Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 21.08.2019 року у справі №364/531/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

3 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 364/531/18

провадження № 61-13456св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Сільгосптехніка Нова",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Відділ державної реєстрації Володарської районної державної адміністрації Київської області,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільгосптехніка Нова" на рішення Володарського районного суду Київської області від 9 квітня 2019 року, ухвалене у складі судді Моргун Г. Л., та постанову Київського апеляційного суду

від 16 липня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Борисової О. В., Ратнікової В. М., Левенця Б. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Сільгосптехніка Нова", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Відділ державної реєстрації Володарської районної державної адміністрації Київської області, про визнання недійсним договору та зобов'язання вчинити дії.

В обґрунтування позову вказував, що 21 листопада 2016 року Комунальним підприємством (далі - КП) "Центр розвитку та інвестицій Васильківського району" зареєстровано договір оренди землі від 24 вересня 2016 року (індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 32590200

від 28 листопада 2016 року), який він нібито уклав з ТОВ "Сільгосптехніка Нова".

Зазначав, що він не підписував вказаний договір оренди землі і підписи в графі "Орендодавець" у договорі вчинений не ним, а іншою особою. Позивач вважає, що укладення та реєстрація спірного договору оренди землі відбулося поза його волевиявленням.

За таких обставин просив визнати недійсним договір оренди землі

від 24 вересня 2016 року щодо земельної ділянки площею 4,46 га з кадастровим номером 3221687200:02:008:0007, розташованої на території Рудосільської сільської ради Володарського району Київської області, який зареєстровано

21 листопада 2016 року державним реєстратором КП "Центр розвитку та інвестиції Васильківського району" (індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 32590200 від 28 листопада 2016 року) - номер запису про інше речове право 17675347, та скасувати його державну реєстрацію.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Володарського районного суду Київської області від 9 квітня

2019 року, з урахуванням виправлення описки ухвалою цього ж суду від 11 квітня

2019 року, позов задоволено частково.

Визнано недійсним договір оренди землі, укладений 24 вересня 2016 року

ТОВ "Сільгосптехніка Нова" та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки

площею 4,46 га з кадастровим номером 3221687200:02:008:0007, розташованої на території Рудосільської сільської ради Володарського району Київської області, право власності на яку посвідчено державним актом серія КВ № 007301, зареєстрованим державним реєстратором КП "Центр розвитку та інвестиції Васильківського району" 21 листопада 2016 року (індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень 32590200 від 28 листопада 2016 року) -номер запису про інше речове право 17675347.

У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову в частині визнання договору недійсним, суд першої інстанції виходив з того, що спірний договір оренди

від 24 вересня 2016 року позивач не підписував, що свідчить про відсутність волевиявлення сторони правочину та про наявність передбачених законом підстав для визнання його недійсним.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині скасування реєстрації оспорюваного договору, суд першої інстанції виходив з того, що суд не може підміняти інший орган державної влади і перебирати на себе повноваження з вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади, зокрема, серед іншого, з питань реєстрації/скасування реєстрації договорів оренди землі.

Постановою Київського апеляційного суду від 16 липня 2019 року апеляційну скаргу ТОВ "Сільгосптехніка Нова" залишено без задоволення, а рішення Володарського районного суду Київської області від 9 квітня 2019 року - без змін.

Приймаючи постанову, суд апеляційної інстанції зазначив, що підпис від імені орендодавця у договорі оренди землі від 24 вересня 2016 року виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою, тому суд першої інстанцій дійшов обґрунтованого висновку про визнання такого договору оренди землі недійсним на підставі статей 203, 215 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У липні 2019 року ТОВ "Сільгосптехніка Нова" подало до Верховного Суду касаційну скаргу в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просило скасувати рішення Володарського районного суду Київської області від 9 квітня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 липня 2019 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно відмовив відповідачу у задоволенні клопотання про виклик свідків та не надав належної правової оцінки оригіналам доказів, поданих відповідачем, що апеляційний суд залишив поза увагою.

На думку заявника, отримання позивачем орендної плати за договором оренди свідчить про його визнання. Крім того, у заяві про видачу орендної плати позивач зазначив про відсутність у нього претензій до умов договору оренди, що підтверджує обізнаність позивача з істотними умовами цього договору. Факт обізнаності позивача із умовами оскаржуваного договору оренди підтверджується наявністю у нього оригіналу цього договору.

Заявник вказує на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій правовому висновку, викладеному Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), а саме, що не можна вважати неукладеним договір після його повного або часткового виконання.

На думку заявника, дії позивача, який отримував орендну плату за договором оренди землі, а в подальшому пред'явив позов про визнання цього договору недійсним, суперечать його попередній поведінці і є недобросовісними, що виключає можливість задоволення позовних вимог. Такий висновок викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18).

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього ж суду від 26 січня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач є власником земельної ділянки площею 4,46 га з кадастровим номером 3221687200:02:008:0007 та цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Зі змісту інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 741158740 від 28 листопада 2016 року суди встановили, що 21 листопада 2016 року зареєстровано договір оренди землі від 24 вересня 2016 року, сторонами якого вказані ТОВ "Сільгосптехніка Нова" та ОСОБА_1, щодо належної останньому земельної ділянки площею 4,46 га.

З висновку експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України № 8-4/1938

від 5 лютого 2019 року суди встановили, що підпис від імені орендодавця у договорі оренди землі від 24 вересня 2016 року щодо належної ОСОБА_1 земельної ділянки площею 4,46 га з кадастровим номером undefined, розташованої на території Рудосільської сільської ради Володарського району Київської області, право власності на яку посвідчено державним актом серії КВ № 007301, зареєстрованому 21 листопада 2016 року державним реєстратором КП "Центр розвитку та інвестиції Васильківського району" (індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень 32590200 від 28 листопада 2016 року) - номер запису про інше речове право 17675347, виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За таких обставин розгляд касаційної скарги ТОВ "Сільгосптехніка Нова" на рішення Володарського районного суду Київської області від 9 квітня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 липня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону

від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, як на підставу для часткового задоволення позовних вимог посилався на виконання підпису у договорі оренди землі від 24 вересня

2016 року не ОСОБА_1. З урахуванням зазначеного, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що волевиявлення позивача не було вільним і не відповідало його внутрішній волі, що є підставою для визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

З такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій касаційний суд повністю погодитись не може з огляду на наступне.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є, перш за все, вольова дія суб'єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов'язки. Здійснення правочину законодавством може пов'язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов'язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб'єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб'єктів цивільного права.

Частиною 3 статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої

статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині 1 статті 215 ЦК України, так і у статтях 229, 230, 231, 232, 233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов'язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов'язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною 1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину.

Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно з частиною 1 статті 627 ЦК України і відповідно до частиною 1 статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог частиною 1 статті 627 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина 1 статті 638 ЦК України).

За частиною 1 статті 14 Закону України "Про оренду землі" у редакції Закону, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір оренди землі укладається в письмовій формі, а за частиною 1 статті 14 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

За частиною 1 статті 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог частиною 1 статті 15 Закону України "Про оренду землі" є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статей 15 і 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

З урахуванням викладеного Велика Палата Верховного Суду вказала, що такий спосіб захисту як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Разом з цим, суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Також Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18) та від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

Звертаючись з відповідним позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що договір оренди землі від 24 вересня 2016 року він не підписував, а, відтак, його волевиявлення не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договором.

Вирішуючи справу, суди попередніх інстанцій встановили обставини справи, за якими спірний договір позивач не підписував і, відповідно, з істотними умовами цього договору не погоджувався.

За таких обставин договір оренди землі від 24 вересня 2016 року, сторонами якого є ОСОБА_1 і ТОВ "Сільгосптехніка Нова", є неукладеним.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам 2 , 3 статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

Отже, у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірного договору у мотивувальній частині судового рішення.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Частиною 1 статті 412 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, передбачено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Відповідно до частини 4 статті 412 ЦПК України у тій же редакції Кодексу зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Оскільки суди попередніх інстанцій правильно встановили фактичні обставини

справи, але неправильно застосував норми матеріального права, Верховний Суд

дійшов висновку про скасування рішення Володарського районного суду Київської області від 9 квітня 2019 року та постанови Київського апеляційного суду від 16 серпня 2019 року в частині задоволення позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди землі підлягають скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту.

Касаційна скарга не містить доводів щодо незаконності та необґрунтованості рішень судів попередніх інстанцій в частині вирішення позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено, тому з урахуванням статті 400 ЦПК України оскаржувані судові рішення у цій частині касаційним судом не переглядаються.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи часткове задоволення касаційної скарги ТОВ "Сільгосптехніка Нова", скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та ухвалення касаційним судом нового рішення про відмову у задоволенні позову

ОСОБА_2, з позивача на користь ТОВ "Сільгосптехніка Нова" підлягає стягненню судовий збір, сплачений заявником за подання апеляційної скарги, у розмірі 1 762
грн та 2 819,20 грн - за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 400, 412 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільгосптехніка Нова" задовольнити частково.

Рішення Володарського районного суду Київської області від 9 квітня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 липня 2019 року в частині визнання недійсним договору оренди землі скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення.

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільгосптехніка Нова" про визнання недійсним договору оренди землі від 24 вересня 2016 року.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільгосптехніка Нова" судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг у розмірі 4 581,20 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В.

А. Стрільчук