Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 17.09.2019 року у справі №756/2653/18

Постанова

Іменем України

25 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 756/2653/18

провадження № 61-16869св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Служба у справах дітей Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_3 , на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 24 червня 2019 року у складі судді Яценко Н. О., постанову Київського апеляційного суду від 21 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Гаращенка Д. Р., Невідомої Т. О., Пікуль А. А.,

ВСТАНОВИВ:

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин, розгляд касаційної ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_3 , на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 24 червня 2019 року, постанову Київського апеляційного суду від 21 серпня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення додаткових витрат на дитину.

В обґрунтування позову зазначала, що з 27 серпня 2011 по 03 грудня 2014 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, від якого ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_4 .

З 2014 року відповідач не надає матеріальної допомоги на утримання сина, батьківської турботи до нього не проявляє та не бере участі його у вихованні та духовному розвитку.

Позивач зазначала, що самостійно матеріально утримує дитину та належним чином піклується про її здоров`я, інтелектуальний та духовний розвиток.

Окрім того, на лікування, навчання та виховання дитини позивач додатково витратила 13 435,52 грн, у зв`язку з чим вважає за можливе стягнути з відповідача на свою користь половину понесених витрат.

Посилаючись на викладені обставини, просила позбавити відповідача батьківських прав щодо їх спільного сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , стягнути з відповідача на свою користь Ѕ частину понесених додаткових витрат на дитину у розмірі 6 717,76 грн тавитрати на правову допомогу у розмірі 5 704,80 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 24 червня 2019 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 Ѕ частину понесених додаткових витрат на сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 6 717,76 грн.

У іншій частині позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено, відповідач наголошував, що бажає приймати участь у вихованні, спілкуванні та матеріальному утриманні сина, а тому на даний час відсутні підстави для позбавлення його батьківських прав. При цьому суд попередив відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини і поклав на органи опіки та піклування контроль за виконанням відповідачем батьківських обов`язків. Позовні вимоги в частині стягнення додаткових витрат на утримання дитини підлягають задоволенню, оскільки підтверджені належними доказами та визнаються відповідачем.

Постановою Київського апеляційного суду 21 серпня 2019 року рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про позбавлення батьківських прав змінено.

Доповнено резолютивну частину рішення абзацами 4, 5, якими попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання дитини - сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов`язків покладено на Службу у справах дітей Оболонської у м. Києві державної адміністрації.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що спір по суті розглянуто вірно, висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У вересні 2019 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_3 звернуласьдо Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у позовних вимогах щодо позбавлення батьківських прав та ухвалити нове рішення в цій частині, яким задовольнити вказані позовні вимоги.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій належним чином не дослідили усіх обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, не врахували доводи заявника та не надали оцінки поданим нею доказам. Заявник зазначає, що нею у повній мірі доведено факт тривалого ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків.

Рішення судів попередніх інстанцій в частині вирішення позову щодо стягнення додаткових витрат на дитину в касаційному порядку не оскаржуються, тому у відповідності до статті 400 ЦПК України (тут і далі - в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, що переглядається) в цій частині не є предметом касаційного перегляду.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

01 жовтня 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

04 жовтня 2019 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду у складі колегії суддів Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Курило В. П.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди установили, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 03 грудня 2014 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було розірвано та вирішено стягувати щомісячно з відповідача на користь позивача аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі ј частини від його доходу.

Дитина проживає разом із матір`ю.

Згідно з висновком від 16 травня 2018 року № 104-4333 Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, як органу опіки та піклування, рекомендовано позбавити батьківських прав ОСОБА_2 щодо його сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У вказаному висновку зазначено, що станом на 16 травня 2018 року борг по аліментам відсутній та повністю сплачений.

На засіданні комісії відповідач повідомив, що на даний час не спілкується з сином та не приймає участі у його вихованні, оскільки у нього не склалися стосунки з родиною матері дитини.

У судовому засіданні в суді першої інстанції відповідач наголошував, що бажає приймати участь у вихованні, спілкуванні та матеріальному утриманні свого сина.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України (тут і далі - в редакції, що діяла на час подання касаційної скарги, що розглядається) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 Сімейного кодексу України (далі - СК України).

Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК Українивизначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК Українидозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини

(стаття 166 СК України).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

У силу частини шостої статті 19 СК Українисуд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого

2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України»

від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року зазначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (параграф 100).

Суди установили, що ОСОБА_2 проти позбавлення батьківських прав заперечував та зазначав, що бажає приймати участь у вихованні, спілкуванні та матеріальному утриманні дитини, аліменти на утримання дитини сплачує у повному обсязі.

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів дійшов правильного висновку про те, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій, повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, дійшли обґрунтованого висновку про відмову на даний час у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав з попередженням ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання дитини - сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та покладенням на орган опіки та піклування контролю за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов`язків.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані.

Посилання касаційної скарги на наявність підстав для безумовного позбавлення відповідача батьківських прав не заслуговують на увагу, оскільки направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Інші доводи касаційної скарги також не дають підстав для висновку про порушення судами першої і апеляційної інстанцій норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення питаннящодо поновлення процесуального строку для подання заяви про перегляд заочного рішення, а зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Верховний Суд встановив, що оскаржені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 24 червня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 серпня 2019 року в частині відмови у позовних вимогах про позбавлення батьківських прав залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

В. П. Курило