Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 04.08.2019 року у справі №755/12930/17

Постанова

Іменем України

27 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 755/12930/17

провадження № 61-13355св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4, Головне територіальне управління юстиції у місті Києві, державний нотаріус Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори Трапєзнікова Зінаїда Олексіївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, подану через адвоката Мамася Максима Олександровича, на постанову Київського апеляційного суду від 08 травня 2019 року у складі колегії суддів:

Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, Головного територіального управління юстиції у місті Києві, державного нотаріуса Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори (далі - державний нотаріус) Трапєзнікової З. О. про визнання права власності в порядку спадкування за законом, визнання свідоцтв про право на спадщину недійсними, визнання договору дарування недійсним та витребування майна.

Позов обґрунтований тим, що 16 травня 1966 року ОСОБА_4 зареєстрував шлюб з ОСОБА_5. У шлюбі у них народилося двоє синів - ОСОБА_3 та ОСОБА_6.

16 березня 1990 року ОСОБА_6 зареєстрував шлюб з ОСОБА_2, у якому народилася дочка ОСОБА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5, після смерті якої відкрилася спадщина, зокрема, на квартиру за адресою: АДРЕСА_1. Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_5 були: чоловік ОСОБА_4, сини - ОСОБА_3 та ОСОБА_6, який вважається такими, що прийняв спадщину, оскільки постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини та протягом встановленого законом строку не заявив про відмову від неї.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_6, після смерті якого відкрилась спадщина на 1/3 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1. Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_6 були: батько ОСОБА_4, дочка ОСОБА_1 та дружина ОСОБА_2

14 квітня 1999 року ОСОБА_2, яка діяла від свого імені та від імені ОСОБА_1, звернулася до Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини.

25 серпня 2016 року державний нотаріус Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори Шапченко М. І. листом повідомила позивачів про неможливість видачі свідоцтв про право на спадщину за законом через відсутність документів, що підтверджують право власності на спадкове майно.

Однак 18 липня 2008 року державний нотаріус Трапєзнікова З. О. видала ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частину спірної квартири, реєстровий номер 1-2415, та ОСОБА_4 свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частину спірної квартири, реєстровий номер1-2413.

11 жовтня 2008 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено договір дарування частини квартири. Позивачі зазначають, що було порушено їх право на майно, що залишилося після смерті ОСОБА_6.

Просили суд визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, на 1/9 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1; визнати за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, на 1/9 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частину цієї квартири, видане 18 липня 2008 року ОСОБА_3 державним нотаріусом Трапєзніковою З. О., реєстраційний номер 1-2415, в частині передання права власності на 1/9 частину квартириза цією адресою; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частину цієї квартири, видане 18 липня 2008 року ОСОБА_4 державним нотаріусом Трапєзніковою З. О., реєстраційний номер 1-2413, в частині передання права власності на 1/9 частину цієї квартири; визнати недійсним договір дарування частини квартири від 11 жовтня 2008 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, посвідчений державним нотаріусом Трапєзніковою З. О., реєстраційний номер 1-3172, в частині відчуження 1/9 частини спірної квартири; витребувати нерухоме майно, а саме 2/9 частини цієї квартири у ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних частках (по 1/9).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 17 січня 2019 року позов задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, на 1/9 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, на 1/9 частину спірної квартири.

Визнано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частину спірної квартири, видане 18 липня 2008 року ОСОБА_3 державним нотаріусом Трапєзніковою З. О., реєстраційний номер 1-2415, в частині передання права власності на 1/9 частину спірної квартири недійсним.

Визнано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частину спірної квартири, видане 18 липня 2008 року ОСОБА_4 державним нотаріусом Трапєзніковою З. О., реєстраційний номер 1-2413, в частині передання права власності на 1/9 частину спірної квартири недійсним.

Визнано договір дарування частини квартири від 11 жовтня 2008 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, посвідчений державним нотаріусом Трапєзніковою З. О., реєстраційний номер 1-3172, в частині відчуження 1/9 частини спірної квартири недійсним.

В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольнивши позов у частині визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права власності в порядку спадкування за законом на 1/9 частину спірної квартири за кожною, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до частини 4 статті 25 ЦК України цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті, тому у зв'язку зі смертю ОСОБА_6 у позивачів, крім судового способу захисту, немає іншого способу оформити право власності на спірну квартиру.

Щодо задоволення позову в частині визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/2 частину спірної квартири, виданого 18 липня 2008 року ОСОБА_3 державним нотаріусом Трапєзніковою З. О., реєстраційний номер 1-2415, в частині передання права власності на 1/9 частину спірної квартири та свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/2 частину спірної квартири, видане 18 липня 2008 року ОСОБА_4 державним нотаріусом Трапєзніковою З. О., реєстраційний номер 1-2413, в частині передання права власності на 1/9 частину спірної квартири, суд першої інстанції виходив з того, що при видачі відповідачам свідоцтв про право на спадщину за законом не було враховано право кожного з позивачів на 1/9 частину спірної квартири.

Оскільки суд першої інстанції визнав ці свідоцтва недійсними, то відповідно дійшов висновку про задоволення позову в частині визнання недійсним договору дарування частини квартири від 11 жовтня 2008 року, а саме 1/9 частини.

Суд першої інстанції з урахуванням дати, коли позивачі дізналися про порушення їх прав - 26 серпня 2014 року, та дати звернення до суду з позовом - 25 серпня 2017 року, дійшов висновку, що позивачі не пропустили позовну давність для звернення до суду.

Відмовивши в позові в частині витребування 2/9 частин спірної квартири, суд першої інстанції виходив з того, що позивачі не надали належних і допустимих доказів на підтвердження порушення діями відповідачів права власності, чим не виконали вимоги статті 12 ЦПК України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 08 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 17 січня 2019 року змінено.

Абзаци другий та третій резолютивної частини рішення викладено у такій редакції: "Визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, на 1/18 частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Визнати за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, на 1/18 частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1".

В іншій частині рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 17 січня 2019 року залишено без змін.

Змінивши рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що з 16 травня 1966 року ОСОБА_5 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі, під час якого у 1982 році ОСОБА_5 виплатила повністю пайовий внесок за спірну квартиру. Відповідно до частини першої статті 22, статті 24 Кодексу про шлюб та сім'ю України ця квартира належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_5 та ОСОБА_4, і кожному з них належало по 1/2 частині квартири.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла, після її смерті відкрилася спадщина. Оскільки заповіт померла не склала, спадкоємцями за законом стали ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_6, які прийняли спадщину, оскільки фактично вступили в управління спадковим майном, отже, кожен з них успадкував по 1/6 частині квартири (1/2: 3).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер, і після його смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 із заявами про прийняття спадщини звернулася ОСОБА_2, яка діяла від свого імені та від імені ОСОБА_1, отже, позивачі прийняли спадщину після смерті ОСОБА_6 по 1/18 частині квартири з урахуванням прийняття спадщини ОСОБА_4 (1/6: 3). Суд першої інстанції не звернув уваги на вказане та помилково дійшов висновку про належність усієї квартири померлій ОСОБА_5 та, відповідно, визнавши за позивачами право власності в порядку спадкування за законом на 1/9 частину квартири за кожним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2019 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 через адвоката Мамася М. О. звернулись до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 08 травня 2019 року, просили скасувати оскаржуване судове рішення в частині визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6., який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, по 1/18 частині квартири за адресою: АДРЕСА_1 за кожною, залишити в цій частині в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення є незаконним, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги статтю 17 Закону Української РСР "Про власність", згідно з якою кооперативна квартира набуває статусу спільної сумісної власності лише за умови внесення паю в житлово - будівельний кооператив (далі -ЖБК) за рахунок спільних коштів члена ЖБК та членів його сім'ї.

Згідно з довідкою від 08 жовтня 2014 року № 360, виданою Житлово - будівельним кооперативом "Механізатор" (далі - ЖБК "Механізатор"), ОСОБА_5 в 1983 році здійснила виплату суми пайового внеску за кооперативну квартиру в розмірі 4 165,00 карбованців.

Отже, на квартиру, отриману шляхом внесення паю в ЖБК, не діє презумпція права спільної сумісної власності, а діє презумпція одноособового права власності на квартиру за членом кооперативу. Лише у разі доведення членом сім'ї члена ЖБК того, що пай внесено за рахунок спільних коштів, така квартира може набути статусу спільного майна.

Відповідачі жодних доказів на підтвердження того, що кошти, сплачені за пай, були спільними, не надали.

Аргументи інших учасників справи

Відзив ОСОБА_3, ОСОБА_4 на касаційну скаргу мотивований тим, що оскаржуване судове рішення є законним, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції з'ясував усі фактичні обставини справи, що мають значення для справи.

Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що 1/2 частина спадкового майна, яка залишилася після смерті ОСОБА_5, належить ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності подружжя, а 1/2 частина є спадковим майном, яке повинне ділитися між усіма спадкоємцями в рівних частках. Частка, яка належала б ОСОБА_6, становила б не 1/3 частину, а 1/18 частину спадкового майна, відповідно, спадкоємці ОСОБА_6, позивачі у справі, можуть претендувати лише на 1/18 частину кожному.

Відзив Головного територіального управління юстиції у місті Києві на касаційну скаргу мотивований тим, що оскаржуване судове рішення є законним, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому просить відмовити в задоволенні касаційної скарги.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У вересні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2021 року справу призначено до судового розгляду без участі сторін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 16 травня 1966 року ОСОБА_4 зареєстрував шлюб з ОСОБА_5. У шлюбі у них народилося двоє синів - ОСОБА_3 та ОСОБА_6.

16 березня 1990 року ОСОБА_6 зареєстрував шлюб з ОСОБА_2, у якому народилася дочка ОСОБА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_6.

Згідно з довідкою ЖБК "Механізатор" від 02 березня 1999 року у квартирі АДРЕСА_2 зареєстровані ОСОБА_4, ОСОБА_3. ОСОБА_5 померла, виписана ІНФОРМАЦІЯ_4. ОСОБА_6 помер та виписаний 18 лютого 1999 року.

14 квітня 1999 року ОСОБА_2, яка діяла від свого імені та від імені ОСОБА_1, звернулася до Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6.

18 липня 2008 року державний нотаріус Трапєзнікова З. О. видала ОСОБА_4 свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частину спірної квартири, та ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частину спірної квартири.

11 жовтня 2008 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено договір дарування 1/2 частини спірної квартири, посвідчений нотаріусом Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори Трапєзніковою З. О., реєстровий номер 1-3172.

Згідно з довідкою ЖБК "Механізатор" від 28 жовтня 2014 року у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 на момент смерті ОСОБА_5, станом на 27 січня 1994 року, зареєстровані і ОСОБА_4 з 25 квітня 1968 року до теперішнього часу, ОСОБА_3 з 08 жовтня 1966 року до теперішнього часу та ОСОБА_6 з 05 листопада 1994 року до дня виписки у зв'язку зі смертю.

Відповідно до акта ЖБК "Механізатор" від 08 грудня 2015 року ОСОБА_6 з 05 листопада 1992 року до дня смерті був зареєстрований та проживав у кв. АДРЕСА_2.

25 серпня 2016 року державний нотаріус Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори Шапченко М. І. листом повідомила позивачів про неможливість видачі свідоцтв про право на спадщину за законом через відсутність документів, що підтверджують право власності на спадкове майно.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - ~law29~) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law30~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law31~ (08 лютого 2020 року).

Касаційну скаргу у цій справі подано у липні 2019 року, тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності ~law32~.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Верховний Суд переглядає оскаржуване судове рішення в частині визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, по 1/18 частині квартири за адресою: АДРЕСА_1, за кожною.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Вирішуючи спір з урахуванням правовідносин, які виникли між сторонами, суд має з'ясувати, чи має особа відповідне право або інтерес та чи були вони порушені.

Як на підставу позову, позивачі посилалися на те, що ОСОБА_6 прийняв спадщину після смерті своєї матері, оскільки фактично вступив в управління спадковим майном. Після його смерті в порядку спадкування право на належну йому частину квартири має перейти до них як дружини та дочки.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд виходить з того, що якщо спадщина відкрилась у період чинності ЦК Української РСР, застосовуванню підлягають норми ЦК У про належність спадщини спадкоємцеві з часу відкриття спадщини незалежно від оформлення права на спадщину.

Оскільки спірним є майно спадкодавця ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, а позивачі просять визнати право на спадщину після смерті ОСОБА_5, який помер у 1998 році, до спадкових правовідносин застосовуються норми ЦК Української РСР.

Згідно з частиною 1 статті 524, статтею 527, частиною 1 статті 529 ЦК Української РСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народженні після його смерті. При спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Відповідно до статей 548, 549 ЦК Української РСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Особи, для яких право спадкоємства виникає лише у випадку неприйняття спадщини іншими спадкоємцями, можуть заявити про свою згоду прийняти спадщину протягом строку, що залишився для прийняття спадщини. Якщо строк, що залишився, менше трьох місяців, він продовжується до трьох місяців.

Вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 ЦК Української РСР).

Під фактичним вступом у володіння або управління спадковим майном, що підтверджує факт прийняття спадщини, маються на увазі різні дії спадкоємця з управління, розпорядження і користування цим майном, підтримання його в належному стані або сплату податків та інших платежів тощо.

Відповідно до пункту 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 1994 року № 18/5 (далі - Інструкція), свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто таким, які фактично вступили в управління або володіння спадковим майном чи подали заяву в державну нотаріальну контору про прийняття спадщини (стаття 549 Цивільного кодексу.

Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов'язковому страхуванню, квитанція про сплату податку, страхового платежу; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном. Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанцій про здані в ломбард речі, свідоцтва про реєстрацію (технічного паспорта, реєстраційного талону) на автотранспортний засіб чи іншу самохідну машину або механізм, державного акта на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім'я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього. Ці документи приймаються державним нотаріусом з урахуванням у кожному випадку всіх конкретних обставин і при відсутності заперечень з боку інших спадкоємців.

Згідно з частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частиною 1 статті 81 ЦПК України.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно (частина перша статті 15 Закону Української РСР "Про власність").

Отже, відповідно до Закону Української РСР "Про власність" (чинного на час виникнення спірних правовідносин) право власності члена житлового кооперативу на квартиру виникало з моменту виплати паю і не вимагало його реєстрації, тобто на момент набуття права власності ОСОБА_5 на кооперативну квартиру законодавство не передбачало ні видачі свідоцтва про право власності на кооперативну квартиру, ні обов'язкової державної реєстрацію права власності на таку квартиру.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина 4 статті 82 ЦПК України).

У рішенні Дніпровського районного суду м. Києва від 24 грудня 2015 року, яке набрало законної сили, встановлено, що 16 травня 1966 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_8 ня) зареєстровано шлюб. На підставі рішення Виконавчого комітету Печерської районної ради від 12 лютого 1968 року № 53/4, ОСОБА_9 із сім'єю у складі трьох осіб (ОСОБА_9, ОСОБА_4 - чоловік; ОСОБА_3 - син) видано ордер серії Б № 83544 на зайняття двокімнатної квартири АДРЕСА_3", будинок визначено під № 1.

Верховний Суд виходить з того, що на підставі ордера на зайняття квартири ОСОБА_5 отримала від Виконавчого комітету Печерської районної ради право на користування спірною кооперативною квартирою. У 1982 році ОСОБА_5 виплатила повністю пайовий внесок за спірну квартиру. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла, а після її смерті відкрилася спадщина. Оскільки заповіт померла не склала, спадкоємцями за законом стали ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_6, які прийняли спадщину, оскільки фактично вступили в управління спадковим майном.

Відповідно до заяви ОСОБА_4 від 24 квітня 2008 року, поданої до Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори, нотаріус роз'яснив йому зміст статті 60 СК України, на видачу свідоцтва про право власності на 1/2 частини набутого в зареєстрованому шлюбі майна він не претендує. Отже, кожен зі спадкоємців ОСОБА_5 успадкував по 1/3 частині квартири.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер, і після його смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 з заявами про прийняття спадщини звернулася ОСОБА_2, яка діяла від свого імені та від імені ОСОБА_1, на підставі яких заведено спадкову справу № 217.

Відповідно до листа від 04 жовтня 2011 року № 2898/02-14 нотаріус Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори повідомила ОСОБА_2 про необхідність надання правовстановлюючих документів на майно, що належало спадкодавцю ОСОБА_6.

Підставою визнання за позивачами права на частину в спірній квартирі підлягає доведенню факт що за життя спадкодавець Кушнір Олег Валентинович набув це право.

На момент смерті ОСОБА_6 законодавство також не передбачало видачі свідоцтва про право власності на кооперативну квартиру, обов'язкової державної реєстрації права власності на таку квартиру.

Задовольнивши позов в частині визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права власності в порядку спадкування за законом, суд першої інстанції виходив з того, що вони мають право на 1/9 частину спірної квартири за кожною.

Переглядаючи законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції, змінивши рішення суду першої інстанції, обгрунтовано зазначив, що позивачі мають право в порядку спадкування по 1/18 частині квартири після смерті ОСОБА_6 з урахуванням прийняття спадщини чоловіком померлої ОСОБА_4 (1/6: 3).

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що спірна квартира належала ОСОБА_5 на праві приватної власності, доказом чого є довідка від 08 жовтня 2014 року № 360, видана ЖБК "Механізатор", згідно з якою ОСОБА_5 в 1983 році здійснила виплату суми пайового внеску за кооперативну квартиру в розмірі 4 165,00 карбованців.

Суд першої інстанції, дійшовши висновку про належність квартири ОСОБА_5 на праві власності, не виклав мотиви та висновки щодо оцінки доказів на підтвердження такого висновку.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що з 16 травня 1966 року ОСОБА_5 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі, під час якого у 1982 році ОСОБА_5 виплатила повністю пайовий внесок за спірну квартиру.

Отже, суд апеляційної інстанції виїходив з презумпції спільної сумісної власності.

Оскільки померла заповіту не склала, спадкоємцями за законом стали ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_6, які прийняли спадщину, оскільки фактично вступили в управління спадковим майном, а, отже, кожен з них успадкував по 1/6 частині квартири (1/2: 3).

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_6, і після його смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 із заявами про прийняття спадщини звернулася ОСОБА_2, яка діяла від свого імені та від імені ОСОБА_1. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що позивачі прийняли спадщину після смерті ОСОБА_6 по 1/18 частині квартири з урахуванням прийняття спадщини чоловіком померлої ОСОБА_4 (1/6: 3).

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги статтю 17 Закону Української РСР "Про власність", згідно з якою кооперативна квартира набуває статусу спільної сумісної власності лише за умови внесення паю в ЖБК за рахунок спільних коштів члена ЖБК та членів його сім'ї, оскільки це спростовується тим, що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі, під час якого у 1982 році ОСОБА_5 виплатила повністю пайовий внесок за спірну квартиру, яка з урахуванням статей 22,24 Кодексу про шлюб та сім'ю України належала подружжю на праві спільної сумісної власності, за життя ОСОБА_5 не порушувала питання про спростування презумпції спільної сумісної власності.

Доводи касаційної скарги, що на квартиру, отриману шляхом внесення паю в ЖБК, не діє презумпція права спільної сумісної власності, а діє презумпція одноособового права власності на квартиру за членом кооперативу; лише у разі доведення членом сім'ї члена ЖБК того, що пай внесено за рахунок спільних коштів, така квартира може набути статусу спільного майна, Верховний Суд не бере до уваги з огляду на таке.

Відповідно до статті 112 ЦК Української РСР майно може належати на праві спільної власності двом або кільком громадянам.

Згідно зі статтею 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю.

Верховний Суд виходить з того, що пай, внесений подружжям в ЖБК у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів, а також за рахунок коштів, подарованих подружжю або одержаних ним у позичку, та після повної сплати пайового внеску, квартира, є їх спільним майном і підлягає поділу на загальних підставах.

Статтею 16 Закону України "Про власність" передбачалось, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності.

Здійснення ними цього права регулюється Статтею 16 Закону України "Про власність" і КпШС.

Згідно зі статтями 22,28,29 Кодексу про шлюб та сім'ю України (чинного на час набуття прав на спірну квартиру) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування та розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядав за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку. В разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Статтею 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України закріплено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільної сумісної власності подружжя, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

ОСОБА_4 у заяві від 24 квітня 2008 року, поданої до Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори, зазначив, що йому роз'яснено зміст статті 60 СК України, на видачу свідоцтва про право власності на 1/2 частини набутого в зареєстрованому шлюбі майна він не претендує.

Отже, із змісту заяви випливає, що відповідач ОСОБА_4 вказував, що спірна квартира набута в зареєстрованому шлюбі.

З урахуваням встановлених судом апеляційної інстанції обставин, того, що пай за спірну квартиру внесений ОСОБА_5 під час перебування у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_4 і за рахунок спільних коштів, то вказана квартира є спільною сумісною власністю.

Згідно із статтею 12 ЦПК України позивачі мали надати докази на спростування презумпції спільної сумісної власності щодо квартири.

Верховний Суд зауважує, що лише довідка ЖБК "Механізатор" від 08 жовтня 2014 року № 360 не може свідчити про те, що пай за квартиру виплачувався за особисті кошти ОСОБА_5. Для встановлення належності квартири ОСОБА_5 мають бути наявними докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність чи відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування, тобто докази мають бути достатніми (стаття 80 ЦПК України).

Довідку ЖБК "Механізатор" від 08 жовтня 2014 року № 360 суд апеляційної інстанції оцінив з іншими доказами у сукупності.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з судовим рішенням у справі, помилкового тлумачення норм матеріального права та необхідності переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, оскаржуваного судового рішення без змін.

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, подану через адвоката Мамась Максима Олександровича, залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 08 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набираєзаконної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко