Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 07.08.2018 року у справі №761/3977/15

Постанова

Іменем України

11 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 761/3977/15

провадження № 61-39674св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.

суддів: Дундар І. О., Карпенко С. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шепелюк Андрій Вадимович приватний нотаріус Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Копейчиков Іван Володимирович, Орган опіки та піклування Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду міста Києва від 30 травня 2018 року в складі колегії суддів: Кулікової С. В., Кравець В. А., Музичко С. Г.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, в якому просила визнати недійсною довіреність, видану 18 липня 2014 року від імені ОСОБА_1 на представлення її інтересів ОСОБА_2, посвідчену приватним нотаріусом Ірпінського МНО Київської області Копейчиковим І. В. за реєстровим № 369; визнати недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, зареєстрований в реєстрі за № 654 та посвідчений 26 вересня 2014 року приватним нотаріусом КМНО Шепелюком А. В., укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, яка діяла від свого імені та від імені ОСОБА_3 і ОСОБА_1; скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1, проведену приватним нотаріусом КМНО Шепелюком А. В. (номер запису про право власності: 7138223 від 26 вересня 2014 року).

Свої вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що їй на праві власності належала 1/3 частини квартири АДРЕСА_1. Співвласниками вказаної квартири були ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 18 червня 2001 року. 18 липня 2014 року приватний нотаріус Ірпінського МНО Київської області Копейчиков І. В. посвідчив довіреність від її імені на ОСОБА_2, за реєстром № 369, на підставі якої ОСОБА_2 від її імені уклала договір купівлі-продажу спірної квартири з ОСОБА_4. На момент укладення зазначеного договору купівлі-продажу квартири, у ній була зареєстрована малолітня ОСОБА_5, яка є дочкою позивача та онукою ОСОБА_2. Вона, як мати малолітньої ОСОБА_5, а також орган опіки та піклування не надавали дозволу на укладення спірного договору купівлі-продажу квартири.

Довіреність на уповноваження ОСОБА_2 продати належну їй на праві власності частину квартири вона не підписувала, спірна квартира була відчужена всупереч її волі, гроші за продаж належної їй частки квартири вона не отримувала.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 21 червня 2017 року у задоволенні позову про визнання правочинів недійсними відмовлено.

Зобов'язано ОСОБА_4 повернути у власність ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1.

Суд першої інстанції виходив із того, що договір купівлі-продажу квартири від 26 вересня 2014 року є нікчемним, оскільки всупереч вимогам діючого законодавства був вчинений без дозволу органу опіки та піклування Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації, чим було порушено права малолітньої дитини - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка на момент вчинення спірного правочину була зареєстрована та мала право користування вказаною квартирою.

Суд у зв'язку із встановленням нікчемності оспореного договору купівлі-продажу квартири відповідно до вимог статті 216 ЦК України з урахуванням неподільності спірного об'єкту нерухомого майна з метою відновлення прав позивача дійшов висновку про зобов'язання ОСОБА_4 повернути спірну квартиру у власність ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3. Суд вважав відсутніми підстави для зобов'язання позивача повернути кошти ОСОБА_4, оскільки не встановлено доказів отримання від неї коштів позивачем.

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 30 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 21 червня 2017 року в частині зобов'язання ОСОБА_4 повернути у власність ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 скасовано.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

В постанові вказано, що рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання правочинів недійсними не оскаржувалось і не переглядалось апеляційним судом.

Апеляційний суд виходив із того, що станом на день укладення договору купівлі-продажу, 26 вересня 2014 року, малолітня ОСОБА_5, не мала права володіння спірною квартирою, укладений договір купівлі-продажу квартири не порушує майнові права дитини, в результаті чого наявність дозволу органу опіки та піклування на відчуження майна не є обов'язковим, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про нікчемність договору купівлі-продажу від 26 вересня 2014 року, в результаті чого відсутні підстави для застосування наслідків недійсності правочину.

Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У своїй касаційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що висновки апеляційного суду щодо скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про повернення спірної квартири не відповідають обставинам справи. Суд помилково взяв до уваги довідку від 26 вересня 2014 року про відсутність інших зареєстрованих осіб у спірній квартирі крім ОСОБА_3. Апеляційний суд своїм рішенням помилково скасував правильне рішення суду першої інстанції та всупереч вимог закону (статей 204, 328, 388 ЦК України), позбавив її дочку ОСОБА_5 права власності на частину спірної квартири.

В іншій частині постанова апеляційного суду не оскаржується, а тому відповідно до встановлених статтею 400 ЦПК України меж касаційного розгляду касаційним судом не переглядається.

Відзив/заперечення на касаційну скаргу не надходили

Позиція Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувані матеріали справи із суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX.

Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Суди встановили, що ОСОБА_1 (дівоче прізвище - ОСОБА_1), ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були співвласниками, кожний в рівній частині (по 1/3 частині), квартири АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 18 червня 2001 року, посвідченим приватним нотаріусом КМНО Степаненко В. Д. та зареєстрованим в реєстрі за № 3274.

18 квітня 2014 року приватним нотаріусом Ірпінського МНО Київської області Копейчиковим І. В. посвідчено довіреність, якою ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_2 продати за ціну та на умовах за її розсудом належну їй на праві власності частину квартири АДРЕСА_1, для чого довіреній особі надано право, зокрема підписати від імені ОСОБА_1 договір купівлі-продажу в якості представника продавця, одержати належні від продажу вказаної частини квартири грошові кошти тощо.

26 вересня 2014 року між ОСОБА_2, яка діяла від свого імені та від імені ОСОБА_3, на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом КМНО Харкавою О. В. 23 липня 2014 року за реєстровим № 640, та від імені ОСОБА_1, на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Ірпінського МНО Київської області Копейчиковим І. В. 18 липня 2014 року за реєстровим № 369, та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Шепелюком А. В. та зареєстрований в реєстрі за № 654, відповідно до якого продавці продали, а покупець купила у власність квартиру, що належить продавцям на праві власності за адресою: АДРЕСА_1.

У пункті 1.5. договору купівлі-продажу від 26 вересня 2014 року, зокрема, зазначено, що продавці в особі представника, який також являється продавцем вказаної в цьому договорі частини нерухомого майна наступним гарантують, що на момент укладення цього договору за адресою місцезнаходження нерухомого майна не проживають та не зареєстровані малолітні та/чи неповнолітні діти, а також будь-які інші особи, яких за законом повинні утримувати продавці, а також відсутні малолітні діти, що мають право користування нерухомим майном.

На виконання умов вищевказаного договору купівлі-продажу квартири ОСОБА_4 сплачено на рахунки ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_1 грошові кошти за належні їм частки спірної квартири в загальній сумі 611 000,00 грн.

На час укладення спірного договору купівлі-продажу квартири від 26 вересня 2014 року, згідно довідки Форми № 3, виданої ТОВ "Кийградсервіс" вихідний № 3192 від 29 жовтня 2014 року, у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_5.

Згідно довідки Форми № 3 ТОВ "Кийградсервіс" від 26 вересня 2014 року вихідний № 2593, на житловій площі у квартирі АДРЕСА_1 зареєстрованих немає.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просила скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 21 червня 2017 року та постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю (а. с. 362-362 том 3).

В постанові суду апеляційної інстанції зазначено, що рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання правочинів недійсними не оскаржується, а тому відсутні підстави для його перегляду в цій частині судом апеляційної інстанції.

У задоволенні зазначених позовних вимог судом першої інстанції відмовлено з тих мотивів, що оспорюваний договір купівлі-продажу є нікчемним, а тому визнання його недійсним в судовому порядку не вимагається.

Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові, задовольняючи апеляційну скаргу, вказав на помилковість висновку суду першої інстанції про нікчемність договору купівлі-продажу від 26 вересня 2014 року і наявність підстав для застосування наслідків недійсності правочину.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).

Аналіз статті 375 ЦПК України свідчить, що підставою для залишення судового рішення суду першої інстанції без змін є ухвалення судом першої інстанції судового рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і такий висновок має робитися судом апеляційної інстанції тільки у тому разі, якщо судове рішення суду першої інстанції переглядається по суті. Якщо в певній частині судове рішення суду першої інстанції не оскаржується в апеляційному порядку, то це не є підставою для залишення судового рішення суду першої інстанції без змін із вказівкою про це в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції. Тобто, якщо в певній частині судове рішення суду першої інстанції не оскаржується в апеляційному порядку, то в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції має бути вказано, з урахуванням доводів та вимог апеляційної скарги, в якій саме частині судове рішення суду першої інстанції (з врахуванням меж оскарження) залишено без змін (змінено чи скасовано).

Водночас, в резолютивній частині постанови Апеляційного суду міста Києва від 30 травня 2018 року вказано, що рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 21 червня 2017 року скасовано в частині зобов'язання ОСОБА_4 повернути у власність ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1, а в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що рішення суду першої інстанції не оскаржувалося ОСОБА_4 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання правочинів недійсними та зробив безпідставний висновок про залишення без змін рішення суду першої інстанції у вказаній частині.

Таким чином, суд апеляційної інстанції в порушення встановлених частиною 1 статті 367 ЦПК України меж апеляційного розгляду справи фактично переглянув рішення суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу щодо мотивів цього судового рішення, яке в цій частині, за визначенням самого суду апеляційної інстанції, не було предметом апеляційного перегляду.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року).

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, постанову апеляційного скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 411 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 409,416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду міста Києва від 30 травня 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. І. Крат Судді:І. О. Дундар С. О. Карпенко Є. В. Краснощоков М. М.

Русинчук