Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2025 року

м. Київ

справа № 369/5694/21

провадження № 61-3934св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: державний кадастровий реєстратор при міськрайонному Управлінні Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру Києво-Святошинського району по місту Ірпінь Київської області, Громадська організація «Садове товариство «Масив Оленівка», розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Шепелєв Олександр Андрійович, на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 липня 2024 року у складі судді Волчка А. Я., постанову Київського апеляційного суду від 16 січня 2025 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 11 лютого 2025 року у складі колегії суддів Невідомої Т. О., Нежури В. А., Соколової В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які на заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: державний кадастровий реєстратор при міськрайонному Управлінні Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру Києво-Святошинського району по місту Ірпінь Київської області (далі - державний кадастровий реєстратор при МРУ Держгеокадастру Києво-Святошинського району по місту Ірпінь Київської області), Громадська організація «Садове товариство «Масив Оленівка» (далі - ГО «СТ «Масив Оленівка»), про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, зобов`язання вчинення певних дій, визнання незаконною та скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Позов мотивовано тим, що у 2003 році відповідач змінив межі належних йому земельних ділянок з винесенням їх на проїзд та дорогу самочинно збудованим парканом, який виступає під прямим кутом 90 градусів до 2 метрів від існуючого загального прямого рельєфу та межі проїзду вздовж земельних ділянок інших членів товариства. Збудований таким чином паркан змінив прямий стан дороги у цій частині проїзду та його ширину.

Зазначала, що такі обставини створюють незручності в користуванні дорогою та ускладнюють проїзд, при цьому відповідач умисно залишає автомобіль на дорозі біля хвіртки будинку, що свідчить про порушення функціонального призначення дороги та постійні проблеми користування нею.

На підтвердження своїх доводів посилалась на судову експертизу від 30 серпня 2019 року, проведену під час розгляду справи № 369/13857/17 за позовом ГО «СТ «Оленівка-2» до ОСОБА_2 , МРУ Держгеокадастру Києво-Святошинського району по місту Ірпінь Київської області про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, визнання недійсним договору про виготовлення технічної документації, зобов`язання вчинити дії.

Зазначала, що технічну документацію на належну відповідачу земельну ділянку виготовлено неіснуючою землевпорядною організацією Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрогео Груп» (далі - ТОВ «Агрогео Груп»).

Вважала, що державна реєстрація земельної ділянки, кадастровий номер 3222484200:03:003:5013, підлягає скасуванню на підставі пункту 4 статті 94 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 79-1 частини тринадцятої абзацу 2 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), пункту 6 статті 16, пункту 10 статті 24 Закону України «Про державний земельний кадастр» шляхом закриття державним кадастровим реєстратором Поземельної книги та скасування її кадастрового номеру.

На підставі викладеного ОСОБА_1 , враховуючи заяву про зміну предмета позову, просила суд:

підтвердити нечинність технічної документації на земельну ділянку ОСОБА_2 , виготовленої ТОВ «Агрогео Груп» на підставі договору від 18 вересня 2012 року № 86-АГ, незаконність похідних у ній відомостей, які внесені на її підставі у Державний земельний кадастр;

застосувати наслідки нікчемності правочину через покладання обов`язку на державного кадастрового реєстратора ГУ Держгеокадастру по місті Києву та Київської області скасувати державну реєстрацію земельної ділянки, площею 0,1199 га, яка належить на праві особистої приватної власності ОСОБА_2 , разом з присвоєним їй кадастровим номером 322248420:03:003:5013 з виключенням з Державного земельного кадастру відомостей про її реєстрацію з закриттям Поземельної книги.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Києво-Святошинський районний суд Київської області рішенням від 19 липня 2024 року позов ОСОБА_1 залишив без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачка не довела належними та допустимими доказами порушення її прав. Матеріали справи не містять будь-яких належних та допустимих доказів порушення встановленого законом порядку здійснення державної реєстрації земельної ділянки, належної відповідачеві.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Шепелєв О. А., оскаржила його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі зазначала, що суд безпідставно відмовив у виклику судового експерта для надання відповідних роз`яснень, а також не відреагував на інші її клопотання, чим порушив норми процесуального права. Вважала, що місцевий суд не визначив змісту спірних правовідносин з огляду на предмет позову, залучив до участі у справі третю особу, яка не має процесуальної дієздатності, не взяв до уваги докази фіктивності створення ТОВ «Агрогео Груп».

Київський апеляційний суд постановою від 16 січня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Шепелєв О. А., залишив без задоволення. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 липня 2024 року залишив без змін.

Апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції, та зазначив, що вимоги позивачки є необґрунтованими, не доведеними належними та допустимими доказами.

Суд апеляційної інстанції відхилив доводи щодо відмови місцевим судом у задоволенні клопотання про виклик судового експерта для надання пояснень, оскільки висновок було виготовлено під час розгляду іншої справи, в якій проводилась така експертиза.

Також не підтвердилися доводи апеляційної скарги щодо фіктивності ТОВ «Агрогео Груп», оскільки в 2014 році товариство змінило назву на ТОВ «Агро Фінанс Груп», відсутні докази щодо перебування товариства у стані банкрутства чи його припинення.

Київський апеляційний суд постановою від 11 лютого 2025 року заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення задовольнив частково.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

Апеляційний суд, оцінюючи обсяг робіт наданих адвокатом, ураховуючи заперечення позивачки, виснував, що витрати на правову допомогу в сумі 40 000,00 грн не відповідають критерію розумної необхідності таких витрат, з огляду на те, що під час апеляційного перегляду справи було проведено лише одне судове засідання, а також те, що стягнення з позивачки витрат у заявленому розмірі буде становити надмірний тягар для неї, зважаючи на її пенсійний вік, отже заявлений відповідачем розмір витрат на правничу допомогу підлягає зменшенню до 10 000,00 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у березні 2025 року, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Шепелєв О. А., просить рішення суду першої інстанції, постанову апеляційного суду та додаткову постанову апеляційного суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявниця посилається на:

пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України,а саме, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, у постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 369/13857/17;

на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме вказує, що суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не з`ясували усіх обставин, що мають значення для правильного вирішення прави, внаслідок чого дійшли помилкового висновку про відмову у позові.

Вважає, що суди розглянули спір не в межах заявлених позовних вимог, не з`ясували підстав позовної вимоги про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, зокрема, що технічна документація на земельну ділянку відповідача виготовлена неіснуючим суб`єктом ТОВ «Агрогео Груп», що свідчить про її нечинність на підставі закону.

Зазначає, що з огляду на зазначені порушення норм процесуального права, допущені судами під час розгляду справи, додаткова постанова апеляційного суду про стягнення з неї на користь відповідача витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, також підлягає скасуванню.

Доводи інших учасників справи

У травні 2025 року від ОСОБА_2 на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому викладено заперечення на доводи касаційної скарги, які відповідач вважає необґрунтованими та безпідставними, просить відмовити в її задоволенні, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

ОСОБА_2 у відзиві на касаційну скаргу вказав, що попередній розрахунок судових витрат на правничу допомогу, які він очікує понести у суді касаційної інстанції, становить 20 000,00 грн.

Також зазначив, що докази на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу будуть подані ним у порядку, передбаченому частиною 8 статті 141 ЦПК України, протягом п`яти днів після ухвалення рішення судом касаційної інстанції.

У травні 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Шепелєв О. А., подала до Верховного Суду заперечення на відзив ОСОБА_2 , в якому посилається на безпідставність заявленого клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу, просить покласти їх на відповідача.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що відповідно до державного акта на право приватної власності на землю ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 0,1199 га, розташованої на території Малютянської сільської ради ГО «СТ «Масив Оленівка».

Відповідач ОСОБА_2 є власником двох земельних ділянок за № № НОМЕР_3, № НОМЕР_1 , кадастрові номери 3222484200:03:003:5013, 3222484200:03:003:5229, та садового будинку, що розташований на цих земельних ділянках.

Земельні ділянки ОСОБА_2 розташовані навпроти земельних ділянок, які належать ОСОБА_1 , № НОМЕР_2, кадастрові номери 3222484200:03:001:0019, 3222484200:03:003:5232, 3222484200:03:003:5231.

Києво-Святошинський районний суду Київської області заочним рішенням від 28 вересня 2016 року у справі № 369/11929/15-ц задовольнив позов ГО «СТ «Масив Оленівка» до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні дорогою загального користування, знесення самочинно збудованого паркану та приведення земельної ділянки в стан, що існував до порушення, та позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - ГО «СТ «Масив Оленівка», про усунення перешкод в користуванні засобом обліку електроенергії - лічильником та дорогою загального користування, зобов`язання знести самочинно збудований паркан та приведення земельної ділянки в попередній стан, що існував до порушення.

Зобов`язав ОСОБА_1 привести земельну ділянку - дорогу загального користування, що проходить вздовж меж земельних ділянок № № НОМЕР_2 (згідно генплану СТ «Масив Оленівка»), за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, село Малютянка, СТ «Масив Оленівка», у стан, який існував до порушення шляхом знесення самочинно збудованого паркану, встановленого на вказаній дорозі загального користування.

Зобов`язав ОСОБА_1 усунути перешкоди ОСОБА_2 у праві вільного доступу до засобів обліку електричної енергії (лічильника), що знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, село Малютянка, СТ «Масив Оленівка», шляхом відновлення дороги загального користування вздовж меж земельних ділянок № НОМЕР_2 (згідно генплану СТ «Масив Оленівка»), у стан, що існував до будівництва паркану на вказаній дорозі та вигрібної ями (каналізаційного колодязя). Зобов`язав ОСОБА_1 знести самочинно збудований бетонний паркан, що знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, село Малютянка, СТ «Масив Оленівка», та проходить вздовж меж земельних ділянок № № НОМЕР_2 (згідно генплану СТ «Масив Оленівка») зі сторони дороги загального користування. Зобов`язав ОСОБА_1 засипати вигрібну яму (каналізаційний колодязь), що викопана на дорозі загального користування, що знаходиться за вказаною адресою та проходить вздовж меж земельних ділянок № № НОМЕР_2 (згідно генплану СТ «Масив Оленівка»).

Апеляційний суд Київської області рішенням від 08 червня 2017 року заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 вересня 2016 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову ГО «СТ «Масив Оленівка» відмовив. У задоволенні позову ОСОБА_2 відмовив.

Верховний Суд постановою від 17 жовтня 2018 року у справі № 369/11929/15-ц рішення Апеляційного суду Київської області від 08 червня 2017 року скасував, заочне рішення Києво-Святошинський районний суду Київської області від 28 вересня 2016 року залишив в силі.

Верховний Суд у своїй постанові зазначив, що ОСОБА_1 є власницею трьох земельних ділянок за № НОМЕР_2 , розташованих на території ГО «СТ «Масив Оленівка» (Київська область, Києво-Святошинський район, село Малютянка). ОСОБА_1 змінила межі своєї ділянки, збільшивши її за рахунок частини дороги загального користування, винісши паркан на 0,36 м на початку земельної ділянки з кадастровим номером № 3222484200:03:003:5232 та поступово збільшивши розмір самозахопленої земельної ділянки на 2,65 м в кінці земельної ділянки з кадастровим номером № 3222484200:03:003:5231, а також звела на дорозі металевий паркан з бетонним фундаментом та викопала вигрібну яму. ОСОБА_1 , встановивши паркан з бетонним фундаментом на дорозі загального користування, безпосередньо над кабелями електропередачі обмежила вільний доступ до траси кабельних ліній, шафи з електролічильником та здійснила будівництво каналізаційного колодязя та бетонного паркану над лініями електропередач в межах охоронної зони кабельних ліній, чим порушила вимоги Правил користування електричною енергією, затверджених постановою НКРЕ від 31 липня 1996 року № 28 (із змінами), Правил охорони електричних мереж, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 1997 року № 209, Правил улаштування електроустановок, Правил технічної експлуатації електроустановок споживачів, затверджених наказом Міністерства палива та енергетики України від 25 липня 2006 року № 258 (із змінами).

Києво-Святошинський районний суду Київської області рішенням від 08 липня 2020 року у справі № 369/13857/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 06 квітня 2021 року, у задоволенні позовних вимог ГО СТ «Оленівка-2» до ОСОБА_2 , МРУ Держгеокадастру Києво-Святошинського району та м. Ірпеня ГУ Держгеокадастру в Київській області, треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ГО «СТ «Масив Оленівка», про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, визнання невідповідною нормам закону технічну документацію та зобов`язання вчинити дії відмовив.

Верховний Суд постановою від 08 вересня 2021 року у справі № 369/13857/17 рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 липня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 квітня 2021 року змінив, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови.

Змінюючи рішення судів у справі № 369/13857/17, Верховний Суд керувався таким.

Щодо підстав відмови у задоволенні позовних вимог про зобов`язання ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, Верховний Суд зазначив, що фактичний порядок користування земельними ділянками з кадастровими номерами 3222484200:03:003:5013, 3222484200:03:003:5229 за категорією земель - землі сільськогосподарського призначення, відповідає правовстановлюючим документам. Згідно відомостей з державного земельного кадастру відстань між земельними ділянками з кадастровими номерами 3222484200:03:003:5013 та 3222484200:03:003:5231 ( ОСОБА_1 ) становить з одного боку - 5,48 м (на 0,52 м менше від 6 м), а з іншого боку 6,85 м (на 0,85 м більше від 6 м). Висновок експерта не містить підтвердження того, що технічна документація ОСОБА_2 складена з грубим порушенням законодавства, паркан, який просив знести позивач, встановлений не на межі земельної ділянки відповідача. Також у висновку експертизи не зазначено, що звуження ширини проїзду відбулось саме за рахунок самовільного захоплення та встановлення відповідачем паркану.

Також виснував, що позовна вимога про визнання нікчемним договору, похідними від якої є вимоги про зобов`язання державного кадастрового реєстратора вчинити певні дії, є неналежним способом захисту, тому у їх задоволенні необхідно відмовити саме із зазначеної підстави.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 4 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів.

Згідно з положеннями статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (частина перша статті 316, частина перша статті 319 ЦК України).

Відповідно до статті 368 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення будь-яких порушень його права власності, гарантованого статтею 41 Конституції України, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням володіння. При цьому право власності має захищатися лише при доведеності самого факту його порушення діями відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цього права із застосування наслідків, в тому числі і звільнення земельної ділянки від самовільно зведених споруд, шляхом їх знесення чи усунення інших перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Відповідно до частин першої, другої статті 78 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до частини третьої статті 79 ЗК України право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Згідно із статтею 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється зокрема, шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається формованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Статтею 90 ЗК України визначено, що порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до пунктів «г» та «е» частини першої статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

Згідно з частиною другою статті 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

Частинами другою, третьою статті 152 ЗК України визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Способи захисту прав на землю встановлені частиною третьою статті 152 ЗК України: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; г) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, зокрема, у визначені законом способи, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, спорювання або чинення перешкод у користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний Суд у справі № 369/13857/17 виснував про відсутність підстав для задоволення позовних вимогОСОБА_1 про зобов`язання ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, зазначивши, що фактичний порядок користування земельними ділянками з кадастровими номерами 3222484200:03:003:5013, 3222484200:03:003:5229 за категорією земель - землі сільськогосподарського призначення, відповідає правовстановлюючим документам. Згідно відомостей з державного земельного кадастру відстань між земельними ділянками з кадастровими номерами 3222484200:03:003:5013 та 3222484200:03:003:5231 ( ОСОБА_1 ) становить з одного боку - 5,48 м (на 0,52 м менше від 6 м), а з іншого боку 6,85 м (на 0,85 м більше від 6 м). Висновок експерта не містить підтвердження того, що технічна документація ОСОБА_2 складена з грубим порушенням законодавства, паркан, який просив знести позивач, встановлений не на межі земельної ділянки відповідача.

У справі № 369/11929/15-ц Верховний Суд, скасовуючи рішення Апеляційного суду Київської області від 08 червня 2017 року та залишаючи в силі заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 вересня 2016 року, погодився з місцевим судом, що ОСОБА_1 неправомірно, самовільно, безпідставно змінила межі земельної ділянки за рахунок частини дороги загального користування, у зв`язку із перенесенням частини паркану на початок земельної ділянки з кадастровим номером 3222484200:03:003:5232, незаконно встановила металевий паркан з бетонним фундаментом та побудувала колодязь на землях загального користування.

У справі, що переглядається, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази та надавши їм належну оцінку, керувався тим, що позивачка не довела належними та допустимими доказами порушення її прав як власника земельної ділянки у зв`язку виготовленням технічної документації на земельну ділянку відповідача юридичною особою ТОВ «Агрогео Груп» на підставі договору від 18 вересня 2012 року № 86-АГ, та внесенням на її підставі у Державний земельний кадастр відповідних відомостей.

У касаційній скарзі позивачка посилалась на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, у постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 369/13857/17, проте колегія суддів відхиляє зазначені доводи з таких підстав.

У наведених постановах Верховного Суду викладено висновок, що за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Оспорюючи зазначену технічну документацію із землеустрою, виготовлену ТОВ «Агрогео Груп» на замовлення ОСОБА_2 на підставі договору від 18 вересня 2012 року № 86-АГ, про застосування наслідків нікчемності якого позивачка просила суд у позовній заяві, ОСОБА_1 не зазначила, які саме її права порушені.

У постанові Верховного Суду від 27 січня 2020 року у справі № 761/26815/17 міститься висновок про те, що недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу, як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано відхилили посилання позивачки, як на підстави позову, на те, що спірну технічну документацію із землеустрою виготовлено ТОВ «Агрогео Груп», яке остання вважала неправоздатним суб`єктом, оскільки зазначене не підтверджено жодними доказами.

Згідно з частиною четвертою статті 91 ЦК України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

У частинах першій, п`ятій статті 104 ЦК України зазначено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань можуть підтверджувати факт правонаступництва юридичної особи у випадку її припинення шляхом реорганізації.

Перевіривши доводи ОСОБА_1 , на які остання посилалась як на обставини нікчемності технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яка перебуває у власності ОСОБА_2 , для ведення садівництва в СТ «Оленівка», село Малютянка Малютянської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, виготовленої ТОВ «Агрогео Груп» на замовлення ОСОБА_2 на підставі договору від 18 вересня 2012 року № 86-АГ, суди у мотивувальній частині рішень обґрунтовано спростували зазначені доводи, зокрема виснували, що відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань юридична особа ТОВ «Агрогео Груп» (ЄДРПОУ 36964421) була зареєстрована 03 березня 2010 року, в 2014 році змінила назву на ТОВ «Агро Фінанс Груп».

Жодних доказів на підтвердження обставин відсутності у ТОВ «Агрогео Груп» правоздатності, зокрема у зв`язку з її припиненням на час виготовлення спірної технічної документації, позивачка суду не надала.

З огляду на викладене, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суди розглянули спір не в межах заявлених позовних вимог, не з`ясували підстав позовної вимог про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, зокрема, що технічна документація на земельну ділянку відповідача виготовлена неіснуючим суб`єктом ТОВ «Агрогео Груп», що свідчить про її нечинність на підставі закону.

Безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що місцевий суд необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про виклик експерта для надання пояснень щодо експертного висновку від 30 серпня 2019 року, виготовленого Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз за результатом проведення земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою.

Зазначений висновок підготовлений за ухвалою суду у справі № 369/13857/17 за позовом ГО СТ «Оленівка-2» до ОСОБА_2 , МРУ Держгеокадастру Києво-Святошинського району та м. Ірпеня ГУ Держгеокадастру в Київській області про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, визнання невідповідною нормам закону технічної документації та зобов`язання вчинити дії, під час розгляду якої йому було надано відповідно правову оцінку у сукупності з іншими доказами та встановлено судом, що висновок експерта не містить підтвердження того, що технічна документація ОСОБА_2 складена з порушенням законодавства.

Крім того, Верховний Суд у справі № 369/11929/15-ц між тими ж сторонами погодився з висновком місцевого суду, що саме ОСОБА_1 змінила межі земельної ділянки за рахунок частини дороги загального користування у зв`язку із перенесенням частини паркану на початок земельної ділянки з кадастровим номером 3222484200:03:003:5232, незаконно встановила металевий паркан з бетонним фундаментом та побудувала колодязь на землях загального користування.

Колегія суддів зазначає, що надання іншої оцінки певним обставинам під час розгляду справи, що переглядається, які були об`єктом дослідження під час розгляду справи № 369/11929/15 між тими ж сторонами спору, ставить під сумнів правильність та однозначність зроблених судами висновків у відповідному судовому рішенні. Судове рішення (у іншій справі) набрало законної сили і є обов`язковим до виконання, у зв`язку з чим правильність зроблених у ньому висновків презюмується, суд не може надавати протилежну оцінку таким обставинам у справі, що переглядається, не навівши достатньо переконливих підстав для неврахування висновків, зроблених за результатами дослідження обставин, зокрема, у справі № 369/11929/15.

З огляду на викладене доводи касаційної скарги про те, що відхилення судом клопотання про виклик експерта для надання пояснень унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, не підтвердилися під час перегляду справи Верховним Судом.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.

Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховний Суд не встановив.

У касаційній скарзі заявниця також зазначає, що підлягає скасуванню додаткова постанову Київського апеляційного суду від 11 лютого 2025 року, якою стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу, як правовий наслідок скасування постанови Київського апеляційного суду від 16 січня 2025 року.

Верховний Суд відхиляє загальні посилання у касаційній скарзі щодо неспівмірності витрат на правничу допомогу, стягнутих апеляційним судом із позивачки на користь відповідача, оскільки заявниця належним чином не мотивувала касаційну скаргу у цій частині.

Враховуючи те, що Верховний Суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду, та за відсутності належного мотивування підстав касаційного оскарження судового рішення щодо вирішення витрат на правничу допомогу, не підлягає скасуванню й додаткова постанова апеляційного суду, яка є невід`ємною частиною судового рішення.

Також Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99).

На думку судової колегії, судові рішення є достатньо мотивованими.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Шепелєв Олександр Андрійович, залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 липня 2024 року, постанову Київського апеляційного суду від 16 січня 2025 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 11 лютого 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. М. Фаловська С. О. Карпенко В. В. Сердюк