Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 07.04.2019 року у справі №204/1972/18

Постанова

Іменем України

13 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 204/1972/18

провадження № 61-6435св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Дніпровська міська рада, ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду у складі колегії суддів: Демченко Е.

Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О. від 26 лютого 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Дніпровської міської ради, ОСОБА_2 про визнання права на обов'язкову частку у спадщині, визнання частково недійсним свідоцтв про право на спадщину, визнання права власності на частку нерухомого майна.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько - ОСОБА_3, після смерті якого відкрилася спадщина на будинок АДРЕСА_1).

Спадкоємцями першої черги після смерті батька була вона та її рідний брат - ОСОБА_4, оскільки їхня мати - ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_2.

Вона разом з братом, як спадкоємці першої черги, прийняли спадщину після смерті батька, оскільки фактично протягом шести місяців після смерті ОСОБА_3, вступили у володіння (управління) спадковим майном, вона, взявши його особисті речі, а брат шляхом проживання у будинку АДРЕСА_1.

Вона разом із ОСОБА_4 домовились, що спадкове майно батька було поділено між ними в рівних частках, по 1/2 кожному. Документально даний факт вони не оформлювали через відсутність грошових коштів.

ІНФОРМАЦІЯ_3 її брат - ОСОБА_4 помер.

Вона у встановлений законодавством строк звернулась до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Прийдака Ю. М. із заявою про прийняття спадщини після смерті брата, проте нотаріус листом № 6/02-14 від 16 січня 2018 року відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину, посилаючись на те, що від імені її брата - ОСОБА_4 19 липня 2017 року був посвідчений заповіт на все майно яке він заповідав ОСОБА_2, а тому вона втратила право на спадкування спадкового майна.

ОСОБА_1 зазначала, що брат мав право заповісти лише належне йому майно, тобто половину будинку АДРЕСА_1, а тому з метою оформлення свого права власності 28 лютого 2018 року звернулась до Третьої дніпровської державної нотаріальної контори Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області з заявою про прийняття спадщини та надала докази фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном батька, однак, державний нотаріус Янкова І. В. відмовила їй у видачі свідоцтва про права на спадщину за законом на майно після смерті батька - ОСОБА_3.

Посилаючись не те, що вона має право на обов'язкову частку у будинку АДРЕСА_1) як непрацездатна донька після смерті батька, а заповіт брата порушує її права, ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право на обов'язкову частку у спадщині після померлого батька - ОСОБА_3 у розмірі 1/3 частини всього спадкового майна; визнати свідоцтво про право на спадщину в розмірі 1/3 частин всього спадкового майна, видане на підставі заповіту ОСОБА_3 та посвідченого Третьою дніпропетровською державною нотаріальною конторою Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області від 18 лютого 1993 року частково недійсним; визнати свідоцтво про право на спадщину в розмірі 1/3 частин будинку АДРЕСА_1), видане 09 лютого 2018 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Прийдаком Ю. М. - ОСОБА_2, частково недійсним; визнати за нею право власності на 1/3 частки будинку АДРЕСА_1), припинивши на цю частку право власності ОСОБА_2.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 14 серпня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право на обов'язкову частку у спадщині після смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4, у розмірі 1/3 частини всього спадкового майна.

Визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 09 лютого 2018 року, видане на ім'я ОСОБА_2 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Прийдаком Ю. М., у частині визначення частки спадщини, а саме щодо 1/3 частини будинку АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4, на 1/3 частину будинку АДРЕСА_1.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 26 жовтня 2018 року вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1, вчинивши дії щодо прийняття та володіння відповідним рухомим майном після смерті свого батька, вважається такою, що фактично прийняла спадщину, у тому числі і нерухоме майно, та зважаючи на те, що батько позивача - ОСОБА_3 залишив заповіт на ім'я її брата - ОСОБА_4, позивач, як непрацездатна особа на момент відкриття спадщини, має право на обов'язкову частку на спадщину за законом, незалежно від змісту заповіту.

У зв'язку з чим суд першої інстанції визнав свідоцтво на спадщину за заповітом від 09 лютого 2018 року, видане на ім'я ОСОБА_2 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Прийдаком Ю. М., у частині визначення частки спадщини, а саме щодо 1/3 частини будинку АДРЕСА_1 частково недійсним, а за ОСОБА_1 визнав право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4, на 1/3 частину будинку АДРЕСА_1.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 14 серпня 2018 року та додаткове рішення Красногвардійського районного суду м.

Дніпропетровська від 26 жовтня 2018 року скасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, ОСОБА_2 про визнання права на обов'язкову частку у спадщині, визнання частково недійсним свідоцтв про право на спадщину, визнання права власності на частку нерухомого майна, відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Скасовуючи рішення районного суду, додаткове рішення першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позовних вимог про встановлення факту прийняття спадщини після смерті батька - ОСОБА_3 позивач не заявляла.

Крім того, позивач не довела належними та допустимими доказами, що вона прийняла спадщину після смерті батька - ОСОБА_3 та не надала доказів фактичного вступу в управління та володіння спадковиммайном.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 204/1972/18 із Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська.

У квітні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

У квітні 2019 року згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа передана судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, ОСОБА_2 про визнання права на обов'язкову частку у спадщині, визнання частково недійсним свідоцтв про право на спадщину, визнання права власності на частку нерухомого майна призначено до розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції при ухваленні судового рішення застосував нормативно-правовий акт, а саме Інструкцію про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджену наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року № 18/5, який не був чинним на момент виникнення спірних правовідносин.

Часом відкриття спадщини після померлого ОСОБА_3 є ІНФОРМАЦІЯ_4, а тому судом апеляційної інстанції повинна була застосована Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затверджена наказом Міністерства юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 року № 45/5, та яка була чинною на час виникнення правовідносин.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи судові рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, виходив із того, що Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року № 18/5, передбачено виключний перелік можливих доказів вступу в управління чи володіння спадковим майном, проте на час відкриття спадщини, що є датою смерті її батька, діяла Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затверджена наказом Міністерства юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 року № 45/5, у якій визначено можливий, але не повний перелік доказів, які підтверджують вступ в управління чи володіння спадковим майном.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено, що рішення апеляційного суду є законним і обґрунтованим, апеляційний суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, надав належну правову оцінку доказам, наданим сторонами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_5 у с. Ново-Покровка Солонянського району Дніпропетровської області, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1, виданим Красногвардійським районним відділом Управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області 17 грудня 1998 року (а. с. 163).

Дошлюбне прізвище ОСОБА_1 - "ОСОБА_1", яке вона змінила у зв'язку з укладенням 28 червня 1959 року шлюбу з ОСОБА_8, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_2, виданим 28 червня 1959 року Бюро реєстрації актів цивільного стану Красногвардійського району м. Дніпропетровська, актовий запис № 645 (а. с. 12).

Батьками ОСОБА_1 були: батько - ОСОБА_3, мати - ОСОБА_9, що підтверджується архівною довідкою № К-321-2017 від 23 жовтня 2017 року, виданою державним архівом Дніпропетровської області Дніпропетровської обласної державної адміністрації, актовий запис про народження № 70 (а. с. 11).

Мати ОСОБА_1 - ОСОБА_9, померла ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3, виданим повторно 13 лютого 2018 року Чечелівським районним у м. Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис № 779 (а. с. 15).

Після смерті ОСОБА_9 ніхто із заявами про відмову/прийняття спадщини не звертався та спадкова справа не відкривалася, що підтверджується листом Третьої дніпровської державної нотаріальної контори № 2646/01-16 від 08 серпня 2018 року (а. с. 199).

З 05 березня 1989 року ОСОБА_1 є пенсіонером за віком, що підтверджується посвідченням № НОМЕР_6, виданим 31 березня 1989 року (а. с. 21).

За життя ОСОБА_3 на праві приватної власності належав житловий будинок АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право особистої власності на житловий будинок від 11 жовтня 1990 року, виданим Красногвардійським відділом комунального господарства виконавчого комітету Красногвардійської ради народних депутатів на підставі рішення виконавчого комітету Красногвардійської ради народних депутатів № 318/16 від 26 червня 1990 року (а. с. 76), що також підтверджується листом комунального підприємства "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради від 09 жовтня 2017 року № 13633 (а. с. 18).

На час смерті ОСОБА_3 був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1, разом з ним мешкав також його син - ОСОБА_4, що підтверджується довідкою від 19 жовтня 2017 року, виданою головою квартального комітету відділу комунального господарства Чечелівської районної у м. Дніпрі ради № 26 (а. с. 51).

18 лютого 1993 року ОСОБА_3 склав заповіт, посвідчений державним нотаріусом Дніпропетровської державної нотаріальної контори Хилько Л. А., зареєстрований в реєстрі за № 2-959, згідно якого він заповів усе його майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось, ОСОБА_4 (а. с. 52).

ОСОБА_4 є сином ОСОБА_3 та рідним братом ОСОБА_1, що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян Чечелівського районного у м.

Дніпрі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпровській області про державну реєстрацію народження від 19 січня 2018 року, в якому батьками останнього зазначені: батько - ОСОБА_3, мати - ОСОБА_9, актовий запис про народження № 5 (а. с. 16).

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4, виданим повторно 07 листопада 2017 року Чечелівським районним у м.

Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис № 1747 (а. с. 13).

Спадкоємцями першої черги після померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 були його діти: ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_10.

Заяви про прийняття спадщини до державної нотаріальної контори протягом шести місяців з моменту відкриття спадщини ОСОБА_4 та ОСОБА_1 не подавали.

ОСОБА_4 прийняв спадщину шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном, оскільки після смерті батька продовжував проживати та бути зареєстрованим у будинку батька - будинку АДРЕСА_1.

19 липня 2017 року ОСОБА_4 було складено заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Прийдаком Ю. М., зареєстрований в реєстрі за № 1376, згідно якого він заповів усе його майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, ОСОБА_2 (а. с. 42).

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5, виданим повторно 07 листопада 2017 року Чечелівським районним у м.

Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис № 1551 (а. с. 14).

07 серпня 2017 року ОСОБА_2 звернулась до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Прийдака Ю. М. із заявою про прийняття спадщини за заповітом, посвідченим приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Прийдаком Ю. М. 19 липня 2017 року, зареєстрованим в реєстрі за № 1376, що залишилась після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 (а. с. 39).

07 серпня 2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Прийдаком Ю. М. було заведено спадкову справу № 21/2017 щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 (а. с. 36-110).

08 грудня 2017 року до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Прийдака Ю. М. із заявою про прийняття спадщини за законом, що залишилась після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4, звернулась ОСОБА_1 (а. с. 59).

Листом № 6/02-14 від 16 січня 2018 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Прийдаком Ю. М. було повідомлено ОСОБА_1 про те, що 19 липня 2017 року ОСОБА_4 було складено заповіт на ім'я ОСОБА_2, яка прийняла спадщину за заповітом у встановлений законом строк, надавши відповідну заяву, а тому ОСОБА_1 втрачає право на спадкування як спадкоємець другої черги спадкування за законом (а. с. 63).

09 лютого 2018 року ОСОБА_2 звернулась до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Прийдака Ю. М. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок АДРЕСА_1 (а. с. 67).

Цього самого дня, приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Прийдаком Ю. М., ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом серії НАА № 786202, зареєстроване в реєстрі за № 233, на житловий будинок АДРЕСА_1 (а. с. 108).

Згідно технічного паспорта на житловий будинок індивідуального житлового фонду, виготовленого станом на 13 березня 1990 року, домоволодіння АДРЕСА_1 складається з: житловий будинок літ. А-1, загальною площею 58,5 кв. м, літня кухня літ. Б-1, сарай літ. В, вхід у погреб літ. Г, вбиральня літ. Д, сарай літ. Ж, інші споруди літ. 1-5, (а. с. 95-99).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 113765144 від 13 лютого 2018 року, право приватної власності на житловий будинок АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2 (а. с. 19).

28 лютого 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Третьої дніпровської державної нотаріальної контори Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області з заявою про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, що залишилась після померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 (а. с. 162).

28 лютого 2018 року Третьою дніпровської державною нотаріальною конторою Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області було заведено спадкову справу № 138/2018 щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 (а. с. 161-175).

Постановою державного нотаріуса Третьої дніпровської державної нотаріальної контори Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Янкової І. В. від 28 лютого 2018 року ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на майно після померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 батька - ОСОБА_3 (а. с. 175).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чипорушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на якісторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Відповідно до статті 525 ЦК Української РСР (тут і надалі чинного на час спірних правовідносин) часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 525 ЦК У.

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на належне йому майно, в тому числі і на нерухоме.

Згідно з положеннями частин 1 та 2 статті 524 ЦК Української РСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Отже, спадкоємством вважається перехід майна померлого (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців) у порядку, передбаченому статтями 529, 530, 531, 532, 533, 534, 535 ЦК Української РСР.

Відповідно до статті 526 ЦК Української РСР, місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме, - місцезнаходження майна або його основної частини.

На час смерті ОСОБА_3 його син - ОСОБА_4 був зареєстрований та проживав по АДРЕСА_1 разом з ним.

Згідно зі статтею 534 ЦК Української РСР кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.

Цивільним законодавством гарантовано власнику на свій розсуд володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном, але водночас і встановлено певні обмеження щодо права розпоряджатися своєю власністю, тобто визначено обмеження волі заповідача, шляхом установлення права окремої категорії осіб на обов'язкову частку у спадщині.

Про наявність заповіту ОСОБА_3 від 18 лютого 1993 року, складеного на ім'я ОСОБА_4, ОСОБА_1 відомо не було, що підтверджується показаннями свідка ОСОБА_11.

Із показань свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 встановлено, що вказаний заповіт зберігався за місцем мешкання останніх та про його наявність вони нікому не повідомляли до смерті ОСОБА_4.

Згідно зі статтею 529 ЦК Української РСР, при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті. Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.

Судами встановлено, що спадкоємцями першої черги після померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 були його діти: ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_10.

Донька ОСОБА_3 - ОСОБА_10, вважається такою, що не прийняла спадщину, оскільки після смерті свого батька вона у встановленому законом порядку не звернулася з заявою до нотаріальної контори про прийняття спадщини, не була зареєстрована за місцем його постійного проживання, не вчинила дії що свідчили б про фактичне прийняття та управління спадковим майном або його частиною. У матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_10 на час відкриття спадщини була непрацездатною та мала право на обов'язкову частку у спадщині.

Судом установлено із пояснень позивача та допитаних у судовому засіданні свідків, що за домовленістю між позивачем, ОСОБА_4 та ОСОБА_10 було досягнуто згоди, що спадщину після смерті батька у рівних частках успадкують позивач та її рідний брат - ОСОБА_4, а ОСОБА_10 відмовляється від спадщини.

Статтею 535 ЦК Української РСР передбачено, що неповнолітні або непрацездатні діти спадкодавця (в тому числі усиновлені), а також непрацездатні дружина, батьки (усиновителі) і утриманці померлого успадковують, незалежно від змісту заповіту, не менше двох третин частки, яка належала б кожному з них при спадкоємстві за законом (обов'язкова частка). При визначенні розміру обов'язкової частки враховується і вартість спадкового майна, що складається з предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку.

До осіб, які втратили працездатність, відносяться особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку, особи, які досягли пенсійного віку, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, та непрацюючі особи, визнані інвалідами в установленому порядку.

ОСОБА_1 є донькою спадкодавця ОСОБА_3 та на момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 вона була непрацездатною, оскільки з 05 березня 1989 року перебувала на пенсії за віком.

Відповідно до статті 548 ЦК Української РСР, для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями.

Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Статтею 549 ЦК УРСР ЦК Української РСР визначено, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Для спадкоємця, що прийняв спадщину, виникають як майнові права, так і обов'язки. До майнових прав належить, зокрема, право власності.

Заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори протягом шести місяців з моменту відкриття спадщини ОСОБА_4 та ОСОБА_1 не подавали.

Проте, ОСОБА_4 прийняв спадщину шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном, оскільки після смерті батька він продовжив проживати та бути зареєстрованим у будинку АДРЕСА_1, що належав за життю ОСОБА_3.

ОСОБА_1 не була зареєстрованою та не проживала в указаному будинку, однак також прийняла спадщину після смерті батька шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном.

Так, після смерті батька, у період шестимісячного строку для прийняття спадщини, ОСОБА_1 взяла собі особисті речі батька, а саме: його годинник, частину посуду, самовар, та інші предмети домашнього вжитку фото яких міститься в матеріалах справи, що підтвердила допитана у судовому засідання суду першої інстанції свідок ОСОБА_11. Тобто позивач вчинила дії, що свідчать про фактичне прийняття нею спадщини після смерті ОСОБА_3. Крім того, ОСОБА_1 разом з її сестрою займалась похованням батька.

Відповідно до статті 549 ЦК Української РСР, прийняття спадщини може підтверджуватися діями спадкоємців, які за своїм характером свідчать, що в шестимісячний строк з часу відкриття спадщини вони фактично вступили в управління або володіння спадковим майном.

Спадщина вважається прийнятою, якщо спадкоємець фактично вступив в управління чи володіння спадковим майном.

Під фактичним вступом у володіння або управління спадковим майном, що підтверджує факт прийняття спадщини, слід мати на увазі різні дії спадкоємця по управлінню, розпорядженню і користуванню цим майном, підтриманню його в належному стані, тощо.

Фактичний вступ у володіння частиною спадкового майна розглядається як прийняття всієї спадщини, з чого б вона не складалася і де б вона не знаходилась.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1, вчинивши дії щодо прийняття та володіння відповідним рухомим майном після смерті свого батька, вважається такою, що фактично прийняла усю спадщину, у тому числі і нерухоме майно.

У зв'язку з викладеним слід зазначити, що у випадку спадкування за законом позивач та її рідний брат - ОСОБА_4 на підставі статті 529 ЦК Української РСР, як єдині спадкоємці, які вважаються такими, що прийняли спадщину, мали б успадкувати все майно померлого в рівних частках, тобто по 1/2 частині від усього спадкового майна, в тому числі і будинку АДРЕСА_1.

Однак, оскільки батько позивача - ОСОБА_3 залишив заповіт на ім'я її брата - ОСОБА_4, позивач, як непрацездатна особа на момент відкриття спадщини, повинна була успадкувати 2/3 частки від 1/2 частини спадкового майна, яка б належала їй у випадку спадкування за законом.

Таким чином, розмір обов'язкової частки позивача у спадщині після смерті батька - ОСОБА_3 складав 1/3 частину всього спадкового майна (2/3 від 1/2 = 1/3) незалежно від змісту заповіту.

У зв'язку з наведеним суд першої інстанції дійшов вірного висновку про визнання за ОСОБА_1 права на обов'язкову частку у спадщині після смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4, у розмірі 1/3 частки всього спадкового майна.

Оскільки свідоцтво про право на спадщину на підставі заповіту ОСОБА_3 від 18 лютого 1993 року, посвідченого державним нотаріусом Дніпропетровської державної нотаріальної контори Хилько Л. А., не видавалось, та у зв'язку з поданою заявою ОСОБА_1 про залишення позовних вимог у цій частині без задоволення, у задоволенні позову у цій частині відмовлено.

Щодо позовних вимог про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 09 лютого 2018 року, виданого на ім'я ОСОБА_2 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Прийдаком Ю. М. та в частині визначення частки спадщини, а саме щодо 1/3 частини будинку АДРЕСА_1, колегія суддів виходить з наступного.

Фактично прийнявши спадщину після смерті свого батька, продовживши проживати та бути зареєстрованим у будинку АДРЕСА_1, який за життя належав батьку - ОСОБА_3, ОСОБА_4 набув право власності на спадкове майно, у тому числі і на успадковану частину житлового будинку, (за вирахуванням обов'язкової частки у спадщині ОСОБА_1 на це майно), розташованого по АДРЕСА_1.

На час прийняття спадщини, виникнення права власності на нерухоме майно, не пов'язувалося з фактом державної реєстрації такого права.

19 липня 2017 року ОСОБА_4 склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Прийдаком Ю. М., згідно якого він заповів усе його майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, ОСОБА_2.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 помер.

Відповідно до статті 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Частиною 1 статті 1222 ЦК України, передбачено, що спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Згідно з частиною 1 статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Відповідно до статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

07 серпня 2017 року ОСОБА_2 звернулась до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Прийдака Ю. М. з заявою про прийняття спадщини за заповітом посвідченим приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Прийдаком Ю. М. 19 липня 2017 року, що залишилась після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4

07 серпня 2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Прийдаком Ю. М. було заведено спадкову справу № 21/2017 щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4

08 грудня 2017 року до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Прийдака Ю. М. із заявою про прийняття спадщини за законом № 93, що залишилась після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4, звернулась також ОСОБА_1

Листом № 6/02-14 від 16 січня 2018 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Прийдаком Ю. М. було повідомлено ОСОБА_1 про те, що 19 липня 2017 року ОСОБА_4 було складено заповіт на ім'я ОСОБА_2, яка прийняла спадщину за заповітом у встановлений законом строк, надавши відповідну заяву, а тому ОСОБА_1 втрачає право на спадкування як спадкоємець другої черги спадкування за законом

Саме з цього моменту, з 16 січня 2018 року, позивач дізналася про наявність вказаного заповіту.

09 лютого 2018 року ОСОБА_2 звернулась до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Прийдака Ю. М. із заявою № 20 про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок АДРЕСА_1.

Того самого дня, приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Прийдаком Ю. М. Заковирко А. В. було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом серії НАА № 786202, зареєстроване в реєстрі за № 233, на житловий будинок (домоволодіння) АДРЕСА_1.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 113765144 від 13 лютого 2018 року, право приватної власності на житловий будинок АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2.

При видачі ОСОБА_2 свідоцтва про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1, не було враховано, що ОСОБА_1 має право на обов'язкову частку у спадщині після смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4, у розмірі 1/3 частини всього спадкового майна, в тому числі і на 1/3 частину житлового будинку АДРЕСА_1.

Незвернення спадкоємця до нотаріуса з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину не позбавляє його права власності на спадкове майно.

Відповідно до частини 3 статті 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

У зв'язку з видачею ОСОБА_2 09 лютого 2018 року свідоцтва про право на спадщину за заповітом на весь житловий будинок АДРЕСА_1, було порушено право позивача на частку у спадщині після смерті свого батька - ОСОБА_3, яку вона успадкувала як обов'язкову частку.

Приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Прийдаком Ю. М. було помилково визначено частку успадкованого відповідачем майна, та замість 2/3 частин було видано свідоцтво про право на спадщину на житловий будинок у цілому, оскільки нотаріусу не було відомо, що спадкодавець ОСОБА_4 не мав права власності на весь будинок, тому що під час спадкування після смерті свого батька - ОСОБА_3, він успадкував лише 2/3 частини, а 1/3 частину успадкувала ОСОБА_1, як обов'язкову частку у спадщині, так як на час відкриття спадщини була непрацездатною особою.

Відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

У пункті 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" судам надано роз'яснення, що іншими підставами визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Оскільки у зв'язку з видачею ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за заповітом на все майно померлого ОСОБА_4 було порушено право ОСОБА_1 на отримання обов'язкової частки у спадщині у розмірі 1/3 частини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом серії ННА № 786202 виданого 09 лютого 2018 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Прийдаком Ю. М., на ім'я ОСОБА_2 на житловий будинок АДРЕСА_1.

У зв'язку з наведеним суд першої інстанції визнав частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом серії ННА № 786202 від 09 лютого 2018 року, видане на ім'я ОСОБА_2,06 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Прийдаком Ю. М., зареєстроване в реєстрі за № 223, в частині визначення частки спадщини, а саме щодо 1/3 частини будинку АДРЕСА_1.

Щодо позовних вимог про визнання за ОСОБА_1 права власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4, на 1/3 частину будинку АДРЕСА_1, Верховний Суд виходить з наступного.

28 лютого 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Третьої дніпровської державної нотаріальної контори Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області з заявою про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, згідно статті 535 ЦК Української РСР, що залишилась після померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3, як непрацездатна донька спадкодавця на час відкриття спадщини.

28 лютого 2018 року Третьою дніпровською державною нотаріальною конторою було заведено спадкову справу № 138/2018 щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3.

Постановою державного нотаріуса Третьої дніпровської державної нотаріальної контори Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Янкової І. В. від 28 лютого 2018 року ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на майно, після померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 батька - ОСОБА_3, оскільки заява про прийняття спадщини у період з ІНФОРМАЦІЯ_4 по ІНФОРМАЦІЯ_6 спадкоємцем ОСОБА_3 до нотаріальної контори не подавалась, а на час смерті спадкодавця ОСОБА_1 не проживала з померлим, а також наявний заповіт від імені спадкодавця на іншу особу.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

ОСОБА_1 має право на обов'язкову частку у спадщині після смерті свого батька - ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4, у розмірі 1/3 частини всього спадкового майна.

Відповідно до загальних засад ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Однією з таких підстав є спадкування майна, у тому числі за законом.

Враховуючи, що позивач ОСОБА_1 має право на обов'язкову частку у спадщині після смерті свого батька - ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4, у розмірі 1/3 частини всього спадкового майна, оскільки, в іншій спосіб, окрім як звернутися з позовом до суду про визнання за нею права власності в порядку спадкування за законом, захистити своє порушене право не може, то суд першої інстанції вірно визнав за ОСОБА_1, право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4, на 1/3 частину будинку АДРЕСА_1.

Суд першої інстанції, враховуючи вказані норми матеріального та процесуального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позову ОСОБА_1.

Отже, суд першої інстанції, встановивши всі обставини справи, надав їм належну правову оцінку та ухвалив законне рішення.

Вказане свідчить, що апеляційним судом безпідставно скасовано рішення суду першої інстанції, яке відповідає вимогам закону, у якому правильно зазначено, що наявні обґрунтовані підстави для часткового задоволення позову ОСОБА_1.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, рішення апеляційного суду згідно зі статтею 413 ЦПК України підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню в силі.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 413, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року скасувати, рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 14 серпня 2018 року та додаткове рішення Красногвардійського районного суду м.

Дніпропетровська від 26 жовтня 2018 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк