Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 14.04.2020 року у справі №329/766/18

Постанова

Іменем України

10 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 329/766/18

провадження № 61-17688св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,Усика Г. І., Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачка - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, від імені якої діє адвокат Тивоненко Данило Русланович, на постанову Запорізького апеляційного суду від 04 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Гончар М. С.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, у якому просив визначити місце проживання дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з ним за адресою: АДРЕСА_1.

На обґрунтування позову посилався на те, що 17 жовтня 2009 року між ним та ОСОБА_2 зареєстрований шлюб, який за рішенням Чернігівського районного суду Запорізької області від 13 червня 2013 року розірваний. У шлюбі у них народилася дочка ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Після розірвання шлюбу вони проживають окремо.

Дочка залишилася проживати разом з відповідачкою. З вересня 2017 року ОСОБА_2 виїхала за межі України та постійно перебуває за кордоном, у зв'язку з чим дочка ОСОБА_3 проживає разом з бабусею та дідусем, тобто з батьками відповідачки. Він фактично проживає як чоловік та жінка однією сім'єю, без реєстрації шлюбу з ОСОБА_4, у них народилася дочка, яка має добрі стосунки з ОСОБА_3. Посилаючись на те, що він має власне житло, займається особистим селянським господарством, а також те, що батьки мають рівні права брати участь у вихованні та утриманні дітей, просив позов задовольнити.

Рішенням Чернігівського районного суду Запорізької області від 02 грудня 2019 року позов задоволено частково. Визначено місце проживання дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з батьком ОСОБА_1, за адресою: АДРЕСА_1.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 має постійну роботу, належні умови для утримання, виховання та навчання дитини. На час розгляду справи ОСОБА_3 виявила більшу прихильність до батька, який піклується про дитину, бере участь у її духовному та фізичному розвитку, дитина почала краще навчатися після її переведення до школи за місцем проживання відповідача, а тому наявні підстави для визначення проживання дитини ОСОБА_3 разом з батьком ОСОБА_1.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 25 лютого 2020 року рішення Чернігівського районного суду Запорізької області від 02 грудня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд врахував висновок спеціаліста-психолога, який вказує на негативне ставлення дитини до позивача, відсутність порозуміння дочки з батьком та пригнічений психологічний стан дитини, пов'язаний з її перебуванням у родині позивача. Апеляційний суд визнав висновок органу опіки і піклування щодо доцільності визначення місця проживання ОСОБА_3 разом з батьком немотивованим, врахував наявну у позивача заборгованість зі сплати аліментів, а також те, що на час ухвалення рішення дитина проживала з матір'ю в Італії, у зв'язку з чим дійшов висновку, що за таких обставин проживання дочки з батьком суперечитиме найкращим інтересам дитини.

Апеляційний суд, здійснюючи розподіл судових витрат на правничу допомогу, виходив з того, що відповідачка на підтвердження розміру понесених витрат надала договір від 01 жовтня 2019 року № 01/10 про надання професійної правничої допомоги, перелік та вартість послуг за вказаним договором, акти надання послуг, проте підтверджень сплати зазначених послуг відповідачка не надала, що є підставою для відмови у задоволенні вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Постановою Верховного Суду від 02 вересня 2020 року постанову Запорізького апеляційного суду від 25 лютого 2020 року в частині вирішення питання про відшкодування витрат на правничу допомогу скасовано, справу направлено в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, відмовляючи у стягненні з позивача витрат на професійну правничу допомогу, виходив з доведеності належними та допустимими доказами таких послуг, проте, встановивши, що доказів на підтвердження сплати послуг ні в суді першої, ні в суді апеляційної інстанції відповідачка не надала, у порушення пункту 1 частини 2 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для розподілу їх вартості за результатами розгляду справи.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 04 листопада 2020 року апеляційну скаргу в частині вирішення питання судових витрат на правничу допомогу залишено без задоволення. У задоволенні вимог ОСОБА_2 про стягнення витрат на правничу допомогу відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Відповідно до актів № 2,3 до договору про надання правничої допомоги від 01 жовтня 2019 року сторони погодили, що внесення відповідачем плати за надані послуги становить 10 робочих днів з моменту набрання законної сили рішенням у справі. Рішення суду апеляційної інстанції набрало законної сили 25 лютого 2020 року, зазначена постанова Запорізького апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог щодо визначення місця проживання дитини не оскаржена та не скасована. Отже, відповідачка згідно з пунктами 3 актів № 2,3 мала сплатити вартість наданих послуг протягом 10 робочих днів з моменту набрання законної сили рішенням у справі, тобто до 11 березня 2020 року включно. З наданих відповідачкою квитанцій випливає, що вартість за надану правничу допомогу оплачена 07,08,14,15 вересня 2020 року, тобто за межами строку визначеного договором та процесуальним законом (частина 8 статті 141 ЦПК України).

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У листопаді 2020 року ОСОБА_2, від імені якої діє адвокат Тивоненко Д. Р., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції у частині відмови у задоволенні вимог про стягнення з позивача витрат на правничу допомогу та ухвалити нове рішення про задоволення заяви. Стягнути з відповідача на її користь судові витрати на правничу допомогу, що були нею понесені у зв'язку із переглядом Верховним Судом постанови суду апеляційної інстанції від 25 лютого 2020 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Договір про надання правничої допомоги, у якому визначений порядок, строки та умови сплати гонорару (протягом 10 днів з дня набрання рішенням законної сили), разом з актом наданих послуг до нього є достатніми доказами стягнення майбутніх витрат сторони на правничу допомогу.

Надання відповідачкою квитанцій до прибуткового касового ордера є додатковим підтвердженням понесення останньою таких витрат, проте відповідачка взагалі не зобов'язана надавати такі квитанції.

Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неврахування висновків, викладених Верховним Судом у постановах від від 02 жовтня 2019 року у справі № 815/1479/18, від 26 вересня 2019 року у справі № 813/481/18, від 05 вересня 2019 року у справі № 826/841/17, від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, від 02 вересня 2020 року у справі № 329/766/18, від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 13 березня 2019 року у справі № 283/2065/14-ц; Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18; недослідження наявних у справі доказів.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 грудня 2020 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2, від імені якої діє адвокат Тивоненко Д. Р., на підставі пунктів 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України, пункту 1 частини 3 статті 411 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2021 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 та частина 8 статті 141 ЦПК України).

Подібні висновки викладені Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, Верховним Судом у постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, від 02 вересня 2020 року у справі № 329/766/18, на які посилається заявниця у касаційній скарзі.

Розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, наведеним в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 02 вересня 2020 року у справі № 329/766/18 (провадження № 61-6627св20).

Щодо витрат на правничу допомогу у судах першої та апеляційної інстанцій

У відзиві на позовну заяву та в апеляційній скарзі відповідачка зазначала про попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які вона очікує понести, також на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу надала договір про надання професійної правничої допомоги від 01 жовтня 2019 року № 01/10, перелік та вартість послуг за договором та акти про надані послуги.

Згідно з додатком від 04 листопада 2019 року № 2 до договору від 01 жовтня 2019 року № 01/10 сторони погодили перелік та вартість послуг за договором на загальну суму 26 500 грн (т. 1, а. с. 226).

Актом про надані послуги від 04 листопада 2019 року № 2 сторони визначили остаточний перелік та ціну наданих послуг у суді першої інстанції на загальну суму 23 500 грн (т. 1, а. с. 227).

Відповідно до додатку від 23 грудня 2019 року № 3 до договору від 01 жовтня 2019 року № 01/10 сторони погодили перелік та вартість послуг за договором у суді апеляційної інстанції (т. 2, а. с.76 зв. ).

Актом про надані послуги від 08 січня 2020 року № 3 сторони визначили остаточний перелік та ціну наданих послуг у суді апеляційної інстанції на загальну суму 10
000 грн (т. 2, а. с. 76).

Відповідно до пункту 5.1 договору про надання професійної правничої допомоги від 01 жовтня 2019 року № 01/10 розмір гонорару адвокатського бюро, а також умови і порядок його сплати визначається у додатках до цього договору.

Згідно з пунктом 3 акта про надані послуги від 04 листопада 2019 року № 2 та пунктом 3 акта про надані послуги від 08 січня 2020 року № 3 сторони погодили, що строк внесення відповідачкою плати за надані послуги становить 10 робочих днів з моменту набрання законної сили рішенням у справі.

Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення витрат на правничу допомогу, апеляційний суд не звернув уваги на те, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною або тільки має бути сплачено, не врахував умови пункту 3 актів № 2,3 до договору про правничу допомогу та ту обставину, що на момент ухвалення апеляційний судом постанови про скасування рішення суду першої інстанції та відмову у стягненні витрат на правничу допомогу (25 лютого 2020 року) не сплив обумовлений сторонами десятиденний строк на сплату гонорару адвокатського бюро.

З урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу у судах першої та апеляційної інстанцій у розмірі 33 500 грн (23 500 грн + 10 000

грн).

Щодо витрат на правничу допомогу у суді касаційної інстанції

При зверненні до суду касаційної інстанції у квітні 2020 року ОСОБА_2 до касаційної скарги додала договір про надання професійної правничої допомоги від 01 жовтня 2019 року № 01/10, додаток від 01 квітня 2020 року № 4 до договору від 01 жовтня 2019 року № 01/10, в якому сторони погодили перелік та вартість послуг за договором у суді касаційної інстанції, акт надання послуг від 06 квітня 2020 року № 4, в якому сторони визначили остаточний перелік та ціну наданих послуг у суді касаційної інстанції на загальну суму 9 000 грн

За результатами розгляду касаційної скарги постановою Верховного Суду від 02 вересня 2020 року постанову Запорізького апеляційного суду від 25 лютого 2020 року в частині вирішення питання про відшкодування витрат на правничу допомогу скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, а у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У частині 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) вказано, що у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовані судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Апеляційний суд зазначеного не врахував, неправильно застосував норми процесуального права та безпідставно не вирішив питання про стягнення витрат на правничу допомогу у суді касаційної інстанції.

Склад витрат, пов'язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15 (провадження № 14-382цс19) зазначено, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

З урахуванням зазначеного Верховний Суд вважає, що наявні підстави для стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу у суді касаційної інстанції, проте у зменшеному до 3 000 грн розмірі, що відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, необхідних процесуальних дій сторони та часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги у суді касаційної інстанції.

Апеляційний суд неправильно застосував пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України та частину 8 статті 141 ЦПК України, не врахував умови договору про надання правничої допомогу та актів наданих послуг та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні вимог ОСОБА_2 про стягнення витрат на правничу допомогу.

Тому постанова Запорізького апеляційного суду від 04 листопада 2020 року підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення вимоги відповідачки про здійснення розподілу судових витрат за надання професійної правничої допомоги: у розмірі 36 500 грн (23 500 грн - за розгляд справи у суді першої інстанції, 10 000 грн - за розгляд справи у суді апеляційної інстанції, 3
000 грн - за розгляд справи у суді касаційної інстанції).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частинами 1 , 2 статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених частинами 1 , 2 статті 412 ЦПК України меж, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Суд апеляційної інстанції внаслідок порушення норм процесуального права дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні заяви про здійснення розподілу судових витрат за надання професійної правничої допомоги.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення заяви про здійснення розподілу судових витрат за надання професійної правничої допомоги та стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат за надання професійної правничої допомоги у розмірі 36 500 грн.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2, від імені якої діє адвокат Тивоненко Данило Русланович, задовольнити частково.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 25 лютого 2020 року скасувати, ухвалити нове рішення.

Заяву ОСОБА_2, від імені якої діє адвокат Тивоненко Данило Русланович, про здійснення розподілу судових витрат за надання професійної правничої допомоги задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати, понесені за надання професійної правничої допомоги у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, у розмірі 36 500 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко