не запропонувало позивачу роботу на вакантній посаді підсобного робітника, яку він міг виконувати, апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що при звільненніОСОБА_4 не було дотримано вимог, встановлених частиною третьою статті 49-2 КЗпП України, у зв'язку з чим дійшов правильного висновку про наявність підстав для скасування рішення місцевого суду та поновлення позивача на роботі з виплатою йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Аргументи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції безпідставно прийнято як належний доказ надану позивачем «персональну розстановку» (документ в якому зазначено наявні вакантні посади), та залишено поза увагою «персональну розстановку», подану Товариством, не заслуговують на увагу, оскільки суд дослідив вказані докази як кожен окремо, так і в їх сукупності та взаємозв'язку, на підставі чого встановив, що ОСОБА_4 не була запропонована вакантна посада підсобного робітника. В апеляційному суді представник відповідача не заперечував факту існування вказаної вакансії, однак пояснив, що ПАТ «НВП «Більшовик» не пропонувало її позивачу, оскільки він не проходив медичний огляд і навчання безпечним методам праці, не вивчав правил пожежної безпеки та надання медичної допомоги.

Посилання заявника на те, що законодавство не містить визначення поняття «персональна розстановка», а тому цей доказ є неналежним та недопустимим, неспроможні, оскільки вказаний документ затверджений головою правління ПАТ «НВП «Більшовик» та містить відомості про наявні на підприємстві вакантні посади. Крім цього, Товариство саме також надало суду документ під назвою «персональна розстановка».

Доводи скарги про те, що позивачем були змінені підстави позову, також не заслуговують на увагу, так як ОСОБА_4 просив поновити його на роботі, посилаючись, зокрема на те, що при звільненні йому не були запропоновані вакантні посади. Незазначення конкретної посади, яка роботодавцем не була запропонована, не є зміною підстав позову.

Посилання заявника на те, що позивач не проходив медичний огляд і навчання безпечним методам праці, не вивчав правила пожежної безпеки та надання медичної допомоги, тому не міг обіймати посаду підсобного робітника, є неспроможними з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов'язаний за свої кошти забезпечити фінансування та організувати проведення попереднього (під час прийняття на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, щорічного обов'язкового медичного огляду осіб віком до 21 року.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону України «Про охорону праці» працівники під час прийняття на роботу і в процесі роботи повинні проходити за рахунок роботодавця інструктаж, навчання з питань охорони праці, з надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків і правил поведінки у разі виникнення аварії.

Отже, проведення медичних оглядів, навчань та інструктажів покладається виключно на роботодавця і відбувається безпосередньо перед початком роботи та після того, як з працівником укладено трудовий договір.

Аргументи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції прийняв як новий доказ посадову інструкцію начальника цехуПАТ «НВП «Більшовик», однак не навів мотивів такого рішення, не заслуговують на увагу, оскільки вказаний доказ судом не досліджувався та не покладений в основу оскаржуваного рішення.

Відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цим судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Науково-виробниче підприємство «Більшовик» залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов